Suchergebnisse

The article studies the participation of Bulgarian civil society in corruption counteraction on the national levels. It determines the extent of the "capture" of the state by corruption and underlies the systemic character of corruption in this country despite over a decade of EU membership. It is emphasized that the modern corruption practices in Bulgaria originated in the late 1980s and early 1990s: the overthrow of the communist regime and transition to market economy caused the emergence of informal groups of the former communist nomenklatura. It is noted that these groups still control the decision-making processes in the country by their activities in the "shadow zone" of politics, economy, and justice. Corruption significantly reduces the effect of the EU financial assistance and is an obstacle to Bulgaria's accession to the Schengen Area. The author notes that corruption counteraction has been included in the agenda of public policy only since the formation of I. Kostov's democratic government in 1997. The final decision concerning the European integration vector in Bulgaria's development led to the government and civil society cooperation in defining the national anti-corruption policy.The analysis of the pace of reforms in Bulgaria made it possible to conclude that this country has fallen into a post-communist trap, being in the "grey zone" between socialism and capitalism: de facto, several families form the Bulgarian politics; the media owners usually have close ties with the political elite, leading to lack of quality investigative journalism and to pronounced self-censorship of journalists; none of the Bulgarian ex-government officials have been convicted of corruption crimes. What makes Bulgaria significantly different from the other Central and Eastern European countries (especially Romania and Slovakia) is that the protest actions are not strong enough to force the authorities to take them into account. The largest surge in anti-corruption protests (three "waves") was noted in 2013: 1) protests of socio-economic nature, complemented by anti-corruption demands (January – February); 2) protests against corruption and oligarchic political system (June – July); 3) student anti-corruption protests (November). The author emphasizes that currently the Bulgarian civil society remains relatively weak in its anti-corruption activities. The main obstacles to the effective work of the non-governmental sector include a rather limited participation of the NGOs in the public and political life, lack of solidarity etc. ; Досліджується участь громадянського суспільства Болгарії в протидії корупції на національному рівні. Визначено масштаби корупційного «захоплення держави», підкреслено системний характер корупції в цій країні попри понад десятилітнє членство в ЄС. Акцентовано, що новітні корупційні практики в Болгарії своїм корінням сягають кінця 1980-х ‒ початку 1990-х рр.: повалення комуністичного режиму та перехід до ринкової економіки зумовили появу неформальних угруповань колишньої комуністичної номенклатури. Звернено увагу, що ці угруповання донині контролюють процеси прийняття рішень у державі, діючи в тіньовій зоні політики, економіки й юстиції. Відзначено, що корупція істотно знижує ефект фінансової допомоги ЄС та є перешкодою приєднанню Болгарії до Шенгенської зони. Зауважено, що протидія корупції включена в порядок денний публічної політики лише з 1997 р. із приходом демократичного уряду І. Костова. Констатовано, що остаточна визначеність щодо євроінтеграційного вектора розвитку Болгарії зумовила співпрацю уряду та громадянського суспільства у виробленні національної антикорупційної політики.Аналіз темпів реформ у Болгарії уможливив висновок, що ця країна потрапила в посткомуністичну пастку, опинившись у «сірій зоні» між соціалізмом і капіталізмом: фактично кілька родин формують болгарську політику; власники медіа переважно тісно пов'язані з політичною елітою, тому бракує якісних журналістських розслідувань, увиразнена самоцензура журналістів; жоден із болгарських екс-урядовців не відбуває покарання за вчинені корупційні злочини. Звернено увагу, що Болгарія істотно відрізняється від інших держав Центрально-Східної Європи (найперше, Румунії та Словаччини) тим, що протестні акції тут не настільки потужні, аби влада була вимушена прислухатися до них. Відзначений найбільший в історії Болгарії сплеск антикорупційних протестів (три «хвилі») 2013 р.: 1) протести соціально-економічного спрямування, доповнені антикорупційними вимогами (січень – лютий); 2) протести проти корупції та олігархічної політичної системи (червень ‒ липень); 3) студентські антикорупційні протести (листопад). Підкреслено, що нині болгарське громадянське суспільство залишається порівняно слабким у своїй антикорупційній протидії. Перешкодами ефективній роботі неурядового сектора визначено доволі обмежену участь НУО в громадсько-політичному житті, відсутність солідарності та ін.

The article studies the participation of Bulgarian civil society in corruption counteraction on the national levels. It determines the extent of the "capture" of the state by corruption and underlies the systemic character of corruption in this country despite over a decade of EU membership. It is emphasized that the modern corruption practices in Bulgaria originated in the late 1980s and early 1990s: the overthrow of the communist regime and transition to market economy caused the emergence of informal groups of the former communist nomenklatura. It is noted that these groups still control the decision-making processes in the country by their activities in the "shadow zone" of politics, economy, and justice. Corruption significantly reduces the effect of the EU financial assistance and is an obstacle to Bulgaria's accession to the Schengen Area. The author notes that corruption counteraction has been included in the agenda of public policy only since the formation of I. Kostov's democratic government in 1997. The final decision concerning the European integration vector in Bulgaria's development led to the government and civil society cooperation in defining the national anti-corruption policy.The analysis of the pace of reforms in Bulgaria made it possible to conclude that this country has fallen into a post-communist trap, being in the "grey zone" between socialism and capitalism: de facto, several families form the Bulgarian politics; the media owners usually have close ties with the political elite, leading to lack of quality investigative journalism and to pronounced self-censorship of journalists; none of the Bulgarian ex-government officials have been convicted of corruption crimes. What makes Bulgaria significantly different from the other Central and Eastern European countries (especially Romania and Slovakia) is that the protest actions are not strong enough to force the authorities to take them into account. The largest surge in anti-corruption protests (three "waves") was noted in 2013: 1) protests of socio-economic nature, complemented by anti-corruption demands (January – February); 2) protests against corruption and oligarchic political system (June – July); 3) student anti-corruption protests (November). The author emphasizes that currently the Bulgarian civil society remains relatively weak in its anti-corruption activities. The main obstacles to the effective work of the non-governmental sector include a rather limited participation of the NGOs in the public and political life, lack of solidarity etc. ; Досліджується участь громадянського суспільства Болгарії в протидії корупції на національному рівні. Визначено масштаби корупційного «захоплення держави», підкреслено системний характер корупції в цій країні попри понад десятилітнє членство в ЄС. Акцентовано, що новітні корупційні практики в Болгарії своїм корінням сягають кінця 1980-х ‒ початку 1990-х рр.: повалення комуністичного режиму та перехід до ринкової економіки зумовили появу неформальних угруповань колишньої комуністичної номенклатури. Звернено увагу, що ці угруповання донині контролюють процеси прийняття рішень у державі, діючи в тіньовій зоні політики, економіки й юстиції. Відзначено, що корупція істотно знижує ефект фінансової допомоги ЄС та є перешкодою приєднанню Болгарії до Шенгенської зони. Зауважено, що протидія корупції включена в порядок денний публічної політики лише з 1997 р. із приходом демократичного уряду І. Костова. Констатовано, що остаточна визначеність щодо євроінтеграційного вектора розвитку Болгарії зумовила співпрацю уряду та громадянського суспільства у виробленні національної антикорупційної політики.Аналіз темпів реформ у Болгарії уможливив висновок, що ця країна потрапила в посткомуністичну пастку, опинившись у «сірій зоні» між соціалізмом і капіталізмом: фактично кілька родин формують болгарську політику; власники медіа переважно тісно пов'язані з політичною елітою, тому бракує якісних журналістських розслідувань, увиразнена самоцензура журналістів; жоден із болгарських екс-урядовців не відбуває покарання за вчинені корупційні злочини. Звернено увагу, що Болгарія істотно відрізняється від інших держав Центрально-Східної Європи (найперше, Румунії та Словаччини) тим, що протестні акції тут не настільки потужні, аби влада була вимушена прислухатися до них. Відзначений найбільший в історії Болгарії сплеск антикорупційних протестів (три «хвилі») 2013 р.: 1) протести соціально-економічного спрямування, доповнені антикорупційними вимогами (січень – лютий); 2) протести проти корупції та олігархічної політичної системи (червень ‒ липень); 3) студентські антикорупційні протести (листопад). Підкреслено, що нині болгарське громадянське суспільство залишається порівняно слабким у своїй антикорупційній протидії. Перешкодами ефективній роботі неурядового сектора визначено доволі обмежену участь НУО в громадсько-політичному житті, відсутність солідарності та ін.

The importance of the technological revolution for the progress of society and the state, as well as the threats it causes to social policy, are emphasized. The emphasis is on the likelihood of significant changes in the labor market through the introduction of robotic technology and the emergence of a platform economy. It is emphasized that the latest technologies are radically changing the structure of employment and other areas related to the social policy of the state. Attention is drawn to the need for greater attention from emerging countries on the effects of technological advancement, as they can deepen inequalities and foster social tension. It is argued that in the short term, technology will determine the boundaries of social policy. It is stated that in the conditions of changes in the labor market, the institute of the welfare state may be faced with the challenge of financial insolvency to fulfill its obligations. Therefore, the authors draw attention to the reform scenarios: the introduction of a tax on robotic machinery, the introduction of unconditional basic income, the improvement of taxation of income derived from the functioning of the platform economy, etc. It is emphasized that technological advances can also reduce social costs: technical innovation will make it easier to care for the elderly and the sick; available advanced medical technologies will facilitate rapid diagnosis and recovery, and the like. It was stated that it is advisable for governments to review the financial base of the welfare state as soon as possible, in order to prevent a significant budget deficit.The authors emphasize that technological advances open both new opportunities and increase risks for the welfare state. If governments introduce technological innovation taxes, tax new forms of income for citizens, the prospect of preventing erosion of existing social protection systems is not ruled out, and digital structural changes can even strengthen the sustainability of public finances. ; Наголошено на значенні технологічної революції для прогресу суспільства та держави, а також на тих загрозах, які вона зумовлює для соціальної політики. Акцентовано на ймовірності значних змін на ринку праці через впровадження роботизованої техніки та появи платформової економіки. Підкреслено, що новітні технології кардинально видозмінюють структуру зайнятості та інші сфери, пов'язані зі соціальною політикою держави. Звернено увагу на потребу більшої уваги новітніх держав до питань наслідків технологічного прогресу, оскільки вони можуть поглибити нерівності, сприяти росту соціальної напруги. Аргументовано, що в близькій перспективі технології будуть визначати межі соціальної політики. Висловлено застереження, що в умовах змін на ринку праці інститут соціальної держави може опинитися перед викликом фінансової неспроможності для виконання взятих на себе зобов'язань. Відтак автори звертають увагу на сценарії реформ: запровадження податку на роботизовану техніку, впровадження безумовного базового доходу, удосконалення оподаткування доходів, отриманих від функціонування платформової економіки та ін. Підкреслено, що водночас технологічний прогрес може й зменшити витрати на соціальну сферу: технічні інновації спростять догляд за людьми похилого віку та хворими; доступні передові медичні технології сприятимуть швидкій діагностиці та одужанню тощо. Констатовано, що урядам доцільно якнайшвидше переглянути фінансову основу соціальної держави, щоб запобігти значному дефіциту державного бюджету.Автори підкреслюють, що технологічний прогрес відкриває як нові можливості, так і посилює ризики для соціальної держави. Якщо уряди впроваджуватимуть податки на технологічні новації, налагодять оподаткування нових форм отримання громадянами доходів, то не виключена перспектива запобігання ерозії чинних систем соціального захисту, а цифрові структурні зміни можуть навіть посилити стійкість державних фінансів.

The importance of the technological revolution for the progress of society and the state, as well as the threats it causes to social policy, are emphasized. The emphasis is on the likelihood of significant changes in the labor market through the introduction of robotic technology and the emergence of a platform economy. It is emphasized that the latest technologies are radically changing the structure of employment and other areas related to the social policy of the state. Attention is drawn to the need for greater attention from emerging countries on the effects of technological advancement, as they can deepen inequalities and foster social tension. It is argued that in the short term, technology will determine the boundaries of social policy. It is stated that in the conditions of changes in the labor market, the institute of the welfare state may be faced with the challenge of financial insolvency to fulfill its obligations. Therefore, the authors draw attention to the reform scenarios: the introduction of a tax on robotic machinery, the introduction of unconditional basic income, the improvement of taxation of income derived from the functioning of the platform economy, etc. It is emphasized that technological advances can also reduce social costs: technical innovation will make it easier to care for the elderly and the sick; available advanced medical technologies will facilitate rapid diagnosis and recovery, and the like. It was stated that it is advisable for governments to review the financial base of the welfare state as soon as possible, in order to prevent a significant budget deficit.The authors emphasize that technological advances open both new opportunities and increase risks for the welfare state. If governments introduce technological innovation taxes, tax new forms of income for citizens, the prospect of preventing erosion of existing social protection systems is not ruled out, and digital structural changes can even strengthen the sustainability of public finances. ; Наголошено на значенні технологічної революції для прогресу суспільства та держави, а також на тих загрозах, які вона зумовлює для соціальної політики. Акцентовано на ймовірності значних змін на ринку праці через впровадження роботизованої техніки та появи платформової економіки. Підкреслено, що новітні технології кардинально видозмінюють структуру зайнятості та інші сфери, пов'язані зі соціальною політикою держави. Звернено увагу на потребу більшої уваги новітніх держав до питань наслідків технологічного прогресу, оскільки вони можуть поглибити нерівності, сприяти росту соціальної напруги. Аргументовано, що в близькій перспективі технології будуть визначати межі соціальної політики. Висловлено застереження, що в умовах змін на ринку праці інститут соціальної держави може опинитися перед викликом фінансової неспроможності для виконання взятих на себе зобов'язань. Відтак автори звертають увагу на сценарії реформ: запровадження податку на роботизовану техніку, впровадження безумовного базового доходу, удосконалення оподаткування доходів, отриманих від функціонування платформової економіки та ін. Підкреслено, що водночас технологічний прогрес може й зменшити витрати на соціальну сферу: технічні інновації спростять догляд за людьми похилого віку та хворими; доступні передові медичні технології сприятимуть швидкій діагностиці та одужанню тощо. Констатовано, що урядам доцільно якнайшвидше переглянути фінансову основу соціальної держави, щоб запобігти значному дефіциту державного бюджету.Автори підкреслюють, що технологічний прогрес відкриває як нові можливості, так і посилює ризики для соціальної держави. Якщо уряди впроваджуватимуть податки на технологічні новації, налагодять оподаткування нових форм отримання громадянами доходів, то не виключена перспектива запобігання ерозії чинних систем соціального захисту, а цифрові структурні зміни можуть навіть посилити стійкість державних фінансів.