Purpose. To turn to the diaries and journalistic works by Leo Tolstoy, to study the content and method of his religious and ethical search. To doubt the faithfulness of his interpretation of the evangelical message of Christ. Theoretical basis. The author proceeded from the necessity of a dialectical understanding of the concepts of nonviolence, mercy, justice and a cultural-historical focus on the possibilities of society in realizing the spirituality principles. Originality. The author focuses on the unilateral nature of the methodology that Leo Tolstoy uses to deny violence, as well as on the ambiguous role of Tolstoy's ideology in the morality of society. Conclusions. The spiritual activities an individual person is able to do and that are instructive for society from the point of view of its moral influence may not be sufficient means for educating moral responsibility in a society as a whole. Tolstoy's methodological approach to justifying the absoluteness of nonviolence principle is one-sided and not productive for a true interpretation of the spiritual nature of the Christ's message about love and mercy.
Purpose. The paper studies the problem of death penalty justifiableness in terms of democratic society from the metaphysical viewpoint. Philosophical argumentation to justify death penalty is proposed as opposed to the common idea of inhuman and uncivilized nature of court practice of sentencing to death. The essence of the study is not to rehabilitate law-based murder but to explain dialectic relation of the degrees of moral responsibility of criminals and society nourishing evildoers. The author believes that refusal from death penalty under the pretence of rule of humanism is just a liberal façade, plausible excuse for defective moral state of the society which, rejecting its own guiltiness share as for current disregards of the law, does not grow but downgrades proper human dignity. Methodology. The author applies an approach of dialectic reflection being guided by the perception of unity, relativeness and complementarity of evil and good striving to determine efficient way of resolving their contradictions in the context of moral progress of the society. Originality. Proposing philosophic approach to a death penalty problem instead of legal one, the author is not going to discuss the role of horrification, control or cruelty of the measure of restraint; moreover, he does not consider the issue of its efficiency or inefficiency. The author also does not concern vexation of mind of a criminal sentenced to life imprisonment for "humanitarian" reasons. The purpose of the author is to demonstrate that aim of the punishment is to achieve justice which becomes spiritual challenge and moral recompense not only for the criminal but for the whole society. Conclusions. Crime is first of all a problem of a society; thus, criminal behaviour of certain individuals should only be considered through a prism of moral state of the whole community. Attitude to a death penalty is the problem of spirituality and its dramatic sophistication. The author thinks that moral standards exclude any sentimental interpretation of humanism and mercy. Humanism is the imperative requiring both personal and social responsibility for the things humiliated in a victim and human dignity downtrodden in a criminal. Law-breaker cannot be liquidated without judicial safeguards as a dangerous animal. Severe punishment of the society adequately compensates a murderer his/her human dignity. As the society is guilty partially in the existing criminality, it accepts the fact of cruel punishment applied to redress an injustice.
Purpose. The paper studies the problem of death penalty justifiableness in terms of democratic society from the metaphysical viewpoint. Philosophical argumentation to justify death penalty is proposed as opposed to the common idea of inhuman and uncivilized nature of court practice of sentencing to death. The essence of the study is not to rehabilitate law-based murder but to explain dialectic relation of the degrees of moral responsibility of criminals and society nourishing evildoers. The author believes that refusal from death penalty under the pretence of rule of humanism is just a liberal façade, plausible excuse for defective moral state of the society which, rejecting its own guiltiness share as for current disregards of the law, does not grow but downgrades proper human dignity. Methodology. The author applies an approach of dialectic reflection being guided by the perception of unity, relativeness and complementarity of evil and good striving to determine efficient way of resolving their contradictions in the context of moral progress of the society. Originality. Proposing philosophic approach to a death penalty problem instead of legal one, the author is not going to discuss the role of horrification, control or cruelty of the measure of restraint; moreover, he does not consider the issue of its efficiency or inefficiency. The author also does not concern vexation of mind of a criminal sentenced to life imprisonment for "humanitarian" reasons. The purpose of the author is to demonstrate that aim of the punishment is to achieve justice which becomes spiritual challenge and moral recompense not only for the criminal but for the whole society. Conclusions. Crime is first of all a problem of a society; thus, criminal behaviour of certain individuals should only be considered through a prism of moral state of the whole community. Attitude to a death penalty is the problem of spirituality and its dramatic sophistication. The author thinks that moral standards exclude any sentimental interpretation of humanism and mercy. Humanism is the imperative requiring both personal and social responsibility for the things humiliated in a victim and human dignity downtrodden in a criminal. Law-breaker cannot be liquidated without judicial safeguards as a dangerous animal. Severe punishment of the society adequately compensates a murderer his/her human dignity. As the society is guilty partially in the existing criminality, it accepts the fact of cruel punishment applied to redress an injustice. ; Цель. Исследовать вопрос о допустимости смертной казни в демократическом обществе с метафизической точки зрения. В противоположность убеждению о негуманном и варварском характере судебной практики приговоренных к смерти предложить философскую аргументацию за смертный приговор. Смысл данного исследования не в реабилитации убийства на базе вроде бы устаревшего права, а в раскрытии внутренней диалектической взаимосвязи степени моральной ответственности преступников и общества, что порождает преступников. Автор настаивает, что отказ от смертной казни под прикрытием торжества гуманности – лишь либеральная видимость, благовидное прикрытие недостатков нравственного состояния общества, которое, отказываясь от своей части ответственности за существующие беззаконие, не возрастает, а, наоборот, уменьшается в человеческом достоинстве. Методология. Автор использует метод диалектической рефлексии, осознавая единство, относительность и дополнительность добра и зла и стремится определить продуктивный путь решения противоречий между ними в нравственном развитии общества. Научная новизна. Предлагая философский подход к проблеме допустимости смертной казни, автор не прибегает к обсуждению роли устрашения, сдерживания или жестокости этой меры наказания, а также не рассматривает вопрос о ее эффективности, или наоборот. Автор не касается темы душевных страданий преступников, что обречены на пожизненное лишение свободы с учетом «гуманных» соображений. Задача автора показать, что цель наказания – достижение справедливости, которая становится нравственным испытанием не только для преступников, но и для всего общества. Выводы. Преступность – это в первую очередь общественная проблема и только через призму духовного состояния общественного целого следует рассматривать уголовное поведение отдельный индивидов. Отношение к смертной казни – это вопрос духовности и ее драматического осложнения. Требование нравственности, к убеждению автора, включает сентиментальное толкование человечности и милосердия. Гуманность – это императив, который требует личной и общественной ответственности за приниженное в жертве и отброшенное в преступнике человеческое достоинство. Преступник не уничтожается как опасное животное без суда и следствия. В суровом наказании общество по адекватной цене возвращает убийце человеческое достоинство. С другой стороны, общество смиряется с суровой расплатой, к которой оно вынуждено прибегать, осуществляя справедливость, поскольку оно само несет долю вины в существующей преступности. ; Мета. Дослідити питання про припустимість смертної кари у демократичному суспільстві з метафізичної точки зору. На противагу переконанню про негуманний і варварський характер судової практики засудження на смерть запропонувати філософську аргументацію за смертний вирок. Сенс даного дослідження не у реабілітації вбивства на базі ні би то застарілого права, а в розкритті внутрішнього діалектичного взаємозв'язку ступенів моральної відповідальності злочинців і суспільства, що породжує злодіїв. Автор наполягає, що відмова від смертної кари під привидом торжества гуманності – лише ліберальна видимість, благовидне прикриття недоліків морального стану суспільства яке, відмовляючись від своєї частки відповідальності за існуючи беззаконня, не зростає, а навпаки принижується у людської гідності. Методологія. Автор використовує метод діалектичної рефлексії, усвідомлюючи єдність, відносність і додатковість добра і зла і прагне визначити продуктивний шлях вирішення суперечності між ними у моральному розвитку суспільства. Наукова новизна. Пропонуючи філософський підхід до проблеми припустимості смертної кари, автор не вдається до обговорення ролі страхання, стримування чи жорстокості цієї міри покарання, а також не розглядає питання про її ефективність, чи навпаки. Автор не торкається теми душевних страждань злодіїв, що приречені на довічне позбавлення волі з урахування «гуманних» міркувань. Завдання автора показати, що ціль покарання – досягнення справедливості, яка стає моральним випробуванням не тільки для злочинців, але і для всього суспільства. Висновки. Злочинність – це насамперед суспільна проблема і тільки крізь призму духовного стану суспільного цілого слід розглядати кримінальну поведінку окремих індивідів. Ставлення до смертної кари це питання духовності та її драматичного ускладнення. Вимога моральності, за переконанням автора, виключає сентиментальне тлумачення людяності і милосердя. Гуманність це імператив, що вимагає особистої і суспільної відповідальності за принижену у жертві і відкинуту у злодії людську гідність. Злодій не знищується як небезпечна тварина без суду і слідства. У суворому покаранні суспільство за адекватною ціною повертає вбивці людську гідність. З іншого боку суспільство примиряється з брутальною розплатою, до якої воно змушено удаватися, здійснюючи справедливість, оскільки воно само має частку вини у існуючої злочинності.
Purpose. To consider the subjective factor of cultural and historical identity of society as an ideology, without which the positive social and personal development is inconceivable. To produce proofs against the false rhetoric about "deideologization", as a harmful and destructive idea for social awareness, that aims to destroy basic humans' ethical values and to manipulate their living motivations. Methodology. The method of investigation of the problem was indicated as analytical result of preliminary scheme that was directed by the author towards the realization of his conception. This subjectivism of thinking "on one's own account" (K. Jaspers) and "without relying on existences" (M. Heidegger) the author attempted to corroborate with notions of modern scientists about the relations of causes in non-linear systems. Scientific novelty. It would be difficult to talk about scientific novelty if we had no thought on "chronic" issues of contemporary society and its world outlook vectors. It is possible to talk about the existential newness, the rise of personal indifference in connection with the irresponsible short-sightedness with which today under the guise of democratic overcome the totalitarian narratives is lightly questioned the universally valid moral values, belittled the philosophical classics and dragged the false ideological omnivorous freedom and devaluation of high culture. Conclusions. Personal life of individuals and historical results of their vital activity are dependent on their world outlook orientation. Human being without ideology is similar to lost creature with weakened will and uncertain conscience. The problem is not in refutation of ideology, but in its production and selection. It's impossible to build ideal social relation based on ideal principles, but in the same time it is impossible to imagine social development without any general orientation. Man can create only ruin and prepare himself for apocalypse without the culture, which would be reflection of philosophical understanding and orientation.
Purpose. To consider the subjective factor of cultural and historical identity of society as an ideology, without which the positive social and personal development is inconceivable. To produce proofs against the false rhetoric about "deideologization", as a harmful and destructive idea for social awareness, that aims to destroy basic humans' ethical values and to manipulate their living motivations. Methodology. The method of investigation of the problem was indicated as analytical result of preliminary scheme that was directed by the author towards the realization of his conception. This subjectivism of thinking "on one's own account" (K. Jaspers) and "without relying on existences" (M. Heidegger) the author attempted to corroborate with notions of modern scientists about the relations of causes in non-linear systems. Scientific novelty. It would be difficult to talk about scientific novelty if we had no thought on "chronic" issues of contemporary society and its world outlook vectors. It is possible to talk about the existential newness, the rise of personal indifference in connection with the irresponsible short-sightedness with which today under the guise of democratic overcome the totalitarian narratives is lightly questioned the universally valid moral values, belittled the philosophical classics and dragged the false ideological omnivorous freedom and devaluation of high culture. Conclusions. Personal life of individuals and historical results of their vital activity are dependent on their world outlook orientation. Human being without ideology is similar to lost creature with weakened will and uncertain conscience. The problem is not in refutation of ideology, but in its production and selection. It's impossible to build ideal social relation based on ideal principles, but in the same time it is impossible to imagine social development without any general orientation. Man can create only ruin and prepare himself for apocalypse without the culture, which would be reflection of philosophical understanding and orientation. ; Цель. Рассмотреть субъективный фактор культурно-исторического самосознания общества как идеологию, без которой немыслимо никакое положительное социальное и личностное развитие. Привести аргументы против фальшивой риторики о деидеологизации и «научном», «постмодерном» ниспровержении «субстанциальных» ценностей культуры, как вредной псевдодемократической порчи общественного сознания, нацеленной не на утверждение свободы самодеятельности людей, а на их тотальное оболванивание и манипулирование. Методология исследования означенной проблемы не что иное, как его аналитический результат, который сначала в виде побудительного мотива и общей схемы направлял автора к экспликации его замысла. Этот субъективизм мышления «на свой страх и риск» (К. Ясперс) и без «опоры на сущее» (М. Хайдеггер) автор попытался подкрепить современными представлениями учёных о нелинейных отношениях причинности в сложных самоорганизующихся системах. Научная новизна. О научной новизне говорить сложно, если только не понимать её настоятельной необходимостью переосмысления «хронических» вопросов идейной жизни современного общества и его мировоззренческих ориентиров. Можно говорить об экзистенциальной новизне, подъёме личного неравнодушия в связи с той безответственной недальновидностью, с какой сегодня под видом демократического преодоления тоталитарных нарративов легкомысленно ставятся под сомнение общезначимые нравственные ценности, принижается философская классика и протаскивается фальшивая свобода идейной всеядности и обесценивания высокой культуры. Выводы. От характера мировоззренческих установок зависят как личные судьбы индивидов, так и исторические результаты их совместной жизнедеятельности. Человек без идеологии подобен потерянному существу со слабой волей и неуверенной совестью. Проблема состоит не в преодолении идеологии, а в её выработке и выборе. На идеальных принципах и общезначимых смыслах вряд ли удастся построить столь же идеальные общественные отношения, но без них невозможно представить общество, способное к продуктивному развитию. Без культуры, которая была бы отражением консолидирующих общество философских ориентиров, человек может создать только руину и подготовить себя к апокалипсису. ; Мета. Розглянути суб'єктивний фактор культурно-історичної самосвідомості суспільства як ідеологію, без якої важко уявити продуктивний розвиток суспільства і особистості. Навести аргументи проти брехливої риторики про деідеологізацію і «наукове», «постмодерне» усунення «субстанційних» цінностей культури, як шкідливе псевдодемократичне пошкодження суспільної свідомості, що має на меті не свободу і самодіяльність людини, а її духовне знищення. Методологія дослідження цієї проблеми не що інше як її аналітичний результат, який спочатку у вигляді спонукального мотиву і загальної схеми керував автором у реалізації його задуму. Цей суб'єктивізм мислення на свій «страх і ризик» (К.Ясперс) і без «підпори на існуюче» (М.Гайдеґґер) автор спробував пов'язати з сучасними уявленнями вчених про нелінійні відношення причинності у складних системах, що само організуються. Наукова новизна. Про наукову новизну говорити складно, як що тільки не розуміти її нагальною потребою перетлумачення хронічних питань ідейного життя сучасного суспільства і його світоглядних орієнтирів. Можливо говорити про екзистенціальну новизну, підйом особистої небайдужості у зв'язку з тією безвідповідальною недалекоглядністю, з якою під виглядом демократичного подолання тоталітарних нарративів сьогодні легковажно відкидаються загальнозначущі моральні цінності, принижується філософська класика і протаскується фальшива свобода вседозволеності і знецінювання високої культури. Висновки. Від характеру світоглядних настанов залежать як особисті долі індивідів, так і історичні наслідки їх спільної життєдіяльності. Людина без ідеології, що відображає сутність її світового онтологічного положення як «трансцендентного проекту» із «метафізичною відповідальністю» подібна до загубленої істоти із слабкою волею і невпевненою совістю. Немає людей без ідеології, оскільки як смислова істота людина завдана в пошуку виправдання свого існування. Проблема міститься не в подоланні ідеології, а в її виробленні і виборі.
Purpose. To consider the subjective factor of cultural and historical identity of society as an ideology, without which the positive social and personal development is inconceivable. To produce proofs against the false rhetoric about "deideologization", as a harmful and destructive idea for social awareness, that aims to destroy basic humans' ethical values and to manipulate their living motivations. Methodology. The method of investigation of the problem was indicated as analytical result of preliminary scheme that was directed by the author towards the realization of his conception. This subjectivism of thinking "on one's own account" (K. Jaspers) and "without relying on existences" (M. Heidegger) the author attempted to corroborate with notions of modern scientists about the relations of causes in non-linear systems. Scientific novelty. It would be difficult to talk about scientific novelty if we had no thought on "chronic" issues of contemporary society and its world outlook vectors. It is possible to talk about the existential newness, the rise of personal indifference in connection with the irresponsible short-sightedness with which today under the guise of democratic overcome the totalitarian narratives is lightly questioned the universally valid moral values, belittled the philosophical classics and dragged the false ideological omnivorous freedom and devaluation of high culture. Conclusions. Personal life of individuals and historical results of their vital activity are dependent on their world outlook orientation. Human being without ideology is similar to lost creature with weakened will and uncertain conscience. The problem is not in refutation of ideology, but in its production and selection. It's impossible to build ideal social relation based on ideal principles, but in the same time it is impossible to imagine social development without any general orientation. Man can create only ruin and prepare himself for apocalypse without the culture, which would be reflection of philosophical understanding and orientation. ; Цель. Рассмотреть субъективный фактор культурно-исторического самосознания общества как идеологию, без которой немыслимо никакое положительное социальное и личностное развитие. Привести аргументы против фальшивой риторики о деидеологизации и «научном», «постмодерном» ниспровержении «субстанциальных» ценностей культуры, как вредной псевдодемократической порчи общественного сознания, нацеленной не на утверждение свободы самодеятельности людей, а на их тотальное оболванивание и манипулирование. Методология исследования означенной проблемы не что иное, как его аналитический результат, который сначала в виде побудительного мотива и общей схемы направлял автора к экспликации его замысла. Этот субъективизм мышления «на свой страх и риск» (К. Ясперс) и без «опоры на сущее» (М. Хайдеггер) автор попытался подкрепить современными представлениями учёных о нелинейных отношениях причинности в сложных самоорганизующихся системах. Научная новизна. О научной новизне говорить сложно, если только не понимать её настоятельной необходимостью переосмысления «хронических» вопросов идейной жизни современного общества и его мировоззренческих ориентиров. Можно говорить об экзистенциальной новизне, подъёме личного неравнодушия в связи с той безответственной недальновидностью, с какой сегодня под видом демократического преодоления тоталитарных нарративов легкомысленно ставятся под сомнение общезначимые нравственные ценности, принижается философская классика и протаскивается фальшивая свобода идейной всеядности и обесценивания высокой культуры. Выводы. От характера мировоззренческих установок зависят как личные судьбы индивидов, так и исторические результаты их совместной жизнедеятельности. Человек без идеологии подобен потерянному существу со слабой волей и неуверенной совестью. Проблема состоит не в преодолении идеологии, а в её выработке и выборе. На идеальных принципах и общезначимых смыслах вряд ли удастся построить столь же идеальные общественные отношения, но без них невозможно представить общество, способное к продуктивному развитию. Без культуры, которая была бы отражением консолидирующих общество философских ориентиров, человек может создать только руину и подготовить себя к апокалипсису. ; Мета. Розглянути суб'єктивний фактор культурно-історичної самосвідомості суспільства як ідеологію, без якої важко уявити продуктивний розвиток суспільства і особистості. Навести аргументи проти брехливої риторики про деідеологізацію і «наукове», «постмодерне» усунення «субстанційних» цінностей культури, як шкідливе псевдодемократичне пошкодження суспільної свідомості, що має на меті не свободу і самодіяльність людини, а її духовне знищення. Методологія дослідження цієї проблеми не що інше як її аналітичний результат, який спочатку у вигляді спонукального мотиву і загальної схеми керував автором у реалізації його задуму. Цей суб'єктивізм мислення на свій «страх і ризик» (К.Ясперс) і без «підпори на існуюче» (М.Гайдеґґер) автор спробував пов'язати з сучасними уявленнями вчених про нелінійні відношення причинності у складних системах, що само організуються. Наукова новизна. Про наукову новизну говорити складно, як що тільки не розуміти її нагальною потребою перетлумачення хронічних питань ідейного життя сучасного суспільства і його світоглядних орієнтирів. Можливо говорити про екзистенціальну новизну, підйом особистої небайдужості у зв'язку з тією безвідповідальною недалекоглядністю, з якою під виглядом демократичного подолання тоталітарних нарративів сьогодні легковажно відкидаються загальнозначущі моральні цінності, принижується філософська класика і протаскується фальшива свобода вседозволеності і знецінювання високої культури. Висновки. Від характеру світоглядних настанов залежать як особисті долі індивідів, так і історичні наслідки їх спільної життєдіяльності. Людина без ідеології, що відображає сутність її світового онтологічного положення як «трансцендентного проекту» із «метафізичною відповідальністю» подібна до загубленої істоти із слабкою волею і невпевненою совістю. Немає людей без ідеології, оскільки як смислова істота людина завдана в пошуку виправдання свого існування. Проблема міститься не в подоланні ідеології, а в її виробленні і виборі.
Purpose. The author regards the distinction between spiritual meaning inherent to ethics of justice and ethics of a free and unconditioned personality. He substantiates that the ethics of justice is insufficient for spiritual realization of man and it is a mental base of "suffering consciousness". The author points at the absolute moral advantage of spiritual direction of culture. Methodology. The author connected methodological approach to the research into the spiritual quality of morality with fundamental distinction between the highest and the lowest levels of morality and with high degree of autonomy characterizing of spiritual directed consciousness. Scientific novelty. The article regards "eternal" and steady motivation of a man for justice and dignity. This problem remains topical in our days in conditions of intensive search for optimal correlation between the factors of humanity and violence in moral practice of modern civilized society. Conclusions. The ascension of modern social morality to the level of spiritual ethics is improbable, but, taking into account the metaphysical understanding of the essence of man, it is possible. The ethics of a free and unconditional person has a great potential in its influence on social moral. It leads to universal transformation of people's attitude to themselves and to the surrounding reality. Utopian character and unfeasibility of spiritual ethics idea are determined by its independence from empirical conditions and by the difficulty concerned with conscious self-transformation of conditioned personality. The author intends to point out the "absolute" advantage of spiritually directed culture in realizing the opportunity of the moral evolution of society towards spirituality.
Цель. Осмыслить феномен духовности в связи с пониманием человеческой сущности как «трансценденции», свободы в условиях глобальной цививилизации. Предложить идею мировоззренческой космотеоцентрической парадигмы, основанной на принципе «метафизической ответственности» человека как «трансцендентного проекта». Указать на служебную роль человека в универсуме, исполнение которой автор считает основной духовной функцией человеческого сообщества. Показать узость антропосоциоцентрического мировоззрения, при котором человек, служа самому себе, не справляется с задачами собственного материального и духовного преуспевания. Дать анализ понятия обусловленности индивидов и ограниченности из смысловых интенций в круге целей и интересов потребительского общества. Подчеркнуть возросшее значение духовного авторитета, мудреца в современной либеральной, плюралистической культуре. Указать на деградацию гуманитарной компоненты в системе народного образования и подчеркнуть роль просвещения в развитии свободы личной интеллектуальной самодеятельности индивидов. Методология. Методологический подход к исследованию феномена духовности автор связывает с принципом экзистенциального единства разума, переживания, воли, веры как аспектов человеческого мироотношения. Такой подход учитывает не только факторы объективной детерминации тенденций и форм человеческого существования, но и включает возросшее значение ценностного, смыслового, мировоззренческого полагания в культурной и цивилизационной деятельности людей на партикулярном и универсальном уровнях. Автор исходит из убеждения о неуклонной активизации человеческой субъективности в духовном развитии общества. Воссоздавая космотеоцентрическую конструкцию вектора развития общества, автор исходил также из априорно принимаемой им очевидности особого сущностного положения человека в бытии как «проекта Трансцендентного». Научная новизна. Проблема духовности человека в истории культуры, так или иначе, является сквозной, архетипической. В современных условиях она приобретает особую остроту. От того, насколько общество овладеет, космотеоцентрическим мироотношением, зависит судьба цивилизации, а в метафизическом смысле возможность реализации человека в качестве онтологически заданного духовного существа. Размышляя о духовности, автор придает философствованию спекулятивный характер и исходит исключительно из мировоззренческих установок, поскольку, если бы он исходил из эмпирических оснований, таяли бы его вера и надежда на духовную реализацию человечества. Выводы. Переход современного общества к космотеоцентрической парадигме мировоззрения подготовлен противоречиями его технологического и культурного развития. В условиях возрастания силы сознательного влияния социума на самого себя многое в утверждении этого мировоззрения зависит от идейного направления деятельности людей в сфере культуры и ментальных качеств субъектов культурной деятельности, духовных авторитетов, философов, мудрецов. Важнейшая роль в духовном возрастании людей принадлежит и гуманитаризации образования. Самым серьезным препятствием на пути их духовной трансформации является мировоззренческий антропоцентризм. Он превращает человека в культ для самого себя, а его жизнедеятельность – в служение себе. Антропоцентризм ослабляет потенцию веры человека и его волю. Демократический плюрализм, приобретающий сейчас вид догматической идеологии, порождает феномен смысловой растерянности индивидов. Слабость в сфере стратегического общезначимого нравственного предпочтения постмодерные философы представляют как силу противодействия тоталитарным идеологиям, «большим нарративам». Однако людей без идеологии нет, как нет и сомнения в наличии ценностей, в отношении которых может быть установлено решающее общественное единодушие. ; Цель. Осмыслить феномен духовности в связи с пониманием человеческой сущности как «трансценденции», свободы в условиях глобальной цививилизации. Предложить идею мировоззренческой космотеоцентрической парадигмы, основанной на принципе «метафизической ответственности» человека как «трансцендентного проекта». Указать на служебную роль человека в универсуме, исполнение которой автор считает основной духовной функцией человеческого сообщества. Показать узость антропосоциоцентрического мировоззрения, при котором человек, служа самому себе, не справляется с задачами собственного материального и духовного преуспевания. Дать анализ понятия обусловленности индивидов и ограниченности из смысловых интенций в круге целей и интересов потребительского общества. Подчеркнуть возросшее значение духовного авторитета, мудреца в современной либеральной, плюралистической культуре. Указать на деградацию гуманитарной компоненты в системе народного образования и подчеркнуть роль просвещения в развитии свободы личной интеллектуальной самодеятельности индивидов. Методология. Методологический подход к исследованию феномена духовности автор связывает с принципом экзистенциального единства разума, переживания, воли, веры как аспектов человеческого мироотношения. Такой подход учитывает не только факторы объективной детерминации тенденций и форм человеческого существования, но и включает возросшее значение ценностного, смыслового, мировоззренческого полагания в культурной и цивилизационной деятельности людей на партикулярном и универсальном уровнях. Автор исходит из убеждения о неуклонной активизации человеческой субъективности в духовном развитии общества. Воссоздавая космотеоцентрическую конструкцию вектора развития общества, автор исходил также из априорно принимаемой им очевидности особого сущностного положения человека в бытии как «проекта Трансцендентного». Научная новизна. Проблема духовности человека в истории культуры, так или иначе, является сквозной, архетипической. В современных условиях она приобретает особую остроту. От того, насколько общество овладеет, космотеоцентрическим мироотношением, зависит судьба цивилизации, а в метафизическом смысле возможность реализации человека в качестве онтологически заданного духовного существа. Размышляя о духовности, автор придает философствованию спекулятивный характер и исходит исключительно из мировоззренческих установок, поскольку, если бы он исходил из эмпирических оснований, таяли бы его вера и надежда на духовную реализацию человечества. Выводы. Переход современного общества к космотеоцентрической парадигме мировоззрения подготовлен противоречиями его технологического и культурного развития. В условиях возрастания силы сознательного влияния социума на самого себя многое в утверждении этого мировоззрения зависит от идейного направления деятельности людей в сфере культуры и ментальных качеств субъектов культурной деятельности, духовных авторитетов, философов, мудрецов. Важнейшая роль в духовном возрастании людей принадлежит и гуманитаризации образования. Самым серьезным препятствием на пути их духовной трансформации является мировоззренческий антропоцентризм. Он превращает человека в культ для самого себя, а его жизнедеятельность – в служение себе. Антропоцентризм ослабляет потенцию веры человека и его волю. Демократический плюрализм, приобретающий сейчас вид догматической идеологии, порождает феномен смысловой растерянности индивидов. Слабость в сфере стратегического общезначимого нравственного предпочтения постмодерные философы представляют как силу противодействия тоталитарным идеологиям, «большим нарративам». Однако людей без идеологии нет, как нет и сомнения в наличии ценностей, в отношении которых может быть установлено решающее общественное единодушие. ; The purpose of this article is to regard the phenomenon of spirituality in connection with ontological foundation of human being existence. The author suggests the concept of a new cosmotheocentristical paradigm of human worldoutlook as a ground of perspective transformation of social life activity. The author criticizes the principal of anthropocentrism of the worldoutlook which dominates in present social consciousness. He underlines the role of spiritual teachers in cultural development and indicates the decline of the humanitarian component in modern system education. The author criticizes the modern system of education and gives great meaningfulness to selfdependence thought in spiritual growth of personality. Methodology. The method of philosophizing, which the author uses, is connected with unity of mind, sensuality, belief and will in mental organization of man. Such point of view takes into consideration not only objective factories. It includes the senses of human being existence and world outlook ideas. The author pays attention to the special ontological disposition of human being in the world as a «transcendent project» with «metaphysical responsibility». Scientific novelty. In the history of social culture the problem of spiritual attitude to reality is a substantial problem. Now it becomes especially important, because the survival of civilization depends on development of spirituality. The author connects the consideration of spirituality with particular ontological status of human being in the world and provides his reflection speculative character. Conclusions. The transition the world outlook of modern society to cosmotheocentrical paradigm prepared by contradictions its technological and cultural development. The conscious influence of society to itself is growing. The anthropocentrism as a world view principle is a main obstacle in the way to spiritual transformation of modern consumptive society. This principle changed the human being into the cult for himself. Many philosophers in «postmodern situation» connect the democracy and pluralism with fighting against totalitarian ideologies. However we have not any persons without any ideology and undoubtedly it is possible to attain consonance concerning the main morality values.
The purpose of the article is to regard the essence and phenomenon of spirituality in connection with ontological foundation of human being existence. The author suggests the concept of new cosmo-theocentric paradigm of human world outlook, as a ground of perspective transformation of social life activity on the contrary to anthropocentric view, which dominates in present society consciousness. The author gives the characteristics of the ideal sage and underlines the importance of spiritual teachers in cultural development of society. Methodology. The method of philosophizing is connected with the unity of mind, sensuality, belief, will in integral body and mental organization of a man. Such point of view takes into consideration not only aspects of objective determination, but includes senses of existence and world outlook ideas in culture on particular and universal levels of social experience. The author considers a special ontological disposition of the human being in the world as a "transcendent project" with "metaphysic responsibility". Scientific novelty. In the history of social culture the problem of its spiritual attitude towards reality is a basic problem, but now it becomes especially up-to-date and important. Now the survival of the civilization depends on the development of spirituality. From metaphysical point of view it means how spiritual the human being may be. The author connects the consideration of spirituality with particular human being ontological status in the world and provides his reflection with speculative character. Conclusions. The transition of modern civilized society to the cosmo-theocentric paradigm is prepared by contradictions of its technological and cultural development. In historical circumstances when the conscious influence of society on itself is growing, the realization of this process depends on spiritual trend of human beings cultural activity and mental quality of social leaders. Anthropocentrism as a world view principle is a main obstacle on the way to spiritual transformation of consumer society. This principle made the human being the cult for itself and weakened its ability for will and belief. Democratic pluralism and diversity of cultural forms, reinforcement of analytic tendency in cognition are turned into the aspects of confusion in selection the trends of social development. Many philosophers of "postmodern situation" connect democracy and pluralism with fighting against totalitarian ideologies. However, we have no person without any ideology and undoubtedly it is possible to attain consonance in the sphere of main morality values. ; Цель. Осмыслить феномен духовности общества в связи с человеческой сущностью как «трансценденцией», свободой в условиях глобализации социальной деятельности. Предложить идею мировоззренческой космо-теоцентрической парадигмы, основанной на принципе «метафизической ответственности» человека как «трансцендентного проекта». В связи с поставленной целью на уровне общефилософского синтеза выделить особенность онтологического положения человека в бытии как творца культуры и указать на его служебную роль в универсуме, исполнение которой автор считает основной духовной функцией человеческого сообщества. Обосновать ограниченность антропо-социоцентризма как принципа мировоззрения современного цивилизованного общества, в котором человек служит самому себе. Дать анализ понятия обусловленности индивидов и узости их смысловых интенций в круге целей и интересов цивилизационного развития. Выделить возросшее значение духовного авторитета, мудреца в современном обществе, указать на важность гармонического ансамбля душевных качеств личности, сочетающихся на основе сбалансированной дополнительности познавательного, эстетического, морального, религиозного отношений к действительности. Методология. Характер методологического подхода к исследованию феномена духовности автор связывает с принципом экзистенциального единства элементов телесно-духовной организации человека – разума, переживания, воли, веры. Такой подход предполагает учёт не только факторов объективной детерминации форм и тенденций человеческого существования, но и включение ценностного, смыслового, мировоззренческого полагания в культуру на партикулярном и универсальном уровнях. Воссоздавая космо-теоцентрическую конструкцию вектора развития общества в направлении духовности, автор исходил также из априорно принимаемой им очевидности особого положения человека в бытии как «проекта Трансцендентного» с «метафизическим долженствованием». Научная новизна. Проблема духовного мироотношения человека в истории культуры, так или иначе, является сквозной, архетипической. В современных условиях, однако, при глобализации человеческой жизнедеятельности, она приобретает особую остроту, хотя в массовом обществе она почти не замечается или воспринимается как некое ювелирное украшение культуры личности. От того, насколько общество овладеет духовным, космо-теоцентрическим мировоззрением, зависит практическое выживание человечества, судьба цивилизации, а в метафизическом смысле возможность реализации человека в качестве онтологически заданного духовного существа. Связывая размышление о духовности человека с априорной онтологической предпосылкой его положения в бытии как трансценденции, автор придаёт философствованию спекулятивный характер, поскольку, если бы он исходил их эмпирических оснований и двигался аналитическим путём, таяли бы его вера и надежда на духовную реализацию человечества. Выводы. Переход современного цивилизованного общества к космо-теоцентрической парадигме мировоззрения подготовлен противоречиями его технологического и культурного развития. В условиях возрастания силы сознательного влияния общества на самого себя многое в реализации этого процесса зависит от духовного направления деятельности людей в сфере культуры и душевных качеств субъектов культурной деятельности, которые идеально обрисованы в статье как мудрецы, духовные авторитеты. Самым серьёзным препятствием на пути духовной трансформации потребительского общества является мировоззренческий антропоцентризм. Его недостаток не только в том, что он превращает человека в культ для самого себя, а его жизнедеятельность в служение себе, антропоцентризм ослабляет потенцию веры человека и его волю. Демократический плюрализм, многообразие культурных форм, усиление аналитической тенденции в познании превращаются в факторы смысловой растерянности и неуверенности знания, безуспешно ищущего надёжных доказательств на уровне общего выбора направления общественного развития. Эту слабость в сфере стратегического нравственного предпочтения многие постмодерные философы представляют как силу противодействия «большим нарративам», «тоталитарным идеологиям». Однако людей без идеологии нет, как нет и сомнения в наличии ценностных ориентиров, в отношении которых может быть установлено решающее общественное единодушие. ; Мета. Осмислити феномен духовності суспільства у зв'язку із сутністю людини як «трансценденції», свободи в умовах глобалізації соціальної діяльності. Запропонувати ідею світоглядної космо-теоцентричної парадигми, що ґрунтується на принципі «метафізичної відповідальності» людини як «трансцендентного проекту». Для цього на рівні загально-філософського синтезу відокремити особливість онтологічного місця людини в бутті, як творця культури і вказати на його службову роль в універсумі, виконання якої автор вважає основною функцією людського співтовариства. Обґрунтувати обмеженість антропо-соціоцентризму як світоглядного принципу сучасного цивілізованого суспільства, в якому людини служить самої себе. Надати аналіз поняттю обумовленості індивідів та вузькості їх смислових інтенцій в колі цілей і інтересів цивілізаційного розвитку. Підкреслити зростаюче значення духовного авторитету в сучасному суспільстві, вказати на важливість гармонійного ансамблю душевних якостей особистості, що сполучаються на основі збалансованої додатковості пізнавального, естетичного, морального, релігійного відношень до дійсності. Методологія. Характер методологічного підходу до дослідження феномену духовності автор пов'язує із принципом екзистенціальної єдності елементів тілесно-духовної організації людини – розуму, переживання, волі, віри. Такий підхід передбачає врахування не тільки факторів об'єктивної детермінації форм і тенденцій людського існування, але також включення ціннісного, смислового, світоглядного покладання в культуру на партикулярному та універсальному рівнях. Створюючи космо-теоцентричну конструкцію вектора розвитку суспільства в напрямку духовності, автор виходив також з апріорно прийнятою ним наочності особливого положення людини в бутті як «проекту Трансцендентного» з «метафізичним обов'язком». Наукова новизна. Проблема духовного світовідношення людини в історії культури, так чи інакше, є стрижневою, архетипічною. Проте в умовах глобалізації людської діяльності вона набуває особливої гостроти, хоч у масовому суспільстві вона майже не помічається, чи сприймається ювелірною прикрасою в культурі особистості. Від того, наскільки суспільство оволодіє духовним, космо-теоцентричним світоглядом залежить практичне виживання людства, доля цивілізації, а в метафізичному сенсі можливість реалізації людини в якості онтологічно заданої духовної істоти. Пов'язуючи міркування про духовність з апріорною онтологічною передумовою її положення у бутті як трансценденції, автор надає філософствуванню спекулятивного характеру, оскільки, як би він виходив з емпіричних засад і рухався аналітичним шляхом, танули б його віра і надія на духовну реалізацію людства. Висновки. Перехід сучасного цивілізованого суспільства до світоглядної космо-теоцентричної парадигми підготовлений суперечностями його технологічного і культурного розвитку. В умовах зростання свідомого впливу суспільства на самого себе багато чого в реалізації цього процесу залежить від духовного спрямування діяльності людей у сфері культури і душевних якостей суб'єктів культурної діяльності, які ідеально подані у статті як мудреці, духовні авторитети. Перешкодою на шляху духовної трансформації споживацького суспільства є світоглядний антропоцентризм. Його недолік не тільки в тому, що він перетворює людину в предмет культу для самої себе, а її життєдіяльність в служіння собі, антропоцентризм послаблює потенцію віри людини та її волю. Демократичний плюралізм, багатоманітність культурних форм, переважання аналітичної тенденції в суспільному пізнанні перетворюються в фактори смислової зніяковілості і невпевненості знання, яке марно шукає надійних обґрунтувань на рівні загального вибору духовного напрямку суспільного розвитку. Ця слабкість у сфері стратегічного морального переконання багато постмодерних філософів подає як силу протидії «великим наративам» і «тоталітарним ідеологіям». Проте людей без ідеології немає, як немає сумніву в наявності ціннісних орієнтирів, відносно яких може бути встановлена вирішальна суспільна єдність.
The purpose of the article is to regard the essence and phenomenon of spirituality in connection with ontological foundation of human being existence. The author suggests the concept of new cosmo-theocentric paradigm of human world outlook, as a ground of perspective transformation of social life activity on the contrary to anthropocentric view, which dominates in present society consciousness. The author gives the characteristics of the ideal sage and underlines the importance of spiritual teachers in cultural development of society. Methodology. The method of philosophizing is connected with the unity of mind, sensuality, belief, will in integral body and mental organization of a man. Such point of view takes into consideration not only aspects of objective determination, but includes senses of existence and world outlook ideas in culture on particular and universal levels of social experience. The author considers a special ontological disposition of the human being in the world as a "transcendent project" with "metaphysic responsibility". Scientific novelty. In the history of social culture the problem of its spiritual attitude towards reality is a basic problem, but now it becomes especially up-to-date and important. Now the survival of the civilization depends on the development of spirituality. From metaphysical point of view it means how spiritual the human being may be. The author connects the consideration of spirituality with particular human being ontological status in the world and provides his reflection with speculative character. Conclusions. The transition of modern civilized society to the cosmo-theocentric paradigm is prepared by contradictions of its technological and cultural development. In historical circumstances when the conscious influence of society on itself is growing, the realization of this process depends on spiritual trend of human beings cultural activity and mental quality of social leaders. Anthropocentrism as a world view principle is a main obstacle on the way to spiritual transformation of consumer society. This principle made the human being the cult for itself and weakened its ability for will and belief. Democratic pluralism and diversity of cultural forms, reinforcement of analytic tendency in cognition are turned into the aspects of confusion in selection the trends of social development. Many philosophers of "postmodern situation" connect democracy and pluralism with fighting against totalitarian ideologies. However, we have no person without any ideology and undoubtedly it is possible to attain consonance in the sphere of main morality values. ; Цель. Осмыслить феномен духовности общества в связи с человеческой сущностью как «трансценденцией», свободой в условиях глобализации социальной деятельности. Предложить идею мировоззренческой космо-теоцентрической парадигмы, основанной на принципе «метафизической ответственности» человека как «трансцендентного проекта». В связи с поставленной целью на уровне общефилософского синтеза выделить особенность онтологического положения человека в бытии как творца культуры и указать на его служебную роль в универсуме, исполнение которой автор считает основной духовной функцией человеческого сообщества. Обосновать ограниченность антропо-социоцентризма как принципа мировоззрения современного цивилизованного общества, в котором человек служит самому себе. Дать анализ понятия обусловленности индивидов и узости их смысловых интенций в круге целей и интересов цивилизационного развития. Выделить возросшее значение духовного авторитета, мудреца в современном обществе, указать на важность гармонического ансамбля душевных качеств личности, сочетающихся на основе сбалансированной дополнительности познавательного, эстетического, морального, религиозного отношений к действительности. Методология. Характер методологического подхода к исследованию феномена духовности автор связывает с принципом экзистенциального единства элементов телесно-духовной организации человека – разума, переживания, воли, веры. Такой подход предполагает учёт не только факторов объективной детерминации форм и тенденций человеческого существования, но и включение ценностного, смыслового, мировоззренческого полагания в культуру на партикулярном и универсальном уровнях. Воссоздавая космо-теоцентрическую конструкцию вектора развития общества в направлении духовности, автор исходил также из априорно принимаемой им очевидности особого положения человека в бытии как «проекта Трансцендентного» с «метафизическим долженствованием». Научная новизна. Проблема духовного мироотношения человека в истории культуры, так или иначе, является сквозной, архетипической. В современных условиях, однако, при глобализации человеческой жизнедеятельности, она приобретает особую остроту, хотя в массовом обществе она почти не замечается или воспринимается как некое ювелирное украшение культуры личности. От того, насколько общество овладеет духовным, космо-теоцентрическим мировоззрением, зависит практическое выживание человечества, судьба цивилизации, а в метафизическом смысле возможность реализации человека в качестве онтологически заданного духовного существа. Связывая размышление о духовности человека с априорной онтологической предпосылкой его положения в бытии как трансценденции, автор придаёт философствованию спекулятивный характер, поскольку, если бы он исходил их эмпирических оснований и двигался аналитическим путём, таяли бы его вера и надежда на духовную реализацию человечества. Выводы. Переход современного цивилизованного общества к космо-теоцентрической парадигме мировоззрения подготовлен противоречиями его технологического и культурного развития. В условиях возрастания силы сознательного влияния общества на самого себя многое в реализации этого процесса зависит от духовного направления деятельности людей в сфере культуры и душевных качеств субъектов культурной деятельности, которые идеально обрисованы в статье как мудрецы, духовные авторитеты. Самым серьёзным препятствием на пути духовной трансформации потребительского общества является мировоззренческий антропоцентризм. Его недостаток не только в том, что он превращает человека в культ для самого себя, а его жизнедеятельность в служение себе, антропоцентризм ослабляет потенцию веры человека и его волю. Демократический плюрализм, многообразие культурных форм, усиление аналитической тенденции в познании превращаются в факторы смысловой растерянности и неуверенности знания, безуспешно ищущего надёжных доказательств на уровне общего выбора направления общественного развития. Эту слабость в сфере стратегического нравственного предпочтения многие постмодерные философы представляют как силу противодействия «большим нарративам», «тоталитарным идеологиям». Однако людей без идеологии нет, как нет и сомнения в наличии ценностных ориентиров, в отношении которых может быть установлено решающее общественное единодушие. ; Мета. Осмислити феномен духовності суспільства у зв'язку із сутністю людини як «трансценденції», свободи в умовах глобалізації соціальної діяльності. Запропонувати ідею світоглядної космо-теоцентричної парадигми, що ґрунтується на принципі «метафізичної відповідальності» людини як «трансцендентного проекту». Для цього на рівні загально-філософського синтезу відокремити особливість онтологічного місця людини в бутті, як творця культури і вказати на його службову роль в універсумі, виконання якої автор вважає основною функцією людського співтовариства. Обґрунтувати обмеженість антропо-соціоцентризму як світоглядного принципу сучасного цивілізованого суспільства, в якому людини служить самої себе. Надати аналіз поняттю обумовленості індивідів та вузькості їх смислових інтенцій в колі цілей і інтересів цивілізаційного розвитку. Підкреслити зростаюче значення духовного авторитету в сучасному суспільстві, вказати на важливість гармонійного ансамблю душевних якостей особистості, що сполучаються на основі збалансованої додатковості пізнавального, естетичного, морального, релігійного відношень до дійсності. Методологія. Характер методологічного підходу до дослідження феномену духовності автор пов'язує із принципом екзистенціальної єдності елементів тілесно-духовної організації людини – розуму, переживання, волі, віри. Такий підхід передбачає врахування не тільки факторів об'єктивної детермінації форм і тенденцій людського існування, але також включення ціннісного, смислового, світоглядного покладання в культуру на партикулярному та універсальному рівнях. Створюючи космо-теоцентричну конструкцію вектора розвитку суспільства в напрямку духовності, автор виходив також з апріорно прийнятою ним наочності особливого положення людини в бутті як «проекту Трансцендентного» з «метафізичним обов'язком». Наукова новизна. Проблема духовного світовідношення людини в історії культури, так чи інакше, є стрижневою, архетипічною. Проте в умовах глобалізації людської діяльності вона набуває особливої гостроти, хоч у масовому суспільстві вона майже не помічається, чи сприймається ювелірною прикрасою в культурі особистості. Від того, наскільки суспільство оволодіє духовним, космо-теоцентричним світоглядом залежить практичне виживання людства, доля цивілізації, а в метафізичному сенсі можливість реалізації людини в якості онтологічно заданої духовної істоти. Пов'язуючи міркування про духовність з апріорною онтологічною передумовою її положення у бутті як трансценденції, автор надає філософствуванню спекулятивного характеру, оскільки, як би він виходив з емпіричних засад і рухався аналітичним шляхом, танули б його віра і надія на духовну реалізацію людства. Висновки. Перехід сучасного цивілізованого суспільства до світоглядної космо-теоцентричної парадигми підготовлений суперечностями його технологічного і культурного розвитку. В умовах зростання свідомого впливу суспільства на самого себе багато чого в реалізації цього процесу залежить від духовного спрямування діяльності людей у сфері культури і душевних якостей суб'єктів культурної діяльності, які ідеально подані у статті як мудреці, духовні авторитети. Перешкодою на шляху духовної трансформації споживацького суспільства є світоглядний антропоцентризм. Його недолік не тільки в тому, що він перетворює людину в предмет культу для самої себе, а її життєдіяльність в служіння собі, антропоцентризм послаблює потенцію віри людини та її волю. Демократичний плюралізм, багатоманітність культурних форм, переважання аналітичної тенденції в суспільному пізнанні перетворюються в фактори смислової зніяковілості і невпевненості знання, яке марно шукає надійних обґрунтувань на рівні загального вибору духовного напрямку суспільного розвитку. Ця слабкість у сфері стратегічного морального переконання багато постмодерних філософів подає як силу протидії «великим наративам» і «тоталітарним ідеологіям». Проте людей без ідеології немає, як немає сумніву в наявності ціннісних орієнтирів, відносно яких може бути встановлена вирішальна суспільна єдність.
