Search results

У статті, на основі архівних документів та візуальних джерел, реконструйовано процес становлення й розвитку радянської монументальної пропаганди на Закарпатті у період 1944 – 1991 рр. В якості об'єкта аналізу взято пам'ятники В. І. Леніну, як найбільш поширеної та «впізнаваної» радянської скульптури. На момент розвалу СРСР на території області було 48 пам'ятників, що перебували на обліку в Міністерстві культури та сотні чи навіть тисячі менш значимих скульптурних зображень вождя. Основний акцент статті присвячений «кафедральним пам'ятникам», тобто тим, що знаходилися у найбільш важливих населених пунктах краю. Звертається увага на поширене явище – значну кількість неякісних скульптур. Це стало результатом прагнення влади швидше заповнити символічний простір регіону зображеннями радянських лідерів з метою витіснення із колективної пам'яті образів та знаків, що залишися в спадок від попередніх політичних режимів. Монументальна ленініана на Закарпатті упродовж свого становлення пройшла кілька етапів : від перебування бюстів вождя в «тіні» монументів» на честь Сталіна, до тотального домінування в знаково-символічному просторі області. Від середини 1950-х і на початку 1960-х років пам'ятники Леніну слугували символом повернення компартії у вірне русло політичної доктрини з якої вона схибила за часів правління Сталіна. У наступні десятиліття образ Леніна став обов'язковим елементом нової радянської обрядовості. За задумом партійних ідеологів зображення вождя мали супроводжувати людину від народження і до смерті : в дитячому садочку, школі та на роботі і навіть під час похорон. Результатом тотальної ленінської монументалізації стало те, що вже на кінець 1970-х років образ Леніна став звичним та формальним і, як наслідок, «непомітним» в силу всюдисущої присутності. ; This article reconstructs the process of the Soviet monumental propaganda in Transcarpathia region during the period of 1944 – 1991. The main objects of analysis are the monuments to V. I. Lenin as the most known and famous Soviet sculpture. The study mostly based on archival documents and visual sources. At the time of collapse of the USSR, there were 48 Lenin's monuments in the region registered by the Ministry of Culture. There also were hundreds (perhaps thousands) of less significant sculptures of the leader. The study is generally dedicated to «cathedral monuments», which were located in the most important settlements. In this concern it also analyzes the widespread phenomenon – a significant number of low-quality sculptures. This phenomenon was the result of the Soviet government's desire to fill the region's symbolic space with the images of communist leaders in order to erase the signs of previous political regimes. The process of formation of the Soviet monumental propaganda in Transcarpathia went through several stages: from the stay of Lenin's busts in the «shadow of the cathedral monuments» of Stalin to the total domination in the symbolic space of the region. During the period from the mid-1950s till early 1960s, the monuments to Lenin served as a symbol of the Communist Party's return to the right path of political doctrine. In the following decades, the image of Lenin became an integral element of the new Soviet ritual sphere. Following the plan of ideologists, Lenin and his image might to escort the Soviet citizens throughout their lives: from registration at birth to death: in kindergarten, while studying at school, at work. As a result of total monumentalizationin in the late 1970s, the image of a leader became very familiar and almost «invisible» due to his ubiquitous presence.

У статті, на основі архівних документів та візуальних джерел, реконструйовано процес становлення й розвитку радянської монументальної пропаганди на Закарпатті у період 1944 – 1991 рр. В якості об'єкта аналізу взято пам'ятники В. І. Леніну, як найбільш поширеної та «впізнаваної» радянської скульптури. На момент розвалу СРСР на території області було 48 пам'ятників, що перебували на обліку в Міністерстві культури та сотні чи навіть тисячі менш значимих скульптурних зображень вождя. Основний акцент статті присвячений «кафедральним пам'ятникам», тобто тим, що знаходилися у найбільш важливих населених пунктах краю. Звертається увага на поширене явище – значну кількість неякісних скульптур. Це стало результатом прагнення влади швидше заповнити символічний простір регіону зображеннями радянських лідерів з метою витіснення із колективної пам'яті образів та знаків, що залишися в спадок від попередніх політичних режимів. Монументальна ленініана на Закарпатті упродовж свого становлення пройшла кілька етапів : від перебування бюстів вождя в «тіні» монументів» на честь Сталіна, до тотального домінування в знаково-символічному просторі області. Від середини 1950-х і на початку 1960-х років пам'ятники Леніну слугували символом повернення компартії у вірне русло політичної доктрини з якої вона схибила за часів правління Сталіна. У наступні десятиліття образ Леніна став обов'язковим елементом нової радянської обрядовості. За задумом партійних ідеологів зображення вождя мали супроводжувати людину від народження і до смерті : в дитячому садочку, школі та на роботі і навіть під час похорон. Результатом тотальної ленінської монументалізації стало те, що вже на кінець 1970-х років образ Леніна став звичним та формальним і, як наслідок, «непомітним» в силу всюдисущої присутності. ; This article reconstructs the process of the Soviet monumental propaganda in Transcarpathia region during the period of 1944 – 1991. The main objects of analysis are the monuments to V. I. Lenin as the most known and famous Soviet sculpture. The study mostly based on archival documents and visual sources. At the time of collapse of the USSR, there were 48 Lenin's monuments in the region registered by the Ministry of Culture. There also were hundreds (perhaps thousands) of less significant sculptures of the leader. The study is generally dedicated to «cathedral monuments», which were located in the most important settlements. In this concern it also analyzes the widespread phenomenon – a significant number of low-quality sculptures. This phenomenon was the result of the Soviet government's desire to fill the region's symbolic space with the images of communist leaders in order to erase the signs of previous political regimes. The process of formation of the Soviet monumental propaganda in Transcarpathia went through several stages: from the stay of Lenin's busts in the «shadow of the cathedral monuments» of Stalin to the total domination in the symbolic space of the region. During the period from the mid-1950s till early 1960s, the monuments to Lenin served as a symbol of the Communist Party's return to the right path of political doctrine. In the following decades, the image of Lenin became an integral element of the new Soviet ritual sphere. Following the plan of ideologists, Lenin and his image might to escort the Soviet citizens throughout their lives: from registration at birth to death: in kindergarten, while studying at school, at work. As a result of total monumentalizationin in the late 1970s, the image of a leader became very familiar and almost «invisible» due to his ubiquitous presence.

Напередодні Другої світової війни українці-русини Підкарпатської Русі складали більшу частину населення сільської місцевості регіону, що входив до складу Чехословацької республіки. Окрім них там проживали євреї, угорці, чехи і словаки, німці, румуни та ін. Однак війна та пізніше інкорпорація краю до складу Радянського Союзу спричинили гомогенізацію його етнічного простору. Слід визнати, що події середини ХХ століття були використані багатьма державними режимами для вирішення власних «національних проблем», результатом чого етнічна гомогенізація відбулася на значних територіях Центральної та Східної Європи. Внаслідок війни, Голокосту, фізичних нищень, депортацій, міграцій та оптацій особливо сильно змінилася національна структура середньоєвропейських міст. Аналогічні процеси, що відбулися на теренах Закарпаття призвели до того, що українці, які раніше складали не більше чверті жителів міст та містечок наразі являються домінантною частиною міського населення, а міста краю перетворилися фактично на моноетнічні. Останні напередодні останньої великої війни мали виразний мультикультурний характер, про що до сьогодні свідчать архітектурні пам'ятки угорського, єврейського та чехословацького періодів історії краю. Післявоєнна індустріалізація сприяла росту міського населення за рахунок внутрішньої міграції з закарпатських сіл, а також притоку людей із сходу країни Рад. Характерним було те, що у містах Закарпаття відбулося суттєве збільшення кількості росіян. Ще однією особливістю змін в містах стала активна радянізація та русифікація їх символічного простору, які припинилися тільки із розпадом Радянського Союзу. ; The Rusins of Subcarpathian Rus made up the majority of the population of this rural region of the Czechoslovak Republic on the eve of World War II. Also, in the region there were many representatives of other nationalities: Jews, Germans, Hungarians, Czechs and Slovaks, etc. The results of the war, as well as the inclusion of the region into the Soviet Union, determined the homogeneity of the ethnic space of this region. It must be admitted, that the events of the mid-twentieth century were used by many state regimes to solve their own "national problems", which resulted in ethnic homogenization in significant territories of Central and Eastern Europe. As a result of the war, the Holocaust, physical extermination, deportations and migrations the national structure of the many Central and Eastern European cities has particularly changed. Similar processes in the Transcarpathian region have led to the fact, that Ukrainians, who previously made up no more, than a quarter of towns inhabitants, are now the dominant part of the urban population. It should be noted that in the period before the Second World War, these cities were of a multicultural nature, which is still confirmed by architectural monuments of Jewish, Hungarian, Czech origin. As a consequence of post-war industrialization, the urban population continued to grow at the expense of migrants from Transcarpathian villages. Also, in the towns of Transcarpathia, the number of Russians continued to grow. Another feature of the changes in the cities of the region was the active Sovietization and Russification of their symbolic space, which stopped only with the end of Soviet power.

У статті, на основі архівних матеріалів, розкривається маловідома проблема злочинних діянь червоноармійців на території Закарпатської України. Серед документів : скарги цивільного населення, реляції органів влади, розслідування обставин справи. Архівні відомості підтвердили інформацію, яка міститься в усно-історичних джерелах. Автор приходить до висновку про систематичний характер сваволі вояків на всій території Закарпаття, які нерідко поводилися з місцевим населенням, не як «визволителі», а завойовники. Отримані в результаті дослідження відомості дозволяють скоригувати романтизований образ «визволителів» та створити більш реалістичний образ червоноармійців. ; In the article, the author investigates the crimes of the Red Army in Transcarpathia in 1944-1945. It was a time, when preventive Sovietization was carried out in the region, the purpose of which was to ensure the process of incorporating Transcarpathia into Soviet Ukraine. The basis of this scientific work are archival materials of the Transcarpathian regional archive (DAZO), as well as oral-historical sources. The archival documents contain: complaints of the injured population, materials of official investigations, documents of the People's Council of Transcarpathian Ukraine (NRZU), military prosecutor's office and authorities of villages and cities. Declassified archival data give an idea of the scale of criminal activity of Soviet soldiers and officers in the territory of Transcarpathia in the period, when the military administration had the highest power compared to civilian authorities. Evidence suggests that crimes existed both at the horizontal (grass-roots level) and vertically, when they were committed as a consequence of the orders of the senior officers, for example, regiment or garrison commander. In addition to the comon requisition of food and feed, soldiers, using weapons, robbed civilians for personal enrichment, which undermined the authority of the new communist government. Representatives of the civil administration (especially the People's Council of Transcarpathian Ukraine) tried to level out the consequences of the criminal activities of the Red Army, but in the confrontation with the military power the positive result was not always successful. The data obtained as a result of the research allow us to change the existing romanticized clichés about "the Liberators" and create a more realistic image of the Red Army of the study period.

Напередодні Другої світової війни українці-русини Підкарпатської Русі складали більшу частину населення сільської місцевості регіону, що входив до складу Чехословацької республіки. Окрім них там проживали євреї, угорці, чехи і словаки, німці, румуни та ін. Однак війна та пізніше інкорпорація краю до складу Радянського Союзу спричинили гомогенізацію його етнічного простору. Слід визнати, що події середини ХХ століття були використані багатьма державними режимами для вирішення власних «національних проблем», результатом чого етнічна гомогенізація відбулася на значних територіях Центральної та Східної Європи. Внаслідок війни, Голокосту, фізичних нищень, депортацій, міграцій та оптацій особливо сильно змінилася національна структура середньоєвропейських міст. Аналогічні процеси, що відбулися на теренах Закарпаття призвели до того, що українці, які раніше складали не більше чверті жителів міст та містечок наразі являються домінантною частиною міського населення, а міста краю перетворилися фактично на моноетнічні. Останні напередодні останньої великої війни мали виразний мультикультурний характер, про що до сьогодні свідчать архітектурні пам'ятки угорського, єврейського та чехословацького періодів історії краю. Післявоєнна індустріалізація сприяла росту міського населення за рахунок внутрішньої міграції з закарпатських сіл, а також притоку людей із сходу країни Рад. Характерним було те, що у містах Закарпаття відбулося суттєве збільшення кількості росіян. Ще однією особливістю змін в містах стала активна радянізація та русифікація їх символічного простору, які припинилися тільки із розпадом Радянського Союзу. ; The Rusins of Subcarpathian Rus made up the majority of the population of this rural region of the Czechoslovak Republic on the eve of World War II. Also, in the region there were many representatives of other nationalities: Jews, Germans, Hungarians, Czechs and Slovaks, etc. The results of the war, as well as the inclusion of the region into the Soviet Union, determined the homogeneity of the ethnic space of this region. It must be admitted, that the events of the mid-twentieth century were used by many state regimes to solve their own "national problems", which resulted in ethnic homogenization in significant territories of Central and Eastern Europe. As a result of the war, the Holocaust, physical extermination, deportations and migrations the national structure of the many Central and Eastern European cities has particularly changed. Similar processes in the Transcarpathian region have led to the fact, that Ukrainians, who previously made up no more, than a quarter of towns inhabitants, are now the dominant part of the urban population. It should be noted that in the period before the Second World War, these cities were of a multicultural nature, which is still confirmed by architectural monuments of Jewish, Hungarian, Czech origin. As a consequence of post-war industrialization, the urban population continued to grow at the expense of migrants from Transcarpathian villages. Also, in the towns of Transcarpathia, the number of Russians continued to grow. Another feature of the changes in the cities of the region was the active Sovietization and Russification of their symbolic space, which stopped only with the end of Soviet power.

Предметом дослідження статті є матеріали обласної періодики пізньо-сталінського періоду. На їх основі, автор робить пошук засобів та сюжетів, посередництвом яких радянська влада впливала на формування ідентичності українців Закарпаття в 1944-1953 рр. З моменту заснування підконтрольної радянській владі обласної преси, у ній регулярно публікувалися статті професійних істориків, чиїм завданням було переконати місцеве населення в історичній закономірності процесу возз'єднання Закарпаття з радянською Україною. З метою мобілізації етнічності місцевих українців-русинів у цих публікаціях використовували аргументи, що зазвичай мають високий мобілізаційний потенціал. Серед них були, зокрема, апеляції до почуття національної образи, творення образів віковічних «братів» та «ворогів», маніпулювання історичними фактами, викривання ворогів комуністичного режиму. У результаті цих матеріалів оформився офіційний дискурс щодо минулої історії краю, яка описувалася виключно в негативних відтінках. Окрім обґрунтування українських претензій на територію Закарпаття за допомогою аргументів історії та етнографії, засобами газетних публікацій забезпечували виховання лояльності до комуністичної влади й патріотизму щодо Радянського Союзу. Формування радянського світогляду йшло поруч із насаджуванням ідеології великоросійського культурного домінування, що проявилося в значній диспропорції опублікованих матеріалів, які мали відношення до української чи російської історії на користь останніх. Автор приходить до висновку, ця тенденція проявилася як тільки процес входження Закарпатської України до складу Радянського Союзу став незворотнім і як наслідок відпала необхідність у етнічній мобілізації закарпатських українців. Обласна преса почала продукувати звичний для радянського інформаційного простору продукт, метою якого було формування людини з радянським (тобто наднаціональним) типом світогляду. ; The subject of the study is the articles of the regional periodicals of the late Stalin period. On their basis, the author searches for means and plots which helped the Soviet authorities influenced to the formation of the Ukrainian population of Transcarpathia identity in 1944-1953. The regional press, since its foundation, were under the control of the Soviet authorities. The newspapers regularly published articles of professional historians whose task was to convince the local population about historical regularities of the process of reunification with Soviet Ukraine. In order to mobilize ethnicity of the local Rusyn-Ukrainians, arguments that usually have high mobilization potential have been used. Among them there were: appeals to the national feelings, the creation of images of eternal "brothers" and "enemies", manipulation of historical facts, humiliation of the communist regime enemies. As a result of these newspaper materials, an official discourse of the past history of this region took shape, in which the times before Soviet rule, was described exclusively in negative shades. In addition to substantiating the Ukrainian claims to the territory of Transcarpathia with help of arguments of history and ethnography, the newspaper publications shaped the loyalty to the communist government and a sense of patriotism towards the Soviet Union. The formation of the Soviet identity was accompanied by the imposition of the ideology of the Russian cultural domination. The author comes to the conclusion that this tendency manifested itself only as the process of incorporation of Transcarpathian Ukraine into the Soviet Union became irreversible and, as a result, the need for ethnic mobilization of Transcarpathian Ukrainians was absent. The regional press began to produce a product customary for the Soviet informational space, the purpose of which was the formation of a person with the Soviet (that is, over-national) type of identity.

Предметом дослідження статті є матеріали обласної періодики пізньо-сталінського періоду. На їх основі, автор робить пошук засобів та сюжетів, посередництвом яких радянська влада впливала на формування ідентичності українців Закарпаття в 1944-1953 рр. З моменту заснування підконтрольної радянській владі обласної преси, у ній регулярно публікувалися статті професійних істориків, чиїм завданням було переконати місцеве населення в історичній закономірності процесу возз'єднання Закарпаття з радянською Україною. З метою мобілізації етнічності місцевих українців-русинів у цих публікаціях використовували аргументи, що зазвичай мають високий мобілізаційний потенціал. Серед них були, зокрема, апеляції до почуття національної образи, творення образів віковічних «братів» та «ворогів», маніпулювання історичними фактами, викривання ворогів комуністичного режиму. У результаті цих матеріалів оформився офіційний дискурс щодо минулої історії краю, яка описувалася виключно в негативних відтінках. Окрім обґрунтування українських претензій на територію Закарпаття за допомогою аргументів історії та етнографії, засобами газетних публікацій забезпечували виховання лояльності до комуністичної влади й патріотизму щодо Радянського Союзу. Формування радянського світогляду йшло поруч із насаджуванням ідеології великоросійського культурного домінування, що проявилося в значній диспропорції опублікованих матеріалів, які мали відношення до української чи російської історії на користь останніх. Автор приходить до висновку, ця тенденція проявилася як тільки процес входження Закарпатської України до складу Радянського Союзу став незворотнім і як наслідок відпала необхідність у етнічній мобілізації закарпатських українців. Обласна преса почала продукувати звичний для радянського інформаційного простору продукт, метою якого було формування людини з радянським (тобто наднаціональним) типом світогляду. ; The subject of the study is the articles of the regional periodicals of the late Stalin period. On their basis, the author searches for means and plots which helped the Soviet authorities influenced to the formation of the Ukrainian population of Transcarpathia identity in 1944-1953. The regional press, since its foundation, were under the control of the Soviet authorities. The newspapers regularly published articles of professional historians whose task was to convince the local population about historical regularities of the process of reunification with Soviet Ukraine. In order to mobilize ethnicity of the local Rusyn-Ukrainians, arguments that usually have high mobilization potential have been used. Among them there were: appeals to the national feelings, the creation of images of eternal "brothers" and "enemies", manipulation of historical facts, humiliation of the communist regime enemies. As a result of these newspaper materials, an official discourse of the past history of this region took shape, in which the times before Soviet rule, was described exclusively in negative shades. In addition to substantiating the Ukrainian claims to the territory of Transcarpathia with help of arguments of history and ethnography, the newspaper publications shaped the loyalty to the communist government and a sense of patriotism towards the Soviet Union. The formation of the Soviet identity was accompanied by the imposition of the ideology of the Russian cultural domination. The author comes to the conclusion that this tendency manifested itself only as the process of incorporation of Transcarpathian Ukraine into the Soviet Union became irreversible and, as a result, the need for ethnic mobilization of Transcarpathian Ukrainians was absent. The regional press began to produce a product customary for the Soviet informational space, the purpose of which was the formation of a person with the Soviet (that is, over-national) type of identity.

In the article, the author investigates the crimes of the Red Army in Transcarpathia in 1944-1945. It was a time, when preventive Sovietization was carried out in the region, the purpose of which was to ensure the process of incorporating Transcarpathia into Soviet Ukraine. The basis of this scientific work are archival materials of the Transcarpathian regional archive (DAZO), as well as oral-historical sources. The archival documents contain: complaints of the injured population, materials of official investigations, documents of the People's Council of Transcarpathian Ukraine (NRZU), military prosecutor's office and authorities of villages and cities. Declassified archival data give an idea of the scale of criminal activity of Soviet soldiers and officers in the territory of Transcarpathia in the period, when the military administration had the highest power compared to civilian authorities. Evidence suggests that crimes existed both at the horizontal (grass-roots level) and vertically, when they were committed as a consequence of the orders of the senior officers, for example, regiment or garrison commander. In addition to the comon requisition of food and feed, soldiers, using weapons, robbed civilians for personal enrichment, which undermined the authority of the new communist government. Representatives of the civil administration (especially the People's Council of Transcarpathian Ukraine) tried to level out the consequences of the criminal activities of the Red Army, but in the confrontation with the military power the positive result was not always successful. The data obtained as a result of the research allow us to change the existing romanticized clichés about "the Liberators" and create a more realistic image of the Red Army of the study period. ; У статті, на основі архівних матеріалів, розкривається маловідома проблема злочинних діянь червоноармійців на території Закарпатської України. Серед документів : скарги цивільного населення, реляції органів влади, розслідування обставин справи. Архівні відомості підтвердили інформацію, яка міститься в усно-історичних джерелах. Автор приходить до висновку про систематичний характер сваволі вояків на всій території Закарпаття, які нерідко поводилися з місцевим населенням, не як «визволителі», а завойовники. Отримані в результаті дослідження відомості дозволяють скоригувати романтизований образ «визволителів» та створити більш реалістичний образ червоноармійців.