Search results

The article deals with the activities of the right-monarchist organizations in the south of Ukraine during the First Russian Revolution of 1905-1907. Particular attention is paid to the role of the "Union of the Russian People" in organizing Jewish pogroms in the limited territory of residence of the Jewish people. The author draws attention to the full support and interest of the government of the Russian Empire in cooperation with the "black hundred" movement in the south of Ukraine. The division according to the chronology of the Jewish pogroms of the nineteenth and early twentieth centuries is aimed at confirming the assertion that the cooperation of power and monarchists has been strengthened in the struggle against the revolutionary moods in society at the beginning of the twentieth century. Statistics on Jewish pogroms in the south of Ukraine, point to the dynamic activity of monarchists, the peak of which falls on October 1905. ; В статье рассматривается деятельность правомонархических организаций на Юге Украины в годы Первой русской революции 1905-1907 гг. Особое внимание уделяется роли «Союза русского народа» в организации еврейских погромов в черте оседлости еврейского народа. Автор акцентирует внимание на всесторонней поддержке и заинтересованности правительства Российской империи в сотрудничестве с «чёрносотенным» движением на юге Украины. Разделения по хронологии еврейских погромов ХІХ – начала ХХ века, направлено на подтверждение данных об усилении сотрудничества власти и монархистов в борьбе с революционными настроениями в обществе в начале ХХ века. Статистические данные о еврейских погромах на Юге Украины, указывают на динамику активной деятельности монархистов, пик которой приходится на октябрь 1905 года. ; В статті йдеться про діяльність правомонархічних організацій на Півдні України в роки Першої російської революції 1905-1907 рр. Особлива увага приділяється ролі «Союзу руського народу» в організації єврейських погромів у межі осілості єврейського народу. Автор акцентує увагу на всебічній підтримці та зацікавленості уряду Російської імперії і співпраці з «чорносотенним» рухом на Півдні України. Поділ за хронологією єврейських погромів ХІХ – початку ХХ століття спрямований на підтвердження даних про посилення співпраці влади і монархістів в боротьбі з революційними настроями в суспільстві на початку ХХ століття. Статистичні дані, зазначені в статті, вказують на динаміку активної діяльності монархістів, пік якої припадає на жовтень 1905 року.

The article deals with the activities of the right-monarchist organizations in the south of Ukraine during the First Russian Revolution of 1905-1907. Particular attention is paid to the role of the "Union of the Russian People" in organizing Jewish pogroms in the limited territory of residence of the Jewish people. The author draws attention to the full support and interest of the government of the Russian Empire in cooperation with the "black hundred" movement in the south of Ukraine. The division according to the chronology of the Jewish pogroms of the nineteenth and early twentieth centuries is aimed at confirming the assertion that the cooperation of power and monarchists has been strengthened in the struggle against the revolutionary moods in society at the beginning of the twentieth century. Statistics on Jewish pogroms in the south of Ukraine, point to the dynamic activity of monarchists, the peak of which falls on October 1905. ; В статье рассматривается деятельность правомонархических организаций на Юге Украины в годы Первой русской революции 1905-1907 гг. Особое внимание уделяется роли «Союза русского народа» в организации еврейских погромов в черте оседлости еврейского народа. Автор акцентирует внимание на всесторонней поддержке и заинтересованности правительства Российской империи в сотрудничестве с «чёрносотенным» движением на юге Украины. Разделения по хронологии еврейских погромов ХІХ – начала ХХ века, направлено на подтверждение данных об усилении сотрудничества власти и монархистов в борьбе с революционными настроениями в обществе в начале ХХ века. Статистические данные о еврейских погромах на Юге Украины, указывают на динамику активной деятельности монархистов, пик которой приходится на октябрь 1905 года. ; В статті йдеться про діяльність правомонархічних організацій на Півдні України в роки Першої російської революції 1905-1907 рр. Особлива увага приділяється ролі «Союзу руського народу» в організації єврейських погромів у межі осілості єврейського народу. Автор акцентує увагу на всебічній підтримці та зацікавленості уряду Російської імперії і співпраці з «чорносотенним» рухом на Півдні України. Поділ за хронологією єврейських погромів ХІХ – початку ХХ століття спрямований на підтвердження даних про посилення співпраці влади і монархістів в боротьбі з революційними настроями в суспільстві на початку ХХ століття. Статистичні дані, зазначені в статті, вказують на динаміку активної діяльності монархістів, пік якої припадає на жовтень 1905 року.

The article describes the facts of anti-state riots in the army during the First Russian Revolution in the south of Ukraine. The author of the article tries to investigate the revolutionary spirit in the Russian army during the revolution of 1905 – 1907. The article highlights the active propaganda activities of revolutionary parties in the army divisions of southern Ukraine. The main attention is paid to the violent nature of confrontation between the power structures of the Russian Empire and the revolutionaries. The article provides instructions for soldiers to suppress the rebel population. The movement and location of military units on the territory of Ukraine is noted in article. The conditions for settling soldiers in new places after moving are described. The conflict of war ministry with other ministries is also described. The conflict arose regarding the involvement of soldiers for various tasks in a revolutionary popular uprising. Attention is paid to the negative attitude of the Russian army soldiers to the Jewish population, as well as the participation of soldiers in Jewish pogroms in southern Ukraine. The article provides examples of insurgent attempts to persuade the military of revolutionary ideals. This context describes the authorities' actions to prevent the convergence of soldiers with people. The author describes an attempt by the revolutionaries to kill a commander of troops by means of a planned attack using explosives. The fact of the uprising of the soldiers of the Kherson Disciplinary Battalion is described. In addition to the active actions of the revolutionaries, the article notes a passive resistance to the authorities, which is manifested in calls not to pay taxes to the treasury. Also, the fact of supporting the army of the part of the population that did not hope for a revolution in the state is described. The article provides statistics on the level of mortality in the military and emphasizes the increase in the number of ineligible persons for military service by healthy in the first half of the nineteenth century.The author notes that at the beginning of the ХХ century the Russian army was not the defender of the Russian people, but remained the "guardian" of the political monarchical model, its important segment of security. ; У статті описується роль армії Російської імперії в придушенні масових заво­рушень в роки Першої російської революції на півдні України. Автор статті намагається дослідити революційний дух в армійському середовищі під час рево­люції 1905–1907 років.Основна увага приділяється дислокації військ в Україні напередодні та під час революції 1905–1907 років. Наголошується на тому, що переміщення війсь­кових вільно висвітлювалося пресою, що надавало змогу революціонерам орієнтуватися згідно з ситуацією. Саме тому про переміщення військ відповідно до циркуляра Воєнного міністерства № 4349 від 23 травня 1910 року стало державною таємницею. Питання залучення військ до придушення революційних настроїв розглядається всебічно: від конфлікту Воєнного міністерства із Мініс­терством шляхів сполучення до прерогатив виклику армійських підрозділів місцевою губернською владою.Відзначається нестача військових підрозділів в деяких революційно-активних регіонах південної України, що свідчить про розмах революційного руху. Внаслі­док цього описується утворення народного ополчення із відповідним державним забезпеченням. Незважаючи на нестачу військ, автор відзначає факти залучення військових підрозділів для виконання нетипових для військових завдань, напри­клад, розвантаження різних цивільних вантажів в Одеському порту, або додат­кове навантаження у формі стройової підготовки.Внаслідок напруженої революційної ситуації влада намагалася відокремити армію від політичного впливу, що відображається в різних меморіях Ради міні­стрів Росії. Відмічені спроби не допустити проникнення у військове середовище політично неблагонадійних осіб, особливо призовників. Однак це не зупинило революціонерів від активізації антидержавної пропаганди, яка проявлялася в різних формах: від акцій залякування та відкритої агітації до спланованих спроб замаху на життя високих військових чинів.Автор наводить яскравий приклад непокори військових, який мав місце в червні 1905 року в Херсонському дисциплінарному батальйоні. Описується й психологічна складова солдатської відповідальності на прикладі участі солдатів в розстрільних командах, що відзначається як де мотивуючий аспект військової служби.Додатковою, але не менш важливою інформацією є негативна роль участі армійських підрозділів у стабілізації внутрішньої політичної ситуації на Півдні України. Зокрема, йдеться про участь солдатів в масових погромах, особливо стосовно єврейського населення. Автор відстоює думку, що російська армія на початку ХХ століття не була захисником російського народу, а залишалася «охоронцем» політичної монархічної моделі, її важливим сегментом безпеки.

The article describes the facts of anti-state riots in the army during the First Russian Revolution in the south of Ukraine. The author of the article tries to investigate the revolutionary spirit in the Russian army during the revolution of 1905 – 1907. The article highlights the active propaganda activities of revolutionary parties in the army divisions of southern Ukraine. The main attention is paid to the violent nature of confrontation between the power structures of the Russian Empire and the revolutionaries. The article provides instructions for soldiers to suppress the rebel population. The movement and location of military units on the territory of Ukraine is noted in article. The conditions for settling soldiers in new places after moving are described. The conflict of war ministry with other ministries is also described. The conflict arose regarding the involvement of soldiers for various tasks in a revolutionary popular uprising. Attention is paid to the negative attitude of the Russian army soldiers to the Jewish population, as well as the participation of soldiers in Jewish pogroms in southern Ukraine. The article provides examples of insurgent attempts to persuade the military of revolutionary ideals. This context describes the authorities' actions to prevent the convergence of soldiers with people. The author describes an attempt by the revolutionaries to kill a commander of troops by means of a planned attack using explosives. The fact of the uprising of the soldiers of the Kherson Disciplinary Battalion is described. In addition to the active actions of the revolutionaries, the article notes a passive resistance to the authorities, which is manifested in calls not to pay taxes to the treasury. Also, the fact of supporting the army of the part of the population that did not hope for a revolution in the state is described. The article provides statistics on the level of mortality in the military and emphasizes the increase in the number of ineligible persons for military service by healthy in the first half of the nineteenth century.The author notes that at the beginning of the ХХ century the Russian army was not the defender of the Russian people, but remained the "guardian" of the political monarchical model, its important segment of security. ; У статті описується роль армії Російської імперії в придушенні масових заво­рушень в роки Першої російської революції на півдні України. Автор статті намагається дослідити революційний дух в армійському середовищі під час рево­люції 1905–1907 років.Основна увага приділяється дислокації військ в Україні напередодні та під час революції 1905–1907 років. Наголошується на тому, що переміщення війсь­кових вільно висвітлювалося пресою, що надавало змогу революціонерам орієнтуватися згідно з ситуацією. Саме тому про переміщення військ відповідно до циркуляра Воєнного міністерства № 4349 від 23 травня 1910 року стало державною таємницею. Питання залучення військ до придушення революційних настроїв розглядається всебічно: від конфлікту Воєнного міністерства із Мініс­терством шляхів сполучення до прерогатив виклику армійських підрозділів місцевою губернською владою.Відзначається нестача військових підрозділів в деяких революційно-активних регіонах південної України, що свідчить про розмах революційного руху. Внаслі­док цього описується утворення народного ополчення із відповідним державним забезпеченням. Незважаючи на нестачу військ, автор відзначає факти залучення військових підрозділів для виконання нетипових для військових завдань, напри­клад, розвантаження різних цивільних вантажів в Одеському порту, або додат­кове навантаження у формі стройової підготовки.Внаслідок напруженої революційної ситуації влада намагалася відокремити армію від політичного впливу, що відображається в різних меморіях Ради міні­стрів Росії. Відмічені спроби не допустити проникнення у військове середовище політично неблагонадійних осіб, особливо призовників. Однак це не зупинило революціонерів від активізації антидержавної пропаганди, яка проявлялася в різних формах: від акцій залякування та відкритої агітації до спланованих спроб замаху на життя високих військових чинів.Автор наводить яскравий приклад непокори військових, який мав місце в червні 1905 року в Херсонському дисциплінарному батальйоні. Описується й психологічна складова солдатської відповідальності на прикладі участі солдатів в розстрільних командах, що відзначається як де мотивуючий аспект військової служби.Додатковою, але не менш важливою інформацією є негативна роль участі армійських підрозділів у стабілізації внутрішньої політичної ситуації на Півдні України. Зокрема, йдеться про участь солдатів в масових погромах, особливо стосовно єврейського населення. Автор відстоює думку, що російська армія на початку ХХ століття не була захисником російського народу, а залишалася «охоронцем» політичної монархічної моделі, її важливим сегментом безпеки.