Suchergebnisse

Economic security is an integral part of national security. As history shows, a strong economy is a prerequisite for the power of the state, its place and role in the world community. From the second half of the twentieth century economic development issues have become an integral part of the national security ideas of both the scientific community and the governments of most countries. While in some countries the emphasis is primarily on the economic power and economic sovereignty of the state, in others – on the issues related to «energy», «technological», «food» security or protection of the state from global and regional economic cataclysms, or the danger of «economic espionage». Economic security is the foundation of national security and at the same time it is closely interconnected with its other components. Also it is the basis for ensuring its subspecies such as military, political, environmental, information and others. The need to ensure economic security at the macro level is growing in connection with the development of globalization and integration processes in the second half of the twentieth century. Globalization and economic integration, on the one hand, threaten economic sovereignty and, on the other, create new opportunities for economic growth. In the context of economic globalization and regional integration, it is extremely important to reveal the essence of ensuring the economic security of the state. To achieve the goal of studying the economic security of the modern state, it is necessary to consider theoretical and methodological approaches to ensuring economic security. ; Экономическая безопасность – неотъемлемая составляющая национальной безопасности. Как показывает история, крепкая экономика является обязательной предпосылкой могущества государства, его места и роли в мировом сообществе. Со второй половины ХХ в. вопросы экономического развития стали неотъемлемой частью представлений о национальной безопасности как научного сообщества, так и правительств большинства стран. Если в одних странах акцент делается, прежде всего, на экономической мощи государства и его экономическом суверенитете, то в других на первый план выдвигаются вопросы, связанные с энергетической, технологической, продовольственной безопасностью или защищенности государства от мировых и региональных экономических катаклизмов, или опасностью «экономического шпионажа». Экономическая безопасность является фундаментом национальной безопасности и при этом она тесно взаимосвязана с ее другими составляющими, является основой обеспечения таких ее подвидов как военная, политическая, экологическая, информационная и другие. Необходимость обеспечения экономической безопасности на макроуровне усиливается в связи с развитием во второй половине ХХ в. глобализационных и интеграционных процессов. Глобализация и экономическая интеграция, с одной стороны, представляют угрозу экономическому суверенитету, а с другой – создают новые возможности для экономического развития. В условиях экономической глобализации и региональной интеграции чрезвычайно важно раскрыть сущность обеспечения экономической безопасности государства. Для достижения цели исследования экономической безопасности современного государства необходимо рассмотреть теоретические и методологические подходы к обеспечению экономической безопасности. ; Економічна безпека – це невід'ємна складова національної безпеки. Як засвідчує історія, міцна економіка є обов'язковою передумовою могутності держави, її місця і ролі у світовій спільноті. З другої половини ХХ ст. питання економічного розвитку стали невід'ємною частиною уявлень про національну безпеку як наукової спільноти, так і урядів більшості країн. Якщо в одних країнах акцент робиться передусім на економічній могутності держави і економічному суверенітеті, то в інших на перший план висуваються питання, пов'язані з енергетичною, технологічною, продовольчою безпекою або захищеністю держави від світових і регіональних економічних катаклізмів, або небезпекою «економічного шпигунства». Економічна безпека становить фундамент національної безпеки і при цьому вона тісно взаємопов'язана з її іншими складовими, є основою забезпечення таких її підвидів, як військова, політична, екологічна, інформаційна та інші. Необхідність забезпечення економічної безпеки на макрорівні посилюється у зв'язку з розвитком у другій половині ХХ ст. глобалізаційних та інтеграційних процесів. Глобалізація і економічна інтеграція, з одного боку, несуть загрози економічному суверенітету, а з іншого – створюють нові можливості для економічного зростання. В умовах економічної глобалізації та регіональної інтеграції надзвичайно важливо розкрити сутність забезпечення економічної безпеки держави. Для досягнення мети дослідження економічної безпеки сучасної держави необхідно розглянути теоретичні та методологічні підходи до забезпечення економічної безпеки.

На тлі появи нових небезпечних викликів сучасному міжнародному правопорядку і системі безпеки перед політиками і науковцями постає питання щодо своєчасності і обґрунтованості перегляду усталених концептуальних підходів стосовно конструювання архітектури міжнародної і європейської безпеки. Від початку ХХІ ст. дедалі частіше лунають заклики суттєво оновити чинний міжнародний порядок, його інститути, насамперед інститут Ради Безпеки ООН, норми і правила, які склалися після 1945 р. У цьому зв'язку актуальністю і практичною значущістю характеризуються дослідження еволюції попередніх систем міжнародних відносин і заснованих на них системах безпеки, зокрема Віденської системи. Стосовно «Європейського концерту» як стрижня Віденської архітектури європейської безпеки (1815–1914 рр.) в історіографії склалося в цілому неоднозначне ставлення, що заважає дати йому належну оцінку, а також прослідкувати еволюцію Віденської системи, її зв'язок з наступними міжнародними системами, оцінити можливість використання її елементів для конструювання майбутніх міжнародних систем. Це зумовлює ту увагу, яку викликають питання становлення, розвитку і занепаду Віденської системи. Однією з концепцій, що потребує переосмислення в цьому контексті, є «баланс сил», теоретичні основи якої в основному сформувалися в період дії Віденської системи. З плином часу зміст концепції «балансу сил» помітно змінювався і доповнювався новими елементами, що призвело до понятійної багатозначності відповідного терміна. З огляду на розвиток міжнародних відносин, зміни підходів до забезпечення глобальної і регіональної безпеки існує потреба в критичному аналізі «балансу сил», його нових концептуальних моделей, що пояснюють поведінку суб'єктів світової політики. ; На фоне появления новых опасных вызовов современному международному правопорядку и системе безопасности перед политиками и учеными возникает вопрос о своевременности и обоснованности пересмотра устоявшихся концептуальных подходов к конструированию архитектуры международной и европейской безопасности. С начала XXI в. все чаще раздаются призывы существенно обновить действующий международный порядок, его институты, прежде всего институт Совета Безопасности ООН, нормы и правила, сложившиеся после 1945 г. В этой связи актуальностью и практической значимостью характеризуются исследования, посвященные эволюции предыдущих систем международных отношений и основанных на них систем безопасности, в частности Венской системы. Что касается «Европейского концерта» как стержня Венской архитектуры европейской безопасности (1815–1914 гг.) в историографии сложилось в целом неоднозначное отношение, что мешает дать ему надлежащую оценку, а также проследить эволюцию Венской системы, ее связь с последующими международными системами, оценить возможность использования ее элементов для конструирования будущих международных систем. Это объясняет то внимание, которое вызывают вопросы становления, развития и упадка Венской системы. Одной из концепций, нуждающейся в переосмыслении в этом контексте, является «баланс сил», теоретические основы которой в основном сформировались в период действия Венской системы. С течением времени содержание концепции «баланса сил» заметно менялось и пополнялось новыми элементами, что привело к понятийной многозначности соответствующего термина. Вследствие развития международных отношений, изменения подходов к обеспечению глобальной и региональной безопасности возникла потребность в критическом анализе «баланса сил», его новых концептуальных моделей, объясняющих поведение субъектов мировой политики. ; Taking into account the new dangerous challenges to the modern international legal order and security system, politicians and scholars are faced with the question of the timeliness and validity of the revision of established conceptual approaches to the construction of international and European security architecture. Since the beginning of the XXI century there are more and more calls to significantly update the current international order, its institutions, norms and rules, which emerged after 1945 (especially the UN Security Council). In this regard, the study of the evolution of previous systems of international relations and security systems based on them (in particular the Vienna system) is relevant and of a practical significance. Regarding the «European Concert» as a core of the Viennese architecture of European security (1815–1914) there is a general ambiguous attitude in historiography, which prevents it from being properly assessed, as well as to trace the evolution of the Vienna system, its relationship with subsequent international systems, to assess the possibility of using its elements to design future international systems. It determines the attention caused by the formation, development and decline of the Vienna system. One of the concepts that require to be reconsidered in this context is the «balance of power», the theoretical foundations of which were mainly formed during the Vienna system. Over time, the content of the concept of «balance of power» changed markedly and was supplemented with new elements, which caused the conceptual ambiguity of the term. As a result of the development of international relations, changes in approaches to global and regional security, there is a need for a critical analysis of the «balance of power», its new conceptual models that explain the behavior of world politics' subjects.

Taking into account the new dangerous challenges to the modern international legal order and security system, politicians and scholars are faced with the question of the timeliness and validity of the revision of established conceptual approaches to the construction of international and European security architecture. Since the beginning of the XXI century there are more and more calls to significantly update the current international order, its institutions, norms and rules, which emerged after 1945 (especially the UN Security Council). In this regard, the study of the evolution of previous systems of international relations and security systems based on them (in particular the Vienna system) is relevant and of a practical significance. Regarding the «European Concert» as a core of the Viennese architecture of European security (1815–1914) there is a general ambiguous attitude in historiography, which prevents it from being properly assessed, as well as to trace the evolution of the Vienna system, its relationship with subsequent international systems, to assess the possibility of using its elements to design future international systems. It determines the attention caused by the formation, development and decline of the Vienna system. One of the concepts that require to be reconsidered in this context is the «balance of power», the theoretical foundations of which were mainly formed during the Vienna system. Over time, the content of the concept of «balance of power» changed markedly and was supplemented with new elements, which caused the conceptual ambiguity of the term. As a result of the development of international relations, changes in approaches to global and regional security, there is a need for a critical analysis of the «balance of power», its new conceptual models that explain the behavior of world politics' subjects. ; На фоне появления новых опасных вызовов современному международному правопорядку и системе безопасности перед политиками и учеными возникает вопрос о своевременности и обоснованности пересмотра устоявшихся концептуальных подходов к конструированию архитектуры международной и европейской безопасности. С начала XXI в. все чаще раздаются призывы существенно обновить действующий международный порядок, его институты, прежде всего институт Совета Безопасности ООН, нормы и правила, сложившиеся после 1945 г. В этой связи актуальностью и практической значимостью характеризуются исследования, посвященные эволюции предыдущих систем международных отношений и основанных на них систем безопасности, в частности Венской системы. Что касается «Европейского концерта» как стержня Венской архитектуры европейской безопасности (1815–1914 гг.) в историографии сложилось в целом неоднозначное отношение, что мешает дать ему надлежащую оценку, а также проследить эволюцию Венской системы, ее связь с последующими международными системами, оценить возможность использования ее элементов для конструирования будущих международных систем. Это объясняет то внимание, которое вызывают вопросы становления, развития и упадка Венской системы. Одной из концепций, нуждающейся в переосмыслении в этом контексте, является «баланс сил», теоретические основы которой в основном сформировались в период действия Венской системы. С течением времени содержание концепции «баланса сил» заметно менялось и пополнялось новыми элементами, что привело к понятийной многозначности соответствующего термина. Вследствие развития международных отношений, изменения подходов к обеспечению глобальной и региональной безопасности возникла потребность в критическом анализе «баланса сил», его новых концептуальных моделей, объясняющих поведение субъектов мировой политики. ; На тлі появи нових небезпечних викликів сучасному міжнародному правопорядку і системі безпеки перед політиками і науковцями постає питання щодо своєчасності і обґрунтованості перегляду усталених концептуальних підходів стосовно конструювання архітектури міжнародної і європейської безпеки. Від початку ХХІ ст. дедалі частіше лунають заклики суттєво оновити чинний міжнародний порядок, його інститути, насамперед інститут Ради Безпеки ООН, норми і правила, які склалися після 1945 р. У цьому зв'язку актуальністю і практичною значущістю характеризуються дослідження еволюції попередніх систем міжнародних відносин і заснованих на них системах безпеки, зокрема Віденської системи. Стосовно «Європейського концерту» як стрижня Віденської архітектури європейської безпеки (1815–1914 рр.) в історіографії склалося в цілому неоднозначне ставлення, що заважає дати йому належну оцінку, а також прослідкувати еволюцію Віденської системи, її зв'язок з наступними міжнародними системами, оцінити можливість використання її елементів для конструювання майбутніх міжнародних систем. Це зумовлює ту увагу, яку викликають питання становлення, розвитку і занепаду Віденської системи. Однією з концепцій, що потребує переосмислення в цьому контексті, є «баланс сил», теоретичні основи якої в основному сформувалися в період дії Віденської системи. З плином часу зміст концепції «балансу сил» помітно змінювався і доповнювався новими елементами, що призвело до понятійної багатозначності відповідного терміна. З огляду на розвиток міжнародних відносин, зміни підходів до забезпечення глобальної і регіональної безпеки існує потреба в критичному аналізі «балансу сил», його нових концептуальних моделей, що пояснюють поведінку суб'єктів світової політики.

Taking into account the new dangerous challenges to the modern international legal order and security system, politicians and scholars are faced with the question of the timeliness and validity of the revision of established conceptual approaches to the construction of international and European security architecture. Since the beginning of the XXI century there are more and more calls to significantly update the current international order, its institutions, norms and rules, which emerged after 1945 (especially the UN Security Council). In this regard, the study of the evolution of previous systems of international relations and security systems based on them (in particular the Vienna system) is relevant and of a practical significance. Regarding the «European Concert» as a core of the Viennese architecture of European security (1815–1914) there is a general ambiguous attitude in historiography, which prevents it from being properly assessed, as well as to trace the evolution of the Vienna system, its relationship with subsequent international systems, to assess the possibility of using its elements to design future international systems. It determines the attention caused by the formation, development and decline of the Vienna system. One of the concepts that require to be reconsidered in this context is the «balance of power», the theoretical foundations of which were mainly formed during the Vienna system. Over time, the content of the concept of «balance of power» changed markedly and was supplemented with new elements, which caused the conceptual ambiguity of the term. As a result of the development of international relations, changes in approaches to global and regional security, there is a need for a critical analysis of the «balance of power», its new conceptual models that explain the behavior of world politics' subjects. ; На фоне появления новых опасных вызовов современному международному правопорядку и системе безопасности перед политиками и учеными возникает вопрос о своевременности и обоснованности пересмотра устоявшихся концептуальных подходов к конструированию архитектуры международной и европейской безопасности. С начала XXI в. все чаще раздаются призывы существенно обновить действующий международный порядок, его институты, прежде всего институт Совета Безопасности ООН, нормы и правила, сложившиеся после 1945 г. В этой связи актуальностью и практической значимостью характеризуются исследования, посвященные эволюции предыдущих систем международных отношений и основанных на них систем безопасности, в частности Венской системы. Что касается «Европейского концерта» как стержня Венской архитектуры европейской безопасности (1815–1914 гг.) в историографии сложилось в целом неоднозначное отношение, что мешает дать ему надлежащую оценку, а также проследить эволюцию Венской системы, ее связь с последующими международными системами, оценить возможность использования ее элементов для конструирования будущих международных систем. Это объясняет то внимание, которое вызывают вопросы становления, развития и упадка Венской системы. Одной из концепций, нуждающейся в переосмыслении в этом контексте, является «баланс сил», теоретические основы которой в основном сформировались в период действия Венской системы. С течением времени содержание концепции «баланса сил» заметно менялось и пополнялось новыми элементами, что привело к понятийной многозначности соответствующего термина. Вследствие развития международных отношений, изменения подходов к обеспечению глобальной и региональной безопасности возникла потребность в критическом анализе «баланса сил», его новых концептуальных моделей, объясняющих поведение субъектов мировой политики. ; На тлі появи нових небезпечних викликів сучасному міжнародному правопорядку і системі безпеки перед політиками і науковцями постає питання щодо своєчасності і обґрунтованості перегляду усталених концептуальних підходів стосовно конструювання архітектури міжнародної і європейської безпеки. Від початку ХХІ ст. дедалі частіше лунають заклики суттєво оновити чинний міжнародний порядок, його інститути, насамперед інститут Ради Безпеки ООН, норми і правила, які склалися після 1945 р. У цьому зв'язку актуальністю і практичною значущістю характеризуються дослідження еволюції попередніх систем міжнародних відносин і заснованих на них системах безпеки, зокрема Віденської системи. Стосовно «Європейського концерту» як стрижня Віденської архітектури європейської безпеки (1815–1914 рр.) в історіографії склалося в цілому неоднозначне ставлення, що заважає дати йому належну оцінку, а також прослідкувати еволюцію Віденської системи, її зв'язок з наступними міжнародними системами, оцінити можливість використання її елементів для конструювання майбутніх міжнародних систем. Це зумовлює ту увагу, яку викликають питання становлення, розвитку і занепаду Віденської системи. Однією з концепцій, що потребує переосмислення в цьому контексті, є «баланс сил», теоретичні основи якої в основному сформувалися в період дії Віденської системи. З плином часу зміст концепції «балансу сил» помітно змінювався і доповнювався новими елементами, що призвело до понятійної багатозначності відповідного терміна. З огляду на розвиток міжнародних відносин, зміни підходів до забезпечення глобальної і регіональної безпеки існує потреба в критичному аналізі «балансу сил», його нових концептуальних моделей, що пояснюють поведінку суб'єктів світової політики.

The formation and development of the policy of national security of the Baltic States from the moment of independence has been considered. The impossibility of using the Soviet model of security in the Baltic States was discovered primarily because of the radically different size of states, the nature of threats and resource potential, as well as its non-compliance with the security models in force in the EU and NATO.Accession of the Baltic States to the EU and NATO changed the situation with ensuring national security in the Baltic States. Membership in NATO provided the countries of the region with access to collective defense, which they became part of. At the same time, the Baltic countries were forced to consider the problem of security in the context of providing international security, which at the beginning of the XXI century. is characterized by the expansion of asymmetric threats. This led to a radical change in the defensive concepts and concepts of national security in Estonia, Latvia and Lithuania in accordance with the principles of the UN, NATO and the EU. It is established that in the EU there is a difference in the vision of the nature and origin of security threats between Western European, Eastern European and Mediterranean countries. And even in the Baltic countries, the same threats can be in one country in the list of external threats, while in others - internal ones. The orientation of the Baltic States in the field of security in NATO, and not in the EU, is due in particular to the fact that the security problem in the Eastern Partnership region has not been adequately reflected in EU policy as a tool for its solution. It has been established that a key political document reflecting the common vision of NATO's objectives is strategic concepts that directly affect the content and direction of national security policies of NATO member states. Each of the following Strategies aims to ensure a qualitative modernization of the Alliance, turning it into a multifunctional mechanism for responding to crises. The paper analyzes the evolution of the strategic concepts of the North Atlantic Treaty Organization from the end of the 1990s to the present time, as well as their influence on the development of the policy of national security and defense of the Baltic States. The emphasis is placed on the absence of the problem of maintaining state sovereignty in the conditions of the state's membership in NATO. In order to maintain stability in the Baltic Sea region, the Baltic States seek to strengthen military-political cooperation in all critical sectors with the countries of the Northern region of Europe and Poland. Relations with Russia are mainly based on international treaties signed with Russia by the EU and NATO. Bilateral cooperation with the United States, as well as the activities of the Baltic States in NATO and the EU, remain of strategic importance to ensure their safety. ; Рассмотрено становление и развитие политики национальной безопасности стран Балтии. Проанализировано эволюцию стратегических концепций Организации Североатлантического договора в период с конца 1990-х годов по нынешнее время, а также их влияние на развитие политики национальной безопасности и обороны стран Балтии. Акцентировано внимание на отсутствии проблемы сохранения государственного суверенитета в условиях членства государство в НАТО. ; Розглянуто становлення й розвиток політики національної безпеки країн Балтії. Проаналізовано еволюцію стратегічних концепцій Організації Північноатлантичного договору в період з кінця 1990-х років до сьогодні, а також їх вплив на розвиток політики національної безпеки і оборони країн Балтії. Акцентовано увагу на відсутності проблеми збереження державного суверенітету в умовах членства держави в НАТО.

The formation and development of the policy of national security of the Baltic States from the moment of independence has been considered. The impossibility of using the Soviet model of security in the Baltic States was discovered primarily because of the radically different size of states, the nature of threats and resource potential, as well as its non-compliance with the security models in force in the EU and NATO.Accession of the Baltic States to the EU and NATO changed the situation with ensuring national security in the Baltic States. Membership in NATO provided the countries of the region with access to collective defense, which they became part of. At the same time, the Baltic countries were forced to consider the problem of security in the context of providing international security, which at the beginning of the XXI century. is characterized by the expansion of asymmetric threats. This led to a radical change in the defensive concepts and concepts of national security in Estonia, Latvia and Lithuania in accordance with the principles of the UN, NATO and the EU. It is established that in the EU there is a difference in the vision of the nature and origin of security threats between Western European, Eastern European and Mediterranean countries. And even in the Baltic countries, the same threats can be in one country in the list of external threats, while in others - internal ones. The orientation of the Baltic States in the field of security in NATO, and not in the EU, is due in particular to the fact that the security problem in the Eastern Partnership region has not been adequately reflected in EU policy as a tool for its solution. It has been established that a key political document reflecting the common vision of NATO's objectives is strategic concepts that directly affect the content and direction of national security policies of NATO member states. Each of the following Strategies aims to ensure a qualitative modernization of the Alliance, turning it into a multifunctional mechanism for responding to crises. The paper analyzes the evolution of the strategic concepts of the North Atlantic Treaty Organization from the end of the 1990s to the present time, as well as their influence on the development of the policy of national security and defense of the Baltic States. The emphasis is placed on the absence of the problem of maintaining state sovereignty in the conditions of the state's membership in NATO. In order to maintain stability in the Baltic Sea region, the Baltic States seek to strengthen military-political cooperation in all critical sectors with the countries of the Northern region of Europe and Poland. Relations with Russia are mainly based on international treaties signed with Russia by the EU and NATO. Bilateral cooperation with the United States, as well as the activities of the Baltic States in NATO and the EU, remain of strategic importance to ensure their safety. ; Рассмотрено становление и развитие политики национальной безопасности стран Балтии. Проанализировано эволюцию стратегических концепций Организации Североатлантического договора в период с конца 1990-х годов по нынешнее время, а также их влияние на развитие политики национальной безопасности и обороны стран Балтии. Акцентировано внимание на отсутствии проблемы сохранения государственного суверенитета в условиях членства государство в НАТО. ; Розглянуто становлення й розвиток політики національної безпеки країн Балтії. Проаналізовано еволюцію стратегічних концепцій Організації Північноатлантичного договору в період з кінця 1990-х років до сьогодні, а також їх вплив на розвиток політики національної безпеки і оборони країн Балтії. Акцентовано увагу на відсутності проблеми збереження державного суверенітету в умовах членства держави в НАТО.

The formation and development of the policy of national security of the Baltic States from the moment of independence has been considered. The impossibility of using the Soviet model of security in the Baltic States was discovered primarily because of the radically different size of states, the nature of threats and resource potential, as well as its non-compliance with the security models in force in the EU and NATO.Accession of the Baltic States to the EU and NATO changed the situation with ensuring national security in the Baltic States. Membership in NATO provided the countries of the region with access to collective defense, which they became part of. At the same time, the Baltic countries were forced to consider the problem of security in the context of providing international security, which at the beginning of the XXI century. is characterized by the expansion of asymmetric threats. This led to a radical change in the defensive concepts and concepts of national security in Estonia, Latvia and Lithuania in accordance with the principles of the UN, NATO and the EU. It is established that in the EU there is a difference in the vision of the nature and origin of security threats between Western European, Eastern European and Mediterranean countries. And even in the Baltic countries, the same threats can be in one country in the list of external threats, while in others - internal ones. The orientation of the Baltic States in the field of security in NATO, and not in the EU, is due in particular to the fact that the security problem in the Eastern Partnership region has not been adequately reflected in EU policy as a tool for its solution. It has been established that a key political document reflecting the common vision of NATO's objectives is strategic concepts that directly affect the content and direction of national security policies of NATO member states. Each of the following Strategies aims to ensure a qualitative modernization of the Alliance, turning it into a multifunctional mechanism for responding to crises. The paper analyzes the evolution of the strategic concepts of the North Atlantic Treaty Organization from the end of the 1990s to the present time, as well as their influence on the development of the policy of national security and defense of the Baltic States. The emphasis is placed on the absence of the problem of maintaining state sovereignty in the conditions of the state's membership in NATO. In order to maintain stability in the Baltic Sea region, the Baltic States seek to strengthen military-political cooperation in all critical sectors with the countries of the Northern region of Europe and Poland. Relations with Russia are mainly based on international treaties signed with Russia by the EU and NATO. Bilateral cooperation with the United States, as well as the activities of the Baltic States in NATO and the EU, remain of strategic importance to ensure their safety. ; Рассмотрено становление и развитие политики национальной безопасности стран Балтии. Проанализировано эволюцию стратегических концепций Организации Североатлантического договора в период с конца 1990-х годов по нынешнее время, а также их влияние на развитие политики национальной безопасности и обороны стран Балтии. Акцентировано внимание на отсутствии проблемы сохранения государственного суверенитета в условиях членства государство в НАТО. ; Розглянуто становлення й розвиток політики національної безпеки країн Балтії. Проаналізовано еволюцію стратегічних концепцій Організації Північноатлантичного договору в період з кінця 1990-х років до сьогодні, а також їх вплив на розвиток політики національної безпеки і оборони країн Балтії. Акцентовано увагу на відсутності проблеми збереження державного суверенітету в умовах членства держави в НАТО.

There is a tendency among non-historians to force «practioners» of the discipline to justify why the study of a particular episode of the past is so important and to articulate the lessons to be learned from the experience. The fate of international constitutions and treaties is particularly prone to demands of this kind. After all, «constitutional borrowing» has long been a common feature of international law and politics. This article will address one such Treaty from the past. But it does not aspire to preserving its historical integrity; rather to awaken interest in it in the first place. The European Defence Community (EDC) was an ambitious initiative in the first years of the 1950s. Leading European countries had different foreign policy agendas towards it. The EDC. could have been a crucial milestone on the long path towards European integration. European Defense Community (EDC), an abortive attempt by western European powers, with United States support, to counterbalance the overwhelming conventional military ascendancy of the Soviet Union in Europe by the formation of a supranational European army and, in the process, to subsume West German forces into a European force, avoiding the tendentious problem of West German rearmament.One can trace the U.S. influence from the very first stages of the EDC. negotiations. Even in the agreement of the EDC., the footprints of U.S. policies can be observed, bringing the NATO Alliance to the forefront. The EDC. is also interrelated with the Marshall Plan, which leads us to think that the EDC. was not solely a European dream as has been widely argued, but rather an instrument of U.S. foreign policy, which could be resorted to as and when needed. Influenced by the Korean War, the French politician René Pleven evolved a plan that later was put forward by the French foreign minister Robert Schuman at a meeting of the Council of Europe in 1951. Though the weaker members of the North Atlantic Treaty Organization (NATO) were keen, the Scandinavians were cool toward the idea, and opinion in France and Italy was divided. A treaty was actually concluded in Paris in 1952, but tension between eastern and western Europe lessened, and by 1954 the necessity for the EDC seemed also to diminish. However, the failure to ratify its agreement by the French Parliament in 1954 left this project of defence integration stillborn – but paved the way for another solution for the rearmament of Germany: the Western European Union (WEU), as a sub-group of NATO.Nevertheless, the dormant ideal, to contribute to a "European Army" later became one of the ultimate goals of the European Union. ; Исследуются вопросы, связанные со становлением европейской интеграции в оборонной сфере. Проанализированы предпосылки разработки Договора о Европейском оборонном сообществе и причины провала его ратификации. Раскрыта роль США в инициировании и развитии интеграции западноевропейских государств в оборонной сфере. ; Досліджено питання становлення європейської інтеграції в оборонній сфері. Проаналізовано передумови розробки Договору про Європейське оборонне співтовариство і причини провалу його ратифікації. Розкрито роль США у започаткуванні й розвитку інтеграції західноєвропейських держав в оборонній сфері.

Досліджено питання становлення європейської інтеграції в оборонній сфері. Проаналізовано передумови розробки Договору про Європейське оборонне співтовариство і причини провалу його ратифікації. Розкрито роль США у започаткуванні й розвитку інтеграції західноєвропейських держав в оборонній сфері. ; Исследуются вопросы, связанные со становлением европейской интеграции в оборонной сфере. Проанализированы предпосылки разработки Договора о Европейском оборонном сообществе и причины провала его ратификации. Раскрыта роль США в инициировании и развитии интеграции западноевропейских государств в оборонной сфере. ; There is a tendency among non-historians to force «practioners» of the discipline to justify why the study of a particular episode of the past is so important and to articulate the lessons to be learned from the experience. The fate of international constitutions and treaties is particularly prone to demands of this kind. After all, «constitutional borrowing» has long been a common feature of international law and politics. This article will address one such Treaty from the past. But it does not aspire to preserving its historical integrity; rather to awaken interest in it in the first place. The European Defence Community (EDC) was an ambitious initiative in the first years of the 1950s. Leading European countries had different foreign policy agendas towards it. The EDC. could have been a crucial milestone on the long path towards European integration. European Defense Community (EDC), an abortive attempt by western European powers, with United States support, to counterbalance the overwhelming conventional military ascendancy of the Soviet Union in Europe by the formation of a supranational European army and, in the process, to subsume West German forces into a European force, avoiding the tendentious problem of West German rearmament.One can trace the U.S. influence from the very first stages of the EDC. negotiations. Even in the agreement of the EDC., the footprints of U.S. policies can be observed, bringing the NATO Alliance to the forefront. The EDC. is also interrelated with the Marshall Plan, which leads us to think that the EDC. was not solely a European dream as has been widely argued, but rather an instrument of U.S. foreign policy, which could be resorted to as and when needed. Influenced by the Korean War, the French politician René Pleven evolved a plan that later was put forward by the French foreign minister Robert Schuman at a meeting of the Council of Europe in 1951. Though the weaker members of the North Atlantic Treaty Organization (NATO) were keen, the Scandinavians were cool toward the idea, and opinion in France and Italy was divided. A treaty was actually concluded in Paris in 1952, but tension between eastern and western Europe lessened, and by 1954 the necessity for the EDC seemed also to diminish. However, the failure to ratify its agreement by the French Parliament in 1954 left this project of defence integration stillborn – but paved the way for another solution for the rearmament of Germany: the Western European Union (WEU), as a sub-group of NATO.Nevertheless, the dormant ideal, to contribute to a "European Army" later became one of the ultimate goals of the European Union.

Досліджено питання впливу відносин НАТО – Росія на забезпечення безпеки України. На підставі аналізу російсько-української кризи та її впливу на ситуацію в регіоні Східної Європи, низки декларацій і комюніке самітів НАТО визначено основні завдання НАТО щодо розробки стратегії боротьби з новими загрозами безпеці, спричиненими діями Росії щодо України. Окреслено основні завдання щодо зміцнення східного флангу Альянсу. ; Исследуются вопросы, связанные с влиянием отношений НАТО – Россия на обеспечением безопасности Украины. На основании анализа российско-украинского кризиса и его влияния на ситуацию в регионе Восточной Европы, деклараций и коммюнике саммитов НАТО определены основные задачи НАТО по разработке стратегии борьбы с новыми угрозами безопасности, спровоцированными действиями России по отношению к Украине. Определены основные задачи по укреплению восточного фланга Альянса. ; The crisis inUkraineis a potential turning point in Euro-Atlantic security. The European security landscape is changing, the crisis creates new security realities during the twenty-first century and requires a significant response from NATO. At the same time, however, the crisis is the crystallisation of a number of wider and longer-term problems that have been increasingly visible for some time, most notably the intensifying sense of strategic dissonance betweenRussiaand the West.Indeed, today's crisis illuminates very clearly the point thatMoscowunderstands European security in very different conceptual terms from the West.The article states that NATO during the past 20 years – up to the Ukrainian crisis – has consideredRussiaa partner with which theAlliancecould cooperate. However, the Russian-Ukrainian conflict changed these relations.Years 2014–2017 witnessed rising levels of instability and complexity in the Eastern Partnership region caused by both internal and external factors. It is in the strategic and current interests of the Euro-Atlantic community to support the countries of Eastern Europe, includingUkraine, in their strife for peace, security, maintenance of sovereignty and continuing their paths towards successful democratic transition.The American commitment to European defense lies at the heart of the transatlantic bargain that defines NATO.Washingtonreacted to the end of the Cold War by significantly reducing its troop presence in the European theatre. Simultaneously it made clear that at the institutional level no other organization could substitute for the Atlantic Alliance as the anchor of a newEuropean security order.NATO's ties withRussiaandUkrainemay be depicted as a triangle, with each leg representing a significant set of bilateral interactions. But the relationship as a whole has a larger importance, and is integral to the effort to recast NATO's post-Cold War responsibilities. NATO's ties with theRussian Federation, burdened by a legacy of rivalry and distrust, are of particular salience. TheAlliance's agenda for a transformed Euro-Atlantic security order cannot be fulfilled without Russian engagement.Ukrainedefines a "European Choice" as the central pillar of its foreign policy, but it is constrained by a legacy of backwardness, and by a complex relationship with its Russian neighbor. Though it is a troubled polity, as a major regional powerUkraineis too important for theAllianceto ignore. If these relationships develop and prosper, theAlliance's potential as a collective security forum can be realized to the full, and its vocation as a "zone of peace" will be greatly expanded.The article defines the factors which couse the nessecity of renovation of the NATO's Strategy on security support in Eastern Europe, particulary in Ukraine. And the directions of such renovation are outlined.

Досліджено питання впливу відносин НАТО – Росія на забезпечення безпеки України. На підставі аналізу російсько-української кризи та її впливу на ситуацію в регіоні Східної Європи, низки декларацій і комюніке самітів НАТО визначено основні завдання НАТО щодо розробки стратегії боротьби з новими загрозами безпеці, спричиненими діями Росії щодо України. Окреслено основні завдання щодо зміцнення східного флангу Альянсу. ; Исследуются вопросы, связанные с влиянием отношений НАТО – Россия на обеспечением безопасности Украины. На основании анализа российско-украинского кризиса и его влияния на ситуацию в регионе Восточной Европы, деклараций и коммюнике саммитов НАТО определены основные задачи НАТО по разработке стратегии борьбы с новыми угрозами безопасности, спровоцированными действиями России по отношению к Украине. Определены основные задачи по укреплению восточного фланга Альянса. ; The crisis inUkraineis a potential turning point in Euro-Atlantic security. The European security landscape is changing, the crisis creates new security realities during the twenty-first century and requires a significant response from NATO. At the same time, however, the crisis is the crystallisation of a number of wider and longer-term problems that have been increasingly visible for some time, most notably the intensifying sense of strategic dissonance betweenRussiaand the West.Indeed, today's crisis illuminates very clearly the point thatMoscowunderstands European security in very different conceptual terms from the West.The article states that NATO during the past 20 years – up to the Ukrainian crisis – has consideredRussiaa partner with which theAlliancecould cooperate. However, the Russian-Ukrainian conflict changed these relations.Years 2014–2017 witnessed rising levels of instability and complexity in the Eastern Partnership region caused by both internal and external factors. It is in the strategic and current interests of the Euro-Atlantic community to support the countries of Eastern Europe, includingUkraine, in their strife for peace, security, maintenance of sovereignty and continuing their paths towards successful democratic transition.The American commitment to European defense lies at the heart of the transatlantic bargain that defines NATO.Washingtonreacted to the end of the Cold War by significantly reducing its troop presence in the European theatre. Simultaneously it made clear that at the institutional level no other organization could substitute for the Atlantic Alliance as the anchor of a newEuropean security order.NATO's ties withRussiaandUkrainemay be depicted as a triangle, with each leg representing a significant set of bilateral interactions. But the relationship as a whole has a larger importance, and is integral to the effort to recast NATO's post-Cold War responsibilities. NATO's ties with theRussian Federation, burdened by a legacy of rivalry and distrust, are of particular salience. TheAlliance's agenda for a transformed Euro-Atlantic security order cannot be fulfilled without Russian engagement.Ukrainedefines a "European Choice" as the central pillar of its foreign policy, but it is constrained by a legacy of backwardness, and by a complex relationship with its Russian neighbor. Though it is a troubled polity, as a major regional powerUkraineis too important for theAllianceto ignore. If these relationships develop and prosper, theAlliance's potential as a collective security forum can be realized to the full, and its vocation as a "zone of peace" will be greatly expanded.The article defines the factors which couse the nessecity of renovation of the NATO's Strategy on security support in Eastern Europe, particulary in Ukraine. And the directions of such renovation are outlined.

Досліджено питання впливу відносин НАТО – Росія на забезпечення безпеки України. На підставі аналізу російсько-української кризи та її впливу на ситуацію в регіоні Східної Європи, низки декларацій і комюніке самітів НАТО визначено основні завдання НАТО щодо розробки стратегії боротьби з новими загрозами безпеці, спричиненими діями Росії щодо України. Окреслено основні завдання щодо зміцнення східного флангу Альянсу. ; Исследуются вопросы, связанные с влиянием отношений НАТО – Россия на обеспечением безопасности Украины. На основании анализа российско-украинского кризиса и его влияния на ситуацию в регионе Восточной Европы, деклараций и коммюнике саммитов НАТО определены основные задачи НАТО по разработке стратегии борьбы с новыми угрозами безопасности, спровоцированными действиями России по отношению к Украине. Определены основные задачи по укреплению восточного фланга Альянса. ; The crisis inUkraineis a potential turning point in Euro-Atlantic security. The European security landscape is changing, the crisis creates new security realities during the twenty-first century and requires a significant response from NATO. At the same time, however, the crisis is the crystallisation of a number of wider and longer-term problems that have been increasingly visible for some time, most notably the intensifying sense of strategic dissonance betweenRussiaand the West.Indeed, today's crisis illuminates very clearly the point thatMoscowunderstands European security in very different conceptual terms from the West.The article states that NATO during the past 20 years – up to the Ukrainian crisis – has consideredRussiaa partner with which theAlliancecould cooperate. However, the Russian-Ukrainian conflict changed these relations.Years 2014–2017 witnessed rising levels of instability and complexity in the Eastern Partnership region caused by both internal and external factors. It is in the strategic and current interests of the Euro-Atlantic community to support the countries of Eastern Europe, includingUkraine, in their strife for peace, security, maintenance of sovereignty and continuing their paths towards successful democratic transition.The American commitment to European defense lies at the heart of the transatlantic bargain that defines NATO.Washingtonreacted to the end of the Cold War by significantly reducing its troop presence in the European theatre. Simultaneously it made clear that at the institutional level no other organization could substitute for the Atlantic Alliance as the anchor of a newEuropean security order.NATO's ties withRussiaandUkrainemay be depicted as a triangle, with each leg representing a significant set of bilateral interactions. But the relationship as a whole has a larger importance, and is integral to the effort to recast NATO's post-Cold War responsibilities. NATO's ties with theRussian Federation, burdened by a legacy of rivalry and distrust, are of particular salience. TheAlliance's agenda for a transformed Euro-Atlantic security order cannot be fulfilled without Russian engagement.Ukrainedefines a "European Choice" as the central pillar of its foreign policy, but it is constrained by a legacy of backwardness, and by a complex relationship with its Russian neighbor. Though it is a troubled polity, as a major regional powerUkraineis too important for theAllianceto ignore. If these relationships develop and prosper, theAlliance's potential as a collective security forum can be realized to the full, and its vocation as a "zone of peace" will be greatly expanded.The article defines the factors which couse the nessecity of renovation of the NATO's Strategy on security support in Eastern Europe, particulary in Ukraine. And the directions of such renovation are outlined.