Suchergebnisse

The article focuses on reconstructing the structures of implicit criticism on postmodern understanding of music, found within the discourse of a dispute between Alain Badiou and Philip Lacou-Labar the concerning philosophical interpretation of Richard Wagner's musical works. It was revealed that A. Badiou proposes a program to overcome the characteristic deconstructivist reduction of art to politics that brings the former to another by-product of ideology. Negative conceptual apparatus of deconstruction is opposed by A. Badiou with a hermeneutics, characterized by affirmative morphology and syntax constituted onto the pragmatics of a lesson, teaching action, open gesture of involvement.Badiou si an approach marks a good possibility of overcoming the methodological and ideological deadlock of postmodernity. This new wave of philosophical debates around Richard Wagner responds to the revival of grand epical genres in mass culture. Consequently a new dialectical thinking must be taught in order to continue the tradition of critical approach to culture. This is the key implication of A. Badiou's lessons on how it is possible to rethink the works of art and historically determined approaches to understanding them besides the clich?s of the recent postmodernist legacy. Although Badiou's critique itself can be seen as a kind of postmodernist interpreting technique, the French philosopher manages to escape the overt radicalism of postmodernist claims against Wagner by means of true radicalityof affirmative interpretation inspired not by suspicion of a concealed truth but rather a commitment to a truth to come. ; В статье реконструированы имплицитные структуры критики постмодернистского понимания музыки, выраженной в дискурсе полемики между Аленом Бадью и Филиппом Лаку-Лабартом вокруг философской интерпретации музыкального творчества Рихарда Вагнера. Установлено, что А. Бадью предлагает программу преодоления характерной для деконструкции политической редукции искусства, которая сводит последнее к побочному проявлению идеологии. Негативному концептуальному аппарату деконструктивистов А. Бадью противопоставляет герменевтику с характерной аффирмативной морфологией и синтаксисом, конституированных прагматичной структурой урока, учебного действия, открытым жестом причастия. ; У статті реконструйовано імпліцитні структури критики постмодерністського розуміння музики, репрезентованої в дискурсі полеміки між Аленом Бадью та Філіпом Лаку-Лабартом щодо філософської інтерпретації музичної творчості Ріхарда Ваґнера. Установлено, що А. Бадью пропонує програму подолання характерної для деконструкції політичної редукції мистецтва, що зводить останнє до побічного вияву ідеології. Негаційному концептуальному апарату деконструктивістів А. Бадью протиставляє герменевтику, що характеризується афірмативною морфологією та синтаксисом, конституйованими прагматичною структурою уроку, навчальної дії, відкритим жестом залучення.

У статті реконструйовано імпліцитні структури критики постмодерністського розуміння музики, репрезентованої в дискурсі полеміки між Аленом Бадью та Філіпом Лаку-Лабартом щодо філософської інтерпретації музичної творчості Ріхарда Ваґнера. Установлено, що А. Бадью пропонує програму подолання характерної для деконструкції політичної редукції мистецтва, що зводить останнє до побічного вияву ідеології. Негаційному концептуальному апарату деконструктивістів А. Бадью протиставляє герменевтику, що характеризується афірмативною морфологією та синтаксисом, конституйованими прагматичною структурою уроку, навчальної дії, відкритим жестом залучення. ; В статье реконструированы имплицитные структуры критики постмодернистского понимания музыки, выраженной в дискурсе полемики между Аленом Бадью и Филиппом Лаку-Лабартом вокруг философской интерпретации музыкального творчества Рихарда Вагнера. Установлено, что А. Бадью предлагает программу преодоления характерной для деконструкции политической редукции искусства, которая сводит последнее к побочному проявлению идеологии. Негативному концептуальному аппарату деконструктивистов А. Бадью противопоставляет герменевтику с характерной аффирмативной морфологией и синтаксисом, конституированных прагматичной структурой урока, учебного действия, открытым жестом причастия. ; The article focuses on reconstructing the structures of implicit criticism on postmodern understanding of music, found within the discourse of a dispute between Alain Badiou and Philip Lacou-Labar the concerning philosophical interpretation of Richard Wagner's musical works. It was revealed that A. Badiou proposes a program to overcome the characteristic deconstructivist reduction of art to politics that brings the former to another by-product of ideology. Negative conceptual apparatus of deconstruction is opposed by A. Badiou with a hermeneutics, characterized by affirmative morphology and syntax constituted onto the pragmatics of a lesson, teaching action, open gesture of involvement.Badiou si an approach marks a good possibility of overcoming the methodological and ideological deadlock of postmodernity. This new wave of philosophical debates around Richard Wagner responds to the revival of grand epical genres in mass culture. Consequently a new dialectical thinking must be taught in order to continue the tradition of critical approach to culture. This is the key implication of A. Badiou's lessons on how it is possible to rethink the works of art and historically determined approaches to understanding them besides the clich?s of the recent postmodernist legacy. Although Badiou's critique itself can be seen as a kind of postmodernist interpreting technique, the French philosopher manages to escape the overt radicalism of postmodernist claims against Wagner by means of true radicalityof affirmative interpretation inspired not by suspicion of a concealed truth but rather a commitment to a truth to come.

Автори досліджують історію ідіоми "абсолютна музика" й обґрунтовують її актуальність для істориків філософії, показуючи, що саме така позафілософська апропріація філософських категорій конституює предмет інтелектуальної історії. Виявлено, що "абсолютна музика" не є автентичним терміном музичної культури ХІХ століття, а є вдалим винаходом нової музичної герменевтики, що дозволяє означити як історичний період у становленні музичного мистецтва, так і парадигму понять, що характеризують автономність музичного буття. На думку авторів, предметом історико-філософського дослідження вислову "абсолютна музика" має постати перетворення філософського терміна в одиницю дискурсу естетичної публіцистики, а згодом його перевтілення в концепт музичної історіософії. ; Авторы исследуют историю идиомы "абсолютная музыка" и обосновывают ее актуальность для историков философии, показывая, что именно такая внефилософская апроприация философских категорий конституирует предмет интеллектуальной истории. Выявлено, что "абсолютная музыка" не является аутентичным термином музыкальной культуры XIX века, но удачным изобретением новой музыкальной герменевтики, что позволяет обозначить как исторический период в становлении музыкального искусства, так и парадигму понятий, характеризующих автономность музыкального бытия. По мнению авторов, предметом историко-философского исследования выражения "абсолютная музыка" должно стать преобразование философского термина в единицу дискурса эстетической публицистики, а впоследствии его перевоплощение в концепт музыкальной историософии. ; The history of the phrase absolute music has been studied by many theorists of music and music historians, while historians of philosophy proved to be rather reluctant to such syncretic concept. However, absolute music is exactly the case of non-philosophical appropriation of a philosophical category, which fits theoretical framework of the studies in intellectual history. Initial exploration on the synthesis of history of philosophy and musicology and music history has shown that the conceptual field of intellectual history enables the transition from abstract ideas to concrete social history of thought. It is proved that "absolute music" is not an authentic concept of music culture of the nineteenth century, but rather a good invention of new musical hermeneutics, which defined a period in the development of music and paradigm of concepts that characterized autonomy of musical form. The subject of historical and philosophical studies of the phrase "absolute music" lies in transformation of a philosophical term into a unit of aesthetic discourse, and later its reincarnation in the concept of musical historiosophy. Both philosophical and musicological approaches to the history of absolute music are based on the assumption that only theoretically relevant assertions and judgments appeal to the hermeneutic reconstruction and generalization, whereas political and social references of the discourse of absolute music can be left aside. So futher research shall focus on possibilities of how to reach the concrete social background of that form of thinking which employs the idiom absolute music.

Автори досліджують історію ідіоми "абсолютна музика" й обґрунтовують її актуальність для істориків філософії, показуючи, що саме така позафілософська апропріація філософських категорій конституює предмет інтелектуальної історії. Виявлено, що "абсолютна музика" не є автентичним терміном музичної культури ХІХ століття, а є вдалим винаходом нової музичної герменевтики, що дозволяє означити як історичний період у становленні музичного мистецтва, так і парадигму понять, що характеризують автономність музичного буття. На думку авторів, предметом історико-філософського дослідження вислову "абсолютна музика" має постати перетворення філософського терміна в одиницю дискурсу естетичної публіцистики, а згодом його перевтілення в концепт музичної історіософії. ; Авторы исследуют историю идиомы "абсолютная музыка" и обосновывают ее актуальность для историков философии, показывая, что именно такая внефилософская апроприация философских категорий конституирует предмет интеллектуальной истории. Выявлено, что "абсолютная музыка" не является аутентичным термином музыкальной культуры XIX века, но удачным изобретением новой музыкальной герменевтики, что позволяет обозначить как исторический период в становлении музыкального искусства, так и парадигму понятий, характеризующих автономность музыкального бытия. По мнению авторов, предметом историко-философского исследования выражения "абсолютная музыка" должно стать преобразование философского термина в единицу дискурса эстетической публицистики, а впоследствии его перевоплощение в концепт музыкальной историософии. ; The history of the phrase absolute music has been studied by many theorists of music and music historians, while historians of philosophy proved to be rather reluctant to such syncretic concept. However, absolute music is exactly the case of non-philosophical appropriation of a philosophical category, which fits theoretical framework of the studies in intellectual history. Initial exploration on the synthesis of history of philosophy and musicology and music history has shown that the conceptual field of intellectual history enables the transition from abstract ideas to concrete social history of thought. It is proved that "absolute music" is not an authentic concept of music culture of the nineteenth century, but rather a good invention of new musical hermeneutics, which defined a period in the development of music and paradigm of concepts that characterized autonomy of musical form. The subject of historical and philosophical studies of the phrase "absolute music" lies in transformation of a philosophical term into a unit of aesthetic discourse, and later its reincarnation in the concept of musical historiosophy. Both philosophical and musicological approaches to the history of absolute music are based on the assumption that only theoretically relevant assertions and judgments appeal to the hermeneutic reconstruction and generalization, whereas political and social references of the discourse of absolute music can be left aside. So futher research shall focus on possibilities of how to reach the concrete social background of that form of thinking which employs the idiom absolute music.