Suchergebnisse

Міграційна криза 2015 року в Європі загострила протиріччя в інститутах ЄС. Нездатність і відсутність політичної волі країн членів ЄС підтримати солідарність і організувати спільні дії з врегулювання ситуації викликала негативні наслідки як для Союзу, так і для окремих країнучасниць, що виразилися в зростанні популістських рухів, які маніпулюють фобіями європейського суспільства. Ще з кінця 1990-х років ЄС прагне розвивати так званий «зовнішній вимір» співпраці з питань імміграції та надання притулку, що полягає в спробах управляти міграцією за допомогою співпраці з третіми країнами. В цілому існує 2 концепції «зовнішнього виміру»: перша полягає у виведенні традиційних інструментів контролю міграції (національних і союзних) на міжнародний рівень, друга - в запобіганні причин міграції та потоків біженців через сприяння розвитку третіх країн і вдосконалення інструментів зовнішньої політики. Обидва підходи є взаємодоповнюючими, а їх реалізація може позитивно позначитися на контролі міграційних потоків, захисту біженців та відносинах ЄС з третіми країнами, де Туреччина і Північна Африка є пріоритетними напрямами співпраці. Крім кризи солідарності і відсутності чітко вироблених механізмів взаємодії, особливість міграційної політики ЄС полягає в її багаторівневому і багатофакторному характері. У зв'язку з цим, прийняті ЄС заходи для вирішення кризи біженців 2015 року не є панацеєю і не виключають повторення подій. Проте в пріоритетах політики і дипломатії ЄС намітилося явне зрушення на користь більш жорсткого реагування на міграційну ситуацію. Головною турботою ЄС є вже не права людини, демократія або хороші відносини з сусідніми державами (наприклад, Туреччиною), а підтримка цілісності і порядку в країнах ЄС. Таким чином, реалістичне мислення, пов'язане з виживанням наднаціонального утворення, превалює над економічними міркуваннями, міжнародними відносинами та ін.

Міграційна криза 2015 року в Європі загострила протиріччя в інститутах ЄС. Нездатність і відсутність політичної волі країн членів ЄС підтримати солідарність і організувати спільні дії з врегулювання ситуації викликала негативні наслідки як для Союзу, так і для окремих країнучасниць, що виразилися в зростанні популістських рухів, які маніпулюють фобіями європейського суспільства. Ще з кінця 1990-х років ЄС прагне розвивати так званий «зовнішній вимір» співпраці з питань імміграції та надання притулку, що полягає в спробах управляти міграцією за допомогою співпраці з третіми країнами. В цілому існує 2 концепції «зовнішнього виміру»: перша полягає у виведенні традиційних інструментів контролю міграції (національних і союзних) на міжнародний рівень, друга - в запобіганні причин міграції та потоків біженців через сприяння розвитку третіх країн і вдосконалення інструментів зовнішньої політики. Обидва підходи є взаємодоповнюючими, а їх реалізація може позитивно позначитися на контролі міграційних потоків, захисту біженців та відносинах ЄС з третіми країнами, де Туреччина і Північна Африка є пріоритетними напрямами співпраці. Крім кризи солідарності і відсутності чітко вироблених механізмів взаємодії, особливість міграційної політики ЄС полягає в її багаторівневому і багатофакторному характері. У зв'язку з цим, прийняті ЄС заходи для вирішення кризи біженців 2015 року не є панацеєю і не виключають повторення подій. Проте в пріоритетах політики і дипломатії ЄС намітилося явне зрушення на користь більш жорсткого реагування на міграційну ситуацію. Головною турботою ЄС є вже не права людини, демократія або хороші відносини з сусідніми державами (наприклад, Туреччиною), а підтримка цілісності і порядку в країнах ЄС. Таким чином, реалістичне мислення, пов'язане з виживанням наднаціонального утворення, превалює над економічними міркуваннями, міжнародними відносинами та ін.