Protochivalry? Frankish Armored Cavalry in the 8th–10th Centuries as They Depicted in Visual Sources ; Проторицарство? Франкська армована кіннота VIII – X століття у візуальних джерелах
The article is devoted to the analysis of how Carolingian cavalrymen and their arms and armour are depicted in a set of Carolingian visual sources dating back to VIII – X centuries. How a Frankish horseman was armed in the VIII-X centuries is generally clear. However, the questions of how well a Frankish horseman fought and how he used his weapons in a battle have so far remained unnoticed by researchers, with the exceptions of Lynn White, Bernard Bachrach and Guy Halsall. But even they were more interested in general trends than in particular combat practices. This is largely due to the conciseness of written sources. As Timothy Reuter argues, "yet the face of battle… generally eludes us when we read these works". However, in studies of the Frankish combat practices, visual sources are of paramount importance, as only they provide a holistic and clear picture of the cavalry armament complex, as well as the use of this complex in a combat.In recent times, the historiographical debate about the time when armoured cavalry appeared in the Frankish army and about the period when such cavalry transformed itself into chivalry is incomplete. It largely revolves around the relevance of the theses uttered by Lin White in the 1960s.Important sources in this debate are the Carolingian visual material that scholars exploit permanently but arbitrarily. This text is an attempt to systematize the Frankish iconography of the VIII - X centuries as an iconographic complex depicting armoured cavalry, its armament and its practical use. The Frankish iconography of VIII - X centuries confirms clearly the existence and importance of armoured cavalry in the army of the first Carolingians, despite the modern scholar's different views on its force level, as well as its leading role in Frankish military culture in no later than the second half of the ninth century. The cabinet view of Western researchers about the uselessness of cavalry during sieges is not confirmed by sources. On the contrary, both the images and texts of that period demonstrate the widest possible use of cavalry in such military actions, primarily as a force for rapid response to the initiatives of the besieged. Technological transformations in mounted fighting were slow. Despite the fact that the stirrups have been recorded in Europe since the VII century, in the Carolingian visual material stirrups firstappeared in the second half of the ninth century in a miniature from the manuscript "The Life of SaintWandrille". Further, their images are frequent but irregular, so Lynn White's theory on the crucial role of the stirrup introduction for transforming the Carolingian society of VIII - IX centuries and corresponding introduction of mounted shock combat during this period is not confirmed by visual sources. However, Bernard Bachrach's opposition thesis about the unpopularity of stirrups among the Franks in this period cannot be accepted either. It is likely that the stirrups' introduction and the transformation of military techniques was slow, in parallel with the increase in the quality and quantity of saddle horses. The image of a couched lance has appeared permanently in the Frankish iconography since the 9th century. The motif of a rider with a lance held by a straight grip horizontally in an arm bent at an elbow first appears in the ninth century in The Golden Psalter of St. Gallen and The Boland Prudence, in the context of a cavalry march and the pursuit of one cavalry unit by another. Stirrups, saddles and spurs are visible too in the Carolinian iconography in that period. The third image of a couched spear on the relief of a sarcophagus from Civita Castellana is difficult to attribute chronologically accurately. By analogy with the images of war horses, equestrians and their equipment, the relief can be widely dated to the ninth century. In the Carolingian visual material of the tenth century, the motif of thecouched lance is found twice more (Codex Perizoni, Psychomachy of St. Lawrence) in the images of a siege and a convoy of captives. In four images from five, there is no enemy hit with a lance stroke, while in the fifth, the relief displays a hunting scene with a hunter on horseback striking a wild boar with a lance. Interpretation of these images by means of German and Italian fencing manuals, as well as the 1938 military regulations for the Polish cavalry, leads to the conclusion that the armouredcavalry's knowing the technique of couching a lance does not automatically mean their ability to mounted shock combat. Holding the spear horizontally under the armpit gave a rider the opportunity to use fencing techniques and shock blows with a shaft or "winged" ends of lance head, which were effective in a melee. According to the Carolingian visual sources, the spread of stirrups since the ninth century seems indisputable, resulting in the development of armoured cavalry and its combat effectiveness in the Frankish army. Although the identification of a couched lance with mounted shock combat techniques is erroneous, the war horse and rider's armament, consisting of a spear, sword, shield, helmet, and body armour, defined the Carolingian and Ottonian armoured cavalry as a fighting force. This set of equipment was the technological basis, and the community of its bearers was the favourable environment in which chivalry emerged later as a fighting force. Frankish military technologies of the VIII - X centuries and the Frankish military culture of this period in the broadest sense of the term served as the technological and cultural basis for forming chivalry and chivalrous military technology in thefuture. Despite the obvious growing importance of cavalry in the Frankish army and progressive experiments with spear-wielding techniques during the VIII - X centuries, which are clearly proved by both visual and textual sources of the day, the available source material does not prove the existence of mounted shock combat among the Frankish military elites. So, it is early to speak about the emergence of knightly military technology and, accordingly, chivalry as a fighting force in the VIII - X centuries. However, Lynn White's thesis that it was the period that opened the "window of opportunity" for transforming equestrian combat and developing and proliferating weapons for it and ultimately for the growth of cultural and political role of specialists capable of it in the Frankish kingdoms remains relevant. ; Як був озброєний франкський вершник у VIII–X ст. нам загалом ясно. Проте, питання як докдадно воював франкський вершник, і яким саме чином застосовував він своє озброєння в бою, до цього часу залишилося поза увагою дослідників, за одиничними винятками Лінна Вайта, Бернарда Баграха і Гая Хелсолла, проте і тих цікавили скоріше загальні тенденції, аніж конкретні бойові практики. Більшою мірою це повязано з лаконічністю письмових джерел. Проте у студіях над бойовими практиками франків першочергове значення мають саме візуальні джерела, оскільки лише вони подають цілісну і наглядну картину комплексу озброєння вершників, а також застосування цього комплексу в бою. Коли йдеться про наративні джерела доби, дотичні тактичних концепцій франкської кінноти і функціональних особливостей її зброї, слід пам'ятати, що кардинальна більшість текстів VIII–Х ст. виходила з–під пера представників кліру. Останні, мало того, що, зазвичай, не мали бойового вишколу в силу обмежень накладених на стан oratores, так іще для красоти стилю у своїх баталістичних сюжетах постійно відтворювали штампи античного письменства. Тімоті Ройтер зауважив: «натура битви … зазвичай вислизає від читача, який читає ці тексти». Історіографічна дискусія про час появи масової армованої кінноти у війську франків і про те коли і яким чином така кіннота перетворилася у рицарство, є незавершеною. Великою мірою вона відбувається навколо питання актуальності тез, виголошених Ліном Вайтом у 1960 рр. Важливим джерелом аргументації у цих дебатах є візуальний матеріал, котрий використовується що часто то і довільно. Даний текст є спробою систематизації франкської іконографії VIII – X ст. та послідовного її аналізу на предмет зображення там армованої кінноти, її озброєння, спорядження та концепцій і практик його використання. Франкська іконографія VIII – X ст. дозволяє однозначно стверджувати наявність і важливість армованої кінноти уже у війську перших Каролінгів, попри різні погляди сучасних дослідників на її чисельність, а також провідну роль у франкській воєнній культурі, щонайпізніше від другої половини ІХ ст. Кабінетний погляд західних дослідників про неужиточність кінноти під час облог не підтверджується джерельно. Навпаки, і зображення і тексти доби демонструють якнайширше використання кінноти в таких мілітарних акціях перш за все як сили швидкого реагування на ініціативи обложених. Технологічні трансформації в кінному бою йшли повільно. Попри те що стремена фіксуються в Європі з VII ст. Вперше у каролінгському візуальному матеріалі стремена з'являються в другій половині ІХ ст. у мініатюрі з «Житія св. Вандріля». Далі їх зображення є частими проте нерегулярними, тому теорію Лінна Вайта про вирішальну роль впровадження стремена для трансформації каролінгського суспільства VIII – IX ст. і відповідно виникнення таранного бою в цей період, візуальні джерела не підтверджуть. Проте і опозиційну тезу Бернарда Баграха про непопулярність стремен у франків в цей час з огляду на візуальні джерела теж неможливо прийняти. Скоріше за все впровадження стремен і трансформації техніки кінного бою йшло повільно, паралельно із збільшенням якості та кількості поголів'я верхових коней. Зображення кушованого спису з'являється у франкській іконографії від к. ІХ ст. так само регулярно. Мотив вершника із списом утримуваним прямим хватом горизонтально у руці зігнутій у лікті, вперше з'являється в к. ІХ ст. в Золотому Сент– Галленському Псалтирю та Боландійському Прудецнії, в контексті маршу кінних військ та переслідування одним загоном вершників іншого. І там і там помітні стремена, сідла та шпори. Третє зображення кушованого спису на рельєфі саркофагу з Чівіта-Кастелана важко атрибутувати хронологічно точно. По аналогіям із зображеннями коней, посадки вершників та їх спорядження, рельєф можна широко датувати ІХ ст. У каролінгських візуальних пам'ятках Х ст. цей мотив кушованого спису зчитується ще двічі (Кодекс Перізоні, Психомахії св. Лаврентія) у зображеннях облоги, та конвоювання полону. У чотирьох зображеннях бракує ураженого списом противника, тоді як рельєф подає нам мисливську сцену, де кінний мисливець б'є списом дикого кабана. Інтерпретація цих зображень за посередництвом німецьких та італійських фехтувальних трактатів, а також уставу польської кавалерії 1938 р. спонукає до висновку, що знайомство армованої кінноти з технікою кушування спису не передбачає автоматично її здатності до таранного бою. Утримання списа горизонтально під пахвою надавало вершнику можливість до фехтувальних прийомів та шокових ударів древком, наконечником або «крилами», які були ефективними в безпосередньому зіткненні. Безперечним виглядає поширення стремен щонайпізніше від ІХ ст. і як результат – розвиток армованої кінноти та її бойової ефективності у франкському війську. Одні ті ж самі типи і види зброї подані у візуальному матеріалі у використанні як у пішому так і кінному бою. Спеціалізованих типів зброї для таранного бою, як то довгого списа (3,5 м довжини) із гранчастим вістрям, чи шолому із забралом, у візуальних джерелах каролінгської доби не зустрічається. Це спонукає до висновку що функції франкської зброї і відповідно бойові практики її використання в VIII – X ст. були універсальними в пішому та кінному бою. Хоча ототожнення технік кушування спису і таранного удару є помилковим, бойовий кінь та комплекс озброєння вершника, що складався з спису, меча, щита, шолому, металевого прикриття торсу, визначав каролінгзьку та оттонівську армовану кінноту як бойову силу. Цей комплекс спорядження був технологічним підґрунтям, а спільнота його носіїв тим сприятливим середовищем, в якому пізніше виникло рицарство як бойова сила. Франкські мілітарні технології VIII – X ст. та франкська воєнна культура цього періоду в ширшому розумінні цього терміну, послужили технологічною та культурною базою для формування рицарства і рицарської мілітарної технології в майбутньому. Попри очевидне наростаюче значення кінноти у франкському війську та прогресуючі експерименти з техніками володіння списом протягом VIII – X ст., що наглядно доводять як візуальні так і текстові джерела доби, наявний джерельний матеріал не підтверджує побутування таранного бою серед франкських воєнних еліт. Тому про виникнення рицарської мілітарної технології і відповідно рицарства як бойової сили у VIII – X ст. говорити зарано. Проте теза Лінна Вайта про те, що «вікно можливостей» для трансформацій кінного бою і розвитку та поширення озброєння для нього і врешті для росту культурної та політичної ролі фахівців до нього здатних відкрилося саме в цей період у Франкській державі, у світлі візуальних джерел залишається актуальною.