Постановка проблеми. Сучасний етап розвитку науки визначається радикальними інституційними змінами в її соціальному статусі та структурі. Основні відмінності від класичного етапу зводяться до: по-перше, відмови від принципу етичної нейтральності наукового знання і, по-друге, реального перегляду змісту категорії «парадигма» як центрального елементу організації теоретичних знань. Її замінюють значно більш складними конструкціями, що складаються з кількох гетерогенних компонентів. Відбувається взаємне проникнення публічно-аксіологічної та описово-наукової форм дискурсу, що створює нерозривну єдність щодо змісту теоретичної структури. Публікацію присвячено аналізу цих обидвох аспектів теоретичної технонауки. У відповідності до специфічності предмету дослідження було застосовано методи квантифікаційного дискурсивного та концептуального аналізу метатеоретичних і онтологічних знань відповідно. Надметою є визначення базової схеми взаємодії між організацією трансдисциплінарної матриці та онтологічним рівнем теоретичного технознання. У онтологічному аспекті технонаука (постакадемічна наука) є теоретичним і технологічним інструментарієм щодо управління напрямком біологічної та соціокультурної еволюції. У епістемологічному аспекті сучасні теорії, що мають людський вимір, містять специфічну (транс)дисциплінарну матрицю, що складається не з одного, а двох парадигмальних ядер: науково-дескриптивного та гуманітарно-аксіологічного. Згідно з нашою моделлю, принципи біоетики є соціальним інститутом регулювання та контролю технологічного (біологічного та соціального) ризику. Прикладні технологічні розробки представлені (1) генною інженерією як інструментом управління біологічною еволюцією та (2) соціально-економічною інженерією як засобом управління цивілізаційним і соціокультурним розвитком. Ця бінарна структура логічно походить з постульованої нами трьохмодульної організації стабільної еволюційної стратегії людини розумної. Натурфілософія знову набуває статусу основної теорії еволюції в експліцитному вигляді. Існує система метафізичних постулатів і онтологічних категорій, що походить з антропного принципу участі. Для сучасної неоліберальної політичної демократії біовлада та біополітика є найбільш ефективною технологією стабілізації сценаріїв і тенденцій глобального еволюційного процесу, оптимальними щодо цієї ідеологічної системи. Висновки. Трансбіополітика у нашому розумінні постає як політична проблематика, пов'язана з раціоналізацією глобального еволюційного процесу. Найближчими десятиліттями трансбіополітика стане несучим елементом глобального процесу еволюції ноосфери з подальшим ускладненням і збільшенням когезії між окремими соціокультурними типами, що входять до системи сучасної глобальної цивілізації.
Problem statement. The modern stage in the development of science implies radical institutional changes in its social status and structure. The main differences from the classical stage are: first, the rejection of the principle of ethical neutrality of scientific knowledge and, second, the real revision of the content of the category "paradigm" as the central element of the organization of theoretical knowledge; its replacement by much more complex formations consisting of several heterogeneous components. There is an interpenetration of the public-axiological and descriptive-scientific forms of discourse, which create an inseparable unity in the content of the theoretical structure. Our research is devoted to the analysis of these two aspects of theoretical techno-science. According to the specifics of the subject, methods of quantitative discourse analysis and conceptual analysis of meta-theoretical and ontological knowledge, respectively, have been applied. There is a super-aim in our research, which is to determine the basic scheme of the relationship between the organization of the transdisciplinary matrix and the ontological level of theoretical techno-knowledge. In the ontological aspect, technoscience (postacademic science) is a theoretical and technological tools for managing the course of biological and sociocultural evolution. In the epistemological aspect, modern theories with a human dimension have a specific (trans)disciplinary matrix, which has not one but two paradigmatic cores: scientific-descriptive and humanitarian-axiological. According to our model, the principles of bioethics represent a social institution for regulating and controlling technological (biological and social) risk.Applied technological developments are represented by (1) genetic engineering as management tools of biological evolution and (2) socio-economic engineering as management tools of civilizational and socio-cultural development. This binary structure logically follows from the postulated three-module organization of the sustainable evolutionary strategy of the sentient human being. Naturphilosophy once again acquires the status of the basis of the theory of evolution in an explicit way. There is a system of metaphysical postulates and ontological categories derived from the anthropic principle of participation. For modern neoliberal political democracy, bio-power and biopolitics look like the most effective technology for stabilizing the scenarios and trends of the global evolutionary process that are optimal within this ideological system. Conclusions. Transbipolitics in our understanding is a political problematic related to the rationalization of the global evolutionary process. In the coming decades transbipolitics will become the carrier element of the global process of evolution of the noosphere with the consequent complication and increase of cohesion between the individual socio-cultural types that are part of the system of modern globalizing civilization. ; Постановка проблемы. Современный этап развития науки подразумевает радикальные институциональные изменения в ее социальном статусе и структуре. Основными отличиями от классического этапа являются: во-первых, отказ от принципа этической нейтральности научного знания и, во-вторых, реальный пересмотр содержания категории «парадигма» как центрального элемента организации теоретических знаний; ее замена значительно более сложными образованиями, состоящими из нескольких гетерогенных компонентов. Происходит взаимопроникновение публично-аксиологической и описательно-научной форм дискурса, создающих неразрывное единство в содержании теоретической структуры. Наша публикация посвящена анализу этих двух аспектов теоретической технонауки. В соответствии со спецификой предмета были применены методы количественного дискурсивного и концептуального анализа метатеоретических и онтологических знаний соответственно. В нашем исследовании есть супер-цель, которая заключается в определении базовой схемы взаимосвязи между организацией трансдисциплинарной матрицы и онтологическим уровнем теоретического технознания. В онтологическом аспекте технонаука (постакадемическая наука) представляет собой теоретический и технологический инструментарий для управления течением биологической и социокультурной эволюции. В эпистемологическом аспекте в современных теориях, имеющих человеческое измерение, есть специфическая (транс)дисциплинарная матрица, которая имеет не одно, а два парадигмальных ядра: научно-дескриптивное и гуманитарно-аксиологическое. Согласно нашей модели, принципы биоэтики представляют собой социальный институт регулирования и контроля технологического (биологического и социального) риска. Прикладные технологические разработки представлены (1) генной инженерией как инструментами управления биологической эволюцией и (2) социально-экономической инженерией как инструментами управления цивилизационным и социокультурным развитием. Эта бинарная структура логически вытекает из постулируемой нами трехмодульной организации устойчивой эволюционной стратегии человека разумного. Натурфилософия вновь приобретает статус основы теории эволюции в явном виде. Существует система метафизических постулатов и онтологических категорий, вытекающая из антропного принципа участия. Для современной неолиберальной политической демократии биовласть и биополитика выглядят наиболее эффективной технологией стабилизации сценариев и тенденций глобального эволюционного процесса, оптимальных в рамках этой идеологической системы. Выводы. Трансбиополитика в нашем понимании есть политическая проблематика, связанная с рационализацией глобального эволюционного процесса. В ближайшие десятилетия трансбиополитика станет несущим элементом глобального процесса эволюции ноосферы с последующим усложнением и увеличением когезии между отдельными социокультурными типами, входящими в систему современной глобализирующейся цивилизации. ; Постановка проблеми. Сучасний етап розвитку науки визначається радикальними інституційними змінами в її соціальному статусі та структурі. Основні відмінності від класичного етапу зводяться до: по-перше, відмови від принципу етичної нейтральності наукового знання і, по-друге, реального перегляду змісту категорії «парадигма» як центрального елементу організації теоретичних знань. Її замінюють значно більш складними конструкціями, що складаються з кількох гетерогенних компонентів. Відбувається взаємне проникнення публічно-аксіологічної та описово-наукової форм дискурсу, що створює нерозривну єдність щодо змісту теоретичної структури. Публікацію присвячено аналізу цих обидвох аспектів теоретичної технонауки. У відповідності до специфічності предмету дослідження було застосовано методи квантифікаційного дискурсивного та концептуального аналізу метатеоретичних і онтологічних знань відповідно. Надметою є визначення базової схеми взаємодії між організацією трансдисциплінарної матриці та онтологічним рівнем теоретичного технознання. У онтологічному аспекті технонаука (постакадемічна наука) є теоретичним і технологічним інструментарієм щодо управління напрямком біологічної та соціокультурної еволюції. У епістемологічному аспекті сучасні теорії, що мають людський вимір, містять специфічну (транс)дисциплінарну матрицю, що складається не з одного, а двох парадигмальних ядер: науково-дескриптивного та гуманітарно-аксіологічного. Згідно з нашою моделлю, принципи біоетики є соціальним інститутом регулювання та контролю технологічного (біологічного та соціального) ризику. Прикладні технологічні розробки представлені (1) генною інженерією як інструментом управління біологічною еволюцією та (2) соціально-економічною інженерією як засобом управління цивілізаційним і соціокультурним розвитком. Ця бінарна структура логічно походить з постульованої нами трьохмодульної організації стабільної еволюційної стратегії людини розумної. Натурфілософія знову набуває статусу основної теорії еволюції в експліцитному вигляді. Існує система метафізичних постулатів і онтологічних категорій, що походить з антропного принципу участі. Для сучасної неоліберальної політичної демократії біовлада та біополітика є найбільш ефективною технологією стабілізації сценаріїв і тенденцій глобального еволюційного процесу, оптимальними щодо цієї ідеологічної системи. Висновки. Трансбіополітика у нашому розумінні постає як політична проблематика, пов'язана з раціоналізацією глобального еволюційного процесу. Найближчими десятиліттями трансбіополітика стане несучим елементом глобального процесу еволюції ноосфери з подальшим ускладненням і збільшенням когезії між окремими соціокультурними типами, що входять до системи сучасної глобальної цивілізації.
Польща є ключовим гравцем у регіоні Центрально-Східної Європи (ЦСЄ). Для України Польща стала стратегічним партнером та надає сприяння у реалізації наших європейських та євроатлантичних устремлінь. З 90-х рр. ХХ ст. офіційна Варшава успішно провела низку важливих реформ, реалізувала інтеграцію до НАТО та ЄС, в цілому провела зміну позицій країни у геостратегічному просторі від пострадянської держави Східної Європи до ключового гравця на Європейському континенті. Україна має розвивати активне співробітництво з Польщею, а дослідження витоків і розвитку зовнішньополітичної діяльності польської держави у новітню добу,розвитку регіональних проектів за її участі є надзвичайно актуальною проблематикою. Метою публікації є ретроспективний аналіз участі Польщі у реалізації окремих проектів у сфері безпекового та економічного співробітництва (НАТО, ЄС, Люблінський трикутник, Вишеградська група та ін.).Проблематика зовнішньої політики Польщі у різних її аспектах широко представлена у наукових дискусіях як в українському просторі так і регіональному та глобальному рівнях. І цьому є своє пояснення, оскільки Польща являє собою доволі важливого, якщо не визначного геополітичного гравця у ЦСЄ та Європі в цілому. В той же час відчувається брак публікацій присвячених практичній реалізації основних регіональних геополітичних проектів за участі офіційної Варшави. Також у процесі аналізу участі Польщі у регіональних проектах активно залучалися і міжнародні документи, угоди, комюніке, офіційні заяви голів держав та дипломатів, що дало широку джерельну базу приведеному дослідженню.Зміни які відбулися у Польщі після 1989 р. кардинально змінили геополітичні пріоритети цієї держави. Це вплинуло як на зовнішньополітичну доктрину так і на практичну реалізацію основних векторів зовнішньої політики офіційної Варшави. Інтеграція Польщі у європейські та євроатлантичні структури, пошук нового місця у змінених реаліях системи міжнародних відносин стали визначальними факторами, які і окреслили такі пріоритети.
In the modern world, situations often arise in which the value-based regulation of human activity weakens and the old requirements lose their relevance. The need for analysis is associated with the "normality" of the state of anormativity as an attribute of a new social status relating to the sphere of government. The purpose of this article is to study the dynamics of the development of values and norms as a possible reason for the inefficiency of managerial decisions. The sociocultural method made it possible to consider the individual, the person and society as a single integral system in which the elements are not reducible to each other, as well as to describe the conflict of values and norms as a complex of sociocultural pathologies leading to ineffective managerial decisions. Value analysis was used to reveal the content of the conflict of values and norms and their manifestations in culture and to describe the axiological mechanisms of sociocultural interactions. The hermeneutical method made it possible to identify and study the factors of conflict between values and norms and to form an idea of value consciousness. The structural-functional approach was used to identify elements of society and culture that contribute to the emergence of a conflict of values and norms. The phenomenological method was useful in the analysis of the conflict of values and norms as a pathological state (deformation) of human consciousness. Methods of comparison, analysis, deduction, induction, generalization, analogy, classification, abstraction were also used. Value-normative and institutional analysis made it possible to clarify the nature of the norm and to define a negative value convention. It was found that the change in values is carried out through value consciousness as a special phenomenological feature of a person, the main pathology of which is fragmentation, which leads to a conflict of values and norms. In particular, the idea of interaction between value-normative and institutional analysis was introduced, which made it possible to clarify the nature of the norm, define a negative value convention, and also distinguish between two ways of thinking and behavior as a prerequisite for a conflict of values and norms: based on common axiological attitudes and particular institutions. It was determined that with the help of norms, society leaves a reflection on values, and social actors are able to initiate the normization of certain actions. If these actions do not correspond to norms and values, a process of denormization takes place, as a result of which anormia arise. Norms break away from values and merge with particular institutional rules, forming an agreement on the methods of obtaining benefits – a negative value convention. The practical value of this scientific work lies in the possibility of using its materials in the process of developing decisions to reform the management decision-making system.
Постановка проблеми. Процес глобальної еволюції досяг епохи антропоцену. Цей факт практично одночасно породив одразу два кардинальні, нерозривно пов'язані між собою імперативи в ідеолого-світоглядному базисі сучасної цивілізації: по-перше, відчуття того, що нова геологічна епоха вимагає і принципово нових алгоритмів, що спрямовують практичну діяльність та її теоретичне осмислення, обґрунтування у всіх сферах політичної реальності, з неминучим виходом на рівень міжнародних відносин та геополітики; по-друге, зміст категорій АНТРОПОЦЕН і (ГЛОБАЛЬНА) КРИЗА перетинається настільки різноманітно і широко, що утворює практично нероздільну логічно і ментально амальгаму. Метою цієї публікації є виявлення власне політичних аспектів інтеграції нової біополітичної проблематики у життя сучасного соціуму. Зміст терміну біополітика нині не формалізовано остаточно. У нашій концепції біополітика визначається як процеси реалізації біовлади, тобто здатність (пряма чи опосередкована) владних структур соціуму контролювати та маніпулювати відправленням біологічних функцій окремих індивідуумів. На основі поєднання методів концептуального, дискурсивного та еволюційно-антропологічного аналізу (концепцій еволюційної стратегії та культурно-екологічної ніші) виявляються можливі сценарії майбутнього розвитку політичного процесу на внутрішньодержавному та міжнародному рівнях. Досліджено механізм трансбіополітичного переходу – інклюзії цивілізаційної та біологічної еволюції у політичний процес. У підсумку формулюється зміст категорії «трансбіополітика» як основного елемента раціоналізації глобально-еволюційного процесу в світі, що глобалізується. Трансбіополітика у нашому розумінні є міжнародно-політичною проблематикою, пов'язаною з раціоналізацією глобального еволюційного процесу. Технологізація глобального еволюційного процесу, вибір чинних технологічних проектів і форм їхнього інституційного забезпечення визначається, переважно, гео- та біополітичною мотивацією місцевих еліт та наявними в їх розпорядженні гуманітарними та іншими конвергентними технологіями.
Постановка проблеми. У сучасних умовах актуалізується реконструкція соціо-техно-екологічних систем, що саморозвиваються і включають людину як свій елемент. Підсумком такого конструювання буде управління величиною техногенного ризику у його біологічній, соціальній та цивілізаційній формах. І очевидним наслідком буде перехід розвитку самої біополітичної проблематики на новий, вже не міжнародний, а глобально-еволюційний рівень. Теорію та практику такої реконструкції можна позначити категорією «Трансбіополітика», що має на увазі політичну інституалізацію «екологічної рефлексії». Стаття є логічним продовженням нашої попередньої публікації, присвяченої аналізу перетворення політичного процесу на основний фактор глобальної еволюції та біополітичної трансформації геополітичного ландшафту. Метою розвідки є створення загального ескізу конфігурації основних трендів коеволюційної взаємодії біологічного, соціокультурного і техно-раціоналістичного модулів стабільної еволюційної стратегії техногенної цивілізації у просторі біо- і геополітичних конотацій міжнародних відносин. На основі поєднання методів концептуального, дискурсивного та політико-антропологічного аналізу (у контексті трансбіополітичної парадигми) розкривається зміст категорії «Трансбіополітичний хронотоп»: диференційована у геополітичному відношенні сукупність соціокультурних векторів еволюції сучасної цивілізації. Іншими словами, трансбіополітичний хронотоп визначає напрямок інклюзивної технологічної трансформації як культурно-екологічної ніші, так і біосоціальної природи людини. Загальний висновок/прогноз можна звести до двох тез: по-перше, трансбіополітика, що формується у диференційованому культурно-цивілізаційному контексті, на даний час інтегрується до загального політичного процесу, частково заміщуючи і переплітаючись з геополітичними доктринами у сфері міжнародних відносин; по-друге, наростання конфлікту технологічної цивілізації із сконструйованою нею ж культурно-екологічною нішою через турбулентність геополітичної сфери соціального життя може вивести рівень техногенного та цивілізаційного ризику на екзистенційну межу.
