Suchergebnisse

У статті розглянуто сучасні тенденції зміни політичного вектора міжкультурної взаємодії в умовах глобалізації у сучасних міжнародних відносинах. Дослідження базується на міждисциплінарному підході, який дозволяє аналізувати явища та процеси суспільного життя з різних поглядів. Для досягнення цієї мети застосовуються такі методи, як узагальнення, аналіз і синтез для уточнення змісту понять; історичні аналогії формування та розвитку основних концепцій; компаративний метод для порівняльного аналізу основних теорій міжкультурної взаємодії; структурно- функціональний та інституціональний методи для виявлення змісту політичних та економічних зрушень у суспільстві завдяки міжкультурній взаємодії, а також антропологічний і соціоаксіологічний підходи для аналізу соціоантропологічних, соціоекономічних та соціокультурних вимірів міжкультурної взаємодії в умовах глобалізації. Метою статті є аналіз трансформації політичного вектора міжкультурної взаємодії в дискурсі глобалізаційних процесів сучасних міжнародних відносин.
Поняття «взаємодія культур» тлумачиться як особливий вид безпосередніх відносин і зв'язків, що формуються між двома (або більше) культурами, а також тих впливів, взаємних змін, що проявляються у процесі цих відносин.
Визначено, що в сучасному світі міжнародні відносини зазнають якісних змін у процесі міжкультурної взаємодії. Міжкультурні контакти збільшують світову інтеграцію та формують єдину систему світових зв'язків. Глобалізація відіграє вирішальну роль у сучасному процесі міжкультурної взаємодії. Дослідження показують, що глобалізація призводить до значних змін у міжкультурній взаємодії, які можуть мати як позитивний, так і негативний вплив, наносячи шкоду національній культурі.
Протягом деякого часу мультикультуралізм вважався єдиним можливим підходом до збереження самобутності та унікальності різних культур в умовах єдиної держави. Але реалії сучасного світу довели, що теорія мультикультуралізму потребує переосмислення і трансформації.

Стаття присвячена дослідженню поняття «культурної політики», її нової парадигми у контексті викликів сьогодення. Розглядаються основні підходи до визначення поняття культурної політики, найдоцільнішим з яких визнається комплексний підхід. Методи дослідження полягають у використанні принципу аналізу об'єктивності, що дає можливість охарактеризувати особливості формування культурної політики сучасних країн, що розвиваються, оскільки їх основна проблема – формування цілісної культури – стосується й України., визначити її цілі та пріоритети, культурологічних методів, що дозволяє розглянути діяльність держави щодо стратегії культурної політики. Пропонується модель публічної культурної політики як така, що забезпечує залучення до культуротворення усіх учасників культурного процесу. У висновках зазначається, що сучасна культурна політика має будуватися на демократичних засадах; переймаючись питаннями доступності та якості продуктів культури; формування єдиного соціокультурного простору в середині країни. Важливим є баланс між збереженням та трансляцією культурно-історичного досвіду та водночас виробленням нового. Вироблення публічної культурної політики; на нашу думку; є відповіддю на запит сучасності; котра потребує нової культурно-політичної парадигми.

The article is devoted to the study of the concept of "cultural policy", its new paradigm in the context of today's challenges. The main approaches to defining the concept of cultural policy are considered, the most expedient of which is recognized as an integrated approach. The research methods consist in using the principle of objectivity analysis, which makes it possible to characterize the peculiarities of the formation of the cultural policy of modern developing countries, since their main problem – the formation of a holistic culture – also applies to Ukraine, to determine its goals and priorities, cultural methods, which allows us to consider the activities of the state in terms of cultural policy strategy. A model of public cultural policy is proposed as ensuring the involvement of all participants in the cultural process of creating culture. The conclusions note that modern cultural policy should be based on democratic principles, caring about the availability and quality of cultural products, the formation of a single socio-cultural space within the country. It is important to keep a balance between the preservation and transmission of cultural and historical experience and, at the same time, to develop a new one. Development of public cultural policy, in our opinion, is the answer to the demand of our time, that needs a new cultural and political paradigm. ; Статья посвящена исследованию понятия «культурная политика», ее новой парадигмы в контексте сегодняшних вызовов. Рассматриваются основные подходы к определению понятия культурной политики, наиболее целесообразным из которых признается комплексный подход. Методы исследования заключаются в использовании принципа анализа объективности, что дает возможность охарактеризовать особенности формирования культурной политики современных развивающихся стран, поскольку их основная проблема – формирование целостной культуры – касается и Украины, определить ее цели и приоритеты, культурологических методов, что позволяет рассмотреть деятельность государства по стратегии культурной политики. Предлагается модель публичной культурной политики как обеспечивающая вовлечение в культуротворение всех участников культурного процесса. В выводах отмечается, что современная культурная политика должна строиться на демократических началах; заботясь о вопросах доступности и качества продуктов культуры; формирование единого социокультурного пространства внутри страны. Важен баланс между сохранением и трансляцией культурно-исторического опыта и одновременно выработкой нового. Выработка публичной культурной политики, по нашему мнению, является ответом на запрос современности, нуждающейся в новой культурно-политической парадигме. ; Стаття присвячена дослідженню поняття «культурної політики», її нової парадигми у контексті викликів сьогодення. Розглядаються основні підходи до визначення поняття культурної політики, найдоцільнішим з яких визнається комплексний підхід. Методи дослідження полягають у використанні принципу аналізу об'єктивності, що дає можливість охарактеризувати особливості формування культурної політики сучасних країн, що розвиваються, оскільки їх основна проблема – формування цілісної культури – стосується й України., визначити її цілі та пріоритети, культурологічних методів, що дозволяє розглянути діяльність держави щодо стратегії культурної політики. Пропонується модель публічної культурної політики як така, що забезпечує залучення до культуротворення усіх учасників культурного процесу. У висновках зазначається, що сучасна культурна політика має будуватися на демократичних засадах; переймаючись питаннями доступності та якості продуктів культури; формування єдиного соціокультурного простору в середині країни. Важливим є баланс між збереженням та трансляцією культурно-історичного досвіду та водночас виробленням нового. Вироблення публічної культурної політики; на нашу думку; є відповіддю на запит сучасності; котра потребує нової культурно-політичної парадигми.

Мета статті — дослідити загальні механізми складного та комплексного процесу соціокультурної взаємодії в умовах глобальних політичних трансформацій. Методологія дослідження. Міждисциплінарний характер поставленої проблеми передбачає використання антропологічного, історико-типологічного опису; культурно-історичного, порівняльного аналізу; компаративістики та системності. Структурно-функціональний метод застосовано для дослідження специфіки культури та політики; цивілізаційний та порівняльно-історичний методи використано для вивчення особливостей соціокультурної взаємодії суспільства з огляду на трансформації політичної системи (інститутів); системний підхід дозволив здійснити різносторонній аналіз процесу соціокультурної глобалізації. Наукова новизна полягає в тому, що вперше розглянуто проблеми та особливості соціокультурної взаємодії в умовах глобалізації; виділено та схарактеризовано дві позиції — глобалістів, прихильників розвитку глобальної культури та антиглобалістів, які виступають проти культурної асиміляції та культурної глобалізації. Висновки. Доведено, що механізми соціокультурної глобалізації мають виходити з об'єктивності глобальних політичних трансформацій і неможливості їх зупинити. Соціокультурна глобалізація дозволяє посилити міжкультурний діалог і взаємодію, позиції громадянського суспільства, розширити права і свободи індивідуумів, підвищити якість і рівень життя, поглибити розуміння специфічних особливостей інших культур, що сприяє гармонізації всієї системи міжнародних відносин. Показано, що в умовах глобалізації та інтенсифікації міжкультурної взаємодії важливим є розвиток певних навичок для більш ефективної міжкультурної комунікації. Розвиток таких навичок дозволить представникам різних культур і народів зрозуміти схожість і відмінність між різними культурами, збагатитися досягненнями спадщини інших культур, орієнтуватися в культурному розмаїтті сучасного світу.