Suchergebnisse

W artykule przeanalizowano konflikt o koncepcję misji pokojowej ONZ na wschodzie Ukrainy między Ukrainąa Federacją Rosyjską. Analiza konfliktu opiera się na krytycznym podejściu do oficjalnych narracji zawierających odniesienia do sił pokojowych ONZ w latach 2015‑2021. Stwierdzono, że po raz pierwszy koncepcja misji pokojowej ONZ pojawiła się w ukraińskim dyskursie politycznym zaraz po podpisaniu drugiej części porozumień mińskich (Mińsk‑2). W centrum dyskursu międzynarodowego znalazła się ona po tym, jak prezydent Rosji W. Putin zainicjował wniesienie projektu rezolucji do Rady Bezpieczeństwa ONZ. Rosyjskie podejście do misji pokojowej było formułowane w ścisłym związku z realizacją porozumień mińskich i nie pozwalało na ich interpretację. Zasadniczo podejście Federacji Rosyjskiej ("koncepcja defensywna") i Ukrainy ("szeroki mandat") rozwijają i dostosowują koncepcję nowoczesnego utrzymania pokoju do interesów stron konfliktu. Narracje rosyjsko‑ukraińskie są podstawą do szczegółowego zrozumienia natury konfliktu i możliwych sposobów jego rozwiązania. Wykorzystanie narzędzi propagandowych w celu promowania wielokierunkowego podejścia do sił pokojowych ONZ przeniosło konflikt na wyższy poziom. Analiza komunikatów misji pokojowej obejmuje formaty negocjacyjne, na których omawiano tę kwestię. Takimi platformami negocjacyjnymi były: format normandzki, Monachijska Konferencja Bezpieczeństwa, Zgromadzenie Ogólne ONZ, spotkania Surkowa‑Volkera itd. Rada Bezpieczeństwa ONZ nie przekształciła się w dodatkowy kanał komunikacji, ponieważ nie udało się skoordynować i połączyć stanowisk Ukrainy i Federacji Rosyjskiej. Próby uzgodnienia misji pokojowej w ramach realizacji porozumień mińskich doprowadziły do impasu negocjacyjnego i wykluczenia tego punktu z agendy negocjacji międzynarodowych. Artykuł dotyczy kwestii kształtowania się poparcia społecznego dla scenariusza rozwiązania konfliktu w oparciu o działania ONZ. Zagadnienie to zostało zbadane na podstawie badań opinii publicznej oraz arbitralnie dobranych przykładów, które stanowią bazę dowodową do oceny wpływu społeczeństwa obywatelskiego na podejmowanie decyzji na Ukrainie. Jednocześnie pokazano aspekty humanitarne, które mogłyby potencjalnie wpłynąć na procesy rozwiązywania konfliktu w Donbasie.

Communication of the peacekeeping mission in eastern Ukraine

The article examines the conflict over the idea UN peacekeeping mission in eastern Ukraine between Ukraine and Russian Federation. The analysis of the conflict is based on a critical approach to the official narratives which is containing references to the UN peacekeepers in 2015‑2021. It was established that the first time the idea UN peacekeeping mission appeared in the Ukrainian political discourse immediately after the signing of the second part of the Minsk agreements (Minsk‑2). It found itself in the center of international discourse after Russian President V. Putin initiated the submission of the draft resolution to the UN Security Council. The Russian approach to the peacekeeping mission was formulated in a strict connection with the implementation of the Minsk agreements and did not allow their interpretation. Generally, the Russians' Federation ("defensive concept") and Ukraines' ("broad mandate") approaches are developing and adapting the concept of modern peacekeeping to the interests of the conflict parties. Russian‑Ukrainian narratives are the basis for an in‑depth understanding of the conflict nature and possible ways to resolving. The using of propaganda tools to promote multidirectional approaches to UN peacekeepers has taken the conflict to a higher level. The analysis of the communications the peacekeeping mission includes negotiation formats which the issue was discussed. Such negotiating platforms were the Normandy format, the Munich Security Conference, the UN General Assembly, the Surkov‑Volker track etc. The UN Security Council did not become an additional channel of communication, because it was not possible to coordinate and bring together the Ukraine's position and the Russians' Federation ones. Attempts to agree on a peacekeeping mission within the framework of the implementation of the Minsk agreements created a negotiation deadlock and the exclusion of this item from the agenda of international negotiations. The article focuses on the factor of formation the public support for the scenario of conflict settlement which is based on the UN. The issue was investigated on opinion polls and an arbitrary selection of plots, which are formed the evidence base for assessing the influence the civil society in decision‑making in Ukraine. At the same time, it shows the humanitarian aspects that would have the potential to influence the conflict settlement processes in Donbass.

The concept of democracy in Russian political discourse in the early 1990s was largely corresponded to the «end of history» and the triumph of liberal values proclaimed in the West. The attempt to integrate into the proposed American political discourse was unsuccessful for the Russian political leadership, which had demonstrated a significantly different view on democracy than the Western one. The emphasis on social justice and the assurance of socio- economic rights, completely ignoring democratic institutions, pointed to the fundamental closeness the power circles ideas to the communists (the doctrines of socialist democracy). The Russia's integration into a community of democratic states and Euro-Atlantic structures was problematic. In this way the West hoped to change the Russian leadership's view of interests and basic values. The answer to the American democracy promotion was the Russian concept of «sovereign democracy». It was the first attempt to create an alternative discourse about the concept of democracy and at the same time a demonstration of true value – sovereignty in a democratic wrapper. The evidence of distance from the Western model was the Russian discourse about multipolar (polycentric) world order, described by the categories of the Russian vision of democracy, as opposed to the liberal (unipolar) world order. The Russian leadership's rejection to discuss about democracy is a shift to the competitive discourse that is creating the alternative way of governance. There is a deep conflict of values in RF-USA relations, which can be qualified as a confrontation between authoritarianism and democracy. ; Широке використання концепту «демократія» в російському політичному дискурсі на початку 1990-х рр. в основному відповідало «кінцю історії» й торжеству ліберальних цінностей, оголошених на Заході. Спроба вбудуватися в запропонований американський політичний дискурс виявилася невдалою для російського політичного керівництва, яке демонструвало суттєво відмінне від західного підходу бачення демократії. Наголос на соціальній справедливості та забезпеченні соціально-економічних прав за умов повного ігнорування демократичних інститутів свідчив про засадничу близькість представників владних кіл до комуністів (доктрини соціалістичної демократії). Це робило проблематичною інтеграцію Росії в спільноту демократичних держав і євроатлантичні структури, що, за сподіваннями Заходу, мало би змінити уявлення російського керівництва про інтереси й базові цінності. Відповіддю на американську доктрину «поширення демократії» став російський концепт «суверенної демократії», який, по суті, був першою спробою створити альтернативний дискурс навколо концепту демократії та водночас демонстрацією справжньої цінності – суверенітету, хоча поки що в демократичній обгортці. Дистанціюванням від західної моделі став російський дискурс про багатополярний (поліцентричний) світовий порядок, описаний у категоріях російського бачення демократії, на противагу ліберальному (однополярному) світоустрою. Відмову російського керівництва від подальших «розповідей» про демократію слід вважати переходом до наступального дискурсу, який створюється навколо альтернативного демократії способу врядування. Це свідчить про глибокий конфлікт цінностей у російсько-американських відносинах, який можна кваліфікувати як конфронтацію між авторитаризмом і демократією.

In her article, the researcher presents possible variants of the 'Ukrainian crisis' settlement with regard to current geopolitical position of Russian Federation being a result of Vladimir Putin's politics of 'neoisolationism'. The author believes that the first - and the least plausible - option, taken broad Ukrainian opposition into account, is preservation of current de facto Crimean status and federalization and neutrality of Ukraine. This will allow Russia to change geopolitical situation on its Western borders. The second option is a unitary Ukraine with its straightforward orientation on European and Euro-Atlantic values. This is a goal to become the result of current struggle unfolding in Ukraine, being at present unachievable. In this case, Russia itself can become a buffer zone between the West and China being forced to choose its political priorities. The third option implies Ukraine collapsing into two parts like post-World War Two Germany. Artificially created 'Novorossia' becomes a 'buffer' between pro-Western Ukraine and Russia with the last one basically controlling this quasi-state and shielding it from any Western influences. The author concludes that all the abovementioned options stimulate farther implementation of Russian politics of 'neoisolationism'. ; В статье обозначены возможные варианты разрешения "украинского кризиса", с учетом того, что современное геополитическое положение России стало результатом политики "неоизоляционизма" В. В. Путина. Прослежены глобальные последствия "украинского кризиса", которые, по мнению автора, определят новое соотношение силовых полей в современном миропорядке. ; У статті окреслено можливі варіанти вирішення "української кризи" з огляду на сучасне геополітичне становище Росії, що стало результатом політики "неоізоляціонізму" В. В. Путіна. Простежено глобальні наслідки "української кризи", які, на думку автора, визначать нове співвідношення силових полів у сучасному світопорядку.