Suchergebnisse

Актуальність проведеного дослідження зумовлена необхідністю формування системи психологічної підтримки громадян, яка відповідатиме «Концепції розвитку охорони психічного здоров'я в Україні на період до 2030 року», та використання в Україні міжнародних технологій першої психологічної допомоги постраждалим у надзвичайних ситуаціях. Мета статті полягає в доповненні використовуваного на міжнародному рівні комплексу дій першої психологічної допомоги – практик нейтралізації гострого стресового розладу та запобігання розгортанню посттравматичного стресового розладу постраждалих у надзвичайній ситуації. За результатами дослідження запропоновано трирівневу систему психологічної підтримки – комплексу восьми основних дій у надзвичайних ситуаціях. На першому рівні психологічної підтримки рекомендовано використовувати метод дебрифінгу для мінімізації небажаних психологічних наслідків надзвичайної ситуації, на другому рівні – вирішувати завдання щодо безпеки життєдіяльності для здобувачів освіти (за нормативно-правовими документами законодавства України) та діагностувати їхній психологічний стан щодо (не)доцільності звернення до фахівців сфери психічного здоров'я, на третьому рівні – надавати кризову психологічну допомогу постраждалим (аналіз психологічних проблем і загроз розгортання психічних розладів та визначення доцільності направлення до закладів медико-психологічної реабілітації, спеціалізованих медичних установ тощо). Перспективи вбачаються в розробленні програми підготовки працівників соціальних центрів і психологічних служб системи освіти до координації роботи з надання екстреної та реабілітаційної допомоги членам територіальних громад, які стали жертвами чи свідками надзвичайних ситуацій.

Як один з елементів комплексного соціокультурного дослідження викорстано критичний дискурс-аналіз (КДА), оскільки визначення специфічних факторів, що опосередковують взаємодію на рівні поколінних мереж, вимагає детального вивчення соціуму і культури часопростору.
Описано побудову процедури реалізації КДА на основі розроблених E. G. Guba, Y. S. Lincoln, J. A. Maxwell концепцій якості досліджень і тривимірної моделі N. Fairclough. Для досягнення цілісності інтерпретації даних запропоновано покрокову процедуру КДА: (1) формування кейсів проблемних сфер, що виникають у процесі взаємодії поколінь; (2) визначення в кейсах дискурсивних особливостей модальностей і модусів поколінь; (3) здійснення порівняльного аналізу та узагальнення цих кейсів.
Описано алгоритм конкретизації сфер-кейсів першого кроку КДА, необхідного для подальшого опрацювання дискурсивних матеріалів.
Обґрунтовано як доречний засіб опрацювання кейсів за допомогою системи лінгвістичного та інтертекстуального аналізу N. Fairclough на другому кроці.
Для виокремлення утворених поколіннями смислів лінгвістичну форму КДА доповнено соціолінгвістичним ресурсом – аналізом продуктів текст/контекстуальних зв'язків. За маркери дискурсивної мобільності (відмінностей у часі і просторі) у поколінних взаємодіях взято мовні індекси та порядки індексацій. Визначено, що артикуляція модальностей і модусів поколінь сприяє означенню соціально-психологічних особливостей перебігу взаємодій. Як третій крок КДА запропоновано конструювання особливостей взаємодії поколінь за допомогою порівняння дискурсивних шаблонів.
Означено умови узагальнення отриманих даних: 1) використання перехресного підтвердження даних «альтернативними джерелами»; 2) визначення міри частотності виокремлених дискурсивних конструкцій; 3) конкретизація тематичної специфіки їх контекстуального використання. Зроблено висновок, що опис процедури КДА сприяв оптимізації методології аналізу соціокультурного стилю життєдіяльності, що не обмежується лише часовим відрізком життєдіяльності конкретного покоління.

Для вибудовування теоретичних положень концепції фігуративних соціокультурних зв'язків поколінь конкретизовано базові категорії аналізу і розкриття особливостей характеристик соціально-психологічного простору поколінь. Завданням наукового дослідження стало розроблення та обґрунтування теоретичних засад пізнання поколінних еспектацій у соціально-психологічному полі співіснування. Акцентовано вплив міжпоколінних психологічних дистанцій, соціальної історичної ситуації, соціокультурного виміру на утворення форм проявів еспектацій. Представлено поколінні соціальні позиції (ентелехії), дії-практики (габітуалізовані) і образи, диспозиції (габітуси) як складові міжпоколінних еспектацій. У контексті поколінного дослідження ентелехію (неологізм Арістотеля) використано як категорію відображення соціальних позицій. Представлено дії-практики, перетворені у звички, стереотипи реагування як габітуалізовані позиції поколінь – особливості прояву еспектацій. Обґрунтовано використання поняття "габітус" (1) як породження ментальності – продукт спільнопоколінної психічної діяльності, що реалізується в динамічному вибудовуванні досвіду і смислів; (2) як схеми отримання, породження, об'єднання, оцінювання, класифікації і використання інформації; (3) як диспозиційних рухів вибудовування оновлених форм фігурацій. У теоретичному конструюванні міжпоколінних еспектацій конкретизовано поняття поколінного інституту як феномену, що закріплює новоутворені практики поколінь, та інституалізації як форми соціальних взаємодій щодо встановлення можливих порядків, відносин у межах поколінних норм, правил, моралі. Таким чином на етапі розкриття характеристик соціально-психологічного простору поколінь було продовжено науковий пошук шляхів пізнання особливостей міжпоколінних відносин, взаємних очікувань поколінь Дітей, Батьків, Прабатьків.