In the article on the basis of the overview of historical sources were generalized the levels of competence, which correlate or influence national strategic cultures. The first level is awareness, as a result of self-education or extra education, which is described as non-critical. The highest level of competence is "mastering", which allows to advantages and disadvantages of the extra-military scholarship, and to employ them in the most pragmatic way. ; В статті на основі огляду джерел з історії воєнної теорії та сучасних праць з проблем академічної цивільно-військової взаємодії були узагальнені рівні компетенції, які корелюють або мають вплив на утворення національних стратегічних культур. Перший рівень – це обізнаність, інформованість про метастратегічні фактори, який досягається через самоосвіту чи здобуття додаткової освіти; він характеризується відсутністю критичного осмислення отриманої інформації. Найвищий рівень компетентності – це опанування («mastering») ідеями та методами, які пропонують цивільні науки та освіта. На цьому рівні офіцер розуміє переваги та недоліки напрацювань позамілітарних наук, здатен використовувати це розуміння на свою користь.
In the article on the basis of the overview of historical sources were generalized the levels of competence, which correlate or influence national strategic cultures. The first level is awareness, as a result of self-education or extra education, which is described as non-critical. The highest level of competence is "mastering", which allows to advantages and disadvantages of the extra-military scholarship, and to employ them in the most pragmatic way. ; В статті на основі огляду джерел з історії воєнної теорії та сучасних праць з проблем академічної цивільно-військової взаємодії були узагальнені рівні компетенції, які корелюють або мають вплив на утворення національних стратегічних культур. Перший рівень – це обізнаність, інформованість про метастратегічні фактори, який досягається через самоосвіту чи здобуття додаткової освіти; він характеризується відсутністю критичного осмислення отриманої інформації. Найвищий рівень компетентності – це опанування («mastering») ідеями та методами, які пропонують цивільні науки та освіта. На цьому рівні офіцер розуміє переваги та недоліки напрацювань позамілітарних наук, здатен використовувати це розуміння на свою користь.
According to historical facts, military elites were never totally separated from intellectual civil elites. From Ancient times to nowadays professional military education and personal contacts flourished due to mutual interest between these two parties. It is not easy task to define if this interaction was constructive or not for military since there is rich contradictory evidence – how stoics educated victorious Roman imperial army and how Henri Bergson's name is associated with two military blunders of France in the both world wars, despite of heavy criticism from his civil colleagues and generals in interwar period. Thus, it is important to understand, which intellectual biases and fashion are represented in contemporary Western military periodics and academic scholarship as a mirror of contemporary military thinking. The overall trend can be defined as "postmodernist turn", which is realized in the following three main forms: shallow, adherent and critical. The majority of military writers, being familiar with the leading civil intellectuals through their higher education in humanities and social science, apply for postmodernist agenda pursuing the general intellectual mainstream fashion, which is common for both civil and military publications. Nevertheless, in the majority of cases this happens due to shallow following mainstream narrative, not because of the personal priorities, when adherence to a specific intellectual fashion is well-grounded and clearly motivated. The same is applicable to the military criticism of postmodernism, when the critical approach refers to the deep competence in contemporary intellectual debates among civil experts. This approach mainly reproduces devastating criticism of postmodernism as relativist, a way of thinking which is not relevant to military profession. This situation can be quite fruitful both for military and civil academics: it creates perfect conditions for critical debates aimed for clearing out fashionable metaphors, popular mindsets and elements of narrative, where pure theoretic structures can face the trial of practitioners, whose professional decisions are extremely responsible for safety of human lives and national security. Anyway, the internal opposition to the supporters of postmodernism in military sciences gives hope that it has all the chances not to become an overwhelming trend in military scholarship.
According to historical facts, military elites were never totally separated from intellectual civil elites. From Ancient times to nowadays professional military education and personal contacts flourished due to mutual interest between these two parties. It is not easy task to define if this interaction was constructive or not for military since there is rich contradictory evidence – how stoics educated victorious Roman imperial army and how Henri Bergson's name is associated with two military blunders of France in the both world wars, despite of heavy criticism from his civil colleagues and generals in interwar period. Thus, it is important to understand, which intellectual biases and fashion are represented in contemporary Western military periodics and academic scholarship as a mirror of contemporary military thinking. The overall trend can be defined as "postmodernist turn", which is realized in the following three main forms: shallow, adherent and critical. The majority of military writers, being familiar with the leading civil intellectuals through their higher education in humanities and social science, apply for postmodernist agenda pursuing the general intellectual mainstream fashion, which is common for both civil and military publications. Nevertheless, in the majority of cases this happens due to shallow following mainstream narrative, not because of the personal priorities, when adherence to a specific intellectual fashion is well-grounded and clearly motivated. The same is applicable to the military criticism of postmodernism, when the critical approach refers to the deep competence in contemporary intellectual debates among civil experts. This approach mainly reproduces devastating criticism of postmodernism as relativist, a way of thinking which is not relevant to military profession. This situation can be quite fruitful both for military and civil academics: it creates perfect conditions for critical debates aimed for clearing out fashionable metaphors, popular mindsets and elements of narrative, where pure theoretic structures can face the trial of practitioners, whose professional decisions are extremely responsible for safety of human lives and national security. Anyway, the internal opposition to the supporters of postmodernism in military sciences gives hope that it has all the chances not to become an overwhelming trend in military scholarship. ; Военная профессия, образование и наука никогда не были полностью отделены друг от друга. Начиная с эпохи Античности, офицеры всегда контактировали с гражданскими интеллектуалами – лично или на институциональном уровне.Распространение гуманитарного образования среди офицеров вооруженных сил стран Запада определяется исследователями как положительный фактор, который улучшает способности военных к критическому мышлению при выполнении служебных обязанностей, расширяет их мировоззрение.Однако до сих пор остается неисследованным вопрос о том, как именно содержание современного высшего гуманитарного образования может влиять на боевые способности офицеров. Современное Западное образование и интеллектуальная мода значительно отличаются от, например, научной основы деятельности стратегических служб, заложенных Шерманом Кентом – все чаще в профессиональной литературе можно встретить ссылки на такие понятия как «релятивизм», «ризома», «социальный конструкт» и других, которые можно отнести к лексикону «постмодернизма».Только в некоторых случаях авторы специализированных военных изданий демонстрируют достаточную осведомленность в особенностях современных научных и культурных направлений, что позволяет им критически оценивать интеллектуальную моду, которая распространяется и на военных ученых.В статье были выделены такие способы рецепции постмодернистской тематики: поверхностная, одобрительная и критическая. Корреспонденты профессиональной военной периодики имеют, как правило, и высшее гуманитарное гражданское, и профессиональное военное образование. Несмотря на это, довольно часто встречаются случаи некритического или необоснованного использования элементов постмодернистского нарратива, что можно объяснить общими тенденциями в военной публицистике и персональными симпатиями исследователей. Тем не менее, также присутствует и критика постмодернистского «уклона» в военной публицистике, где используются материалы академических дебатов, в которых участвуют гражданские специалисты.На сегодняшний день можно утверждать, что постмодернистские симпатии современных военных ученых и публицистов – это преимущественно дань тенденциям интеллектуальной моды, а сопротивление этим тенденциям, которое отражено в военной периодике и профессиональной литературе, указывает на вероятность того, что эта интеллектуальная мода может не стать определяющей в сфере военных дисциплин. ; Воєнна професія та освіта і наука ніколи не були повністю відокремлені одна від одної. Починаючи з епохи Античності, офіцери завжди контактували з цивільними інтелектуалами – особисто чи на інституційному рівні.Поширення гуманітарної освіти серед офіцерів збройних сил країн Заходу визначається дослідниками як позитивний чинник, який поліпшує здатності військових до критичного мислення при виконанні службових обов'язків, розширює їхній світогляд. Однак досі залишається невивченим питання, як саме зміст сучасної вищої гуманітарної освіти може впливати на бойові здатності офіцерів. Сучасна Західна освіта та інтелектуальна мода значно відрізняються від, наприклад, наукової основи діяльності стратегічних служб, закладених Шерманом Кентом – дедалі частіше у фаховій літературі можна зустріти посилання на такі поняття, як «релятивізм», «ризома», «соціальний конструкт» та інших, що можна віднести до лексикону «постмодернізму».Лише в деяких випадках автори спеціалізованих воєнних видань демонструють достатню обізнаність в особливостях сучасних наукових та культурних напрямків, що дозволяє їм критично оцінювати інтелектуальну моду, яка поширюється і на воєнних науковців. В статті були виокремлені такі способи рецепції постмодерністської тематики: поверхнева, схвальна та критична. Дописувачі професійної воєнної періодики мають, як правило, і вищу гуманітарну цивільну, і фахову воєнну освіту. Не дивлячись на це, досить часто трапляються випадки некритичного чи необґрунтованого використання елементів постмодерністського наративу, що можна пояснити загальними тенденціями у воєнній публіцистиці та персональними уподобаннями дослідників. Щоправда, також наявна і критика постмодерністського «ухилу» у воєнній публіцистиці, де використовуються матеріали академічних дебатів, в яких беруть участь цивільні фахівці.Наразі можна стверджувати, що постмодерністські уподобання сучасних воєнних науковців та публіцистів – це здебільшого данина тенденціям інтелектуальної моди, а спротив цим тенденціям, який відображений у воєнній періодиці та фаховій літературі, вказує на вірогідність того, що ця інтелектуальна мода може не стати визначальною в царині воєнних дисциплін.
Було розглянуто питання кореляції традиції філософських досліджень Франції наприкінці XIX ст. – першій половині XX ст. з особливостями створення та реалізації національних воєнних доктрин, які виступали основними планами підготовки Франції до обох світових воєн. Проведено паралелі між інтуїтивізмом Бергсона, раціоналізм Декарта та планами французького головного командування, які під час світових воєн XX століття зазнали поразки. Зроблено висновок про те, що дані кореляції не мають суттєвого персонального характеру; більш фундаментальні впливи на стратегічну культуру треба шукати в способах пізнання, які є основними для філософії за весь час її історії, що передбачається в дисципліні «стратегічна епістемологія»
Було розглянуто питання кореляції традиції філософських досліджень Франції наприкінці XIX ст. – першій половині XX ст. з особливостями створення та реалізації національних воєнних доктрин, які виступали основними планами підготовки Франції до обох світових воєн. Проведено паралелі між інтуїтивізмом Бергсона, раціоналізм Декарта та планами французького головного командування, які під час світових воєн XX століття зазнали поразки. Зроблено висновок про те, що дані кореляції не мають суттєвого персонального характеру; більш фундаментальні впливи на стратегічну культуру треба шукати в способах пізнання, які є основними для філософії за весь час її історії, що передбачається в дисципліні «стратегічна епістемологія» ; Was observed the issue of correlation of tradition of philosophic research in France on the end of the 19 century – first half of 20 century with particularities of elaboration and realization of national military doctrines, which were the basic plans of preparation for the both world wars. Were establishes parallels between intuitivism of Bergson, rationalism of Descartes and plans of the French supreme command, which failed during the world wars of the 20 century. Was concluded that given correlations do not have essential personal character; more fundamental influences on the strategic culture should be searched in the ways of cognition, which have been basic for philosophy during all her history, which is intended to be realized in discipline «strategic epistemology». ; Был рассмотрен вопрос о корреляции традиции философских исследований Франции в конце XIX в. – первой половины XX в. С особенностями создания и реализации национальных военных доктрин, которые являлись основными планами подготовки Франции к обеим мировым войнам. Были проведены параллели между интуитивизмом Бергсона, рационализмом Декарта и планами французского верховного командования, которые во время мировых войн XX в. потерпели поражение. Был сделан вывод о том, что данные корреляции не имеют существенного персонального характера; более фундаментальные влияния на стратегическую культуру надо искать в способах познания, которые являются основными для философии за все время ее истории, что предполагается в дисциплине «стратегическая эпистемология».
