Suchergebnisse

З метою визначення напрямів трансформації управлінської безпекової парадигми у сфері цивільного захисту досліджено сучасні європейські безпекові реалії, які потребують нового погляду на базові документи ЄС у сфері безпеки, що нині частково відповідає сучасному стану безпеки на континенті, проголошуючи глобальними викликами диспропорції економічного зростання, негативних впливів зміни клімату. В умовах російської агресії, що триває, є нагально потреба у розумінні безпекового стану на європейському континенті та визначенні нових підходів до зміни поглядів на безпеку як головну умову сталого розвитку. Згідно з результатами дослідження визначено, що наявність інтеграційних механізмів України до європейського та євроатлантичного простору, закріплених у Конституції, та взаємозв'язок глобального, регіонального і субрегіонального рівнів безпеки ЄС створюють передумови розвитку цілісного безпекового середовища країни. Погляди, що існують у вітчизняному науковому дискурсі на безпекознавство, дають змогу трактувати безпеку як: 1 – стан захищеності з певним комплексом заходів захисного характеру; 2 – діяльність державних інституцій у сфері безпеки без участі громадянського суспільства під час створення єдиного безпекового простору. На сьогодні безпекознавство розвивається як новий науковий напрям щодо напрацювання методів дослідження і конструювання безпекових систем у різних сферах для подальшого їх об'єднання в єдине безпекове середовище. Поведений аналіз процесів зміни управлінської безпекової парадигми у сфері цивільного захисту в умовах сучасної України дає змогу засвідчити комплексність трансформації безпекового середовища, пов'язаного з україно-російською війною, супутніми загрозами та викликами кризових і надзвичайних ситуацій.

Для визначення кращих практик управління вивчено досвід Держави Ізраїль щодо управління безпекою цивільного населення в умовах кризових ситуацій. З огляду на дослідження нормативного забезпечення безпеки цивільного населення в умовах кризових ситуацій встановлено, що завдання із захисту цивільного населення в умовах кризових ситуацій в Ізраїлі покладено на цивільну оборону. Вона є складовою системи національної безпеки, орієнтована на захист цивільного населення у разі надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру і реалізує заходи реагування на різноманітні військові та терористичні загрози цивільному населенню. Зокрема, це: терористичні акти з використанням замінованих автомобілів та закладання вибухових пристроїв у громадських місцях і транспорті, випадки ракетних та бомбових атак, а також викрадення літаків і автобусів, захоплення громадських будівель. Встановлено, що державна політика у сфері національної безпеки цієї країни реалізується узгоджено на державному та місцевому рівнях. Відповідно на державу покладається реалізація стратегічних програм із застосуванням базових принципів національної безпеки, тоді як місцева влада опікується захистом територій у зоні своєї відповідальності. До повноважень місцевої влади належать завдання щодо створення оборонної інфраструктури та розроблення порядків розгортання сил і засобів для захисту цивільного населення в умовах надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру та бойових дій. Тобто до сфери компетенції органів місцевої влади країни належать не лише завдання щодо розвитку та розбудови територій, а й створення територіальної підсистеми оборони й захисту тилу, підтримка обороноздатності, захист цивільного населення та об'єктів критичної інфраструктури в умовах кризових ситуацій. Центральна влада опікується реалізацією стратегічних програм підвищення обороноздатності держави загалом. За результатами порівняльного аналізу джерел інформації встановлено, що у Державі Ізраїль вибрано воєнно-орієнтований підхід до управління в умовах кризових ситуацій. Це зумовлено генезою самої держави та навколишнім безпековим середовищем з існуванням постійного джерела екзистенційної загрози та обмеженими ресурсами через особливості географічного розташування. Також варто зауважити, що в реаліях сьогодення подібний підхід дає змоги застосувати модель внутрішнього фронту (тилу) в умовах надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру та бойових дій. Зазначене підтверджується наявним позитивним досвідом функціонування системи «Iron Dome». Дослідження досвіду цієї країни щодо розбудови механізмів управління безпекою цивільного населення в умовах кризових ситуацій не є вичерпним і надалі потребує проведення наукових розвідок щодо визначення функціонування такого специфічного правового механізму, як економіка надзвичайних ситуацій.

Сучасна система державного управління, яка наділена адмі- ністративно-правовими повноваженнями, не може певною мірою виконати покладені на неї завдання щодо забезпечення захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, тому актуальним є її удосконалення у сфері запо- бігання та ліквідації надзвичайних ситуацій.
Системний підхід до управління — це не набір правил чи принципів, яки- ми мають керуватися управлінці, а загальний спосіб мислення і підходу щодо організації і управління. Суть системного підходу полягає у пошуку простого у складному, декомпозицією проблеми на складові.
Метою використання системного аналізу до конкретної проблеми є під- вищення ступеня обґрунтованості рішення, що ухвалюється, розширення безлічі варіантів, серед яких проводиться вибір з одночасним зазначенням способів відкидання варіантів, що поступаються іншим.
Системний аналіз набув значного поширення при вирішенні таких за- вдань, як розподіл матеріальних ресурсів між структурними підрозділами, визначення майбутньої потреби у новому обладнанні і працівниках різної кваліфікації, прогнозування попиту на різні види робіт в умовах ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.
Зменшення часу на розроблення, прийняття та реалізацію управлінських рішень, зростання невизначеності та ризику, необхідність залучення з резер- вів додаткових ресурсів, наявність різних режимів функціонування системи державного управління в умовах надзвичайних ситуацій свідчать про те, що державне управління у цій сфері має певні особливості. Їх урахування в ді- яльності органів державного управління в умовах надзвичайних ситуацій дасть можливість зменшити вірогідність прийняття неадекватних управлін- ських рішень, сприятиме економії ресурсів та часу на ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій, зменшенню збитків.
Таким чином, в основі ухвалення рішень з використанням системного ана- лізу лежить загальний підхід, який використовують керівники, розглядаючи вплив у кожній конкретній ситуації всіх факторів: технічних, економічних, соціально-психологічних.

Метою роботи є дослідження методологічних підходів щодо управління безпекою територіальної громади в умовах кризи задля запровадження кращих світових практик у вітчизняну управлінську діяльність. Для досягнення мети запропоновано застосовувати методологію кризового менеджменту для оптимізації процесу прийняття управлінських рішень на рівні територіальної громади з метою нормалізації життєдіяльності її мешканців. Методологія. Під час проведення дослідження авторами застосовано методи системного аналізу, синтезу, систематизації, статистичного аналізу, порівняння та узагальнення задля ідентифікації викликів, що постають перед територіальною громадою в умовах надзвичайної ситуації або кризи. Застосування методів структурно-логічного та системно-функціонального аналізу дозволило виокремити сутність поняття безпеки територіальної громади в умовах кризи. Інструментарій кризового менеджменту було використано для ранжування завдань щодо забезпечення захисту мешканців територіальної громади за пріоритетами. Програмно-цільовий метод використано для обґрунтування перспективних напрямів вирішення проблемних питань забезпечення життєдіяльності територіальної громади в умовах надзвичайної ситуації або кризи. Наукова новизна полягає у визначенні імплементації інструментарію кризового менеджменту для вирішення завдань із забезпечення життєдіяльності територіальної громади в умовах надзвичайної ситуації або кризи. Практичне значення статті полягає у можливому використанні пропозицій органами місцевого самоврядування при плануванні заходів з реагування на надзвичайну ситуацію або кризу на місцевому рівні задля забезпечення сталого функціонування органів влади і забезпечення потреб мешканців громади в умовах надзвичайної ситуації або кризи. Висновки. На основі аналізу практичної діяльності органів місцевого самоврядування територіальної громади виявлено проблемні питання щодо забезпечення життєдіяльності громади та запропоновано практичні заходи щодо їх адекватного вирішення.

Трансформаційні процеси в Україні набувають ознак певної екстремальності протягом останнього десятиліття, корелюючись із загальносвітовими тенденціями глобального розвитку щодо зміщення безпекової парадигми від практики реагування на надзвичайні та кризові ситуації до запобігання їх виникненню в поєднанні з розвитком інформаційної складової цих процесів і широким застосуванням інформаційно-комунікаційних та цифрових технологій. Визначено, що метою інформаційної безпеки в умовах надзвичайних ситуацій є забезпечення безперервності управлінського процесу і захист інформації, необхідної та достатньої для прийняття управлінських рішень за умов надзвичайної ситуації, від навмисного втручання, а також системи та обладнання, призначені для використання, накопичення та передання цієї інформації. Можемо стверджувати, що за критеріями інформаційної безпеки найбільшого ураження в умовах несанкціонованого інформаційного втручання може зазнати система прийняття рішень з реагування на виникнення надзвичайної ситуації і ліквідації їх наслідків, система прогнозування, моніторингу й обробки інформації про потенційне виникнення надзвичайної ситуації. Відзначено, що вітчизняна практика реагування та запобігання кризам і кризовим явищам є фрагментарними діями навздогін, структурно й функціонально недосконалими і ресурсно витратними, що має ознаки відомчої роз'єднаності, інституційної слабкості, а також забюрократизованість і заполітизованість. Наголошено на позитивній практиці ефективного реагування на кризи та надзвичайні ситуації в діяльності ДСНС України внаслідок застосування методології кризового менеджменту на рівні держави з метою його імплементації в діяльність центральних органів виконавчої влади із удосконаленням їх координації та взаємодії. З огляду на інтеграцію нашої держави в загальноєвропейський безпековий простір як базову функцію ситуаційного центру управління в умовах надзвичайних ситуацій слід розглядати безпосередню взаємодію з Координаційним центром реагування на надзвичайні ситуації ЄС.

Стихійні лиха та спалахи інфекційних захворювань є глобальними проблемами на шляху до досягнення Цілей розвитку тисячоліття. Важливо, щоб громадськість, управлінці та працівники сфери охорони здоров'я розуміли, що надзвичайні ситуації природного характеру не є безпосередньо джерелами інфекційних захворювань; що основна причина зниження рівня інфекційної безпеки і спалахи інфекційних захворювань є їх вторинними вражаючими факторами. Реагування на ці чинники потребує зміни парадигми медико-біологічного захисту з реагування навздогін на заходи із підсилення спроможності системи охорони здоров'я працювати в умовах надзвичайної ситуації, не тільки природного характеру, за рахунок поєднання принципів управління складними системами і філософії медицини катастроф. Для коректного управління протиепідемічними заходами щодо соціально небезпечних інфекцій важливо розуміти, що незважаючи на зниження показників захворюваності за рядом нозологій, епідемічна ситуація щодо інфекційних хвороб в Україні залишається нестабільною, зареєстровано рекордну кількість спалахів гострих кишкових інфекцій за останні 20 років, 73,5 % з яких були пов'язані із порушенням суб'єктами господарювання елементарних санітарно-гігієнічних норм і правил на тлі відсутності нагляду і контролю, про що свідчать дані статистики з офіційних джерел МОЗ України. Аналіз статистики інфекційної захворюваності, інформаційних й аналітичних матеріалів МОЗ України та наукових публікацій свідчить про те, що погіршення соціальної, економічної та екологічної ситуації позначились на рівні медичної допомоги, стані імунопрофілактики, а відповідно й на рівні інфекційної захворюваності. Можна стверджувати, що проблема інфекційної безпеки постраждалих внаслідок надзвичайної ситуації природного характеру досліджувалася вітчизняними та зарубіжними науковцями. Переважно наголос робився на управління наданням медичної допомоги як складової заходів з реагування на виникнення надзвичайної ситуації, приділялася увага адмініструванню санітарних втрат, логістиці гуманітарної допомоги. Досліджувалося питання поширення інфекційних захворювань, пов'язане безпосередньо з впливом первинних і вторинних вражаючих факторів надзвичайної ситуації природного характеру. Питання управління допомогою хворим на соціально небезпечні інфекції в умовах ліквідації наслідків надзвичайної ситуації природного характеру у джерелах наукової інформаціє не висвітлювалося, окрім деяких згадувань щодо вжиття заходів щодо запобігання гепатитам. Відповідно для планування заходів із запобігання зниження рівня інфекційної безпеки необхідно враховувати, що найбільш поширені інфекційні захворювання, що частіше за все діагностуються у постраждалих внаслідок НС природного характеру, включають інфекції дихальних шляхів і гострі кишкові інфекції, зазвичай внаслідок поганих санітарних умов і великих груп, змушених збиратися у невеликих приміщеннях, а це означає, що поширення вірусу, такого як COVID-19, може стати проблемою. Перспективи подальших розвідок у зазначеному напрямі будуть полягати у дослідженні специфіки управління медичним реагуванням на виникнення надзвичайних ситуацій задля підвищення рівня інфекційної безпеки.

Базовим ресурсом для здійснення управлінської діяльності, зокрема опрацювання управлінських рішень, є адекватна інформація про надзвичайну ситуацію як власне подію та її характеристики. Самена цій інформації ґрунтуються наступні заходи щодо здійснення управлінських функцій: оцінка обстановки в зоні надзвичайної ситуації, прийняття управлінського рішення, планування дій, організація взаємодії і кризових комунікацій, постановка завдань до виконання та здійснення контролю прийнятих управлінських рішень. Проблема отримання адекватної та своєчасної інформації про наслідки надзвичайної ситуації безпосередньо із-зони для прийняття управлінських рішень частіше за все виникає з причини відсутності налагоджених процедур отримання та обміну інформацією між всіма службами екстреного реагування, що залучаються до надання допомогипостраждалим. Вирішення цієї проблеми можливе лише за наявності консолідованих підходів до класифікації надзвичайної ситуації, методик визначення поворотних і безповоротних санітарних втрат і розрахунку сил і засобів, що залучаються до ліквідації наслідків надзвичайної ситуації. Метою взаємодії ДСНС і МОЗ з попередження та ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайної ситуації є забезпечення ефективного використання медичного персоналу, спеціалізованого санітарного транспорту, медичних виробів, лікарських засобів, закладів охорони здоров'я для рятування життя та збереження здоров'я людей під час ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайної ситуації.