SEMANTIC AND HISTORICO-PHILOSOPHICAL MEANING OF THE «CONTEMPORANEITY» NOTION ; СЕМАНТИЧНИЙ ТА ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ ЗМІСТ ПОНЯТТЯ «СУЧАСНІСТЬ»
The article deals with the semantic and historico-philosophical peculiarities of the formation of the contemporaneity phenomenon, as a set of ideological and worldview attitudes relevant to our age. It is indicated that the term «contemporaneity» itself was used so as to define the temporal and semantic distinction between the old (former) and the actual (present). At the same time, what was emphasized, was the indispensable historical change of the «old» to the «new» and the undeniable value superiority of «modern» (anti-ancient) over the «past» (premature). Simultaneously, the western tradition preserved a generally favorable attitude to the «classical» as to the authoritative supertemporal «topicality», the best sample of which for a long time considered to be the spiritual heritage of antiquity. Each and every time working out a different, «new» attitude towards it, the subsequent generations thus were substantiating «their own» contemporaneity. The significance of the philosophical and semiotic approach in the study of the determinant characteristics of the Western civilization during the last centuries is emphasized herein, namely: acceleration, emancipation, and democratization. In particular, the identification of the nature of the relations between «modernity», «modernization» and «Modern» remains among the insufficiently studied aspects of the issue in question. It has been substantiated that the very history of the contemporaneity can be considered in the synchronic and diachronic planes, where the first one takes into account, first and foremost, the actual «turning points» and the actions of their immediate creators, participants or witnesses, while the second one builds a logically related time sequence between what has already been done, what is now in the process of implementation and what has not yet been implemented. With the help of the «temporal layers» concept introduced by R. Koselleck, it has been established that the novelty of our era was formed under the influence of both temporal and substantive– and value-based parameters. It has been specified herein that: a) its components could differ even within one ideologically homogeneous period; b) each «contemporaneity», but for the uniqueness of its formation, also involves the inheritance of a greater or lesser number of «layers» of the already by-past shared history; c) the reoccurrence and even predictability of changes that determine the actual «spirit» of the epoch, does not deny either the radicalization of their potential meanings, nor the particular specificity of their implementation. On the example of the «modernity» of the classical paradigm in the Modern era, it has been proved that its components could differ even within a single chronological period. The basics that shared the common mathesis universalis principle were functioning in one plane, while the second plane demonstrated a high level of critical guidance to the Cartesian principles. Consequently, the Cartesian-modern interpretation of «contemporaneity» faced a semantic dispute with another interpretation. Their confrontation successfully played the role of auxiliary «causative agents» in the formation of the modern age, which convincingly linked its progress with Cartesianism. This can be illustrated by several examples: the famous intellectual «Quarrel of the Ancients and the Moderns» (fr. «Querelle des Anciens et des Modernes»); philosophical essay by J.-J. Rousseau «Discourse on the Sciences and Arts» (fr. «Discours sur les sciences et les arts»); the emergence of a new discipline – aesthetics, which diversified the traditional ideas about the canons of beauty; finally, the end to the monopoly of historians on the study of the history of contemporaneity. It has been proved that such understanding of modernization also influenced the new content of the problematic questions as to the past, present and future. The answers to them highlighted the value and emphasized the uniqueness of the contemporaneity, which is happening now and is actually implemented. Non-present was understood as the past or not yet realized «contemporaneity», the driving force of which was progress. In accordance with the vision outlined herein, certain suggestions have been made regarding the interpretation of the key elements of the contemporaneity, namely: «modernity» is understood as the leading thought tradition, as well as spiritual and mental peculiarity of the Western worldview over the last five hundred years. It is implemented practically in the processes of «modernization» of sociocultural human existence and is guided by a solid guideline for its rationocentric emancipation. The mentioned tendencies reached their peak during the historical period called «Modern» (17th – beginning of the 19th c.), and subsequently entered the most actual phase of contemporaneity called the post-Modern (or Postmodern) which finally radicalized the experience of modernization accumulated in the past. Key words: contemporaneity, modernization, modernity, Modern, actuality ; У статті розглянуто семантичні та історико-філософські особливості становлення феномену сучасності як сукупності актуальних нашій добі ідейно-світоглядних настанов. Обґрунтовано, що саму історію сучасності можна розглядати в синхронічній і діахронічній площинах. Підкреслено значущість і перспективність філософсько-семіотичного підходу у вивченні визначальних прикмет західної цивілізації впродовж останніх століть, саме: пришвидшення, емансипації, демократизації. До недостатньо досліджених аспектів порушеної проблематики належить, зокрема, з'ясування природи зв'язку між модерністю, модернізацією і Модерном. За допомогою концепції «часових пластів» Р. Козеллека з'ясовано, що новизна нашої доби сформувалася під впливом і часових, і субстанційно-ціннісних параметрів. На прикладі «модерності» класичної парадигми у період Модерну доведено, що її складники могли відрізнятися навіть у межах одного хронологічного періоду. Проаналізовано, як саме їх протистояння успішно виконували роль допоміжних «збудників» у формуванні новітньої доби, яка донедавна переконливо пов'язувала свій поступ із картезіанством. Відповідно до окресленого бачення, сформульовано деякі пропозиції стосовно тлумачення ключових складників сучасності, а саме: модерність розуміємо як провідну мисленнєву традицію і духово-ментальну своєрідність західного світорозуміння впродовж останніх п'ятсот років. Вона практично реалізується у процесах модернізації соціокультурного буття людини і керується твердою настановою на його раціоцентричну емансипацію. Згадані тенденції свого найвищого розквіту сягнули в історичний період Модерну (XVII – поч. ХІХ ст.), а згодом увійшли у найактуальнішу фазу сучасності, названої пост-Модерною (або Постмодерном), яка остаточно радикалізувала накопичені минулим досвіди осучаснення. Ключові слова: сучасність, модернізація, модерність, Модерн, новітність