Suchergebnisse

In the article "the fundamental principles of civil procedure" and " the principles of civil procedural law" are considered as synonyms. They are understood as normatively fixed requirements that reflect the values of civil procedural law, reproduce the standards of fair trial and determine the procedure of a trial. Such requirements should be pursued by the court and other participants of civil procedure because they have general, stable and imperative nature and perform regulatory and interpretative functions in relation to ordinary rules of civil procedural law. The possibility to classify the requirement about "reasonableness of the time of a trial" as an interdisciplinary principle of judicial procedure is called into question because the lack of a unified approach to its regulation. Taking into account the provisions of the current procedural legislation and the decisions of the European Court of Human Rights, the author proposes to interpret this requirement in three ways: 1) as a convention requirement arising from para. 1 art. 6 ECHR; 2) as a requirement for a general time of a trial, which constitutes an indicator of the effectiveness of protection of violated, unrecognized or disputed rights, freedoms and interests (p. 10 p. 3 art. 2 CPC); 3) as a requirement for the time limits of procedural actions in specific cases (art. 121 of the CPC). At the same time, as a requirement for a general time of a trial "the reasonableness of the time of a trial" is an evaluative concept. It cannot be understood as a fundamental principle of civil procedure. In its ontological nature, it is a legal axiom that reproduces the ideal model for the administration of justice and considered to be a tool for realization of the task of timely trial. ; В статье «основные начала гражданского судопроизводства» и «принципы гражданского процессуального права» рассматриваются как синонимы. Под ними предложено понимать нормативно закрепленные требования, которые отражают ценности гражданского процессуального права, воспроизводят стандарты справедливого судопроизводства и определяют порядок его осуществления, предъявляемые к суду и другим участникам гражданского процесса, носящие общий, стабильный и императивный характер и исполняющие регулятивную и интерпретационную функции по отношению к обычным нормам гражданского процессуального права. В связи с отсутствием унифицированного подхода к регулированию требования «разумности сроков рассмотрения дела судом» как основного начала судопроизводства ставится под сомнение возможность отнесения его к межотраслевым принципам судопроизводства. С учетом положений действующего процессуального законодательства и решений Европейского суда по права человека автор предлагает это требование для сферы гражданского судопроизводства рассматривать в трех значениях: как конвенционное требование, вытекающее из п. 1 ст. 6 Конвенции о защите прав человека и основоположных свобод; как требование, предъявляемое к общему сроку рассмотрения и разрешения дел судами, выступающее показателем эффективности защиты нарушенных, непризнанных или оспариваемых прав, свобод или интересов (п. 10 ч. 3 ст. 2 ГПК); как требование, которому должны соответствовать сроки для осуществления процессуальных действий по конкретным делам (ст. 121 ГПК). При этом как требование, предъявляемое к общему сроку рассмотрения и разрешения дела судом, «разумность сроков рассмотрения дела судом» является оценочным понятием. Его нельзя относить к основным началам гражданского судопроизводства. По своей онтологической природе оно выступает правовой аксиомой, воспроизводящей идеальную модель осуществления правосудия, и являющейся средством реализации задачи своевременного рассмотрения и разрешения дел. ; У статті «основні засади цивільного судочинства» та «принципи цивільного процесуального права» розглядаються як синоніми. Під ними запропоновано розуміти нормативно закріплені вимоги, що відбивають цінності цивільного процесуального права, відтворюють стандарти справедливого судочинства та визначають порядок його здійснення, які пред'являються до суду та інших учасників судового процесу, що носять загальний, стабільний та імперативний характер, виконуючи регулятивну й інтерпретаційну функції щодо звичайних норм цивільного процесуального права. У зв'язку з відсутністю уніфікованого підходу на законодавчому рівні щодо регулювання вимоги «розумності строків розгляду справи судом» як основної засади судочинства ставиться під сумнів можливість віднесення її до міжгалузевих принципів судочинства. З урахуванням положень чинного процесуального законодавства та рішень Європейського суду з прав людини запропоновано цю вимогу для сфери цивільного судочинства розглядати в трьох значеннях: як конвенційну вимогу, що випливає з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод; як вимогу, що пред'являється до загального строку розгляду та вирішення справи судом, яка виступає показником ефективності захисту порушених, невизнаних чи оспорюваним прав, свобод чи інтересів (п. 10 ч. 3 ст. 2 ЦПК); як вимогу, якій мають відповідати строки, встановлені судами для вчинення процесуальних дій у конкретних справах (ст. 121 ЦПК). При цьому як вимога, що пред'являється до загального строку розгляду та вирішення справи судом, «розумність строків розгляду справи судом» є оціночним поняттям. Її не можна відносити до основних засад цивільного судочинства. За своєю онтологічною природою вона виступає правовою аксіомою, що відтворює ідеальну часову модель відправлення правосуддя, та є засобом реалізації завдання своєчасного розгляду та вирішення справ.

У статті «основні засади цивільного судочинства» та «принципи цивільного процесуального права» розглядаються як синоніми. Під ними запропоновано розуміти нормативно закріплені вимоги, що відбивають цінності цивільного процесуального права, відтворюють стандарти справедливого судочинства та визначають порядок його здійснення, які пред'являються до суду та інших учасників судового процесу, що носять загальний, стабільний та імперативний характер, виконуючи регулятивну й інтерпретаційну функції щодо звичайних норм цивільного процесуального права. У зв'язку з відсутністю уніфікованого підходу на законодавчому рівні щодо регулювання вимоги «розумності строків розгляду справи судом» як основної засади судочинства ставиться під сумнів можливість віднесення її до міжгалузевих принципів судочинства. З урахуванням положень чинного процесуального законодавства та рішень Європейського суду з прав людини запропоновано цю вимогу для сфери цивільного судочинства розглядати в трьох значеннях: як конвенційну вимогу, що випливає з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод; як вимогу, що пред'являється до загального строку розгляду та вирішення справи судом, яка виступає показником ефективності захисту порушених, невизнаних чи оспорюваним прав, свобод чи інтересів (п. 10 ч. 3 ст. 2 ЦПК); як вимогу, якій мають відповідати строки, встановлені судами для вчинення процесуальних дій у конкретних справах (ст. 121 ЦПК). При цьому як вимога, що пред'являється до загального строку розгляду та вирішення справи судом, «розумність строків розгляду справи судом» є оціночним поняттям. Її не можна відносити до основних засад цивільного судочинства. За своєю онтологічною природою вона виступає правовою аксіомою, що відтворює ідеальну часову модель відправлення правосуддя, та є засобом реалізації завдання своєчасного розгляду та вирішення справ. ; В статье «основные начала гражданского судопроизводства» и «принципы гражданского процессуального права» рассматриваются как синонимы. Под ними предложено понимать нормативно закрепленные требования, которые отражают ценности гражданского процессуального права, воспроизводят стандарты справедливого судопроизводства и определяют порядок его осуществления, предъявляемые к суду и другим участникам гражданского процесса, носящие общий, стабильный и императивный характер и исполняющие регулятивную и интерпретационную функции по отношению к обычным нормам гражданского процессуального права. В связи с отсутствием унифицированного подхода к регулированию требования «разумности сроков рассмотрения дела судом» как основного начала судопроизводства ставится под сомнение возможность отнесения его к межотраслевым принципам судопроизводства. С учетом положений действующего процессуального законодательства и решений Европейского суда по права человека автор предлагает это требование для сферы гражданского судопроизводства рассматривать в трех значениях: как конвенционное требование, вытекающее из п. 1 ст. 6 Конвенции о защите прав человека и основоположных свобод; как требование, предъявляемое к общему сроку рассмотрения и разрешения дел судами, выступающее показателем эффективности защиты нарушенных, непризнанных или оспариваемых прав, свобод или интересов (п. 10 ч. 3 ст. 2 ГПК); как требование, которому должны соответствовать сроки для осуществления процессуальных действий по конкретным делам (ст. 121 ГПК). При этом как требование, предъявляемое к общему сроку рассмотрения и разрешения дела судом, «разумность сроков рассмотрения дела судом» является оценочным понятием. Его нельзя относить к основным началам гражданского судопроизводства. По своей онтологической природе оно выступает правовой аксиомой, воспроизводящей идеальную модель осуществления правосудия, и являющейся средством реализации задачи своевременного рассмотрения и разрешения дел. ; In the article "the fundamental principles of civil procedure" and " the principles of civil procedural law" are considered as synonyms. They are understood as normatively fixed requirements that reflect the values of civil procedural law, reproduce the standards of fair trial and determine the procedure of a trial. Such requirements should be pursued by the court and other participants of civil procedure because they have general, stable and imperative nature and perform regulatory and interpretative functions in relation to ordinary rules of civil procedural law. The possibility to classify the requirement about "reasonableness of the time of a trial" as an interdisciplinary principle of judicial procedure is called into question because the lack of a unified approach to its regulation. Taking into account the provisions of the current procedural legislation and the decisions of the European Court of Human Rights, the author proposes to interpret this requirement in three ways: 1) as a convention requirement arising from para. 1 art. 6 ECHR; 2) as a requirement for a general time of a trial, which constitutes an indicator of the effectiveness of protection of violated, unrecognized or disputed rights, freedoms and interests (p. 10 p. 3 art. 2 CPC); 3) as a requirement for the time limits of procedural actions in specific cases (art. 121 of the CPC). At the same time, as a requirement for a general time of a trial "the reasonableness of the time of a trial" is an evaluative concept. It cannot be understood as a fundamental principle of civil procedure. In its ontological nature, it is a legal axiom that reproduces the ideal model for the administration of justice and considered to be a tool for realization of the task of timely trial.

Стаття присвячена дослідженню правової природи судового збору. Враховуючи функції, які він виконує, автор пропонує під ним розуміти платіж до бюджету, який здійснюється на виконання специфічних публічно-правового та процесуального зобов'язань, у зв'язку з реалізацією особою права на звернення до суду за судовим захистом або у зв'язку з ухваленням щодо такої особи рішення, передбаченого Законом України «Про судовий збір». Сплата судового збору має тягнути за собою здійснення правосуддя з метою захисту прав, свобод чи інтересів його платника. ; Статья посвящена исследованию правовой природы судебного сбора. Учитывая функции, которые он выполняет, автор предлагает под ним понимать платеж в бюджет, осуществляемый для выполнения специфических публично-правового и процессуального обязательств, в связи с реализацией лицом права на обращения в суд за судебной защитой или с вынесением в отношении такого лица решения, предусмотренного Законом Украины «О судебном сборе». Уплата судебного сбора влечет за собой осуществление правосудия с целью защиты прав, свобод и интересов его плательщика. ; In the article the author attempts to determine court fee legal nature He comes from that court fee is included in the composition of court costs. Consequently these concepts are correlated as part and unit. Thus part adopts signs characteristic from unit, saving the feature. Court costs are statutory expenses (monetary resources) of parties, other persons participating in the case, born by them in connection with it consideration and permission, and in case of their exemption are expenses of the state that it carries in connection with permission of certain case. They perform two functions: compensation to the participants of process their expenses related to consideration of the case, and stopping from illegal and unconscientious judicial behavior.The author comes from that court fee is not the type of state duty, as these payments have different purviews. Court fee is paid only at an appeal to the court, and state duties - to another unjudicial organs. In addition, in the national legislation since 1 January 2006 both payments are examined as national taxes and collections.Legal nature of court fee it is suggested to determine taking into account those functions that it executes. Firstly, due to court fee the special fund of the state budget is filled up. Its facilities go to financing the functioning of the judicial system. A person, paying it, executes his public obligation. Secondly, the payment of court fee prevents illegal judicial behavior, stimulates parties to the extra-judicial settlement of dispute. Paying court fee a person discharges duties, envisaged by a procedural legislation. It is suggested to understand court fee as a payment to the budget that is realized for specific public and procedural obligations fulfillment due to person's realization of his access to court for the legal defense right or due to person's court decree according to Law of Ukraine "About Court fee", the payment of which should entail some legally significant actions on this person as a receipt of "special benefit". The last mentioned should appear during writ, application, claim examination and appropriate court decision taking by results, that is in judicature for the purpose of person's rights, interests and freedoms protection.

Стаття присвячена дослідженню правової природи судового збору. Враховуючи функції, які він виконує, автор пропонує під ним розуміти платіж до бюджету, який здійснюється на виконання специфічних публічно-правового та процесуального зобов'язань, у зв'язку з реалізацією особою права на звернення до суду за судовим захистом або у зв'язку з ухваленням щодо такої особи рішення, передбаченого Законом України «Про судовий збір». Сплата судового збору має тягнути за собою здійснення правосуддя з метою захисту прав, свобод чи інтересів його платника. ; Статья посвящена исследованию правовой природы судебного сбора. Учитывая функции, которые он выполняет, автор предлагает под ним понимать платеж в бюджет, осуществляемый для выполнения специфических публично-правового и процессуального обязательств, в связи с реализацией лицом права на обращения в суд за судебной защитой или с вынесением в отношении такого лица решения, предусмотренного Законом Украины «О судебном сборе». Уплата судебного сбора влечет за собой осуществление правосудия с целью защиты прав, свобод и интересов его плательщика. ; In the article the author attempts to determine court fee legal nature He comes from that court fee is included in the composition of court costs. Consequently these concepts are correlated as part and unit. Thus part adopts signs characteristic from unit, saving the feature. Court costs are statutory expenses (monetary resources) of parties, other persons participating in the case, born by them in connection with it consideration and permission, and in case of their exemption are expenses of the state that it carries in connection with permission of certain case. They perform two functions: compensation to the participants of process their expenses related to consideration of the case, and stopping from illegal and unconscientious judicial behavior.The author comes from that court fee is not the type of state duty, as these payments have different purviews. Court fee is paid only at an appeal to the court, and state duties - to another unjudicial organs. In addition, in the national legislation since 1 January 2006 both payments are examined as national taxes and collections.Legal nature of court fee it is suggested to determine taking into account those functions that it executes. Firstly, due to court fee the special fund of the state budget is filled up. Its facilities go to financing the functioning of the judicial system. A person, paying it, executes his public obligation. Secondly, the payment of court fee prevents illegal judicial behavior, stimulates parties to the extra-judicial settlement of dispute. Paying court fee a person discharges duties, envisaged by a procedural legislation. It is suggested to understand court fee as a payment to the budget that is realized for specific public and procedural obligations fulfillment due to person's realization of his access to court for the legal defense right or due to person's court decree according to Law of Ukraine "About Court fee", the payment of which should entail some legally significant actions on this person as a receipt of "special benefit". The last mentioned should appear during writ, application, claim examination and appropriate court decision taking by results, that is in judicature for the purpose of person's rights, interests and freedoms protection.