Suchergebnisse

Здійснено аналіз місця та ролі політичної реклами та політичної агітації в електоральному процесі на прикладі позачергових виборів Президента України-2014. Визначено поняття «політична реклама» в межах українського законодавства та встановлені особливості правового регулювання її здійснення під час виборів Президента України. Обмеження стосуються форм політичної агітації та обсягів її фінансування. З'ясовано, що політична реклама є формою передвиборної агітації та може фінансуватися лише зі спеціально створеного кандидатом на пост Президента виборчим фондом, розмір якого, на відміну від виборів у представницькі органи влади, не є обмеженим. Проведено аналіз виборчих фондів кандидатів на пост Президента на предмет встановлення залежності між витратами та результатом, що є одним з критеріїв ефективності політичної реклами в електоральному процесі. З цією метою проаналізовано структуру витрат виборчих фондів, серед яких переважають витрати на використання ЗМІ. Також аналізуються канали розповсюдження політичної реклами та якість телевізійних передвиборчих рекламних продуктів, серед яких найвагомішими визнаються ЗМІ та відео-роліки. Доведено, що політична реклама впливає на електоральну поведінку, однак прямої залежності успіху кандидата на виборах від обсягу вкладених у політичну агітацію коштів не встановлено, що дозволяє стверджувати про доцільність розгляду інших чинників впливу на електоральну поведінку, зокрема якості політичних програм претендентів, політичного досвіду, суб'єктивних уподобань виборців тощо. ; Здійснено аналіз місця та ролі політичної реклами та політичної агітації в електоральному процесі на прикладі позачергових виборів Президента України-2014. Визначено поняття «політична реклама» в межах українського законодавства та встановлені особливості правового регулювання її здійснення під час виборів Президента України. Обмеження стосуються форм політичної агітації та обсягів її фінансування. З'ясовано, що політична реклама є формою передвиборної агітації та може фінансуватися лише зі спеціально створеного кандидатом на пост Президента виборчим фондом, розмір якого, на відміну від виборів у представницькі органи влади, не є обмеженим. Проведено аналіз виборчих фондів кандидатів на пост Президента на предмет встановлення залежності між витратами та результатом, що є одним з критеріїв ефективності політичної реклами в електоральному процесі. З цією метою проаналізовано структуру витрат виборчих фондів, серед яких переважають витрати на використання ЗМІ. Також аналізуються канали розповсюдження політичної реклами та якість телевізійних передвиборчих рекламних продуктів, серед яких найвагомішими визнаються ЗМІ та відео-роліки. Доведено, що політична реклама впливає на електоральну поведінку, однак прямої залежності успіху кандидата на виборах від обсягу вкладених у політичну агітацію коштів не встановлено, що дозволяє стверджувати про доцільність розгляду інших чинників впливу на електоральну поведінку, зокрема якості політичних програм претендентів, політичного досвіду, суб'єктивних уподобань виборців тощо. ; The place and role of political advertising and political agitation in the electoral process as an example of extraordinary presidential elections - 2014in Ukraine are analyzed in the paper. It's revealed a concept of «political advertising» within the Ukrainian legislation and the peculiarities of the legal regulation of its implementation during the presidential elections in Ukraine. Restrictions relating to forms of political agitation and the volume of financing. It was found that political advertising is a form of agitation and can be financed only with specially crafted by candidate election fund, the size of which, unlike elections to representative bodies of power is not limited. The analysis of the election funds of candidates in terms of establishing relationship between costs and result, which is one of the performance criteria of political advertising effectiveness in the electoral process. For this purpose, analysis of the cost structure of election funds, which are dominated by the cost of the media used. Also examines distribution channels of political advertising and the quality of the TV election advertising products. It is proved that political advertising affects electoral behavior, but direct relationship between the election's success and amount invested in the political campaign funds are not found. That suggests the expediency consideration of other factors influence the electoral behavior, such as political program of applicants, their political experience, subjective preferences of voters and more.

This article analyzes the state policy of Ukraine on regulation of social and religious relations. Determined that the church-state relationship is institutional relationships that are primarily social and political in nature. They have their context every historical day. The history of relations between the state and the Church reaches of the Roman Empire. Separation of church and state began in the Middle Ages and in the Renaissance with the development of civil societies started entry processes of secularization and secular features of social life. The theocracy; tsezaropapizm; state church; intermediate state of separation of church and state; policy of nationalization of religion and the Church are determined among the newest models of the relationship of church and state. Grounded four main types (concepts) of public policy for the regulation of relations between church and state: politics nationalization of religion and the Church; leftist-anarchist views and actions; policy of conciliation in religious matters; policy of tolerance. It is noted that the definition of a national model for each country is the individual case, which is affected by many factors external and internal influences, namely: legal principles, the views of secular and ecclesiastical authority, tradition, spiritual and moral state of society and so on. ; Стаття присвячена аналізу державної політики України щодо регулювання суспільно-релігійних відносин. Визначається, що державно-церковні відносини є між інституціональними відносинами, які переважно носять соціально-політичний характер та в кожну історичну добу мають свій контекст. Історія взаємин між державою і Церквою сягає доби Римської імперії. Відокремлення держави і церкви розпочалося в добу середньовіччя, а в епоху Відродження із становленням громадянських суспільств розпочалися процеси секуляризації і набуття світських рис суспільного життя. Серед новітніх моделей взаємин держави і церкви визначають теократію; цезаропапізм; державна Церква; проміжний стан відокремлення Церкви і держави. політика одержавлення релігії й Церкви. Обґрунтовуються чотири основні види (концепції) державної політики щодо регулювання взаємин держави і Церкви: політика одержавлення релігії й Церкви; лівацько-анархічні погляди та дії; політика примиренства в релігійному питанні; політика толерантності.Зазначено, що визначення національної моделі для кожної окремої країни є індивідуальною справою, на яку впливає чимало чинників зовнішнього та внутрішнього впливу, а саме: правові устої, погляди світської та церковної влади, традиції, духовний та моральний стан суспільства тощо. ; Стаття присвячена аналізу державної політики України щодо регулювання суспільно-релігійних відносин. Визначається, що державно-церковні відносини є між інституціональними відносинами, які переважно носять соціально-політичний характер та в кожну історичну добу мають свій контекст. Історія взаємин між державою і Церквою сягає доби Римської імперії. Відокремлення держави і церкви розпочалося в добу середньовіччя, а в епоху Відродження із становленням громадянських суспільств розпочалися процеси секуляризації і набуття світських рис суспільного життя. Серед новітніх моделей взаємин держави і церкви визначають теократію; цезаропапізм; державна Церква; проміжний стан відокремлення Церкви і держави. політика одержавлення релігії й Церкви. Обґрунтовуються чотири основні види (концепції) державної політики щодо регулювання взаємин держави і Церкви: політика одержавлення релігії й Церкви; лівацько-анархічні погляди та дії; політика примиренства в релігійному питанні; політика толерантності.Зазначено, що визначення національної моделі для кожної окремої країни є індивідуальною справою, на яку впливає чимало чинників зовнішнього та внутрішнього впливу, а саме: правові устої, погляди світської та церковної влади, традиції, духовний та моральний стан суспільства тощо.