Постановка проблеми. Сучасний етап розвитку науки визначається радикальними інституційними змінами в її соціальному статусі та структурі. Основні відмінності від класичного етапу зводяться до: по-перше, відмови від принципу етичної нейтральності наукового знання і, по-друге, реального перегляду змісту категорії «парадигма» як центрального елементу організації теоретичних знань. Її замінюють значно більш складними конструкціями, що складаються з кількох гетерогенних компонентів. Відбувається взаємне проникнення публічно-аксіологічної та описово-наукової форм дискурсу, що створює нерозривну єдність щодо змісту теоретичної структури. Публікацію присвячено аналізу цих обидвох аспектів теоретичної технонауки. У відповідності до специфічності предмету дослідження було застосовано методи квантифікаційного дискурсивного та концептуального аналізу метатеоретичних і онтологічних знань відповідно. Надметою є визначення базової схеми взаємодії між організацією трансдисциплінарної матриці та онтологічним рівнем теоретичного технознання. У онтологічному аспекті технонаука (постакадемічна наука) є теоретичним і технологічним інструментарієм щодо управління напрямком біологічної та соціокультурної еволюції. У епістемологічному аспекті сучасні теорії, що мають людський вимір, містять специфічну (транс)дисциплінарну матрицю, що складається не з одного, а двох парадигмальних ядер: науково-дескриптивного та гуманітарно-аксіологічного. Згідно з нашою моделлю, принципи біоетики є соціальним інститутом регулювання та контролю технологічного (біологічного та соціального) ризику. Прикладні технологічні розробки представлені (1) генною інженерією як інструментом управління біологічною еволюцією та (2) соціально-економічною інженерією як засобом управління цивілізаційним і соціокультурним розвитком. Ця бінарна структура логічно походить з постульованої нами трьохмодульної організації стабільної еволюційної стратегії людини розумної. Натурфілософія знову набуває статусу основної теорії еволюції в експліцитному вигляді. Існує система метафізичних постулатів і онтологічних категорій, що походить з антропного принципу участі. Для сучасної неоліберальної політичної демократії біовлада та біополітика є найбільш ефективною технологією стабілізації сценаріїв і тенденцій глобального еволюційного процесу, оптимальними щодо цієї ідеологічної системи. Висновки. Трансбіополітика у нашому розумінні постає як політична проблематика, пов'язана з раціоналізацією глобального еволюційного процесу. Найближчими десятиліттями трансбіополітика стане несучим елементом глобального процесу еволюції ноосфери з подальшим ускладненням і збільшенням когезії між окремими соціокультурними типами, що входять до системи сучасної глобальної цивілізації.
Problem statement. The modern stage in the development of science implies radical institutional changes in its social status and structure. The main differences from the classical stage are: first, the rejection of the principle of ethical neutrality of scientific knowledge and, second, the real revision of the content of the category "paradigm" as the central element of the organization of theoretical knowledge; its replacement by much more complex formations consisting of several heterogeneous components. There is an interpenetration of the public-axiological and descriptive-scientific forms of discourse, which create an inseparable unity in the content of the theoretical structure. Our research is devoted to the analysis of these two aspects of theoretical techno-science. According to the specifics of the subject, methods of quantitative discourse analysis and conceptual analysis of meta-theoretical and ontological knowledge, respectively, have been applied. There is a super-aim in our research, which is to determine the basic scheme of the relationship between the organization of the transdisciplinary matrix and the ontological level of theoretical techno-knowledge. In the ontological aspect, technoscience (postacademic science) is a theoretical and technological tools for managing the course of biological and sociocultural evolution. In the epistemological aspect, modern theories with a human dimension have a specific (trans)disciplinary matrix, which has not one but two paradigmatic cores: scientific-descriptive and humanitarian-axiological. According to our model, the principles of bioethics represent a social institution for regulating and controlling technological (biological and social) risk.Applied technological developments are represented by (1) genetic engineering as management tools of biological evolution and (2) socio-economic engineering as management tools of civilizational and socio-cultural development. This binary structure logically follows from the postulated three-module organization of the sustainable evolutionary strategy of the sentient human being. Naturphilosophy once again acquires the status of the basis of the theory of evolution in an explicit way. There is a system of metaphysical postulates and ontological categories derived from the anthropic principle of participation. For modern neoliberal political democracy, bio-power and biopolitics look like the most effective technology for stabilizing the scenarios and trends of the global evolutionary process that are optimal within this ideological system. Conclusions. Transbipolitics in our understanding is a political problematic related to the rationalization of the global evolutionary process. In the coming decades transbipolitics will become the carrier element of the global process of evolution of the noosphere with the consequent complication and increase of cohesion between the individual socio-cultural types that are part of the system of modern globalizing civilization. ; Постановка проблемы. Современный этап развития науки подразумевает радикальные институциональные изменения в ее социальном статусе и структуре. Основными отличиями от классического этапа являются: во-первых, отказ от принципа этической нейтральности научного знания и, во-вторых, реальный пересмотр содержания категории «парадигма» как центрального элемента организации теоретических знаний; ее замена значительно более сложными образованиями, состоящими из нескольких гетерогенных компонентов. Происходит взаимопроникновение публично-аксиологической и описательно-научной форм дискурса, создающих неразрывное единство в содержании теоретической структуры. Наша публикация посвящена анализу этих двух аспектов теоретической технонауки. В соответствии со спецификой предмета были применены методы количественного дискурсивного и концептуального анализа метатеоретических и онтологических знаний соответственно. В нашем исследовании есть супер-цель, которая заключается в определении базовой схемы взаимосвязи между организацией трансдисциплинарной матрицы и онтологическим уровнем теоретического технознания. В онтологическом аспекте технонаука (постакадемическая наука) представляет собой теоретический и технологический инструментарий для управления течением биологической и социокультурной эволюции. В эпистемологическом аспекте в современных теориях, имеющих человеческое измерение, есть специфическая (транс)дисциплинарная матрица, которая имеет не одно, а два парадигмальных ядра: научно-дескриптивное и гуманитарно-аксиологическое. Согласно нашей модели, принципы биоэтики представляют собой социальный институт регулирования и контроля технологического (биологического и социального) риска. Прикладные технологические разработки представлены (1) генной инженерией как инструментами управления биологической эволюцией и (2) социально-экономической инженерией как инструментами управления цивилизационным и социокультурным развитием. Эта бинарная структура логически вытекает из постулируемой нами трехмодульной организации устойчивой эволюционной стратегии человека разумного. Натурфилософия вновь приобретает статус основы теории эволюции в явном виде. Существует система метафизических постулатов и онтологических категорий, вытекающая из антропного принципа участия. Для современной неолиберальной политической демократии биовласть и биополитика выглядят наиболее эффективной технологией стабилизации сценариев и тенденций глобального эволюционного процесса, оптимальных в рамках этой идеологической системы. Выводы. Трансбиополитика в нашем понимании есть политическая проблематика, связанная с рационализацией глобального эволюционного процесса. В ближайшие десятилетия трансбиополитика станет несущим элементом глобального процесса эволюции ноосферы с последующим усложнением и увеличением когезии между отдельными социокультурными типами, входящими в систему современной глобализирующейся цивилизации. ; Постановка проблеми. Сучасний етап розвитку науки визначається радикальними інституційними змінами в її соціальному статусі та структурі. Основні відмінності від класичного етапу зводяться до: по-перше, відмови від принципу етичної нейтральності наукового знання і, по-друге, реального перегляду змісту категорії «парадигма» як центрального елементу організації теоретичних знань. Її замінюють значно більш складними конструкціями, що складаються з кількох гетерогенних компонентів. Відбувається взаємне проникнення публічно-аксіологічної та описово-наукової форм дискурсу, що створює нерозривну єдність щодо змісту теоретичної структури. Публікацію присвячено аналізу цих обидвох аспектів теоретичної технонауки. У відповідності до специфічності предмету дослідження було застосовано методи квантифікаційного дискурсивного та концептуального аналізу метатеоретичних і онтологічних знань відповідно. Надметою є визначення базової схеми взаємодії між організацією трансдисциплінарної матриці та онтологічним рівнем теоретичного технознання. У онтологічному аспекті технонаука (постакадемічна наука) є теоретичним і технологічним інструментарієм щодо управління напрямком біологічної та соціокультурної еволюції. У епістемологічному аспекті сучасні теорії, що мають людський вимір, містять специфічну (транс)дисциплінарну матрицю, що складається не з одного, а двох парадигмальних ядер: науково-дескриптивного та гуманітарно-аксіологічного. Згідно з нашою моделлю, принципи біоетики є соціальним інститутом регулювання та контролю технологічного (біологічного та соціального) ризику. Прикладні технологічні розробки представлені (1) генною інженерією як інструментом управління біологічною еволюцією та (2) соціально-економічною інженерією як засобом управління цивілізаційним і соціокультурним розвитком. Ця бінарна структура логічно походить з постульованої нами трьохмодульної організації стабільної еволюційної стратегії людини розумної. Натурфілософія знову набуває статусу основної теорії еволюції в експліцитному вигляді. Існує система метафізичних постулатів і онтологічних категорій, що походить з антропного принципу участі. Для сучасної неоліберальної політичної демократії біовлада та біополітика є найбільш ефективною технологією стабілізації сценаріїв і тенденцій глобального еволюційного процесу, оптимальними щодо цієї ідеологічної системи. Висновки. Трансбіополітика у нашому розумінні постає як політична проблематика, пов'язана з раціоналізацією глобального еволюційного процесу. Найближчими десятиліттями трансбіополітика стане несучим елементом глобального процесу еволюції ноосфери з подальшим ускладненням і збільшенням когезії між окремими соціокультурними типами, що входять до системи сучасної глобальної цивілізації.
Постановка проблеми. Процес глобальної еволюції досяг епохи антропоцену. Цей факт практично одночасно породив одразу два кардинальні, нерозривно пов'язані між собою імперативи в ідеолого-світоглядному базисі сучасної цивілізації: по-перше, відчуття того, що нова геологічна епоха вимагає і принципово нових алгоритмів, що спрямовують практичну діяльність та її теоретичне осмислення, обґрунтування у всіх сферах політичної реальності, з неминучим виходом на рівень міжнародних відносин та геополітики; по-друге, зміст категорій АНТРОПОЦЕН і (ГЛОБАЛЬНА) КРИЗА перетинається настільки різноманітно і широко, що утворює практично нероздільну логічно і ментально амальгаму. Метою цієї публікації є виявлення власне політичних аспектів інтеграції нової біополітичної проблематики у життя сучасного соціуму. Зміст терміну біополітика нині не формалізовано остаточно. У нашій концепції біополітика визначається як процеси реалізації біовлади, тобто здатність (пряма чи опосередкована) владних структур соціуму контролювати та маніпулювати відправленням біологічних функцій окремих індивідуумів. На основі поєднання методів концептуального, дискурсивного та еволюційно-антропологічного аналізу (концепцій еволюційної стратегії та культурно-екологічної ніші) виявляються можливі сценарії майбутнього розвитку політичного процесу на внутрішньодержавному та міжнародному рівнях. Досліджено механізм трансбіополітичного переходу – інклюзії цивілізаційної та біологічної еволюції у політичний процес. У підсумку формулюється зміст категорії «трансбіополітика» як основного елемента раціоналізації глобально-еволюційного процесу в світі, що глобалізується. Трансбіополітика у нашому розумінні є міжнародно-політичною проблематикою, пов'язаною з раціоналізацією глобального еволюційного процесу. Технологізація глобального еволюційного процесу, вибір чинних технологічних проектів і форм їхнього інституційного забезпечення визначається, переважно, гео- та біополітичною мотивацією місцевих еліт та наявними в їх розпорядженні гуманітарними та іншими конвергентними технологіями.
Постановка проблеми. У сучасних умовах актуалізується реконструкція соціо-техно-екологічних систем, що саморозвиваються і включають людину як свій елемент. Підсумком такого конструювання буде управління величиною техногенного ризику у його біологічній, соціальній та цивілізаційній формах. І очевидним наслідком буде перехід розвитку самої біополітичної проблематики на новий, вже не міжнародний, а глобально-еволюційний рівень. Теорію та практику такої реконструкції можна позначити категорією «Трансбіополітика», що має на увазі політичну інституалізацію «екологічної рефлексії». Стаття є логічним продовженням нашої попередньої публікації, присвяченої аналізу перетворення політичного процесу на основний фактор глобальної еволюції та біополітичної трансформації геополітичного ландшафту. Метою розвідки є створення загального ескізу конфігурації основних трендів коеволюційної взаємодії біологічного, соціокультурного і техно-раціоналістичного модулів стабільної еволюційної стратегії техногенної цивілізації у просторі біо- і геополітичних конотацій міжнародних відносин. На основі поєднання методів концептуального, дискурсивного та політико-антропологічного аналізу (у контексті трансбіополітичної парадигми) розкривається зміст категорії «Трансбіополітичний хронотоп»: диференційована у геополітичному відношенні сукупність соціокультурних векторів еволюції сучасної цивілізації. Іншими словами, трансбіополітичний хронотоп визначає напрямок інклюзивної технологічної трансформації як культурно-екологічної ніші, так і біосоціальної природи людини. Загальний висновок/прогноз можна звести до двох тез: по-перше, трансбіополітика, що формується у диференційованому культурно-цивілізаційному контексті, на даний час інтегрується до загального політичного процесу, частково заміщуючи і переплітаючись з геополітичними доктринами у сфері міжнародних відносин; по-друге, наростання конфлікту технологічної цивілізації із сконструйованою нею ж культурно-екологічною нішою через турбулентність геополітичної сфери соціального життя може вивести рівень техногенного та цивілізаційного ризику на екзистенційну межу.
