Suchergebnisse

Доказано, что главными чертами политической ментальности современного украинского общества являются эмоциональность, чувствительность, кордоцентричность, интуитивизм, свободолюбие, демократизм, индивидуализм, тяготеющий к малым группам. Украинская политическая ментальность приобретает нелинейный характер, обусловленный высоким уровнем самоорганизации и внутреннего потенциала. Этому способствовали такие ментальные черты украинцев, как трудолюбие, рациональность, самостоятельность, свободолюбие, самоорганизация, народная правосознание и т.д. Показано, что в процессе своей эволюции политическая ментальность украинцев претерпела определенные трансформации, в основном за счет наслоения на глубинные слои общественной психики черт порабощенной нации, присущих разным регионам политической территории Украины. В частности, украинской политической ментальности в постсоветское время присущи такие черты, как русифицированное состояние, комплексы национальной неполноценности, неспособность к адекватной оценке собственных национальных интересов, склонность больше рассчитывать на внешнюю помощь, чем на собственные силы и тому подобное. Учитывая общественные изменения последних лет, отмечено, что ментальность порабощенной нации, которая составляет архаичное ядро политической ментальности современной Украины, постепенно теряет свое влияние на общественное мировоззрение, однако на глубинном уровне эти ментальные черты еще продолжают функционировать. Поэтому политическая ментальность современной Украины имеет достаточно противоречивый характер, в ней одновременно проявляются разные и даже противоположные качества: героизм и пассивность, свободолюбие, индивидуализм и конформизм, доверчивость и подозрительность и тому подобное.

The role and place of Georges Guerwich in the foundation of a sociological school at the University of Dnipro. It was found out that at the beginning of his academic career, Georges Guerwich, a coryphae of the Paris School of Sociology, worked for some time at the University of Katerynoslav, thus having laid, at least implicitly, the seeds of sociological education in the Pridneprovsky region. The course of events preceding the opening of the classical university in Katerynoslav is described. It is also noted that when opening the Faculty of Law of the named above, special attention was paid to ensuring the sociological component of the training of future lawyers. Relying on the experience of Western European and especially American universities, it was proposed at the opening of the Faculty of Law in Katerynoslav to establish a department of sociology. For this mission to the University of Katerynoslav, a talented graduate of the Petrograd University George George Gurvich was invited, who is a pupil of intellectual leaders of the Russian law school L. Petrazhitsky, P. Novgorodtsev, F. Taranovsky. While working at the Department of Encyclopedia, History of Philosophy of Law, he laid the foundations of sociological culture at this institution of higher education. It is proved that his general sociological views have a phenomenological basis. G. Gurvich determined that the object of sociology is sui generis phenomena, which are neither reduced to physical nor chemical, biological or psychological phenomena, and the explanation of their main attributes is the main task of sociology. In this case, the main attributes of social phenomena may be in agreement or in conflict. Characterized by the sociological views of Georges Gurvich, it was noted that his sociology is distinguished by the principal attention to theoretical and methodological issues, the phenomenological angle of considering social problems, the elucidation of the historical and genetic foundations of social processes. It was emphasized that it is precisely this focus of the problem's consideration that is inherent in a sociological school formed at the Dnipro University. Georges Guerwich's intellectual heritage, academic and scientific-organizational activities are of great importance for the development of world sociology. He co-operated with P. Sorokin, N. Timashev, F. Stepun, P. Struve, and maintained friendly relations with L. Brunswick, L. Lévy-Bruhl, M. Mouss, M. Halbwachs, T. Parsons, R. Merton and others luminaries of modern sociological science. His lectures were attended by J.-P. Sartre and J. Lacan.

It is proved that the main features of the political mentality of modern Ukrainian society are emotionality, sensitivity, cordocentrism, intuitivism, love of freedom, democratism, individualism, which tends to be small groups. Ukrainian political mentality acquires a non-linear character due to the high level of self-organization and internal potential. Such mental traits of Ukrainians as diligence, rationality, autonomy, love of freedom, self-organization, popular sense of justice, etc. contributed to this. It is shown that in the course of its evolution, the political mentality of Ukrainians has undergone certain transformations, mainly due to the layering on the deep layers of the public psyche of the traits of an enslaved nation inherent in different regions of the political territory of Ukraine. In particular, the Ukrainian political mentality in the post-Soviet period has such features as the Russified condition, national inferiority complexes, inability to adequately assess their own national interests, the tendency to rely more on external assistance than on their own strength, and the like. Taking into account the social changes of recent years, it was noted that the mentality of the enslaved nation, which constitutes the archaic core of the political mentality of modern Ukraine, is gradually losing its influence on the public worldview, but at a deep level, these mental features still continue to function. Therefore, the political mentality of modern Ukraine is rather controversial, it simultaneously displays different and even opposite qualities: heroism and passivity, love of freedom, individualism and conformism, gullibility and suspicion, and the like. ; Доказано, что главными чертами политической ментальности современного украинского общества являются эмоциональность, чувствительность, кордоцентричность, интуитивизм, свободолюбие, демократизм, индивидуализм, тяготеющий к малым группам. Украинская политическая ментальность приобретает нелинейный характер, обусловленный высоким уровнем самоорганизации и внутреннего потенциала. Этому способствовали такие ментальные черты украинцев, как трудолюбие, рациональность, самостоятельность, свободолюбие, самоорганизация, народная правосознание и т.д. Показано, что в процессе своей эволюции политическая ментальность украинцев претерпела определенные трансформации, в основном за счет наслоения на глубинные слои общественной психики черт порабощенной нации, присущих разным регионам политической территории Украины. В частности, украинской политической ментальности в постсоветское время присущи такие черты, как русифицированное состояние, комплексы национальной неполноценности, неспособность к адекватной оценке собственных национальных интересов, склонность больше рассчитывать на внешнюю помощь, чем на собственные силы и тому подобное. Учитывая общественные изменения последних лет, отмечено, что ментальность порабощенной нации, которая составляет архаичное ядро политической ментальности современной Украины, постепенно теряет свое влияние на общественное мировоззрение, однако на глубинном уровне эти ментальные черты еще продолжают функционировать. Поэтому политическая ментальность современной Украины имеет достаточно противоречивый характер, в ней одновременно проявляются разные и даже противоположные качества: героизм и пассивность, свободолюбие, индивидуализм и конформизм, доверчивость и подозрительность и тому подобное. ; Доказано, что главными чертами политической ментальности современного украинского общества являются эмоциональность, чувствительность, кордоцентричность, интуитивизм, свободолюбие, демократизм, индивидуализм, тяготеющий к малым группам. Украинская политическая ментальность приобретает нелинейный характер, обусловленный высоким уровнем самоорганизации и внутреннего потенциала. Этому способствовали такие ментальные черты украинцев, как трудолюбие, рациональность, самостоятельность, свободолюбие, самоорганизация, народная правосознание и т.д. Показано, что в процессе своей эволюции политическая ментальность украинцев претерпела определенные трансформации, в основном за счет наслоения на глубинные слои общественной психики черт порабощенной нации, присущих разным регионам политической территории Украины. В частности, украинской политической ментальности в постсоветское время присущи такие черты, как русифицированное состояние, комплексы национальной неполноценности, неспособность к адекватной оценке собственных национальных интересов, склонность больше рассчитывать на внешнюю помощь, чем на собственные силы и тому подобное. Учитывая общественные изменения последних лет, отмечено, что ментальность порабощенной нации, которая составляет архаичное ядро политической ментальности современной Украины, постепенно теряет свое влияние на общественное мировоззрение, однако на глубинном уровне эти ментальные черты еще продолжают функционировать. Поэтому политическая ментальность современной Украины имеет достаточно противоречивый характер, в ней одновременно проявляются разные и даже противоположные качества: героизм и пассивность, свободолюбие, индивидуализм и конформизм, доверчивость и подозрительность и тому подобное.

It is revealed that the concept of 'social risk' was formed in line with the creation of the theory of social state and the theory of welfare state. Social risk is defined as the probability of a person losing material resources to meet his basic needs, necessary for the preservation and reproduction of a full-fledged life as a member of society. These basic needs include food, clothing, housing, medical care and social services. It is proved that the objective basis of social risk is the antagonistic nature of social relations, structural features, the nature, growth of social exclusion, the violation of adaptive processes in society, as well as the widespread distribution of various kinds of deviations among the population.Particular attention is paid to the description of the modern model of social risk. It is established that a fundamentally new type of social risk is a global risk as a product of a post-industrial society. In conditions of globalization, a list of life circumstances that violate the normal livelihoods of the individual and which it can not overcome on its own, is expanding substantially. Such unconventional social risks include support for families with children, education and care for children, care for sick children and parents, assistance in housing construction and maintenance, maternity support for a period of interrupted vocational education of up to five years per child, poverty, etc.Trace the evolution of the content of social risks from the industrial society of the period of initial accumulation of capital to modern (post-industrial) society. If, at an early stage, social risks were generated by the production and distribution of goods, values, today they are produced by the production and distribution of the dangers (actually existing) and fears (subjectively existing), that is, social risks in the society of risk are self-replicating, and this production becomes expanded , that is, it involves the phases of self-production (reproduction), distribution and consumption of risks.

Визначено, що серед форсайт-технологій особливе місце посідає техніка Дельфі як система ітеративних групових експертних оцінок. Цей метод характеризується тим, що взаємодія експертів відбувається у заочний спосіб; думки експертів є анонімними; експертиза побудована за ітеративною процедурою; зворотний зв'язок має керований характер; експертні оцінки можуть бути піддані квантифікації та статистичній обробці. Показано, що головна відмінність техніки Дельфі від звичайних опитувань експертів полягає в тому, що її застосування забезпечує зворотний зв'язок з фахівцями – у серії ітерацій експертам надаються узагальнені результати опитувань, які отримано на попередніх етапах, тим самим досягається встановлення консенсусу щодо вирішуваної проблеми. Доведено, що особливо продуктивною техніка Дельфі виявляється під час аналізу та оцінки соціально-політичних ризиків, яка передбачає початкове ізольоване винесення експертами своїх суджень і подальше багаторазове їх коригування на базі ознайомлення кожного експерта з судженнями інших експертів до досягнення певної єдності. Виявлено, що вперше техніка Дельфі була апробована службою BERI (Business Environment Risk Intelligence). Модель BERI згодом стала своєрідним еталоном для цілої низки інших моделей, що використовують техніку Дельфі. На підставі заочного опитування 100 експертів з різних галузей соціально-політичної сфери чотири рази на рік виводяться два індекси: індекс політичних ризиків та індекс операційних ризиків. Саме завдяки особливій процедурі опитування фахівців і статистичного аналізу отриманих результатів форсайт-технологія Дельфі дозволяє уникнути похибок індивідуальної експертизи, а також багатьох недоліків традиційної групової експертизи.

Визначено, що проблема дисипації випускників українських загальноосвітніх закладів у зарубіжні ВНЗ має важливе теоретичне і практичне значення, оскільки отримана під час її дослідження інформація стає важливою для прогнозування тенденцій суспільних змін та темпів модернізації суспільства, розуміння шляхів модернізації системи освіти, визначення стану і перспектив розвитку ринку праці – світового, національного, регіонального. З'ясовано, що в своїй більшості випускники шкіл ще не повною мірою визначились у своєму професійному виборі, не усвідомлюють того, чим вони планують займатися у майбутньому, де хочуть працювати, яку роботу хочуть виконувати. Тобто для більшості випускників шкіл вибір подальшої освітньої траєкторії не є усвідомленим вибором з прогнозованими перспективами, а виявляється досить випадковим, визначається різними чинниками – бажанням батьків, результатами ЗНО, модою, престижем майбутнього фаху, легкістю здобуття освіти тощо. Показано, що останнім часом збільшилася частка тих випускників шкіл, які прагнуть здобути освіту за кордоном, покладаючи на цей вибір важливі життєві очікування. Ці очікування багато в чому стимулюються ЗМІ, активністю громадських організацій, які «вербують» людський ресурс для закордонних ВНЗ. Такими мотиваційними чинниками виступають: визнання диплома закордонного вишу у світі; престижність освіти у закордонному університеті; культурний саморозвиток; спілкування із ровесниками з інших країн; краща технічна оснащеність освітнього процесу, кваліфікація викладачів; об'єктивність оцінювання знань та ін.

Визначено, що серед форсайт-технологій особливе місце посідає техніка Дельфі як система ітеративних групових експертних оцінок. Цей метод характеризується тим, що взаємодія експертів відбувається у заочний спосіб; думки експертів є анонімними; експертиза побудована за ітеративною процедурою; зворотний зв'язок має керований характер; експертні оцінки можуть бути піддані квантифікації та статистичній обробці. Показано, що головна відмінність техніки Дельфі від звичайних опитувань експертів полягає в тому, що її застосування забезпечує зворотний зв'язок з фахівцями – у серії ітерацій експертам надаються узагальнені результати опитувань, які отримано на попередніх етапах, тим самим досягається встановлення консенсусу щодо вирішуваної проблеми. Доведено, що особливо продуктивною техніка Дельфі виявляється під час аналізу та оцінки соціально-політичних ризиків, яка передбачає початкове ізольоване винесення експертами своїх суджень і подальше багаторазове їх коригування на базі ознайомлення кожного експерта з судженнями інших експертів до досягнення певної єдності. Виявлено, що вперше техніка Дельфі була апробована службою BERI (Business Environment Risk Intelligence). Модель BERI згодом стала своєрідним еталоном для цілої низки інших моделей, що використовують техніку Дельфі. На підставі заочного опитування 100 експертів з різних галузей соціально-політичної сфери чотири рази на рік виводяться два індекси: індекс політичних ризиків та індекс операційних ризиків. Саме завдяки особливій процедурі опитування фахівців і статистичного аналізу отриманих результатів форсайт-технологія Дельфі дозволяє уникнути похибок індивідуальної експертизи, а також багатьох недоліків традиційної групової експертизи. ; It has been determined that Delphi technique occupies the special place among the foresight technologies being a system of the iterative expert group assessments. This method is characterized by the fact that the interaction of experts takes place in absentia; expert opinions are anonymous; examination is based on an iterative procedure; feedback is managed by nature; expert assessments can be quantified and statistically processed. It has been shown that the main difference between Delphi technique and ordinary experts' polls is that its application provides feedback to the experts. During the iterations, experts are provided with aggregate results of surveys that were obtained in the previous stages. This ensures consensus on the problem being solved. It has been proven that Delphi technique is particularly productive in the analysis and assessment of socio-political risks. Initially, experts give isolated judgments, and then their judgments are corrected by familiarizing each expert with the judgments of other experts. This procedure continues until a certain unity is achieved.It has been discovered that the Delphi technique has been tested first time by BERI (Business Environment Risk Intelligence). Model BERI subsequently became a peculiar benchmark for a range of other models, which use the Delphi technique. Two main indexes are formed on the basis of the correspondence survey of 100 experts from different fields of the socio-political sphere: the index of political risks and the index of operational risks. This survey is conducted 4 times a year. The Political Risk Index shows an assessment of eight socio-political factors in a country (region) and two risk indicators ('symptoms'). Each factor is evaluated on a 7-point scale, where 7 points mean that the country does not experience any difficulties in terms of socio-political conditions, and 0 points mean great difficulty. The index of operational risks reflects the assessment of the business environment and identifies the main obstacles to business development. The evaluation is based on 15 criteria. Each criterion is evaluated on a 4-point scale, where 4 points correspond to the most favorable business environment, and 0 points mean unacceptable conditions for the business development. An additional index 'R' is formed as part of this model, it reflects the degree of readiness of the country to allow foreign companies importing equipment and raw materials and transferring their activity's income into the country. Due to a special procedure of professionals' interviewing and a statistical analysis of the results of research, Delphi technology avoids errors of the individual expertise, as well as many disadvantages of the traditional group expertise. ; Определено, что среди форсайт-технологий особое место занимает техника Дельфи как система итеративных групповых экспертных оценок. Этот метод характеризуется тем, что взаимодействие экспертов имеет заочный характер; мнения экспертов являются анонимными; экспертиза построена по итеративной процедуре; обратная связь имеет управляемый характер; экспертные оценки могут быть подвергнуты квантификации и статистической обработке. Показано, что главное отличие техники Дельфи от обычных опросов экспертов заключается в том, что ее применение обеспечивает обратную связь со специалистами – в серии итераций экспертам предоставляются обобщенные результаты опросов, полученных на предыдущих этапах, тем самым достигается установление консенсуса относительно решаемой проблемы. Доказано, что техника Дельфи оказывается особенно продуктивной при анализе и оценке социально-политических рисков, которая предусматривает первоначальное изолированное вынесение экспертами своих суждений и дальнейшие многократные их корректировки на базе ознакомления каждого эксперта с суждениями других экспертов, что приводит к достижению определенного единства. Выявлено, что впервые техника Дельфи была апробирована службой BERI (Business Environment Risk Intelligence). Модель BERI впоследствии стала своеобразным эталоном для целого ряда других моделей, использующих технику Дельфи. На основании заочного опроса 100 экспертов из разных областей социально-политической сферы четыре раза в год формируется два индекса: индекс политических рисков и индекс операционных рисков. Именно благодаря особой процедуре опроса специалистов и статистического анализа полученных результатов форсайт-технология Дельфи позволяет избежать ошибок индивидуальной экспертизы, а также многих недостатков традиционной групповой экспертизы.

Розкривається зміст концепту «виборча фреквенція». Визначено, що виборча фреквенція – базовий і наймасовіший рівень непрофесійної політичної діяльності, визначає ступінь реального впливу виборців на діяльність інституційних і персоніфікованих суб'єктів політичної влади. Як індикатор політичної активності виборча фреквенція фіксує участь громадян у голосуванні на виборах як осіб, що володіють активним виборчим правом. Виборча фреквенція передбачає не тільки голосування за певного кандидата (кандидатів) чи партію (блок партій); вона може також передбачати і протестне голосування («проти всіх»), якщо це дозволяє існуюча виборча система, і неголосування (навмисне чи ненавмисне псування виборчого бюлетеня, ухилення від опускання бюлетеня в скриню тощо).Встановлено, що обсяг виборчої фреквенції залежить від політичного режиму, форми правління та рівня виборів. Визначено, що для демократичних країн притаманна автономна форма виборчої фреквенції, а для недемократичних – мобілізаційна. Прослідковано, що найвищий показник участі у голосуванні спостерігається в країнах з парламентською формою правління та пропорційною виборчою системою, більше 2/3 виборчої фреквенції спостерігається в країнах з парламентською формою правління та мажоритарними виборчими системами, найнижчий рівень виборчої фреквенції спостерігається в країнах з президентською формою правління. Також зазначається, що підвищена виборча фреквенція спостерігається в країнах, де встановлено обов'язкове голосування. Зафіксована тенденція щодо залежності виборчої фреквенції та рівня виборів: електоральна активність на виборах у місцеві, регіональні і наднаціональні представницькі органи влади значно нижча, ніж на президентських та парламентських виборах.Звертається увага на доцільність при поясненні виборчої фреквенції враховувати як раціональні, так і нераціональні чинники, оскільки голосування являє собою дворівневий процес: активна, політично визначена частина виборців голосує партійно-ідеологічно, а політично незаангажована – раціонально. ; Reveal the specifics of the concept of «voting frequentia». Determined that the voting frequentia is basic and the most massive non-professional level of political activity, determines the degree of real influence voters in the activities of institutional actors and personalized political power. As an indicator of the political activity of voting frequentia captures citizens' participation in voting in elections as individuals with active suffrage. Voting frequentia involves not only vote for a particular candidate (candidates) or party (Bloc), it may also provide and protest vote («against all»), if it allows the existing electoral system, and non-voting (intentionally or unintentionally damaged ballot, avoiding dropping the ballot into the ballot box, etc.).Found that the amount of voting frequentia depends on the political regime, the form of government and the level elections. Determined that democracies characterized by an autonomous form of voting frequentia and for undemocratic – mobilizational form of voting frequentia. Followed that the highest rate of participation in voting observed in countries with a parliamentary form of government and proportional electoral system, more than 2/3 of the voting frequentia observed in countries with a parliamentary form of government and majoritarian electoral systems, lowest level of voting frequentia observed in countries with a presidential form of government. It also notes that increased voting frequentia observed in countries where compulsory voting is set. Observed trend of dependency and level elections: electoral activity of elections on the local, regional and supra-national representative authority is much lower than in the presidential and parliamentary elections. Attention is drawn to in explaining the voting frequentia considered rational and irrational factors, since voting is a two-tiered process: active, politically defined part of the voters voted party ideologically and politically unbiased – rationally.

Показано, що у профілі ризиків, які загрожують нормальному, стабільному функціонуванню політичної влади, ризики делегітимації посідають провідне місце, оскільки з посиленням делегітимаційних тенденцій збільшуються деструктивні, дисфункціональні процеси, наростають кризові явища у владно­політичній сфері. Обгрунтовано, що в сучасних умовах ризик делегітимації політичної влади ускладнюється процесами субполітизації суспільства, головними сферами прояву яких є держава, транснаціональна економіка, наука і технології, приватне життя. З'ясовано, що джерелами ризику делегітимації політичної влади є: інституціоналізована корупція у державному управлінні та в судових органах; домінування медіаполітики та політики скандалів в управлінні суспільними відносинами; невиконання правлячими політичними суб'єктами передвиборчих програм, порушення ними правил демократичних процедур, ухвалення рішень поза рамками демократичної системи ухвалення рішень або коли законно обрані політики здійснюють владу, укладаючи угоди та досягаючи компроміси з деякими політичними, суспільними чи комерційними структурами, тим самим псуючи свою репутацію як суверенно та незалежно правлячих суб'єктів; послаблення традиційних каналів впливу на уряд (через голосування чи пресу) представників певних суспільних кіл одночасно з погіршенням їхнього соціально­економічного становища; невідповідності зростаючих очікувань суспільства та можливостей влади їх задовольнити наявними засобами та ін. Визначено такі стратегічні напрями подолання делегітимаційних тенденцій: реальне чи формальне розширення участі громадян у прийнятті політичних рішень; перекладання відповідальності на окремі органи влади чи посадових осіб; весь арсенал спіндокторської діяльності; будь­які аргументовані чи емоційно забарвлені обіцянки політичних партій та окремих політиків, які виборють владу. Показано, що дієвим засобом протидії делегітимації політичної влади є або чіткі кроки з удосконалення процедур ухвалення політичних рішень (у плані чесності та прозорості) з показовим покаранням винних у порушенні, або поступове задоволення інтересів основних верств суспільства.

It was shown that the risk profiles that threaten normal, stable functioning of political power, risks of delegitimation of power are important. This is due to increased of delegitimation trends, increase destructive, dysfunctional processes, growing crisis in the political sphere. It is proved that in modern conditions the risk of delegitimation of political power complicated processes of subpoliticization of society. The main areas of their display is the state, transnational economy, science and technology, privacy. It was found that sources of risk of delegitimation of political power are: institutionalized corruption in public administration and in the judiciary; domination of media-politics and political scandals in the management of public relations; failure of the ruling political actors election programs violation of the rules of democratic procedures, decision-making outside the democratic system of decision-making or when lawfully elected politicians exercise power, concluding agreements and reaching compromises with some political, social or commercial structures, thus spoiling its reputation; weakening traditional channels of influence on the government (through voting or press) members of certain social circles simultaneously with the deterioration of their socio-economic status; non rising expectations of society and opportunities of power available means to satisfy them and others. Determined to overcome these strategic directions delegitimational trends: real or formal expansion of citizens' participation in political decision-making; shifting responsibility to individual authorities or officials; entire arsenal spin-doctoring activities; any reasoned or emotive promises of political parties and individual politicians, elections are the power. It is shown that an effective means of combating of delegitimation of political power or have clear steps to improve the procedures for making political decisions (in terms of fairness and transparency) with exemplary punishment in violation of, or gradually meet the basic interests of society. ; Показано, що у профілі ризиків, які загрожують нормальному, стабільному функціонуванню політичної влади, ризики делегітимації посідають провідне місце, оскільки з посиленням делегітимаційних тенденцій збільшуються деструктивні, дисфункціональні процеси, наростають кризові явища у владно­політичній сфері. Обгрунтовано, що в сучасних умовах ризик делегітимації політичної влади ускладнюється процесами субполітизації суспільства, головними сферами прояву яких є держава, транснаціональна економіка, наука і технології, приватне життя. З'ясовано, що джерелами ризику делегітимації політичної влади є: інституціоналізована корупція у державному управлінні та в судових органах; домінування медіаполітики та політики скандалів в управлінні суспільними відносинами; невиконання правлячими політичними суб'єктами передвиборчих програм, порушення ними правил демократичних процедур, ухвалення рішень поза рамками демократичної системи ухвалення рішень або коли законно обрані політики здійснюють владу, укладаючи угоди та досягаючи компроміси з деякими політичними, суспільними чи комерційними структурами, тим самим псуючи свою репутацію як суверенно та незалежно правлячих суб'єктів; послаблення традиційних каналів впливу на уряд (через голосування чи пресу) представників певних суспільних кіл одночасно з погіршенням їхнього соціально­економічного становища; невідповідності зростаючих очікувань суспільства та можливостей влади їх задовольнити наявними засобами та ін. Визначено такі стратегічні напрями подолання делегітимаційних тенденцій: реальне чи формальне розширення участі громадян у прийнятті політичних рішень; перекладання відповідальності на окремі органи влади чи посадових осіб; весь арсенал спіндокторської діяльності; будь­які аргументовані чи емоційно забарвлені обіцянки політичних партій та окремих політиків, які виборють владу. Показано, що дієвим засобом протидії делегітимації політичної влади є або чіткі кроки з удосконалення процедур ухвалення політичних рішень (у плані чесності та прозорості) з показовим покаранням винних у порушенні, або поступове задоволення інтересів основних верств суспільства. ; Показано, що у профілі ризиків, які загрожують нормальному, стабільному функціонуванню політичної влади, ризики делегітимації посідають провідне місце, оскільки з посиленням делегітимаційних тенденцій збільшуються деструктивні, дисфункціональні процеси, наростають кризові явища у владно­політичній сфері. Обгрунтовано, що в сучасних умовах ризик делегітимації політичної влади ускладнюється процесами субполітизації суспільства, головними сферами прояву яких є держава, транснаціональна економіка, наука і технології, приватне життя. З'ясовано, що джерелами ризику делегітимації політичної влади є: інституціоналізована корупція у державному управлінні та в судових органах; домінування медіаполітики та політики скандалів в управлінні суспільними відносинами; невиконання правлячими політичними суб'єктами передвиборчих програм, порушення ними правил демократичних процедур, ухвалення рішень поза рамками демократичної системи ухвалення рішень або коли законно обрані політики здійснюють владу, укладаючи угоди та досягаючи компроміси з деякими політичними, суспільними чи комерційними структурами, тим самим псуючи свою репутацію як суверенно та незалежно правлячих суб'єктів; послаблення традиційних каналів впливу на уряд (через голосування чи пресу) представників певних суспільних кіл одночасно з погіршенням їхнього соціально­економічного становища; невідповідності зростаючих очікувань суспільства та можливостей влади їх задовольнити наявними засобами та ін. Визначено такі стратегічні напрями подолання делегітимаційних тенденцій: реальне чи формальне розширення участі громадян у прийнятті політичних рішень; перекладання відповідальності на окремі органи влади чи посадових осіб; весь арсенал спіндокторської діяльності; будь­які аргументовані чи емоційно забарвлені обіцянки політичних партій та окремих політиків, які виборють владу. Показано, що дієвим засобом протидії делегітимації політичної влади є або чіткі кроки з удосконалення процедур ухвалення політичних рішень (у плані чесності та прозорості) з показовим покаранням винних у порушенні, або поступове задоволення інтересів основних верств суспільства.

Показано, що імідж як цілеспрямовано структурований образ набуває оцінного та мотиваційного змісту, завдяки чому він чинить вплив на поведінку людей, носіїв цього образа, на їхнє ставлення до реальних подій. Стосовно міста імідж доцільно розглядати як нематеріальний актив відповідної території, що сприяє разом з іншими ресурсами забезпеченню стійкого розвитку даної самоврядної території. Визначено, що всі визначення поняття «імідж міста» можна розділити на дві групи в залежності від ступеня свідомої участі в його формуванні представників міської влади: природно сформований імідж території (тобто в процес формування іміджу території суб'єкти управління не втручаються, або їхнє втручання зведене до мінімуму й воно є несвідомим); штучно сформований імідж території (тобто коли імідж території цілеспрямовано формується міською владою). Доведено, що сприятливий імідж міста безпосередньо впливає на підвищення його конкурентоспроможності, тому формування іміджу є не менш важливим аспектом діяльності адміністрації, ніж реальна політика.У формуванні соціально­політичної складової іміджу міста виділено такі вектори: імідж міста як «засіб наповнення гаманця» і спосіб збільшення робочих місць (він орієнтований на інвесторів, на пошук додаткових ресурсів як усередині поселення, так і за його межами); імідж міста як «бренд визначних пам'яток» (він орієнтований на туристичну індустрію, коли поселення набуває інтересу для великої кількості туристів і мандрівників, а жителі міста беруть участь у забезпеченні злагодженої роботи цієї індустрії); імідж міста для населення (він розглядається як феномен створення власного «Я» жителів поселення, включаючи поняття невловимого іміджу, емоційних зв'язків, а також як спосіб завоювання авторитету й довіри влади в очах населення).Проведена демаркація понять «імідж міста» і «бренд міста». Бренд міста виступає поєднуючим ланцюгом між внутрішнім і зовнішнім іміджем міста: перший характеризується як образ, що складається у свідомості людей, які мешкають на даній території (тобто власне міська ідентичність), а другий – як уявлення про територію, яке сформувалося у населення, що проживає за її межами (тобто власне імідж міста). Бренд міста визначається як сукупність унікальних конкурентних переваг відповідного міста у середовищі конкурентів, репрезентованих системою яскравих і позитивних символів, сигналів, ідей, асоціацій, які щонайкраще передають зміст, красу, конкурентні переваги й унікальність міста, завдяки чому він стає відомим і улюбленим. ; Показано, що імідж як цілеспрямовано структурований образ набуває оцінного та мотиваційного змісту, завдяки чому він чинить вплив на поведінку людей, носіїв цього образа, на їхнє ставлення до реальних подій. Стосовно міста імідж доцільно розглядати як нематеріальний актив відповідної території, що сприяє разом з іншими ресурсами забезпеченню стійкого розвитку даної самоврядної території. Визначено, що всі визначення поняття «імідж міста» можна розділити на дві групи в залежності від ступеня свідомої участі в його формуванні представників міської влади: природно сформований імідж території (тобто в процес формування іміджу території суб'єкти управління не втручаються, або їхнє втручання зведене до мінімуму й воно є несвідомим); штучно сформований імідж території (тобто коли імідж території цілеспрямовано формується міською владою). Доведено, що сприятливий імідж міста безпосередньо впливає на підвищення його конкурентоспроможності, тому формування іміджу є не менш важливим аспектом діяльності адміністрації, ніж реальна політика.У формуванні соціально­політичної складової іміджу міста виділено такі вектори: імідж міста як «засіб наповнення гаманця» і спосіб збільшення робочих місць (він орієнтований на інвесторів, на пошук додаткових ресурсів як усередині поселення, так і за його межами); імідж міста як «бренд визначних пам'яток» (він орієнтований на туристичну індустрію, коли поселення набуває інтересу для великої кількості туристів і мандрівників, а жителі міста беруть участь у забезпеченні злагодженої роботи цієї індустрії); імідж міста для населення (він розглядається як феномен створення власного «Я» жителів поселення, включаючи поняття невловимого іміджу, емоційних зв'язків, а також як спосіб завоювання авторитету й довіри влади в очах населення).Проведена демаркація понять «імідж міста» і «бренд міста». Бренд міста виступає поєднуючим ланцюгом між внутрішнім і зовнішнім іміджем міста: перший характеризується як образ, що складається у свідомості людей, які мешкають на даній території (тобто власне міська ідентичність), а другий – як уявлення про територію, яке сформувалося у населення, що проживає за її межами (тобто власне імідж міста). Бренд міста визначається як сукупність унікальних конкурентних переваг відповідного міста у середовищі конкурентів, репрезентованих системою яскравих і позитивних символів, сигналів, ідей, асоціацій, які щонайкраще передають зміст, красу, конкурентні переваги й унікальність міста, завдяки чому він стає відомим і улюбленим. ; It is demonstration that image as deliberately structured image becomes evaluative and motivational content, so it does influence people's behavior, carriers of this image, on their relation to real events. Regarding the city's image should be considered as an intangible asset of the relevant territory, contributing along with other resources to ensure sustainable development of the self­governing territory. It was determined that all of the definition of 'city image' can be divided into two groups according to the degree of conscious participation in its formation of representatives of local authorities: naturally formed image of the area (ie, the process of image formation area management entities not interfere with, or their intervention reduced to a minimum and it is unconscious); artificially generated image area (ie, the area where the image is formed specifically local authorities). It is proved that a favorable image of the city directly affects the increase of its competitiveness as image formation is equally important aspect of administration , the actual policy.In forming of the socio­political dimension city image selected following vectors: the image of the city as 'a means of filling the purse' and a way to increase jobs (it is focused on investors to seek additional resources both within the village and beyond); image of the city as a 'brand attractions' (it is focused on the tourism industry, when the settlement becomes of interest to a large number of tourists and travelers and city residents taking part in coordinated work of the industry); image of the city to the public (it is seen as a phenomenon of creating your own I residents of the settlement, including the elusive concept image, emotional ties , as well as a way to gain credibility and trust in government in the eyes of the population).Demarcation of concepts 'city image' and 'city brand'. City brand advocates combining link between the internal and external image of the city is described as the first image, which consists in the minds of people who live in the area (ie own urban identity) and the second – as a representation of the territory, which was formed in the population living abroad (ie proper image of the city). Brand city is defined as a set of unique competitive advantages of a city among competitors, sending the system of bright and positive symbols, signals, ideas and associations that the best way convey meaning, beauty, competitive advantage and uniqueness of the city, so that it becomes well known and loved by.