Suchergebnisse

У контексті дослідження трансформації політичної системи автором була розроблена концепція «залученості в процес ретрадиціоналізаціі», в рамках якої розглядались особливості діяльності президентів України під час їх каденції. За результатами аналізу була вибудувана відповідність політики кожного з президентів певній стратегії. Так, Л. Кравчук обрав стратегію «раціональної залученості», характерною ознакою якої було збереження традиційних цінностей, необхідних на початковому етапі трансформаційного шляху. Стратегія Л. Кучми продовжувала політику свого попередника та відповідала «обмеженій залученості», підкреслювалася спадковість методів ведення політики з часів існування СРСР. Обрання чіткого курсу на всебічну демократизацію та подолання загрози «перспективи політичного застою» стали характерними ознаками стратегії «непримиренності до залученості», використовуваної В. Ющенком. Яка, в свою чергу, виступила в якості альтернативного шляху розвитку держави та відрізнялася від політики попередніх президентів за багатьма параметрами. В. Янукович продовжив політику Л. Кравчука та Л. Кучми й обрав стратегію «повної залученості», що характеризувалася зменшенням демократичних прав і громадянських свобод, що спричинило перетворення «проблемної демократії» в Україні на «гібридний режим». У підсумку автор зазначає, що дослідження динаміки тенденцій ретрадиціоналізації в політичному житті України має важливе значення, оскільки під час трансформаційних перетворень у демократичному напрямку необхідно враховувати різні сценарії розвитку політичних подій та їх можливих наслідків, а також досвід пострадянських країн на шляху «воскресіння» і розвитку «радянських традицій».

У контексті дослідження трансформації політичної системи автором була розроблена концепція «залученості в процес ретрадиціоналізаціі», в рамках якої розглядались особливості діяльності президентів України під час їх каденції. За результатами аналізу була вибудувана відповідність політики кожного з президентів певній стратегії. Так, Л. Кравчук обрав стратегію «раціональної залученості», характерною ознакою якої було збереження традиційних цінностей, необхідних на початковому етапі трансформаційного шляху. Стратегія Л. Кучми продовжувала політику свого попередника та відповідала «обмеженій залученості», підкреслювалася спадковість методів ведення політики з часів існування СРСР. Обрання чіткого курсу на всебічну демократизацію та подолання загрози «перспективи політичного застою» стали характерними ознаками стратегії «непримиренності до залученості», використовуваної В. Ющенком. Яка, в свою чергу, виступила в якості альтернативного шляху розвитку держави та відрізнялася від політики попередніх президентів за багатьма параметрами. В. Янукович продовжив політику Л. Кравчука та Л. Кучми й обрав стратегію «повної залученості», що характеризувалася зменшенням демократичних прав і громадянських свобод, що спричинило перетворення «проблемної демократії» в Україні на «гібридний режим». У підсумку автор зазначає, що дослідження динаміки тенденцій ретрадиціоналізації в політичному житті України має важливе значення, оскільки під час трансформаційних перетворень у демократичному напрямку необхідно враховувати різні сценарії розвитку політичних подій та їх можливих наслідків, а також досвід пострадянських країн на шляху «воскресіння» і розвитку «радянських традицій».

In the context of research of the transition of political system the author developed the concept of «involvement in the process of retraditionalization» in which are reviewed major elements of activities of the presidents of Ukraine during their tenure. The analysis was based on compliance policies of each of the presidents of certain strategies. Leonid Kravchuk chosen strategy of «rational involvement», a characteristic feature of which was to preserve traditional values required in the initial stage of the transformation path. The strategy of L. Kuchma continues the policy of his predecessor and meets of «limited involvement», emphasized heredity methods of policy since the days of the Soviet Union. The election of a clear course towards full democratization and overcoming threats of «political stagnation prospects» were the characteristics of the strategy of «intransigence to involvement» used V. Yushchenko. Which, in turn, acted as an alternative way of development of the state and different from the policy of previous presidents in many ways. V. Yanukovych has continued the policy of L. Kravchuk and L. Kuchma and has choosen the strategy of «full involvement», which was characterized by reduction of democratic rights and civil liberties, which led to the transformation of «the problematic democracy» in Ukraine to «hybrid mode». In the end, the author notes that the research of dynamics of retraditionalization trends in Ukraine's political life is important, because during the transformations in a democratic direction must take into account different scenarios of political events and their possible consequences and the experience of post­Soviet countries on the path of «resurrection» and development «soviet traditions». ; У контексті дослідження трансформації політичної системи автором була розроблена концепція «залученості в процес ретрадиціоналізаціі», в рамках якої розглядались особливості діяльності президентів України під час їх каденції. За результатами аналізу була вибудувана відповідність політики кожного з президентів певній стратегії. Так, Л. Кравчук обрав стратегію «раціональної залученості», характерною ознакою якої було збереження традиційних цінностей, необхідних на початковому етапі трансформаційного шляху. Стратегія Л. Кучми продовжувала політику свого попередника та відповідала «обмеженій залученості», підкреслювалася спадковість методів ведення політики з часів існування СРСР. Обрання чіткого курсу на всебічну демократизацію та подолання загрози «перспективи політичного застою» стали характерними ознаками стратегії «непримиренності до залученості», використовуваної В. Ющенком. Яка, в свою чергу, виступила в якості альтернативного шляху розвитку держави та відрізнялася від політики попередніх президентів за багатьма параметрами. В. Янукович продовжив політику Л. Кравчука та Л. Кучми й обрав стратегію «повної залученості», що характеризувалася зменшенням демократичних прав і громадянських свобод, що спричинило перетворення «проблемної демократії» в Україні на «гібридний режим». У підсумку автор зазначає, що дослідження динаміки тенденцій ретрадиціоналізації в політичному житті України має важливе значення, оскільки під час трансформаційних перетворень у демократичному напрямку необхідно враховувати різні сценарії розвитку політичних подій та їх можливих наслідків, а також досвід пострадянських країн на шляху «воскресіння» і розвитку «радянських традицій». ; У контексті дослідження трансформації політичної системи автором була розроблена концепція «залученості в процес ретрадиціоналізаціі», в рамках якої розглядались особливості діяльності президентів України під час їх каденції. За результатами аналізу була вибудувана відповідність політики кожного з президентів певній стратегії. Так, Л. Кравчук обрав стратегію «раціональної залученості», характерною ознакою якої було збереження традиційних цінностей, необхідних на початковому етапі трансформаційного шляху. Стратегія Л. Кучми продовжувала політику свого попередника та відповідала «обмеженій залученості», підкреслювалася спадковість методів ведення політики з часів існування СРСР. Обрання чіткого курсу на всебічну демократизацію та подолання загрози «перспективи політичного застою» стали характерними ознаками стратегії «непримиренності до залученості», використовуваної В. Ющенком. Яка, в свою чергу, виступила в якості альтернативного шляху розвитку держави та відрізнялася від політики попередніх президентів за багатьма параметрами. В. Янукович продовжив політику Л. Кравчука та Л. Кучми й обрав стратегію «повної залученості», що характеризувалася зменшенням демократичних прав і громадянських свобод, що спричинило перетворення «проблемної демократії» в Україні на «гібридний режим». У підсумку автор зазначає, що дослідження динаміки тенденцій ретрадиціоналізації в політичному житті України має важливе значення, оскільки під час трансформаційних перетворень у демократичному напрямку необхідно враховувати різні сценарії розвитку політичних подій та їх можливих наслідків, а також досвід пострадянських країн на шляху «воскресіння» і розвитку «радянських традицій».

У контексті дослідження трансформації політичної системи автором була розроблена концепція «залученості в процес ретрадиціоналізаціі», в рамках якої розглядались особливості діяльності президентів України під час їх каденції. За результатами аналізу була вибудувана відповідність політики кожного з президентів певній стратегії. Так, Л. Кравчук обрав стратегію «раціональної залученості», характерною ознакою якої було збереження традиційних цінностей, необхідних на початковому етапі трансформаційного шляху. Стратегія Л. Кучми продовжувала політику свого попередника та відповідала «обмеженій залученості», підкреслювалася спадковість методів ведення політики з часів існування СРСР. Обрання чіткого курсу на всебічну демократизацію та подолання загрози «перспективи політичного застою» стали характерними ознаками стратегії «непримиренності до залученості», використовуваної В. Ющенком. Яка, в свою чергу, виступила в якості альтернативного шляху розвитку держави та відрізнялася від політики попередніх президентів за багатьма параметрами. В. Янукович продовжив політику Л. Кравчука та Л. Кучми й обрав стратегію «повної залученості», що характеризувалася зменшенням демократичних прав і громадянських свобод, що спричинило перетворення «проблемної демократії» в Україні на «гібридний режим». У підсумку автор зазначає, що дослідження динаміки тенденцій ретрадиціоналізації в політичному житті України має важливе значення, оскільки під час трансформаційних перетворень у демократичному напрямку необхідно враховувати різні сценарії розвитку політичних подій та їх можливих наслідків, а також досвід пострадянських країн на шляху «воскресіння» і розвитку «радянських традицій». ; У контексті дослідження трансформації політичної системи автором була розроблена концепція «залученості в процес ретрадиціоналізаціі», в рамках якої розглядались особливості діяльності президентів України під час їх каденції. За результатами аналізу була вибудувана відповідність політики кожного з президентів певній стратегії. Так, Л. Кравчук обрав стратегію «раціональної залученості», характерною ознакою якої було збереження традиційних цінностей, необхідних на початковому етапі трансформаційного шляху. Стратегія Л. Кучми продовжувала політику свого попередника та відповідала «обмеженій залученості», підкреслювалася спадковість методів ведення політики з часів існування СРСР. Обрання чіткого курсу на всебічну демократизацію та подолання загрози «перспективи політичного застою» стали характерними ознаками стратегії «непримиренності до залученості», використовуваної В. Ющенком. Яка, в свою чергу, виступила в якості альтернативного шляху розвитку держави та відрізнялася від політики попередніх президентів за багатьма параметрами. В. Янукович продовжив політику Л. Кравчука та Л. Кучми й обрав стратегію «повної залученості», що характеризувалася зменшенням демократичних прав і громадянських свобод, що спричинило перетворення «проблемної демократії» в Україні на «гібридний режим». У підсумку автор зазначає, що дослідження динаміки тенденцій ретрадиціоналізації в політичному житті України має важливе значення, оскільки під час трансформаційних перетворень у демократичному напрямку необхідно враховувати різні сценарії розвитку політичних подій та їх можливих наслідків, а також досвід пострадянських країн на шляху «воскресіння» і розвитку «радянських традицій». ; In the context of research of the transition of political system the author developed the concept of «involvement in the process of retraditionalization» in which are reviewed major elements of activities of the presidents of Ukraine during their tenure. The analysis was based on compliance policies of each of the presidents of certain strategies. Leonid Kravchuk chosen strategy of «rational involvement», a characteristic feature of which was to preserve traditional values required in the initial stage of the transformation path. The strategy of L. Kuchma continues the policy of his predecessor and meets of «limited involvement», emphasized heredity methods of policy since the days of the Soviet Union. The election of a clear course towards full democratization and overcoming threats of «political stagnation prospects» were the characteristics of the strategy of «intransigence to involvement» used V. Yushchenko. Which, in turn, acted as an alternative way of development of the state and different from the policy of previous presidents in many ways. V. Yanukovych has continued the policy of L. Kravchuk and L. Kuchma and has choosen the strategy of «full involvement», which was characterized by reduction of democratic rights and civil liberties, which led to the transformation of «the problematic democracy» in Ukraine to «hybrid mode». In the end, the author notes that the research of dynamics of retraditionalization trends in Ukraine's political life is important, because during the transformations in a democratic direction must take into account different scenarios of political events and their possible consequences and the experience of post­Soviet countries on the path of «resurrection» and development «soviet traditions».

In this article the author examines the underlying causes and consequences of the crises of political modernization. Attention is focused on the fact that most of the newly independent states which are in the phase of transformation and modernization are faced with these challenges, the effects of which can be a threat to the future full functioning and sometimes even the state existence. The basic contradictions of political modernization are elaborated. They are divided into two groups, and each, in turn, allocate several subgroups. It is concluded that the emergence and spread in political systems these conflicts leads to the appearance of further crises of political modernization. The author identifies three major crises: legitimacy, participation and control conflicts. They occur sequentially and each step is exacerbated, causing an increasing threat to the state. The article emphasizes that the crises of political modernization manifest as «malignant tumor on the body of the state». Over time, they grow, whipping the situation in the country and lead to changes in the political system, and sometimes to radical regime change. The author proposes to implement in countries that are faced with a crises of political modernization and felt of its negative effect the trends of retraditionalization. However, it should be noted that in the article is delineated the concepts of pseudo traditions and traditions that can be replaced, resulting in a come-back effect, which is even worse way could affect on the precarious situation of young states. In the result indicates that the process of finding alternative ways of modernizing states is not completed, and the optimal model has not produced and needs further developments. ; У даній статті автор аналізує основні причини та наслідки кризових явищ політичної модернізації. Акцентується увага на тому, що більшість молодих незалежних держав на етапі трансформації та модернізації стикаються з даними проблемами, наслідки яких можуть стати загрозою для подальшого повноцінного функціонування, а іноді навіть існування держав.Детально розглядаються основні протиріччя політичної модернізації. Вони діляться на дві групи, і в кожній, у свою чергу, виділяється кілька підгруп. Робиться висновок, що зародження і поширення в політичних системах держав даних протиріч приводить надалі до появи криз політичної модернізації. Автор виділяє три основні кризи: легітимності, участі та регулювання конфліктів. Вони виникають послідовно і з кожним етапом загострюються, викликаючи все більшу загрозу для держави. У статті підкреслюється, що кризи політичної модернізації проявляються у вигляді «злоякісної пухлини на тілі держави». З часом вони наростають, нагнітаючи обстановку в країні, і призводять до змін у політичній системі, а іноді й кардинальної зміни режиму. Автор пропонує впровадити в державах, що зіткнулися з кризою політичної модернізації та відчули від неї негативний ефект, тенденції ретрадиціоналізації. Однак, слід зауважити, що в статті розмежовуються поняття традицій і псевдотрадицій, які можуть бути підмінені, в результаті чого вийде зворотний ефект, який ще гіршим чином може вплинути на хитке становище молодих держав. У підсумку зазначається, що процес пошуку альтернативних модернізацій шляхів розвитку держав не завершений, і оптимальна модель ще не вироблена і потребує подальших напрацювань. ; У даній статті автор аналізує основні причини та наслідки кризових явищ політичної модернізації. Акцентується увага на тому, що більшість молодих незалежних держав на етапі трансформації та модернізації стикаються з даними проблемами, наслідки яких можуть стати загрозою для подальшого повноцінного функціонування, а іноді навіть існування держав.Детально розглядаються основні протиріччя політичної модернізації. Вони діляться на дві групи, і в кожній, у свою чергу, виділяється кілька підгруп. Робиться висновок, що зародження і поширення в політичних системах держав даних протиріч приводить надалі до появи криз політичної модернізації. Автор виділяє три основні кризи: легітимності, участі та регулювання конфліктів. Вони виникають послідовно і з кожним етапом загострюються, викликаючи все більшу загрозу для держави. У статті підкреслюється, що кризи політичної модернізації проявляються у вигляді «злоякісної пухлини на тілі держави». З часом вони наростають, нагнітаючи обстановку в країні, і призводять до змін у політичній системі, а іноді й кардинальної зміни режиму. Автор пропонує впровадити в державах, що зіткнулися з кризою політичної модернізації та відчули від неї негативний ефект, тенденції ретрадиціоналізації. Однак, слід зауважити, що в статті розмежовуються поняття традицій і псевдотрадицій, які можуть бути підмінені, в результаті чого вийде зворотний ефект, який ще гіршим чином може вплинути на хитке становище молодих держав. У підсумку зазначається, що процес пошуку альтернативних модернізацій шляхів розвитку держав не завершений, і оптимальна модель ще не вироблена і потребує подальших напрацювань.