Suchergebnisse

The article uses Dnipropetrovs'k University to exemplify the nature, dynamics, scope and peculiarities of the Soviet penal policy and practice of the 1930s regarding the intellectuals as the most educated and active part of Ukrainian society. The emphasis is placed on the fact that millions of Soviet citizens, including hundreds of thousands of Ukrainians, fell innocent victims to the state terrorism. Most of them, being labeled «nationalists», «saboteurs», «trotskists», «enemies of the people», have for numerous years been artificially erased from the historical memory of Ukrainians and subjected to oblivion, which significantly weakened the nation's gene pool, the background and traditions of the national self-awareness and intellectual potential of Ukraine.Substantial evidence makes it possible to trace the lives of numerous university workers, mainly from the cohort of professors and senior managers. In total, we identified the names of 96 people who had been prosecuted or oppressed by the authorities in the mentioned period. Many of them were physically destroyed, that is, shot. The author argues that those were irretrievable losses among the most highly-qualified staff members of the university, those who, through their intelligence, talent and commitment, determined the main trends and content of the university development under deep social transformations of the 1930s. It obviously made a significant impact on the efficiency of both educational and academic activity of the university as one of the leading centers of classical higher education in Ukraine.In turn, the atmosphere of overall suspiciousness and fear caused, to high extent, by the repressions existingin the-then Soviet society despite the parade reports of the Communist Party leaders, and coupled with other negative factors in the system of government greatly affected the rate of economic growth, development of education, science and culture as well as the country's defense capability in pre-war years.

The article uses Dnipropetrovs'k University to exemplify the nature, dynamics, scope and peculiarities of the Soviet penal policy and practice of the 1930s regarding the intellectuals as the most educated and active part of Ukrainian society. The emphasis is placed on the fact that millions of Soviet citizens, including hundreds of thousands of Ukrainians, fell innocent victims to the state terrorism. Most of them, being labeled «nationalists», «saboteurs», «trotskists», «enemies of the people», have for numerous years been artificially erased from the historical memory of Ukrainians and subjected to oblivion, which significantly weakened the nation's gene pool, the background and traditions of the national self-awareness and intellectual potential of Ukraine.Substantial evidence makes it possible to trace the lives of numerous university workers, mainly from the cohort of professors and senior managers. In total, we identified the names of 96 people who had been prosecuted or oppressed by the authorities in the mentioned period. Many of them were physically destroyed, that is, shot. The author argues that those were irretrievable losses among the most highly-qualified staff members of the university, those who, through their intelligence, talent and commitment, determined the main trends and content of the university development under deep social transformations of the 1930s. It obviously made a significant impact on the efficiency of both educational and academic activity of the university as one of the leading centers of classical higher education in Ukraine.In turn, the atmosphere of overall suspiciousness and fear caused, to high extent, by the repressions existingin the-then Soviet society despite the parade reports of the Communist Party leaders, and coupled with other negative factors in the system of government greatly affected the rate of economic growth, development of education, science and culture as well as the country's defense capability in pre-war years. ; В статье на примере Днепропетровского университета раскрывается характер, динамика, масштабы и особенности советской карательно-репрессивной политики и практики на протяжении 1930-х годов в отношении интеллигенции как наиболее образованной и активной части украинского общества, подчеркивается, что невинными жертвами государственного террора в те времена стали миллионы граждан СССР, в том числе сотни тысяч украинцев. Большинство из них с клеймом «националиста», «вредителя», «троцкиста», «врага народа» на долгие годы были искусственно изьяты из исторической памяти украинства, преданы забвению, что обернулось существенным ослаблением его генофонда, основ и традиций национального самосознания, интеллектуального потенциала Украины. На значительном фактическом материале прослеживаются судьбы многих работников университета, преимущественно из когорты профессорского и руководящего состава, всего установлено 96 человек, которые были подвергнуты преследованиям и унижениям со стороны властей в рассматриваемый период. Немало из них уничтожили физически, то есть расстреляли. Это были, констатирует автор, тяжелые, невосполнимые потери в сфере наиболее квалифицированного сегмента кадрового корпуса вуза, тех, кто своим интеллектом и талантом, самоотверженным трудом определяли магистральные тенденции, направления и содержание университетского развития в эпоху глубинных общественных преобразований 1930-х годов. Ясно, что это не могло не повлиять на эффективность образовательной и научной деятельности университета как одного из ведущих центров высшего классического образования Приднепровья и Украины. В свою очередь, атмосфера всеобщей подозрительности и страха, сформированная во многом именно под влиянием репрессий в советском социуме того времени, несмотря на парадные реляции компартийных вождей, в совокупности с другими негативными факторами в системе власти и управления существенно отразилось на темпах экономического роста, развитии образования, науки, культуры, укреплении обороноспособности страны в предвоенные годы. ; В статті на прикладі Дніпропетровського університету розкривається характер, динаміка, масштаби та особливості радянської карально-репресивної політики і практики упродовж 1930-х років щодо інтелігенції як найбільш освіченої і активної частини українського суспільства, наголошується, що безвинними жертвами державного терору в ті часи стали мільйони громадян СРСР, в тому числі сотні тисяч українців. Більшість із них з тавром «націоналіста», «шкідника», «троцькіста», «ворога народу» на довгі десятиліття були штучно вилучені з історичної пам'яті українства, піддані забуттю, що обернулося істотним ослабленням його генофонду, основ і традицій національної самосвідомості, інтелектуального потенціалу України. На значному фактичному матеріалі простежуються долі багатьох працівників університету, переважно з когорти професорського та керівного складу, всього встановлено імена 96 осіб, що зазнали переслідувань та принижень з боку властей у розглядуваний період. Чимало з них знищили фізично, тобто розстріляли. Це були, констатує автор, важкі, непоправні втрати в середовищі найбільш кваліфікованого сегмента кадрового корпусу вишу, тих, хто своїм інтелектом і талантом, самовідданою працею визначав магістральні тенденції, напрями та зміст університетського поступу в добу глибинних суспільних перетворень 1930-х років. Ясно, що це не могло не вплинути на ефективність освітньої та наукової діяльності університету як одного з провідних центрів вищої класичної освіти України. В свою чергу атмосфера загальної підозрілості та страху, сформована багато в чому саме під впливом репресій в тогочасному радянському соціумі, попри парадні реляції компартійних вождів, у сукупності з іншими негативними чинниками в системі влади та управління неабияк позначилося на темпах економічного зростання, розвитку освіти, науки, культури, зміцненні обороноздатності країни у передвоєнні роки.

Розглядаються і узагальнюються деякі концептуальні, ідеологічні, історіографічні й конкретно-історичні аспекти ґенези виникнення, перебігу та здійснення революції 1917 року в Росії як однієї з найпомітніших подій світової історії XX ст. Констатовано, що ця революція, породжена комплексом об'єктивних чинників соціально-економічного і політичного характеру, невирішеністю найгостріших питань суспільства (аграрного, робітничого, національного, культурного), перманентним відставанням Росії від передових країн за темпами і масштабами модернізаційних процесів, різко посилених руйнівними наслідками Першої світової війни, призвела до падіння царизму, самодержавства, імперії і сходження на правлячий Олімп більшовизму як найрадикальнішої течії в російському соціалістичному русі, відкрила простір для докорінних трансформаційних перетворень, що супроводжувались не тільки забезпеченням назрілих і довгоочікуваних змін в країні, а й формуванням та утвердженням жорстокого тоталітарного режиму, розпалюванням соціально-класової ворожнечі, насадженням жупела «революційної доцільності», беззаконня, насильства, масованим наступом проти власного народу (голодомори, репресії тощо). Тому, наголошується в статті, Російська революція навіть через сторіччя після її вчинення продовжує залишатись в епіцентрі наукових, медійних та суспільних дискусій і пристрастей, але здебільшого не стільки своїми конкретними подіями, скільки у річищі політичних наслідків, впливу її імпульсів та сигналів для наступних доль Росії, СРСР, світу.

Some conceptual, ideological, historiographical and concrete historical aspects of the genesis of the appearance, course, and realization of Russian revolution of 1917 as one of the most notable events of world history in the 20th century are considered and summarized. This revolution is stated to have been generated by a set of objective factors of socio-economic and political character, the critical unresolved issues of society (agrarian, labor, national, cultural), permanent lag of Russia from progressive countries concerning the pace and scale of the modernized processes, which were sharply enhanced by the devastating effects of World War I, led to the fall of tsarism, autocracy, empire, and the ascent of Bolshevism as the most radical trend in Russian socialist movement to the ruling Olympus, opened the space for radical transformational changes which were accompanied not only by ensuring of long-awaited changes in the country, but also by formation and establishment of a brutal totalitarian regime, fomentation of social and class enmity, imposition of the «revolutionary expediency», lawlessness, violence, massive attack against their nation (famine, repression, etc.). Therefore, it is stated in the article that the Russian revolution, even in a century after its fulfillment, keeps on remaining in the center of scientific, media and social discussions and passions, but not so much because of its concrete events, but mainly because of the flow of political consequences, of the influence of its impulses and signals on the fate of Russia, The USSR, the world.According to the regarded and outlined material, a number of lessons for Ukrainian present days have been substantiated. In particular, it is said that the revolutions happen there and then, where and when the reforms do not «work» or «tow», not giving a publicly expected result; that the social content and preventing the excessive division of society into the poor and super rich are alpha and omega, the quintessence of any social transformations; that the ruling regimes have to create the most favorable conditions so as to provide each person with the guarantee of his security protection, the whole spectrum of civil rights and freedoms; that the urgent need is the development and implementation of the thoroughly balanced strategy of national consensus, which is built on the principles of modern and understandable national idea, adequate, truthful (not emotional and opportunistic) perception of our recent historical and cultural heritage etc. ; Рассматриваются и обобщаются некоторые концептуальные, идеологические, историографические и конкретно-исторические аспекты генезиса возникновения, хода и осуществления революции 1917 года в России как одного из самых заметных событий мировой истории XX века. Констатировано, что эта революция, порожденная комплексом объективных факторов социально-экономического и политического характера, нерешенностью острейших вопросов общества (аграрного, рабочего, национального, культурного), перманентным отставанием России от передовых стран по темпам и масштабам модернизационных процессов, резко усиленных разрушительными последствиями Первой мировой войны, привела к падению царизма, самодержавия, империи и восхождению на правящий Олимп большевизма как самого радикального течения в российском социалистическом движении, открыла простор для коренных трансформационных преобразований, сопровождавшихся не только обеспечением назревших и долгожданных изменений в стране, но и формированием и утверждением жесткого тоталитарного режима, разжиганием социально-классовой вражды, насаждением жупела «революционной целесообразности», беззакония, насилия, массированым наступлением против собственного народа (голодоморы, репрессии и др.). Поэтому, подчеркивается в статье, Российская революция даже через столетие после ее свершения продолжает оставаться в эпицентре научных, медийных и общественных дискуссий и страстей, однако во многом не столько своими конкретными событиями, сколько в русле политических последствий, влияния ее импульсов и сигналов для последующих судеб России, СССР, мира. ; Розглядаються і узагальнюються деякі концептуальні, ідеологічні, історіографічні й конкретно-історичні аспекти ґенези виникнення, перебігу та здійснення революції 1917 року в Росії як однієї з найпомітніших подій світової історії XX ст. Констатовано, що ця революція, породжена комплексом об'єктивних чинників соціально-економічного і політичного характеру, невирішеністю найгостріших питань суспільства (аграрного, робітничого, національного, культурного), перманентним відставанням Росії від передових країн за темпами і масштабами модернізаційних процесів, різко посилених руйнівними наслідками Першої світової війни, призвела до падіння царизму, самодержавства, імперії і сходження на правлячий Олімп більшовизму як найрадикальнішої течії в російському соціалістичному русі, відкрила простір для докорінних трансформаційних перетворень, що супроводжувались не тільки забезпеченням назрілих і довгоочікуваних змін в країні, а й формуванням та утвердженням жорстокого тоталітарного режиму, розпалюванням соціально-класової ворожнечі, насадженням жупела «революційної доцільності», беззаконня, насильства, масованим наступом проти власного народу (голодомори, репресії тощо). Тому, наголошується в статті, Російська революція навіть через сторіччя після її вчинення продовжує залишатись в епіцентрі наукових, медійних та суспільних дискусій і пристрастей, але здебільшого не стільки своїми конкретними подіями, скільки у річищі політичних наслідків, впливу її імпульсів та сигналів для наступних доль Росії, СРСР, світу.

This is a study of theory, method and concept of «socialist-type city» as a unique phenomenon of Stalin's epoch history and culture, as well as the theory of city planning legislation in the works of 1920­1930s' scholars alongside with the polemics about restoring existing cities or building the new 'Soviet' kind due to «socialist pattern» is also viewed. This practical research of 'Socialist construction' concept at the example of Dnepropetrovsk, where massive socio­economic, urban and cultural programs were being implemented on the background of force industrialization also deals with developing inner city layout, transforming it's architecture and space, it's qualities and numeric values as to population and infrastructure developments are grasped, the influence on Dnepropetrovsk public minds by ideology propaganda is observed. ; Проаналізовано теоретико-методологічні аспекти і концептуальні засади поняття «соціалістичне місто» як унікального історико-культурного феномена сталінської доби, розглянуто нормативно-правові акти теоретиків містобудування 1920 - 1930-х рр. і жваві дискусії навколо реконструкції старих і побудови нових радянських міст за «соціалістичним зразком», вивчено процес практичної реалізації концепції «соціалістичного будівництва» на прикладі Дніпропетровська завдяки здійсненню масштабної соціально-економічної, містобудівної і культурної програми в умовах форсованої індустріалізації, досліджено реконструкцію внутрішньої забудови міста і трансформації в його архітектурно-просторовому «обличчі», визначено кількісні і якісні зміни у чисельності населення та інфраструктурі, простежено впливи на масову свідомість мешканців Дніпропетровська шляхом застосування різних форм і методів ідеологічної пропаганди.

Висвітлено деякі гуманітарні аспекти, тенденції та особливості суспільно-політичного життя в Україні за часів правління першого секретаря ЦК КПУ Петра Юхимовича Шелеста. В епіцентрі розгляду – феномен «українофільства» цієї непересічної й водночас контроверсійної постаті, зокрема сутність, складові та наслідки історичного явища під назвою «мала відлига» П.Шелеста, що найбільш виразно виявилося в його конкретних, хоч подеколи й суперечливих кроках, спрямованих на захист певних національних інтересів та прав УРСР, передусім у контексті збереження базових опор української ідентичності – мови, освіти, культури. Будучи твердим і непохитним поборником соціалістичного вибору, «братньої сім'ї» народів СРСР, рішучим і послідовним провідником «генеральної лінії» правлячої компартії в республіці (в тому числі у боротьбі з інакодумством), український лідер в той же час намагався як міг протидіяти диктату Кремля в окремих сегментах гуманітарної та економічної політики, що дещо стримувало русифікаторські процеси в Україні, перетворення її самобутнього національного ландшафту і колориту на якусь уніфіковану просторово-духовну субстанцію, повністю інтегровану у площину політико-ідеологічної конструкції московського центру. При цьому наголошується, що існуючі міфологеми про «автономізм», «націонал-комунізм» чи програму так званої «другої українізації» П.Шелеста документальними джерелами не підтверджуються, а отже, не відповідають тогочасним реаліям. ; The article deals with certain aspects, tendencies and peculiarities of the social and political life in Ukraine at times of Petro Yukhymovych Shelest – the first secretary of the Central Committee of the Communist Party in Ukraine – being in charge. The central point of the issue is the phenomenon of «ukrainofilstvo» (the utmost love to Ukraine), which this outstanding but controversial official kept to. We specifically study the essence, components and consequences of the historical process known as «the light thaw» of P. Shelest. This process was particularly obvious in very concrete though discrepant steps done by the official towards Ukrainian national interests and rights protection. Among the priorities were the basics of the Ukrainian identity, such as the language, education and culture. As a devoted communist, a supporter of the Soviet Union's «brotherhood» and a determined bearer of the communist ideas and ideals (especially in the struggle against dissidence), the Ukrainian leader, at the same time, opposed as he could the Kremlin dictatorship in particular segments of humanitarian and economical policy. It partly prevented extensive implementation of the Russian language, which had a tendency to substitute Ukrainian (the process of Russification), as well as resisted to total destruction of the Ukrainian national landscape uniqueness for the sake of Moscow's political and ideological pressure. Simultaneously we stress, that existing myths about «autonomy», «national communism» or the program of the so called «second Ukrainisation» of P. Shelest are not proved by documents, which means these facts do not correspond to the real state of events at the mentioned historical period. ; Освещены некоторые гуманитарные аспекты, тенденции и особенности общественно-политической жизни в Украине в период правления первого секретаря ЦК КПУ Петра Ефимовича Шелеста. В эпицентре рассмотрения – феномен «украинофильства» этой незаурядной и одновременно контроверсионной личности, в частности сущность, составляющие и последствия исторического явления под названием «малая оттепель» П.Шелеста, что наиболее выразительно проявилось в его конкретных, хотя подчас и противоречивых шагах, направленных на защиту определенных национальных интересов и прав УССР, прежде всего в контексте сохранения базовых опор украинской идентичности – языка, образования, культуры. Будучи твердым и непоколебимым поборником социалистического выбора, «братской семьи» народов СССР, решительным и последовательным проводником «генеральной линии» правящей компартии в республике (в том числе в борьбе с инакомыслием), украинский лидер в то же время пытался как мог противодействовать диктату Кремля в отдельных сегментах гуманитарной и экономической политики, что несколько сдерживало русификаторские процессы в Украине, превращение ее самобытного национального ландшафта и колорита в некую унифицированную пространственно-духовную субстанцию, полностью интегрированную в плоскость политико-идеологической конструкции московского центра. При этом подчеркивается, что существующие мифологемы об «автономизме», «национал-коммунизме» или о программе так называемой «второй украинизации» П.Шелеста документальными источниками не подтверждаются, а следовательно, не соответствуют реалиям того времени.

Der Bericht über die deutschen Arbeiterdelegationen in der Ukraine (1925-1932) stützt sich auf ungedruckte archivalische Quellen aus dem Zentralen Staatlichen Archiv der Oktoberrevolution der UdSSR sowie auf gedruckte Quellen und neuere Sekundärliteratur. Informiert wird über den jeweiligen Reiseverlauf und die propagandistischen Aktivitäten der Mitglieder der Delegationen nach ihrer Rückkehr nach Deutschland, wie sie insbesondere im Abhalten von Veranstaltungen und der Herausgabe von Broschüren ihren Ausdruck fanden. (STR)