Search results

The article focuses on the «Intellectual Dark Web», an informal group of scholars, publicists, and activists who openly opposed the identity politics, political correctness, and the dominance of leftist ideas in American intellectual life. The author examines the reasons for the emergence of this group, names the main representatives and finds that the existence of «dark intellectuals» is the evidence of important problems in US public discourse.The term «Intellectual Dark Web» was coined by businessman Eric Weinstein to describe those who openly opposed restrictions on freedom of speech by the state or certain groups on the grounds of avoiding discrimination and hate speech. Extensive discussion of the phenomenon of «dark intellectuals» began after the publication of Barry Weiss's article «Meet the renegades from the «Intellectual Dark Web» in The New York Times in 2018. The author writes of «dark intellectuals» as an informal group of «rebellious thinkers, academic apostates, and media personalities» who felt isolated from traditional channels of communication and therefore built their own alternative platforms to discuss awkward topics that were often taboo in the mainstream media. One of the most prominent members of this group, Canadian clinical psychologist Jordan Peterson, publicly opposed the C-16 Act in September 2016, which the Canadian government aimed to implement initiatives that would prevent discrimination against transgender people. Peterson called it a direct interference with the right to freedom of speech and the introduction of state censorship. Other members of the group had a similar experience that their views were not accepted in the scientific or media sphere. The existence of the «Intellectual Dark Web» indicates the problem of political polarization and the reduction of the ability to find a compromise in the American intellectual sphere and in American society as a whole.Key words: intellectuals; USA; liberals; conservatives; Intellectual Dark Web; Jordan Peterson. ; У статті йдеться про «темну мережу інтелектуалів» – неформальне об'єднання науковців, публіцистів та активістів, які відкрито виступили проти політики ідентичності, політкоректності і домінування лівих ідей в американському інтелектуальному житті. Автор досліджує причини появи цього угруповання, називає основних представників і з'ясовує, що існування «темних інтелектуалів» є свідченням важливих проблем у пуб­лічному дискурсі США.Ключові слова: інтелектуали; США; ліберали; консерватори; «темна мережа інтелектуалів»; Джордан Пітерсон.

The article deals with the well-known essay of the German-American philosopher Hannah Arendt «Truth and Politics». An attempt was made to actualize the main themes of the essay and stressed that the authoress managed to predict the main threats to the truth in the context of the «post-truth» era and «fake news».Key words: truth, lie, politics, post-truth, fake news, opinion, Hannah Arendt. ; У статті зроблено спробу проаналізувати есей Ханни Арендт «Істина і політика» і актуалізувати його ідеї в контексті епохи «постправди» та «фейкових новин». Арендт вперше опублікувала текст 1967 року в журналі «New Yorker» як відповідь на бурхливу дискусію навколо її книги «Айхман у Єрусалимі. Репортаж про банальність зла». Арендт категорично протиставляє істину і політику. Авторка веде мову про раціональну (філософську, математичну) та фактичну істини. Якщо першу людина пізнає за допомогою власного розуму як філософ чи науковець, то друга – це насамперед події і вчинки, які мають випадковий і непередбачуваний характер. Політика становить найбільшу загрозу саме для фактичної істини, адже її найважче передбачити чи конт­ролювати. У тоталітарних державах із найбільшою нетерпимістю ставились до згадки заборонених фактів, тоді як шкідливі ідеї у певних дозах і під «правильним» ракурсом толерувались. І раціональна, і фактична істини, на думку Арендт, аполітичні за своє природою, адже незалежні від громадської думки, яка є суттю політики. Тому один із найефективніших методів боротьби із ними – стирання розмежувальної лінії між фактом та опінією.Ця тактика, на наш погляд, є однією із основних в епоху «постправди». Ясна річ, протилежністю факту є не опінія, а зумисна брехня. Політично вмотивована неправда небезпечна тим, що стосується багатьох. Традиційна брехня була пов'язана із приховуванням, тоді як модерна – не лише втаємничує, але й руйнує, зокрема й фізично. Брехня є формою насильства, її мета – зміна світу. Результатом її систематичного застосування є особливий цинізм, відмова від категорій «істина – брехня», що призводить до втрати відчуття реальності. Утім, навіть найбільш ефективна брехня ніколи не зможе адекватно замінити істини, з її допомогою не вдасться збудувати чогось реального, а лише примножити штучне та ілюзорне. Тому політики мають змиритись із тим, що їхня перемога над істиною може бути лише тимчасовою, і натомість – всіляко культивувати інституції, де плекають істину – суди, університети та мас-медіа.У статті також зроблено акцент на тому, що поняття «постправда» та «фейкові новини» не варто вважати релевантними категоріями для опису інформаційної реальності, бо від них немає жодної епістемологічної користі, а лише політичний ефект. Натомість, варто повернутись до традиційних понять, які Арендт використовує у своєму есеї, – істина, брехня, факти.Ключові слова: істина, брехня, політика, постправда, фейкові новини, опінія, Ханна Арендт.

The article describes publicism as a discursive sphere of formation of value orientations and ethos of personality. The interaction between author and audience affects the choice of theme and style of publicistic text because the author, trying to be understood, must consider the «vernacular voices» (D. Hauser) and be aware of the relevance of the subject. However, given the multiplicity of concepts in the discourse of the humanities, the term «publicism» can be used in the narrow journalistic sense (V. Zdoroveha) to describe the assemblage of texts on current social and political issues.The author gives theoretical considerations about the importance of the public sphere and the mass media in order to determine the orientations on the basis of which the person's character is created. Numerous historical and sociological studies confirm the fact that the sphere of publicity has played and plays one of the key roles in the formation of personality. Richard Sennett, a well-known American sociologist, in his book «The Fall of a Public Man» notes that in the public space a person created himself, while in the private sphere and especially in the family circle he realized his nature. Famous British scientist John Thompson, who explored the influence of the media on personality formation, notes that this process is increasingly fueled by mediated symbolic material which weakens the connection between personality formation and local experience.The article also identifies samples of publicistic works which comprehended the main value challenges of our time which directly influence the formation of ethos. Examples of such reflection are, in particular, books of the moralistic direction «The Road to Character» by David Brooks and «Status Anxiety» by Alain de Botton.Key words: publicism, value orientations, ethos, personality, public sphere, moral authority, mass media. ; У статті публіцистику окреслено як дискурсивну сферу формування ціннісних орієнтирів та етосу особистості. Наведено теоретичні міркування про важливість публічної сфери і мас-медіа для визначення орієнтирів, на основі яких твориться характер людини. Акцент зроблено на авторі публіцистичного тексту як промоторі ціннісних орієнтирів. Виокремлено зразки публіцистичних праць, в яких осмислено основні ціннісні виклики сучасності, які безпосередньо впливають на формування етосу.Ключові слова: публіцистика, ціннісні орієнтири, етос, особистість, публічна сфера, моральний авторитет, мас-медіа.

The article is devoted to the problem of international legal regulation of the restriction of freedom of expression. There are explored the main international legal acts and practice of human rights international bodies in this field. The authors analyze the main criteria for the legitimate restriction of freedom of expression, and conclude that all restrictions must meet the following requirements: be lawful, be necessary, and be carried out with the purpose provided by the norms of international law. Exploring each of these criteria, the authors further establish the requirements that the doctrine and practice have been developed about them. It is noted that the most extensive list of such criteria is the European Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms of 1950, the somewhat narrower Covenant on Civil and Political Rights of 1966 and the Inter-American Convention on Human Rights of 1969. It is noted that the most extensive list of such criteria are contained in the European Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms of 1950, the somewhat narrower list of such criteria are contained in the Covenant about Civil and Political Rights of 1966 and the Inter-American Convention of Human Rights of 1969. As for the African Convention of Human and Peoples Rights of 1981, it generally implies that freedom of expression is carried out within the limits prescribed by law.It is argued that the norms of international law, in particular Art. 20 of the Covenant about Civil and Political Rights of 1966 sets a number of absolute limits on freedom of expression, namely: prohibition of the propaganda of war, national, racial or religious hatred. Similar norms are duplicated by a number of other international legal instruments.Particular attention is paid to the philosophical-legal views on the question of legitimate restriction of freedom expression of views. The authors note that the opinions of scientists on this subject are significantly different: from the absolute freedom to express opinions until it is fully restrained by the establishment of special procedures, such as previous censorship.Key words: freedom of expression; freedom of speech; limitation freedom of expression; censorship; ECHR; UN Human Rights Committee. ; Стаття присвячена проблемі міжнародно-правового регулювання обмеження свободи вираження поглядів. Досліджуються основні міжнародно-правові акти та практика правозахисних міжнародних органів у цій сфері. Автори аналізують основні критерії правомірного обмеження свободи вираження поглядів і доходять висновку, що всі обмеження повинні відповідати таким вимогам: бути законними, бути необхідними, і здійснюватися з цілю, яка передбачена нормами міжнародного права. Досліджуючи кожен з цих критеріїв, автори додатково встановлюють вимоги, які виробила доктрина і практика щодо них. Зазначено, що найширший перелік таких критеріїв містить Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., дещо вужчий Пакт про громадянські та політичні права 1966 р. та Міжамериканська конвенція прав людини 1969 р. Що ж стосується Африканської конвенції про права людини і народів 1981 р., то вона взагалі передбачає, що свобода вираження поглядів здійснюється в межах, передбачених законом.Наголошено, що норми міжнародного права, зокрема ст. 20 Пакту про громадянські та політичні права 1966 р., встановлює ряд абсолютних обмежень свободи вираження поглядів, а саме: заборону пропаганди війни, національної, расової чи релігійної ненависті. Подібні норми дублює низка інших міжнародно-правових документів.Особливу увагу приділено філософсько-правовим поглядам на питання правомірного обмеження свободи вираження поглядів. Автори зазначають, що думки вчених з цього приводу суттєво відрізняються: від абсолютизації свободи вираження поглядів до повного її обмеження шляхом встановлення особливих процедур, наприклад, попередньої цензури.Ключові слова: свобода слова; свобода вираження поглядів; обмеження свободи вираження поглядів; цензура; ЄСПЛ; Комітет ООН з прав людини.