Suchergebnisse

Ця стаття висвітлює зовнішньополітичні загрози доктрини Путіна. Також у ній подано генезис ідеології, встановленої Путіним після його приходу до влади в Росії. У цій статті також розглядаються етапи, на яких Путін змінив зовнішню політику уряду та підкреслив пріоритети внутрішньої політики Росії після розпаду Радянського Союзу. На момент приходу Путіна до влади Росія вимагала утворення, і найефективнішим інструментом для цього було створення та використання нової ідеології. Прикладом такої ідеології стає «культ царя», уособленням якого став сам Путін. Таким чином з'явився новий політичний термін - «путінізм» та стратегія домінування РФ на Євразійському континенті. У статті наголошується, що Путін бачить трагедію в розпаді Радянського Союзу. Він вважає, що Союз вільних націй перевтілився під егідою Москви для подальшого просування інтересів Росії. Особлива увага приділяється стратегічному курсу зовнішньої політики Путіна, його аналітичному баченню щодо встановлення "фіктивного" партнерства зі США та НАТО. Автор також торкається теми проведення військово-структурних реформ після агресії в Грузії. Після подій у Грузії в серпні 2008 року російський уряд розуміє надзвичайно важливу необхідність проведення військових реформ, щоб мати можливість конкурувати зі США на міжнародній арені. У статті наголошується на агресивній стратегії інформаційної війни Росії проти України в 2014 році, а також на окупації українських територій, які були передбачені доктриною Путіна на початку 2000-х років і, отже, ігноровані не лише керівниками української держави, але й міжнародним співтовариством. Інформаційний вакуум України спільно з діяльністю російських відомств призвів до політичної дестабілізації в регіоні та появи сепаратистських рухів, підтриманих Росією, а також ідентичних рухів в Абхазії, Грузії та Молдові. У статті описано сім опор, на які спирається Росія під час ведення зовнішньополітичної інформаційної та військової війни, щоб зменшити вплив США на колишні держави-члени Радянського Союзу, а також дискредитувати НАТО, щоб забезпечити себе буферними зонами впливу та подальшим розширенням її територій, а також повернути панування на Євразійському континенті.