Suchergebnisse

The purpose of the study is to understand the process of decolonisation in independent Ukraine as a socio-cultural phenomenon in the context of strategic problems of modern state policy. The research methodology is based on the fundamental principles of historical and cultural analysis. The methodological core of the study is a comparative analysis of the process of decolonisation at different stages of its development. The scientific novelty consists in the conceptualisation of the process of decolonisation in Ukraine. The immanent essence of the phenomenon of decolonisation and the algorithm of its development are revealed, and the periodisation of this process is introduced into scientific circulation. Conclusions. The phenomenon of decolonisation in the chronotype is analysed. Firstly, it was found that the absence of an effective strategy for decolonisation policy at the first stage of the process significantly hindered the consolidation of Ukrainian society and the formation of Ukrainian identity. Secondly, as a result of the unclear tactics of decolonisation, certain difficulties (organisational and economic) arose in the practical implementation of decommunisation laws. Thirdly, because of the hostilities in Ukraine, public attention is focused on the strategy and tactics for the protection of national monuments, World Heritage sites, and their territories in the event of a threat of destruction or damage.

The aim of the work is to analyse the systemic characteristics of historical identity as a scientific category and to comprehend its substantive core on the basis of the paradigm that dominates in a particular historical period. The research methodology is based on the fundamental principles of historical and cultural studies analysis. The conceptual methodological core of the research is the system analysis of identity as a complex hierarchical system, self-developing in the chronotype. The scientific novelty lies in the conceptualisation of the phenomenon of historical identity from the standpoint of its temporality in the context of the acceleration of identification processes. The invariant and variable nature of the phenomenon has been revealed. Conclusions. Based on the memorial paradigm of the continuity of history in its correlation with time, it has been shown that historical identity is a sociology-cultural construct, the key mechanism for the formation of which is the dichotomy of «memory-oblivion».
Key words: historical identity, collective identity, memory, oblivion, temporality.

The purpose of the article is to conceptualize the phenomena of «ethnic» and «national» identity and to determine the vectors of their development. Research methods are based on the fundamental principles of historical and cultural analysis. The methodological core of the research is a comparative analysis of ethnic and national identities in the chronotype as complex sociocultural systems. The scientific novelty lies in the conceptualization of the ethnonational identity dichotomy through the prism of the cultural code. It is substantiated that in the conditions of modern modernization, the ratio between the ethnic and national components of identity depends on the direction of their development vectors: a) when the vectors are parallel and equally oriented (for example, one of the ethnic communities monopolizes power), there is a reduction of national identity to ethnic one; b) when the vectors are parallel, but oppositely oriented (for example, when an ethnic community seeks to recognize its right to political self-determination), national identity collides with the interests of the ethnic community, entering into confrontation with it. Conclusions. Within the framework of constructivism, the phenomenon of ethnic identity is analyzed as a social construct and the factors of deviation from this model are revealed (in particular, adaptation to the environment, acculturation, violation of the demographic balance between different groups), causing its variability. The systemic characteristics and the main conceptual components of national identity (internal and external) are analyzed, factors of the weakening of social ties due to the processes of globalization, the growth of entropy, and information expansion in society are identified. Typical models of interaction of ethnic and national identities are considered.
Keywords: ethnic identity, national identity, cultural code, ethnos, nation.

The purpose of the article is to analyze the systemic characteristics of historical identity as a scientific category and to comprehend its substantive core on the basis of the paradigm that dominates in a particular historical period. Methodology. Research methods are based on the fundamental principles of historical and cultural studies analysis. The conceptual methodological core of the research is the system analysis of identity as a complex hierarchical system, self-developing in the chronotopе. The scientific novelty lies in the conceptualization of the phenomenon of historical identity from the standpoint of its temporality in the context of the acceleration of identification processes. The invariant and variable nature of the phenomenon is revealed. Conclusions. Based on the memorial paradigm about the continuity of history in its correlation with time, it is shown that historical identity is a sociology-cultural construct, the key mechanism for the formation of which is the dichotomy of «memory-oblivion».

Метою роботи є аналіз природи гетерогенності ісламу в полі мусульманської культури і детермінація модераторів варіативності його форм. Методологія. Концептуальним методологічним ядром дослідження є культурологічний аналіз ісламу в міждисциплінарному просторі соціально-гуманітарних наук. Для комплексного дослідження феномену був використаний цивілізаційний підхід, що дозволило усвідомити унікальність мусульманського світу як локальної цивілізації та функціональну роль в ньому ісламської релігії. Стратегія дослідження ґрунтується на системному аналізі в авторській інтерпретації – феномен ісламу осмислюється як цілісна система в сукупності відносин і зв'язків між інваріантним і варіативним компонентами. Наукова новизна. Для вивчення проблеми різноманіття форм ісламу введена у науковий обіг авторська модель системного методу, яка ґрунтується на дихотомії інваріантної та варіативної складових феномену. Верифікована ідея варіативності ісламу в просторі мусульманської цивілізації. Визначена інваріантна та варіативна складові ісламу та модератори їх формування. Висновки. На основі парадигми про інваріантність догматики ісламу і різноманіття її інтерпретації в хронотопі встановлені стрижневі модератори варіативності форм ісламу: 1) відсутність в Корані й Сунні прямих заборон щодо певних аспектів мирського життя; брак єдиного релігійного центру, який стежить за одноманітністю тлумачення канонічних текстів; 2) ослаблення зв'язку між сакральним і профанним, що детермінувало політизацію ісламу (у формі ісламізму всіх відтінків)"; 3) симбіоз релігії та етнічної культури, котрий обумовив дихотомію "класичний–народний" іслам; 4) кореляція конфігурації ісламу з соціально-політичною структурою суспільства, що зумовило бінарну опозицію двох доктрин побудови мусульманської громади – на основі ідеї відродження халіфату, з одного боку, і введення шаріатського правління в національних кордонах – з іншого ; The purpose of the article is to analyze the nature of the heterogeneity of Islam in the field of Muslim culture and to determine the moderators of the variability of its forms. Methodology. The culturology analysis of Islam in the interdisciplinary space of the social sciences and humanities is the conceptual methodological core of the research. For a comprehensive study of the phenomenon, a civilizational approach was used, which made it possible to realize the uniqueness of the Muslim world as a local civilization and the functional role of the Islamic religion in it. The research strategy is based on system analysis in the author's interpretation. The phenomenon of Islam is interpreted as an integral system in the totality of relations and connections between the invariant and variable components. Scientific novelty. To study the problem of the diversity of forms of Islam, the author's model of the system method, based on the dichotomy of the invariant and variable components of the phenomenon, was introduced into scientific circulation. The idea of the variability of Islam in the space of Muslim civilization has been verified. The invariant and variable components of Islam and the moderators of their formation are determined. Conclusions. Based on the paradigm of the invariance of the dogma of Islam and the diversity of its interpretation in the chronotope, the core moderators of the variability of the forms of Islam are established: 1) the absence in the Quran and Sunnah of direct prohibitions in relation to certain aspects of worldly life; the absence of a unified religious center that monitors the monotony of interpretation of canonical texts;2) the weakening of the connection between the sacred and the profane, which determined the politicization of Islam (in the form of Islamism of all shades); 3) symbiosis of religion and ethnic culture, which led to the dichotomy "classical-folk" Islam; 4) the correlation of the configuration of Islam with the socio-political structure of society, which, in particular, determined the binary opposition of two doctrines of building a Muslim community: the firs doctrine is based on the idea of the revival of the Caliphate, the second doctrine is based on Sharia rule within national borders

Метою роботи є аналіз природи гетерогенності ісламу в полі мусульманської культури і детермінація модераторів варіативності його форм. Методологія. Концептуальним методологічним ядром дослідження є культурологічний аналіз ісламу в міждисциплінарному просторі соціально-гуманітарних наук. Для комплексного дослідження феномену був використаний цивілізаційний підхід, що дозволило усвідомити унікальність мусульманського світу як локальної цивілізації та функціональну роль в ньому ісламської релігії. Стратегія дослідження ґрунтується на системному аналізі в авторській інтерпретації – феномен ісламу осмислюється як цілісна система в сукупності відносин і зв'язків між інваріантним і варіативним компонентами. Наукова новизна. Для вивчення проблеми різноманіття форм ісламу введена у науковий обіг авторська модель системного методу, яка ґрунтується на дихотомії інваріантної та варіативної складових феномену. Верифікована ідея варіативності ісламу в просторі мусульманської цивілізації. Визначена інваріантна та варіативна складові ісламу та модератори їх формування. Висновки. На основі парадигми про інваріантність догматики ісламу і різноманіття її інтерпретації в хронотопі встановлені стрижневі модератори варіативності форм ісламу: 1) відсутність в Корані й Сунні прямих заборон щодо певних аспектів мирського життя; брак єдиного релігійного центру, який стежить за одноманітністю тлумачення канонічних текстів; 2) ослаблення зв'язку між сакральним і профанним, що детермінувало політизацію ісламу (у формі ісламізму всіх відтінків)"; 3) симбіоз релігії та етнічної культури, котрий обумовив дихотомію "класичний–народний" іслам; 4) кореляція конфігурації ісламу з соціально-політичною структурою суспільства, що зумовило бінарну опозицію двох доктрин побудови мусульманської громади – на основі ідеї відродження халіфату, з одного боку, і введення шаріатського правління в національних кордонах – з іншого ; The purpose of the article is to analyze the nature of the heterogeneity of Islam in the field of Muslim culture and to determine the moderators of the variability of its forms. Methodology. The culturology analysis of Islam in the interdisciplinary space of the social sciences and humanities is the conceptual methodological core of the research. For a comprehensive study of the phenomenon, a civilizational approach was used, which made it possible to realize the uniqueness of the Muslim world as a local civilization and the functional role of the Islamic religion in it. The research strategy is based on system analysis in the author's interpretation. The phenomenon of Islam is interpreted as an integral system in the totality of relations and connections between the invariant and variable components. Scientific novelty. To study the problem of the diversity of forms of Islam, the author's model of the system method, based on the dichotomy of the invariant and variable components of the phenomenon, was introduced into scientific circulation. The idea of the variability of Islam in the space of Muslim civilization has been verified. The invariant and variable components of Islam and the moderators of their formation are determined. Conclusions. Based on the paradigm of the invariance of the dogma of Islam and the diversity of its interpretation in the chronotope, the core moderators of the variability of the forms of Islam are established: 1) the absence in the Quran and Sunnah of direct prohibitions in relation to certain aspects of worldly life; the absence of a unified religious center that monitors the monotony of interpretation of canonical texts;2) the weakening of the connection between the sacred and the profane, which determined the politicization of Islam (in the form of Islamism of all shades); 3) symbiosis of religion and ethnic culture, which led to the dichotomy "classical-folk" Islam; 4) the correlation of the configuration of Islam with the socio-political structure of society, which, in particular, determined the binary opposition of two doctrines of building a Muslim community: the firs doctrine is based on the idea of the revival of the Caliphate, the second doctrine is based on Sharia rule within national borders

Метою роботи є історико-культурологічний аналіз дихотомії Сходу і Заходу як антиномних систем з іманентними семантичними кодами. Методологія. Концептуальним методологічним ядром дослідження є історико-компаративний аналіз дихотомії Схід-Захід. За допомогою метода герменевтичної інтерпретації розкриті особливості східної та західної цивілізацій, що обумовлюють їх дихотомію; для визначення механізмів інтеракції цивілізацій був використаний діалогічний метод. Наукова новизна роботи полягає у концептуалізації феномена дихотомії Схід–Захід з позицій бінарної опозиції Я–Інший. На основі історико-компаративного аналізу східної та західної цивілізацій розкриті чинники, механізми і результати їх взаємодії на різних етапах світової історії. Висунуто гіпотезу для пояснення переходу світової системи від глобалізації до нової форми інтернаціоналізації – діалогізації. Висновки. Розглянуто історико-культурологічний аспект дихотомії Схід–Захід у ракурсі концепту Я–Інший. Визначені чинники світоглядного паралелізму східних і західних цивілізацій як антиномних систем з різним світоглядом, традиціями, економічним та військово-політичним потенціалом. Простежені змістові трансформації дихотомії Схід–Захід в умовах входження однієї культури у семіосферу Іншої культури у часовій перспективі. Розкриті чинники діалогічного повороту у міжнародних відносинах в умовах всесвітніх інтегративних процесів на зламі XX–XXI ст. Показано, що у XXI ст. на зміну глобалізації приходить діалогізація як сучасна форма інтернаціоналізації суспільного життя, що ґрунтується на комунікативному принципі. ; The purpose of the article is a historical and cultural analysis of the dichotomy of the East and the West as antinomy systems with immanent semantic codes. Methodology. The conceptual methodological core of the study is a historical-comparative analysis of the East–West dichotomy. With the help of the hermeneutic interpretation method, the peculiarities of eastern and western civilizations which determine their dichotomy are revealed; the dialogic method is used to determine the mechanisms of interaction of civilizations. The scientific novelty of the work lies in the conceptualization of the phenomenon of East–West dichotomy from the standpoint of the binary opposition I–Other. Based on the historical-comparative analysis of Eastern and Western civilizations, the factors, mechanisms, and results of their interaction at various stages of world history are revealed. A hypothesis was advanced to explain the transition of the world system from globalization to a new form of internationalization – dialogization. Сonclusions. The historical-culturological aspect of the East-West dichotomy is considered from the perspective of the concept I–Other. The factors of the worldview parallelism of Eastern and Western civilizations as antinomian systems with different worldviews, traditions, economic and military-political potential are identified. The semantic transformations of the East-West dichotomy are studied in the context of the entry of one culture into the semiosphere of another culture in a time perspective. The factors of the dialogical turn in international relations in the context of global integration processes at the turn of the XX – XXI centuries are revealed. It is shown that in the XXI century globalization is being replaced by dialogization as a modern form of internationalization of social life based on the communicative principle. ; Целью работы является историко-культурологический анализ дихотомии Востока и Запада как антиномних систем с имманентными семантическими кодами. Методология. Концептуальным методологическим ядром исследования является историко-компаративный анализ дихотомии Восток–Запад. С помощью метода герменевтической интерпретации раскрыты особенности восточной и западной цивилизаций, обусловливающие их дихотомию; для определения механизмов интеракции цивилизаций был использован диалогический метод. Научная новизна работы заключается в концептуализации феномена дихотомии Восток–Запад с позиций бинарной оппозиции Я–Другой. На основе историко-компаративного анализа восточной и западной цивилизаций раскрыты факторы, механизмы и результаты их взаимодействия на различных этапах мировой истории. Выдвинута гипотеза для объяснения перехода мировой системы от глобализации к новой форме интернационализации – диалогизации. Выводы. Рассмотрен историко-культурологический аспект дихотомии Восток–Запад в ракурсе концепта Я–Другой. Определены факторы мировоззренческого параллелизма восточных и западных цивилизаций как антиномних систем с разным мировоззрением, традициями, экономическим и военно-политическим потенциалом. Прослежены смысловые трансформации дихотомии Восток–Запад в условиях вхождения одной культуры в семиосферу Другой культуры во временной перспективе. Раскрыты факторы диалогического поворота в международных отношениях в условиях глобальных интеграционных процессов на рубеже XX–XXI вв. Показано, что в XXI в. на смену глобализации приходит диалогизация как современная форма интернационализации общественной жизни, основанная на коммуникативном принципе.

Метою роботи є історико-культурологічний аналіз дихотомії Сходу і Заходу як антиномних систем з іманентними семантичними кодами. Методологія. Концептуальним методологічним ядром дослідження є історико-компаративний аналіз дихотомії Схід-Захід. За допомогою метода герменевтичної інтерпретації розкриті особливості східної та західної цивілізацій, що обумовлюють їх дихотомію; для визначення механізмів інтеракції цивілізацій був використаний діалогічний метод. Наукова новизна роботи полягає у концептуалізації феномена дихотомії Схід–Захід з позицій бінарної опозиції Я–Інший. На основі історико-компаративного аналізу східної та західної цивілізацій розкриті чинники, механізми і результати їх взаємодії на різних етапах світової історії. Висунуто гіпотезу для пояснення переходу світової системи від глобалізації до нової форми інтернаціоналізації – діалогізації. Висновки. Розглянуто історико-культурологічний аспект дихотомії Схід–Захід у ракурсі концепту Я–Інший. Визначені чинники світоглядного паралелізму східних і західних цивілізацій як антиномних систем з різним світоглядом, традиціями, економічним та військово-політичним потенціалом. Простежені змістові трансформації дихотомії Схід–Захід в умовах входження однієї культури у семіосферу Іншої культури у часовій перспективі. Розкриті чинники діалогічного повороту у міжнародних відносинах в умовах всесвітніх інтегративних процесів на зламі XX–XXI ст. Показано, що у XXI ст. на зміну глобалізації приходить діалогізація як сучасна форма інтернаціоналізації суспільного життя, що ґрунтується на комунікативному принципі. ; The purpose of the article is a historical and cultural analysis of the dichotomy of the East and the West as antinomy systems with immanent semantic codes. Methodology. The conceptual methodological core of the study is a historical-comparative analysis of the East–West dichotomy. With the help of the hermeneutic interpretation method, the peculiarities of eastern and western civilizations which determine their dichotomy are revealed; the dialogic method is used to determine the mechanisms of interaction of civilizations. The scientific novelty of the work lies in the conceptualization of the phenomenon of East–West dichotomy from the standpoint of the binary opposition I–Other. Based on the historical-comparative analysis of Eastern and Western civilizations, the factors, mechanisms, and results of their interaction at various stages of world history are revealed. A hypothesis was advanced to explain the transition of the world system from globalization to a new form of internationalization – dialogization. Сonclusions. The historical-culturological aspect of the East-West dichotomy is considered from the perspective of the concept I–Other. The factors of the worldview parallelism of Eastern and Western civilizations as antinomian systems with different worldviews, traditions, economic and military-political potential are identified. The semantic transformations of the East-West dichotomy are studied in the context of the entry of one culture into the semiosphere of another culture in a time perspective. The factors of the dialogical turn in international relations in the context of global integration processes at the turn of the XX – XXI centuries are revealed. It is shown that in the XXI century globalization is being replaced by dialogization as a modern form of internationalization of social life based on the communicative principle. ; Целью работы является историко-культурологический анализ дихотомии Востока и Запада как антиномних систем с имманентными семантическими кодами. Методология. Концептуальным методологическим ядром исследования является историко-компаративный анализ дихотомии Восток–Запад. С помощью метода герменевтической интерпретации раскрыты особенности восточной и западной цивилизаций, обусловливающие их дихотомию; для определения механизмов интеракции цивилизаций был использован диалогический метод. Научная новизна работы заключается в концептуализации феномена дихотомии Восток–Запад с позиций бинарной оппозиции Я–Другой. На основе историко-компаративного анализа восточной и западной цивилизаций раскрыты факторы, механизмы и результаты их взаимодействия на различных этапах мировой истории. Выдвинута гипотеза для объяснения перехода мировой системы от глобализации к новой форме интернационализации – диалогизации. Выводы. Рассмотрен историко-культурологический аспект дихотомии Восток–Запад в ракурсе концепта Я–Другой. Определены факторы мировоззренческого параллелизма восточных и западных цивилизаций как антиномних систем с разным мировоззрением, традициями, экономическим и военно-политическим потенциалом. Прослежены смысловые трансформации дихотомии Восток–Запад в условиях вхождения одной культуры в семиосферу Другой культуры во временной перспективе. Раскрыты факторы диалогического поворота в международных отношениях в условиях глобальных интеграционных процессов на рубеже XX–XXI вв. Показано, что в XXI в. на смену глобализации приходит диалогизация как современная форма интернационализации общественной жизни, основанная на коммуникативном принципе.

Article is devoted to comprehension of the processes of formation of the personality in society in the plane problem of the relationship "I – Another." Attention is focused on the issues of socialization and personalizationas of manwell as the forms and mechanisms of his adaptation to the conditions of life of society, to which he is open and internally oriented to dialogue. Analysis is based on paradigm of T. Parsons that socialization implies, on the one hand, the integration of the personality into society, on the other hand, his differentiation.It is shown that every epoch brings its understanding of the essential qualities of the person, which is implemented in the context of socio-cultural development of society. In this perspective, the optimization of the process of coordination of individual and society becomes the key issue of our time. It stimulates the development of extensiveand intensive modern technologies in the sphere of social practice, the main functional task of which is maintenance of a certain level of social consolidation of society.In the process of socialization individual perceives and internalizes sociocultural experience of collective of people united by common orientations, social problems and general life activity. Obtained knowledge is the basis of spiritual and practical activity of human. They allow to him to understand his place in the world, as well as to form his attitude to surrounding reality and himself.Knowledge forms the basis of human spirituality. However, to have a real impact on the life of the subject, theyshould be transformed into world outlook and moral principles, values, vital reference points and to outgrow in awareness of specific goals and means to achieve them. In the process of socialization of the individual the social experience, generalized in the forms of culture, transforms into individual life form. Simultaneously with the formation of selfidentification such areas of its self-consciousness as self-knowledge, emotional and value attitude toward himself, selfregulation are developed.The process of communication with Other is one of the necessary conditions for the formation, development andsocialization of personality. Not achievement of identity with him is the aim of communication. The contrary, identifying himself with Other, the individual seeks to determine his I, to recognize as individual reality.The idea of communication is based on the paradigm of collectivity existence of the human being. Its main determinants are common goals, that consolidate people; general rules governing the collective activity; common values as a system of criteria assess the effectiveness and acceptability those or other acts and products of human activity.The difference between the processes of socialization in traditional and non-traditional societies is justified. It isshown that a factor of such a difference is primarily a non-identity of their knowledge systems, which are the initialspiritual prerequisite for the formation of self-consciousness. Mechanisms of external influence on the person in theprocess of its formation are also different. For example, the integration of the individual in a non-traditional society is organized and regulated by social institutions (public, private) purposefully, in accordance with the norms which are accepted in a given society. Sociocultural regulation includes all aspects of non-traditional society: economic, political, legal, religious, artistic, and other areas.In traditional society (with its collective consciousness, syncretic character culture) traditions that historically developed in the process of its development, are its main social and cultural regulator. Integration of the individual in traditional society is accomplished by mastering traditions – sociocultural heritage, which is transferred directly from one generation to another (from parents to children, from master to disciple, etc.).In traditional society (with its collective consciousness and its syncretic character of culture) traditions that historically developed in the process of its development, are main sociocultural regulator. Integration of the individual in traditional society is accomplished by mastering traditions – sociocultural heritage, which is transferred directly from one generation to another (from parents to children, from master to disciple, etc.).The degree of differentiation of the individual in these societies is also nonidentical. For example, in a traditionalsociety, in which are appreciated innovation and initiative the formation of extraordinary "I" comes to the fore. Person aspires to individual self-expression, that is, the emphasis is on the differentiation of the individual. In traditional society, in which collectivity dominates, on the contrary, the differentiation of the individual less weighty, which is manifested most clearly in the anonymous character of creative work of folk artists.Thus, solving the problem of socialization by assimilation of socio-cultural experience of society, a man transforms the forms of his determination in the self-identification. Spheres of his consciousness (self-knowledge, emotional and value attitude toward himself, self-regulation) are developed. ; Статья посвящена осмыслению процессов формирования личности в обществе в плоскости проблемы взаимоотношений "Я – Другой". Внимание концентрируется на вопросах социализации и персонализации личности, формах и механизмах ее адаптации к условиям жизнедеятельности социума, к которому она открыта и внутренне ориентирована на диалог. Показано, что, решая задачу индивидуального путем усвоения социокультурного опыта сообщества, человек превращает формы своей детерминации в самоидентификацию. ; Стаття присвячена осмисленню процесів формування особистості у суспільстві у площині проблеми взаємовідносин "Я – Інший". Увага концентрується на питаннях соціалізації і персоналізації особистості, формах і механізмах її адаптації до умов життєдіяльності соціуму, до якого вона відкрита і внутрішнє орієнтована на діалог. Показано, що, вирішуючи завдання індивідуального шляхом засвоєння соціокультурного досвіду спільноти, людина перетворює форми своєї детермінації у самоідентифікацію.