Search results

Виникнення та формування основних напрямів вдосконалення й розширення правового статусу людини, особистості та громадянина в умовах глобалізації детерміновано пріоритетом прав і свобод людини (особистості) і громадянина перед правами держави та феноменологією, онтологію й аксіологією прав людини як найважливішої, найсуттєвішої, найціннішої сфери для міжнародного співробітництва держав у рамках їх міжнародної спільноти, – саме це є визначальними факторами сучасного розвитку демократичної правової державності,існування та функціонування міжнародного співтовариства держав в епоху глобалізації.
Під цим кутом зору розглянуто питання щодо визначення основних напрямів вдосконалення й розширення правового статусу людини, особистості та громадянина в умовах глобалізації. Акцентована увага на доцільності розширення доктринального феномену правового статусу людини і громадянина на правовий статус особистості як важливу соціологічну характеристику індивіда, яка в умовах глобалізації набуває особливого функціонально-діяльнісного значення. Досліджено теоретичні й практичні аспекти соціальної, нормативної, організаційної характеристики зазначених основних напрямів вдосконалення та розширення правового статусу людини, особистості та громадянина в умовах глобалізації.
Метою статті є визначення основних напрямів вдосконалення та розширення правового статусу людини, особистості та громадянина в умовах глобалізації.
Наукова новизна полягає у виокремленні та дослідженні основних напрямів вдосконалення та розширення правового статусу людини, особистості та громадянина в умовах глобалізації у їх комплексній сукупності.
Висновки. Виокремлення й дослідження основних напрямів вдосконалення та розширення правового статусу людини, особистості та громадянина в умовах глобалізації детерміновано не тільки пріоритетом прав і свобод людини (особистості) і громадянина перед правами держави та феноменологією, онтологією й аксіологією прав людини як найважливішої, найсуттєвішої, найціннішої сфери для міжнародного співробітництва держав в рамках їх міжнародної спільноти. Вони обгрунтовані також намаганнями визначення на доктринальному рівні основних напрямів діяльності держав та їх міжнародного співтовариства щодо розширення і вдосконалення правового статусу людини за рахунок наведених напрямів, враховуючи ті практичні досягнення, що вже здійснені або здійснюються на рівні окремих держав та міжнародного співтовариства.

Правовий статус людини і громадянина як сукупність їхніх прав, свобод і обов'язків, що надані національною державою, є визначальною ознакою для розуміння відношення держави до людини. В умовах глобалізації, коли права людини стають об'єктом міжнародно-правової регламентації та регулювання, а їх виконання на території національної держави здійснюється через призму її міжнародно-правових зобов'язань, що передбачають можливість конвенційного контролю за виконанням таких зобов'язань, роль і значення правового статусу людини і громадянина суттєво зростає саме під впливом глобалізаційних процесів, що охоплюють міжнародне співтовариство, держави, їх народи та людей. Як наслідок, спостерігається трансформація та вдосконалення правового статусу людини і громадянина в бік його розширення.
Метою статті є дослідження факторів, що сприяють вдосконаленню та розширенню правового статусу людини, особистості та громадянина в умовах глобалізації.
Наукова новизна полягає у дослідженні та виокремленні факторів, що сприяють трансформації, вдосконаленню та розширенню правового статусу людини, особистості та громадянина в умовах глобалізації. За результатами дослідження виділено та проаналізовано 10 факторів.
Висновки. Трансформація, модернізація і розширення правового статусу людини і громадянина в умовах глобалізації відбувається завдяки складним соціальним (економічним, політичним, культурологічним, інформаційним, релігійним, екологічним) процесам вертикально-горизонтальної та міжгоризонтальної властивості, що супроводжують цей феномен, залучаючи до активної участі в них держави, народи та людей. З розвитком людства та державно організованого соціуму в умовах глобалізації потреби, інтереси, запити, життєві устремління людей піддаються суттєвому впливу з боку глобалізаційних процесів – вони, з одного боку, стають не тільки все більш різними, а й, з іншого боку, часом стосуються далеко не найбільш життєво важливих сфер людського життя, тобто таких, що загрожують фізичному існуванню людини або її благополуччю. Разом із тим слід відзначити, що ці потреби людей поступово все більше зсуваються у сферу духовну, де вирішуються питання самодосконалості людини, її фізичного та духовного зростання, що є вкрай важливим для сучасної людини. Правовий статус людини і громадянина, що встановлюється конкретною державою, не є статичною категорією, – він володіє високим динамічним потенціалом, завдяки чому активно реагує на глобалізаційні процеси, що скеровані на зміни гуманістичних і гуманітарних пріоритетів розвитку державності та міжнародної спільноти, шляхом його модернізації, вдосконалення і розширення.

У статті досліджуються покоління прав людини в контексті їх прямого впливу на формування конституційно-правового статусу людини і громадянина.
Метою статті є дослідження ролі і впливу поколінь прав людини на становлення та трансформацію конституційно-правового статусу людини і громадянина.
Наукова новизна. Наведені у своїй логічній послідовності аргументи актуалізують та об'єктивізують проблематику поколінь прав людини та її вплив на динаміку правового статусу людини в контексті його розширення та вдосконалення в умовах розвитку правової демократичної державності, що несе в собі могутню гуманістично-гуманітарну складову. Визначено, що покоління прав людини формуються в доктрині конституційного права держав та в міжнародному праві в історичній ретроспективі з метою акцентування уваги держав та міжнародного співтовариства на особливій значущості відповідних груп прав, актуалізації їх визнання, легалізації, охорони, захисту, реалізації та гарантування.
Висновки. Системний аналіз наведених поколінь прав людини свідчить, що всі вони, по-перше, органічно вписуються і відображають гуманістичні та гуманітарні засади сучасної концепції прав людини. По-друге, з виокремленням кожного з нових поколінь прав людини фактично виникає новий підхід до особистості, причому не тільки як до природної істоти, а як до належного суб'єкта права та суб'єкта правового статусу. Відносно останнього ракурсу, який фактично є метою дослідження, що проводиться, треба зазначити, що такий висновок має суттєве методологічне та праксеологічне значення, що підтверджується діяльністю як національних держав, так і всього міжнародного співтовариства по активізації процесів нормування, нормативізації, нормопроектування, нормотворчості у сфері прав людини на міжнародному універсальному та державному рівнях. По-четверте, така діяльність не носить механічний характер, вона характеризується релятивістсько-комплексним та творчим підходом, коли нові права людини модернізують її конституційно-правовий та міжнародний статус у бік його розширення та вдосконалення – але не безсистемно, хаотично, а демонструючи наявність чіткої гуманістичної управлінської парадигми, що скерована на: а) адекватну нормативізацію таких прав людини; б) створенням системи нормативно-правового (конституційного) супроводження та забезпечення таких прав, з метою їх практичної реалізації; в) «вписуванням» відповідних прав людини та громадянина, що входять до категорії поколінь прав людини, до єдиної узгодженої системи конституційних прав, що, своєю чергою, г) напряму впливає на розширення і вдосконалення конституційно-правового статусу людини і громадянина, допомагаючи у закріпленні механізмів їх реалізації та гарантованості на національному законодавчому, а також на міжнародному договірно-нормативному рівнях.

Метою статті є обґрунтування принципів інституту громадянства та його змістовне наповнення в конституційному праві держави.Наукова новизна. У статті розкрито роль і значення інституту громадянства в конституційному праві держави. Всебічно досліджені підходи до поняття «громадянство» через визначення його основних принципів, доктринальних концептів та субінститутів. Виявлено роль і значення правового статусу людини (особистості) і громадянина, а також правового становища особистості у формуванні, розвитку і функціонуванні конституційно-правового інституту громадянства. Через визначення наведених принципів практично вперше був створений системний комплекс положень, що характеризують не тільки роль профільного інституту в державі, а й інституціонально-засадничу роль розуміння значення терміну «громадянин» у конституційному праві держави – через наділення цього суб'єкта відповідними правомочностями та створення йому відповідного правового статусу, що одночасно вміщує «внутрішній» (внутрішньодержавний) та «зовнішній» (зовнішньодержавний) аспекти – тобто, принципові підходи держави до визначення правового статусу своїх громадян при наявності їх проживання як на території патримоніальної держави, так і за її кордонами.Висновки. Підсумовуючи результати дослідження, вважаємо, що найбільш ефективним із позиції визначення інституту громадянства є комплексний нормативний концепт, який визначає цей інститут одночасно як правовий зв'язок, а також із нормативних позицій, тобто з позицій формування, існування, наявності і функціонування правового статусу людини (особистості).Наведені вище принципи, а також теоретичні концепти, що супроводжують та забезпечують становлення, розвиток, функціонування та вдосконалення національного інституту громадянства, які зафіксовані на конституційному рівні та конкретизовані в законах про громадянство, не тільки структурують, деталізують, конкретизують зміст національних інститутів громадянства, надаючи їм необхідну чіткість і спрямованість, а й аpriory формують належний і оптимальний правовий статус громадян різних держав, що дасть їм реальну можливість для реалізації своїх конституційних прав і свобод.

Метою статті є дослідження характеристики поняття «людина» з позицій конституційного права.
Наукова новизна. В статті визначено характеристики поняття «людина» в конституційному праві в контексті її безпосереднього та опосередкованого впливу на конституційно-правову регламентацію і регулювання прав людини, трансформації правового статусу людини і громадянина та правових станів особистості в умовах розвитку демократичної правової державності і громадянського суспільства. Здійснено аналіз терміну «людина» в конституційному праві, використовуючи домінанти телеологічного, соціального та іншого характеру. Зокрема, досліджено людину як біологічну істоту та як об'єкт права (людина і право). Визначено, що в своїй єдності досліджені підходи до людинорозуміння і його характеристики, створюють систему пізнання конституційно-правової реальності, а також визначення перспектив її подальшого розвитку і вдосконалення під впливом антропоцентризму, людинорозмірності та людинорозуміння у всьому різноманітті гуманістично-правової проблематики.
Висновки. Проблематика «людини» в конституційному праві держави має визначальну роль, особливо в процесах інституціоналізації та конституювання демократичної правової державності. Тому в цих умовах законодавець використовує індивідуально-колективний підхід до вирішення питань конституційно-правового статусу людини і громадянина. Визначаючи такий статус, законодавець враховує як біологічні характеристики людської істоти, що мають для неї екзистенційне значення в процесі існування в рамках людського соціуму та в умовах функціонування держави, так й відповідні позиції, що демонструють взаємини людини з правом. Саме в рамках права людині надаються нормативні можливості для реалізації своїх атитюдів, інтенцій, устремлінь, потреб, інтересів, а у підсумку й конституційних прав, що визнаються, легалізуються, охороняються, захищаються, гарантуються державою на рівні її конституційного права. Наголошено на існуванні суттєвих проблем щодо дослідження людини саме як об'єкта права.

Метою статті є дослідження трансформації правового статусу людини і громадянина та правових станів особистості в умовах розвитку національного і глобального громадянського суспільства.
Наукова новизна. У статті окреслено сутність поняття «правовий статус», що на відміну від інших, охоплює величезне коло явищ, зокрема певні фундаментальні правові категорії. Досліджено, що в умовах громадянського суспільства формування та вдосконалення правового статусу людини і громадянина здійснюється на більш усвідомлених та раціональних засадах, що передбачають як активну, конструктивну та мотивовану участь самої людини в цих процесах, так і партнерську допомогу в створенні правовільного простору держави, його розширенні та вдосконаленні. Визначено обопільний зв'язок правового статусу з правовим станом людини.
Висновки. Резюмуючи, необхідно констатувати:
- по-перше, стратегічний зв'язок правового стану людини з її правовим статусом у контексті виникнення, формування, прояву, функціонування, охорони, захисту, гарантування останнього з боку держави і суспільства;
- по-друге, стратегічне значення ролі держави у формуванні громадянського суспільства та його інституційної основи через визнання правового стану людини і формування її правового статусу, залежно від такого правового стану;
- по-третє, стратегічні зміни в межах демократизації суспільного та державного життя на рівні держав-членів міжнародного співтовариства та всього співтовариства держав в умовах правової глобалізації, що сприяють таким змінам через усвідомлення об'єктивної необхідності змін у міжнародному нормопроектуванні та нормотворенні, у контексті якісно нового підходу до розуміння, регламентації й регулювання правових станів людини та її правового статусу в умовах формування національного і глобального громадянського суспільства.