Suchergebnisse

The article analyzes the dynamics of value transformations that have taken place in post-Maidan Ukraine in the context of the civil society evolution. The problematique or rather idealized image of a civil society has become a shibboleth of the post-Soviet social sciences. Civil society either is viewed as a sacral entity and an ultimate source of public good or is being reduced – in a conspiracy fashion – to a network of a foreign "agents of influence." The preponderance of these mutually exclusive interpretations of a civil society makes a sober and realistic treatment of the phenomenon in question a rarity in social science discourse.Most scholars agree that the civil society is a non-political entity which, at the same time, is highly relevant to political system and is a defining feature of modern democracy.The article focuses on the impact of the Euromaidan movement as well as subsequent transformations in Ukraine since 2013 on the dynamics of Ukrainian populace values. The article examines how these values are compatible with and conducive to the development of civil society.Drawing upon the date collected by the NAS Institute of Sociology we have grounds to claim that the personal significance of the following dimensions of the democratic development have grown: the ability to express oneself freely on the issues of politics without fearing / suffering repercussions; ability to criticize and influence decision making of authorities; participation in activities of political parties and NGs, belief in a democracy as a prerequisite of human rights; belief in a democracy as a precondition of founding political parties and unions to protect citizens' rights and interests. The civil society mobilization might become a factor in ameliorating the conflicts in Ukrainian society, peace building and promotions of the values of constitutional patriotism. ; У статті розглядається динаміка ціннісних зрушень, що відбулись в Україні за останні роки після Євромайдану, в перспективі розвитку громадянського суспільства. Проблематика, чи радше уява про громадянське суспільство, стали своєрідним шиболетом суспільних наук на пострадянських теренах. Громадянське суспільство або сакралізується як джерело головних суспільних благ (public goods), або у рамках конспірологічного дискурсу редукується до «агентів впливу» зовнішніх сил. Воднораз на тлі цих виразно крайніх позицій щодо природи та ролі громадянського суспільства у функціонуванні соціуму та спричиненні соціальних змін реалістичне, тверезе та помірковане соціологічне вивчення цього феномена є обмеженим.За всієї різноманітності інтерпретацій громадянського суспільства більшість дослідників сходяться на тому, що це поняття застосовується для вивчення неполітичного елементу соціальної системи, елементу, який, воднораз є політично релевантним та є необхідною ознакою модерної демократії.Cтаття зосереджується на тому, як масовий протестний євромайданний рух та подальші трансформації в Україні з 2013 року вплинули на динаміку ціннісних пріоритетів українських громадян, ціннісних пріоритетів, які є сумісними з розвитком громадянського суспільства.На основі даних соціологічного моніторингу Інституту соціології НАНУ можна побачити зростання особистісної значимості демократичного розвитку своєї країни; можливості висловлювати думки з політичних та інших питань, не побоюючись за особисту свободу; можливість критики i демократичного контролю рішень владних структур; участь у діяльності політичних партій і громадськихорганізацій, впевненості в тому, що лише в демократичному суспільстві посправжньому поважають права людини; демократія надає людям можливість об'єднуватись у партії та союзи для реального захисту власних прав та інтересів. Мобілізація громадянського суспільства може стати чинником пом'якшення гостроти суперечностей в українському соціумі, встановлення миру, формування цінностей конституційного патріотизму.

The article analyzes the dynamics of value transformations that have taken place in post-Maidan Ukraine in the context of the civil society evolution. The problematique or rather idealized image of a civil society has become a shibboleth of the post-Soviet social sciences. Civil society either is viewed as a sacral entity and an ultimate source of public good or is being reduced – in a conspiracy fashion – to a network of a foreign "agents of influence." The preponderance of these mutually exclusive interpretations of a civil society makes a sober and realistic treatment of the phenomenon in question a rarity in social science discourse.Most scholars agree that the civil society is a non-political entity which, at the same time, is highly relevant to political system and is a defining feature of modern democracy.The article focuses on the impact of the Euromaidan movement as well as subsequent transformations in Ukraine since 2013 on the dynamics of Ukrainian populace values. The article examines how these values are compatible with and conducive to the development of civil society.Drawing upon the date collected by the NAS Institute of Sociology we have grounds to claim that the personal significance of the following dimensions of the democratic development have grown: the ability to express oneself freely on the issues of politics without fearing / suffering repercussions; ability to criticize and influence decision making of authorities; participation in activities of political parties and NGs, belief in a democracy as a prerequisite of human rights; belief in a democracy as a precondition of founding political parties and unions to protect citizens' rights and interests. The civil society mobilization might become a factor in ameliorating the conflicts in Ukrainian society, peace building and promotions of the values of constitutional patriotism. ; У статті розглядається динаміка ціннісних зрушень, що відбулись в Україні за останні роки після Євромайдану, в перспективі розвитку громадянського суспільства. Проблематика, чи радше уява про громадянське суспільство, стали своєрідним шиболетом суспільних наук на пострадянських теренах. Громадянське суспільство або сакралізується як джерело головних суспільних благ (public goods), або у рамках конспірологічного дискурсу редукується до «агентів впливу» зовнішніх сил. Воднораз на тлі цих виразно крайніх позицій щодо природи та ролі громадянського суспільства у функціонуванні соціуму та спричиненні соціальних змін реалістичне, тверезе та помірковане соціологічне вивчення цього феномена є обмеженим.За всієї різноманітності інтерпретацій громадянського суспільства більшість дослідників сходяться на тому, що це поняття застосовується для вивчення неполітичного елементу соціальної системи, елементу, який, воднораз є політично релевантним та є необхідною ознакою модерної демократії.Cтаття зосереджується на тому, як масовий протестний євромайданний рух та подальші трансформації в Україні з 2013 року вплинули на динаміку ціннісних пріоритетів українських громадян, ціннісних пріоритетів, які є сумісними з розвитком громадянського суспільства.На основі даних соціологічного моніторингу Інституту соціології НАНУ можна побачити зростання особистісної значимості демократичного розвитку своєї країни; можливості висловлювати думки з політичних та інших питань, не побоюючись за особисту свободу; можливість критики i демократичного контролю рішень владних структур; участь у діяльності політичних партій і громадськихорганізацій, впевненості в тому, що лише в демократичному суспільстві посправжньому поважають права людини; демократія надає людям можливість об'єднуватись у партії та союзи для реального захисту власних прав та інтересів. Мобілізація громадянського суспільства може стати чинником пом'якшення гостроти суперечностей в українському соціумі, встановлення миру, формування цінностей конституційного патріотизму.

In this article, three one-year electoral cycles during the Independence of Ukraine have been researched. In 1994, 2014 and 2019 the President of Ukraine and the Verkhovna Rada of Ukraine were elected in one year. The main causes of these elections were political crises that paralyzed the further development of the state and public attitudes that did not match the party composition of the current electoral authorities.It is emphasized that in terms of the sequence of conducting parliamentary and presidential campaigns 1994 is different from 2014 and 2019. In 1994 parliamentary elections were first conducted and then the presidential elections, in 2014 and 2019, on the contrary: presidential and then parliamentary. In terms of the timing of the elections, in 1994 and 2014 the presidential and parliamentary election campaigns were extraordinary and in 2019 the presidential campaign was regular and the parliamentary one was extraordinary.The election systems that have been applied under one-year electoral cycles are analyzed. At the election of the President, the electoral system has remained unchanged during Ukraine's Independence period – the majoritarian system. At the same time, in relation to the elections to parliament: in 1994 a majoritarian system was used and in 2014 and 2019 – a mixed electoral system (50% majority and 50% proportional with a 5% barrier for political parties).It has been outlined that technologically presidential campaigns of L. Kravchuk and L. Kuchma in 1994 were based on the electoral attitudes of the parliamentary elections, but in 2014 and 2019 elections to the Verkhovna Rada of Ukraine were a logical continuation of the presidential elections while maintaining the basic strategy and main messages of the political parties campaigns.It have been clarified that the request for a radical reformation of authority, a quick reboot of the political system and anti-elite attitudes are the current world trends which are in line with Ukrainian realities through the election of V. Zelensky as President of Ukraine and a high level of electoral confidence in the new party "Servant of the people" in 2019. ; У статті досліджено три річні виборчі цикли за період незалежності України. У 1994 р., 2014 р. та 2019 р. Президент України й Верховна Рада України обиралися через рік. Основними причинами цих виборів були політичні кризи, що паралізували подальший розвиток держави, та громадські настрої, які не відповідали партійному складу тогочасних виборних органів. Підкреслюється, що з позиції послідовності проведення парламентської та президентської кампаній 1994 р. відрізняється від 2014 р. та 2019 р. У 1994 р. спочатку були проведені парламентські вибори, а потім уже президентські, натомість у 2014 р. та в 2019 р. спочатку проводилися президентські, а потім уже парламентські вибори. Що стосується термінів проведення виборів, то в 1994 р. та в 2014 р. президентська й парламентська кампанії були надзвичайними, натомість у 2019 р. президентська кампанія була регулярною, а парламентська – надзвичайною. Аналізуються виборчі системи, які застосовувалися в межах однорічних виборчих циклів. На виборах Президента України виборча система – мажоритарна – залишалася незмінною впродовж періоду незалежності України. Водночас стосовно виборів до парламенту в 1994 р. використовувалася мажоритарна система, а в 2014 р. та в 2019 р. – змішана виборча система (50% мажоритарна і 50% пропорційна з 5-відсотковим бар'єром для політичних партій). Зазначено, що технологічно президентські кампанії Л. Кравчука та Л. Кучми в 1994 р. ґрунтувалися на електоральних установках парламентських виборів. Однак у 2014 р. та в 2019 р. вибори до Верховної Ради України були логічним продовженням президентських виборів за збереження основної стратегії й основних гасел кампаній політичних партій. Уточнено, що запит на радикальне реформування влади, швидке перезавантаження політичної системи та антиелітні настрої є актуальними світовими тенденціями, які відповідають українським реаліям, що було продемонстровано завдяки обранню В. Зеленського П

In this article, three one-year electoral cycles during the Independence of Ukraine have been researched. In 1994, 2014 and 2019 the President of Ukraine and the Verkhovna Rada of Ukraine were elected in one year. The main causes of these elections were political crises that paralyzed the further development of the state and public attitudes that did not match the party composition of the current electoral authorities.It is emphasized that in terms of the sequence of conducting parliamentary and presidential campaigns 1994 is different from 2014 and 2019. In 1994 parliamentary elections were first conducted and then the presidential elections, in 2014 and 2019, on the contrary: presidential and then parliamentary. In terms of the timing of the elections, in 1994 and 2014 the presidential and parliamentary election campaigns were extraordinary and in 2019 the presidential campaign was regular and the parliamentary one was extraordinary.The election systems that have been applied under one-year electoral cycles are analyzed. At the election of the President, the electoral system has remained unchanged during Ukraine's Independence period – the majoritarian system. At the same time, in relation to the elections to parliament: in 1994 a majoritarian system was used and in 2014 and 2019 – a mixed electoral system (50% majority and 50% proportional with a 5% barrier for political parties).It has been outlined that technologically presidential campaigns of L. Kravchuk and L. Kuchma in 1994 were based on the electoral attitudes of the parliamentary elections, but in 2014 and 2019 elections to the Verkhovna Rada of Ukraine were a logical continuation of the presidential elections while maintaining the basic strategy and main messages of the political parties campaigns.It have been clarified that the request for a radical reformation of authority, a quick reboot of the political system and anti-elite attitudes are the current world trends which are in line with Ukrainian realities through the election of V. Zelensky as President of Ukraine and a high level of electoral confidence in the new party "Servant of the people" in 2019. ; У статті досліджено три річні виборчі цикли за період незалежності України. У 1994 р., 2014 р. та 2019 р. Президент України й Верховна Рада України обиралися через рік. Основними причинами цих виборів були політичні кризи, що паралізували подальший розвиток держави, та громадські настрої, які не відповідали партійному складу тогочасних виборних органів. Підкреслюється, що з позиції послідовності проведення парламентської та президентської кампаній 1994 р. відрізняється від 2014 р. та 2019 р. У 1994 р. спочатку були проведені парламентські вибори, а потім уже президентські, натомість у 2014 р. та в 2019 р. спочатку проводилися президентські, а потім уже парламентські вибори. Що стосується термінів проведення виборів, то в 1994 р. та в 2014 р. президентська й парламентська кампанії були надзвичайними, натомість у 2019 р. президентська кампанія була регулярною, а парламентська – надзвичайною. Аналізуються виборчі системи, які застосовувалися в межах однорічних виборчих циклів. На виборах Президента України виборча система – мажоритарна – залишалася незмінною впродовж періоду незалежності України. Водночас стосовно виборів до парламенту в 1994 р. використовувалася мажоритарна система, а в 2014 р. та в 2019 р. – змішана виборча система (50% мажоритарна і 50% пропорційна з 5-відсотковим бар'єром для політичних партій). Зазначено, що технологічно президентські кампанії Л. Кравчука та Л. Кучми в 1994 р. ґрунтувалися на електоральних установках парламентських виборів. Однак у 2014 р. та в 2019 р. вибори до Верховної Ради України були логічним продовженням президентських виборів за збереження основної стратегії й основних гасел кампаній політичних партій. Уточнено, що запит на радикальне реформування влади, швидке перезавантаження політичної системи та антиелітні настрої є актуальними світовими тенденціями, які відповідають українським реаліям, що було продемонстровано завдяки обранню В. Зеленського П

The demise of Leninist regimes was accompanied by the hegemonic rise of the free market ideology with neoliberalism being its most ideal-typical embodiment. Yet, the decades of the neoliberal hegemony on both global and regional sales have not removed the state and its role in promoting development from research and policy agendas. Moreover, neoliberalism has produced a string backlash in forms of nativist and populist reaction. Thus, the article sets out to trace the genealogy of the state within the framework of the late Leninist regimes and post-Leninist period, asking a question about the relevance of the East-Asian developmental state experience to post-Soviet conditions. The article discusses the experience of Japan and South Korea, while exploring theoretical underpinnings of the sociological discourse of the state and its role in the development. Thus, the article comes up with a condensed narrative of the history of the developmental state both as an institutional arrangement and sociological discourse. It discusses and evaluates the contribution to the sociology of the developmental state of such scholars as Alice Amsden, Peter Evans, Bruce Cumings. The article conceptualizes the relations between the developmental state and neoliberalism. It also identifies the causes of the developmental state crisis and evaluates the Easter-European experience with constructing such a state. The article defines the stumbling blocks on the way of building the developmental state in Ukraine. It is argued that given Ukraine's proximity to the EU as well as pluralistic nature of the Ukrainian society the authoritarian option is not viable for Ukraine. At the same time, Ukraine is unlikely to succeed in building the developmental state, being caught in a struggle with a kleptocratic polity which has been unable so far to produce a long-term developmental polices. ; Стаття простежує генеалогію держави у рамках режимів пізнього ленінізму та постленінського періоду, задаючись питанням про релевантність досвіду східноазійської держави, що сприяє розвитку, умовам пострадянських соціумів. Стаття пропонує конденсовану історію держави, що сприяє розвитку, як інституційного феномена, так і історію соціологічного теоретизування про неї. У статті концептуалізується взаємовідношення поміж державою, що сприяє розвитку, та неолібералізмом. Ідентифікуються чинники кризи держави, що сприяє розвитку, у Східній Азії та оцінюється європейський досвід конструювання держави такого типу. Визначаються перешкоди на шляху розбудови держави, що сприяє розвитку, в Україні.