Suchergebnisse

The paper deals with the relations of the Soviet Union with the Arab republican regimes in the Middle East from the XXII Congress of the CPSU to the resignation of M.S.Khrushchev. The Middle East vector of Soviet foreign policy is sufficiently studied in modern historiography. Soviet-Arab relations became the object of study of such researchers as O.O.Fursenko, Y.M.Prymakov, O.V.Vasyliev and others. However, as of today, far from all aspects of the problem are sufficiently researched, especially concerning 1961-1964 years. The purpose of this paper is to fill certain gaps in contemporary historiography. To do this, we will need to have a good look at the policy of the USSR regarding the Kuwait, Syria and Yemen crises of 1961-1962 years; the supply of arms to the Arab states during the reporting period; economic and cultural cooperation between countries. By the beginning of 1961, the Soviet Union managed to establish solid relationships and cooperation with such Middle East countries as the UAE and Iraq. Observing certain changes in relations with Cairo and Baghdad, at the XXII Congress of the CPSU (October 17-31, 1961), M.S.Khrushchev somewhat shifted the priorities of the USSR Middle East policy. Thus, the rhetoric concerning the Iraq dictator A. Qasim changed significantly – the main emphasis was on criticizing his policies; it was already assessed as reactionary, anti-democratic and anti-communist. At the same time, though a moderately positive assessment of the disintegration of the UAE was given, the philippics against the Egyptian leader G. Nasser were almost stopped. Apparently, because of the failure to forge an alliance with Iraq, the Soviet leadership sought to restore its former relations with Egypt. Unlike the period of 1956-1958 years, marked by a number of serious international crises in the Middle East with the interference of superpowers, 1961-1964 years were often characterized as relatively calm in the life of the region. Partially that could be explained by the temporary decline of Arab nationalism. However, even over those four years the region of the Eastern Mediterranean and Persian Gulf was struck by several perturbations related to the regular attempts to implement pan-Arab projects or their collapse. During that period, the USSR made attempts to settle the Kuwait, Syria and Yemen crises in their favor. During those three regional crises, Moscow was still trying to eliminate Western influence in the region and/or support local nationalists. In 1961-1964 years, military, economic and technical cooperation between Moscow and Cairo, Damascus, Baghdad and Sanaa significantly increased. Despite the ideological disagreements with the local nationalist regimes, the Kremlin continued to provide them with economic, technical and military support. During the mentioned period, the all-round cooperation of the Soviet Union with the Arab states of the Middle East – the UAE, Syria, Iraq, Yemen continued to develop. Cultural ties of the USSR with the Arab world were also developed. According to the documents of the Russian State Archive of Contemporary History, Moscow made considerable efforts to create the cultural background for its influence in Egypt. However, in general, while characterizing the cultural policy of the USSR, Soviet diplomats and employees of the International Department of the Central Committee of the CPSU noted the overt disparity between the amount of economic assistance to the UAE and propagandist work in it. The same was true of other countries of the Middle East. By the time of the resignation of M.S.Khrushchev in October 1964, the main outlines of the Soviet foreign policy in the Middle East had been formed, and the USSR followed them until its disintegration in 1991. ; У статті розглядаються відносини Радянського Союзу з арабськими республіканськими режимами на Близькому Сході у період від XXII з'їзду КПРС до відставки М.С.Хрущова. Крім того, у зазначений період СРСР робив спроби врегулювання кувейтської, сирійської й єменської криз на свою користь. За 1961-1964рр. істотно зросло військове, економічне і технічне співробітництво Москви з Каїром, Дамаском, Багдадом і Саною. Незважаючи на ідеологічні розбіжності з місцевими націоналістичними режимами, Кремль продовжував надавати їм економічно-технічну та військову підтримку. До моменту відставки М.С.Хрущова у жовтні 1964р. на Близькому Сході склалися основні контури радянської зовнішньої політики, яких СРСР дотримувався аж до свого розпаду в 1991р. ; У статті розглядаються відносини Радянського Союзу з арабськими республіканськими режимами на Близькому Сході у період від XXII з'їзду КПРС до відставки М.С.Хрущова. Крім того, у зазначений період СРСР робив спроби врегулювання кувейтської, сирійської й єменської криз на свою користь. За 1961-1964рр. істотно зросло військове, економічне і технічне співробітництво Москви з Каїром, Дамаском, Багдадом і Саною. Незважаючи на ідеологічні розбіжності з місцевими націоналістичними режимами, Кремль продовжував надавати їм економічно-технічну та військову підтримку. До моменту відставки М.С.Хрущова у жовтні 1964р. на Близькому Сході склалися основні контури радянської зовнішньої політики, яких СРСР дотримувався аж до свого розпаду в 1991р.

The article examines Soviet-Egyptian relations from the beginning of 1957 (the completion of the Suez crisis) to the Autumn 1961, when the XXII Congress of the CPSU took place.The Egyptian vector of Soviet foreign policy is sufficiently studied in modern historiography. Soviet-Egyptian relations were the object of study of such researchers as A. Vasilyev, A. Fursenko, Y. Primakov, S. Sinayskiy, M. Gat, J. D. Glassmen, R .Ginat, I. Ginor and others. However, today far from all aspects of the problem are examined, especially concerning 1957-1961. The purpose of this article is to fill in the some gaps in modern historiography. We need to highlight the Egyptian factor in the policy of the USSR regarding the Syrian, Iraqi and Lebanese crises of 1957-1958; the supply of arms to the Arab States during that period; economic and cultural cooperation between countries.The aim of the article is analysis the policy of the Soviet Union regarding Egypt from the end of the Suez crisis, which radically strengthened the interaction between the two powers, until the XXII Congress of the CPSU (October 1961), which fixed the final normalization of Soviet-Egyptian relations.After the Suez crisis, the USSR significantly expanded the range of cooperation with Egypt. The aim of the Soviet Union was to consolidate and strengthen its influence in the Arab world on the wave of propaganda success after the Suez crisis. In general, the Khrushchev leadership managed to achieve the set tasks. Moscow focused on exporting arms and expanding economic assistance.Because of the emerging of the United Arab Republic and the Panarabist and anti-communist policy of the Egyptian leader Gamal Abdel Nasser in the late 1950s, the ideological contradictions between the two states had worsened. Despite ideological disagreements with the President of the United Arab Republic, during the series of Middle Eastern crises of 1957-1958, the Kremlin invariably took the side of Arab nationalists to protect them from the actions of other states. The volume of military and financial and technical assistance to Cairo has also steadily increased, despite any ideological contradictions. Due to the new wave of "socialist" transformations in Egypt, the disintegration of the UAR and the beginning of the persecution of Communists and Kurds in the Iraq, the disagreements gradually came to naught, was recorded by the 22nd CPSU Congress in October 1961. ; В статье рассматриваются советско-египетские отношения со времени завершения Суэцкого кризиса по осень 1961 г. В указанный период бурно развивалось сотрудничество СССР и Египта в военной, экономической и технической сферах. Из-за образования Объединенной Арабской Республики в 1958 г. и роста панарабистской и антикоммунистической повестки со стороны египетского лидера Гамаля Абделя Насера в конце 1950-х гг. обострились идеологические противоречия между двумя государствами. Но благодаря новой волне «социалистических» преобразований в Египте, распаду ОАР и началу преследований коммунистов и курдов в «революционном» Ираке разногласия постепенно сошли на нет, что и зафиксировал XXII съезд КПСС в октябре 1961 г. Египет превратился в главный плацдарм советского влияния на Ближнем Востоке. ; У статті розглядаються радянсько-єгипетські відносини з часу завершення Суецької кризи до осені 1961 р. У зазначений період бурхливо розвивалося співробітництво СРСР і Єгипту у військовій, економічній і технічній сферах. Через утворення Об'єднаної Арабської Республіки 1958 р. і зростання панарабістської та антикомуністичної риторики з боку єгипетського лідера Гамаля Абделя Насера наприкінці 1950-х рр. загострилися ідеологічні протиріччя між двома державами. Але завдяки новій хвилі "соціалістичних" перетворень у Єгипті, розпаду ОАР і початку переслідувань комуністів і курдів у "революційному" Іраку розбіжності поступово зійшли нанівець, що й зафіксував XXII з'їзд КПРС у жовтні 1961 р. Єгипет перетворився на головний плацдарм радянського впливу на Близькому Сході.