Suchergebnisse

У статті розглядається поточний російсько-український конфлікт із точки зору класичної теорії тріадичного зв'язку Роджерса Брубейкера. Ми протиставляємо нову політику пам'яті, освіти та мови в Україні після Євромайдану офіційній російській критиці з її широкими посиланнями на, серед іншого, нацизм та "етноцид", міжрегіональну напруженість всередині України, а також спільне "героїчне" минуле росіян і українців. На перший погляд, риторичне та політичне загострення між Україною та Росією у 2014-2019 роках виглядає як типовий тристоронній конфлікт між постколоніальною державою-націоналізатором, етнічною меншиною та її зовнішньою батьківщиною, за концептуалізацією Брубейкера. Проте на основі історичної контекстуалізації ми робимо висновок, що класична теорія тріадичного наступу може лише частково пояснити причинно- наслідкові механізми ескалації російсько-українського конфлікту.

AbstractThe short-lived Ukrainian armed volunteer movement and its interaction with electoral politics, in some regards did, and in other regards, did not fit patterns observed in research into irregular armed groups (IAGs). The brief life span of most Ukrainian IAGs as more or less independent actors, and their swift integration into Ukraine's regular forces during the years 2014–2015, were both unusual. They were also one of the reasons for the relatively low political impact of the IAGs as such - a repercussion that is in contrast to the partly impressive individual political careers of some IAG commanders in 2014–2019. There were various forms of interpenetration of parties with IAGs in post-Euromaidan Ukraine. Certain parties, political activists, and MPs took part in the creation and development of IAGs in 2014. Some – to that point, mostly minor - politicians became soldiers or commanders of IAGs. Subsequently, a number of IAG members transited into the party-political realm, either joining older parties or creating new political organizations.