Suchergebnisse

The social composition of the German cities of the late Middle Ages included not only citizens living directly on the territory of the burg. A number of economic, political and military factors caused the requirement for the city authorities to attract as new burghers, people from the territories adjacent to the city, and people who do not live in cities. In the regulatory legal acts of the central government and cities, they are designated as "paleburghers" and "outburghers". The first category of such citizens was mainly represented by the noble people and upper clergy, and the second by the peasants and the lower strata of the society in Late Medieval Germany. This article researches the main development tendencies of these two social categories of German cities of the XIV-XV centuries, their terminological definition in historiography, representation in the sources, controversial points regarding the double designation of terms, social status and legal regulation, both from the side of the city and from central authorities, differences in their relations with cities and central administration, as well as exceptions to the designation of these terms in the burgher environment of different cities. It also discusses the main processes for regulating the payment of taxes by outburghers and paleburghers, financial payments that could be provided by cities for these social groups. The author analyzes the reasons for the liquidation of these categories of the population in the late medieval German city, the confrontation that arose between city councils and the nobility about the existence of such groups of society, the possibility of further resolving these issues, as well as the conditions for their transition to the status of full-fledged burghers. ; До соціального складу німецьких міст доби Пізнього Середньовіччя входили не тільки громадян, що проживали безпосередньо на території бурга. Низка економічних, політичних і військових чинників зумовила потребу залучення міською владою як нових бюргерів населення із прилеглих до міста територій, а також осіб, що не проживали в містах. У нормативно-правових актах центральної влади та міст вони позначені як «пфальбюргери» та «аусбюргери». Першу категорію населення представляли в основному знать і вищий клір, а другу – селяни та нижчі верстви населення пізньосередньовічної Німеччини. У статті проаналізовано основні тенденції розвитку цих двох соціальних категорій німецьких міст XIV–XV ст., їх термінологічне визначення в історіографії, відображення у джерелах, суперечливі моменти стосовно подвійного позначення обох термінів, статус та правове врегулювання, як зі сторони міста, так і з боку центральної влади, відмінності у їхніх відносинах із містами та центральною владою, а також винятки щодо позначення цих понять у бюргерському середовищі різних міст. Значну увагу приділено аналізу ідентифікації аусбюрегрів і пфальбюргерів у межах міського простору, на загальнодержавному рівні, причини їх прийняття до середовища бюргерського населення, основні переваги і недоліки, що приносили для міста ці громадяни. Розглянуто процеси врегулювання сплати податків аусбюргерами та пфальбюргерами, фінансові виплати, які могли надавати міста для цих соціальних прошарків. Проаналізовано причини ліквідації цих категорій населення пізньосередньовічного німецького міста, конфронтації, що виникали між радами міст і знаттю стосовно наявності таких соціальних прошарків, можливості подальшого розв'язання конфліктів, а також постанови про ліквідацію цих категорій населення, умови їх переходу до статусу повноправних бюргерів.