Suchergebnisse

В результаті дослідження книги Кутба «Віхи на шляху до Аллаха» було виділено та проаналізовано п'ять свідчень того, що вчення Саїда Кутба є деструктивним. По-перше, це вчення спрямоване на досягнення світового панування військовим шляхом. По-друге, воно розпалює ненависть щодо величезних мас людей за релігійною ознакою. По-третє, воно виправдовує релігійні війни. По-четверте, вчення Кутба агітує за встановлення тоталітарного суспільства. По-п'яте, дане вчення пропонує техніки підготовки релігійних екстремістів. Виявлено, що головним засобом досягнення своїх цілей Кутб проголошує наступальний військовий джихад. Причому, на його думку, цей джихад має вестися як стосовно всіх не мусульманських держав, так і всіх сучасних йому мусульманських держав, оскільки, на переконання Кутба, там живуть «несправжні мусульмани». Встановлено три причини неспроможності вчення С. Кутба. По-перше, це вчення засноване на маніпуляціях, наведенні вирваних з контексту цитат Корану та видавані бажаного за дійсне. По-друге, дане вчення оголошує війну всьому світові, що невідворотно призведе до поразки спроб його втілення у життя. По-третє, воно прагне примусити людей ХХІ століття жити у суворій відповідності до норм життя VII століття, що є утопією.

The research of the Sayyid Qutb's book "Milestones Along the Way" argued that Qutb's doctrine is dangerous. Firstly, this doctrine aims to achieve world domination by military means. Secondly, it incites religious hatred against the huge masses of people. Thirdly, this doctrine justifies religious wars. Fourthly, it agitates for the establishment of a totalitarian society. Fifthly, it offers training techniques for religious extremists. Sayyid Qutb proclaims an offensive military jihad as the main mean to achieve his goals. Sayyid Qutb emphasizes that the jihad has to subjugate the whole world and captured peoples have either to become Muslims, or to pay tributes (jizya) during all life. Moreover, the study found the three causes of the failure of Sayyid Qutb's doctrine. Firstly, this doctrine is based on manipulations and quoting Muhammad's words out of their context. Secondly, Sayyid Qutb's doctrine declares the war toward the whole world and attempts to implement this idea will inevitably lead to defeat. Thirdly, it seeks to force the 21st century people live according to the norms of the seventh century people and it obviously is a utopia. Also, the study argued that Qutb's ideas are dangerous not only to non-Muslim people, but also to Muslims. Firstly, Sayyid Qutb offers Muslims to fight against their own Muslim states. This idea would provoke civic, fratricidal wars in Muslim countries. Secondly, Qutb opposes the classic Islam doctrine, offering his own understanding of Islam instead. Well-known Muslim scholars criticize points of Qutb's understanding. Thirdly, radical attempts to implement Sayyid Qutb's doctrine set people from different countries against Islam, because these radicals hide behind the name of Islam. Sayyid Qutb regards our time as an arena for the relapse of the events that took place in the seventh century, when salafs (the first Muslims) increased the Islamic theocratic state ownership from one oasis in the desert to vast areas stretching from India to the Atlantic Ocean. Qutb believes that all the twentieth century counties without exception (both non-Muslim counties and Muslim ones) are in the state of pagan ignorance now. He emphasizes that this state requires immediate relapse of the events of more than a thousand years ago - when Muslim warriors carried Islam by sword in all the land which they were able to conquer. ; В результате исследования книги Кутба «Вехи на пути к Аллаху» было выделено и проанализировано пять свидетельств того, что учение Саида Кутба является деструктивным. Во-первых, данное учение направлено на достижение мирового господства военным путём. Во-вторых, оно разжигает ненависть относительно огромных масс людей по религиозному признаку. В-третьих, оно оправдывает религиозные войны. В-четвёртых, учение Кутба агитирует за установление тоталитарного общества. В-пятых, данное учение предлагает техники подготовки религиозных экстремистов. Выявлено, что главным средством достижения своих целей Кутб провозглашает наступательный военный джихад. Причём, по его мнению, этот джихад должен вестись как относительно всех немусульманских государств, так и относительно всех современных ему мусульманских государств, поскольку, по убеждению Кутба, там живут «ненастоящие мусульмане». Установлено три причины несостоятельности учения С. Кутба. Во-первых, это учение основано на манипуляциях, приведении вырванных из контекста цитат Корана и выдаче желаемого за действительное. Во-вторых, это учение объявляет войну всему миру, что неизбежно приведёт к поражению попыток его воплощения в жизнь. В-третьих, оно стремится заставить людей ХХІ столетия жить в строжайшем соответствии с нормами VII столетия, что является утопией. ; В результаті дослідження книги Кутба «Віхи на шляху до Аллаха» було виділено та проаналізовано п'ять свідчень того, що вчення Саїда Кутба є деструктивним. По-перше, це вчення спрямоване на досягнення світового панування військовим шляхом. По-друге, воно розпалює ненависть щодо величезних мас людей за релігійною ознакою. По-третє, воно виправдовує релігійні війни. По-четверте, вчення Кутба агітує за встановлення тоталітарного суспільства. По-п'яте, дане вчення пропонує техніки підготовки релігійних екстремістів. Виявлено, що головним засобом досягнення своїх цілей Кутб проголошує наступальний військовий джихад. Причому, на його думку, цей джихад має вестися як стосовно всіх не мусульманських держав, так і всіх сучасних йому мусульманських держав, оскільки, на переконання Кутба, там живуть «несправжні мусульмани». Встановлено три причини неспроможності вчення С. Кутба. По-перше, це вчення засноване на маніпуляціях, наведенні вирваних з контексту цитат Корану та видавані бажаного за дійсне. По-друге, дане вчення оголошує війну всьому світові, що невідворотно призведе до поразки спроб його втілення у життя. По-третє, воно прагне примусити людей ХХІ століття жити у суворій відповідності до норм життя VII століття, що є утопією.

Встановлено, що радикальний салафізм викликає значну критику у відомих мусульманських вчених різних мазхабів. Виявлено, що, на думку Равіля Гайнутдіна та Рамадана аль-Буті, салафізм виникає набагато пізніше епохи салафів, що спростовує претензію представників радикального салафізму на нібито історичну фундованість особливого статусу салафізму в ісламі. Р. Гайнутдін вважає, що салафізм виник не раніше Х століття, а аль-Буті аргументує, що це сталося тільки у ХІХ столітті. З'ясовано, що критика салафітами нововведень у релігії та житті мусульман викликає спротив мусульманських вчених, які вказують, що, по-перше, самі салафи, тобто перші три покоління мусульман, яких салафіти називають взірцем, припускали можливість певних нововведень, а по-друге, салафізм як такий є нововведенням. Показано, що застосування радикальними салафітами практики такфіру критикується мусульманськими вченими як невідповідне ісламському вченню. Так, Р. Гайнутдін пише, що звинувачувати в невір'ї має Суддя Судного дня, а не салафіти. Виявлено, що, з точки зору Р. Гайнутдіна та аль-Буті, нетерпимість до інакомислячих, яка притаманна представникам радикального салафізму, є деструктивною, адже веде до розколу мусульманської умми та розпалювання конфліктів. Також у статті показано деструктивний характер джихадійського салафізму.

Показано, що, будучи одним із потужних напрямків в ісламі, салафізм має не тільки самобутній набір релігійних уявлень та практик, але й власну теоретико-релігійну основу у вигляді специфічної релігійно-правової та релігійно-філософської традиції тлумачення мусульманського вчення. З'ясовано, що у складуванні теоретичної бази салафізму наявні два наступних етапи: релігійно-правовий, який представлений, зокрема, ідеями таких мислителів, як Ахмад ібн Ханбаль та Мухаммад ібн Абд аль-Ваххаб ібн Сулейман ат-Тамімі; а також релігійно-філософський етап, який представлений, зокрема, такими авторами, як Абу аль-Ала Маудуді та Саїд Кутб. Було аргументовано, що специфічність тлумачення салафітами понять «таухід», «такфір», «джихад» складають ядро самобутності теоретичної бази радикального салафізму. Вказано, що ідею таухіду салафіти тлумачать, по-перше, надзвичайно ригористично, а по-друге, проеціюючи релігійні уявлення на політико-правову сферу. Практику «такфіру» салафіти тлумачать дуже широко, вважаючи, що звинувачення у куфрі може бути спрямовано не тільки на представників усіх релігій, окрім ісламу, але і на мусульман, які не хочуть власними діями доводити те, що вони не є мушріками. Серед тлумачень джихаду радикальні салафіти вважають можливим пропагувати та практикувати «джихад у формі меча» не тільки в якості засобу захисту, але і як наступальний засіб.

Salafism is a notable phenomenon not only in the religious and political life of the Muslim countries, but also in those states that are far from Islam, because of the extremist activity of a number of radical organizations of the Salafism orientation. The clarification of the specifics of the worldview of salafists is an important issue, because it will help to understand the essence of their aspirations, as well as to promote the development of effective practices to prevent the destructive actions of radical Salafists. The purpose of this study is to identify and systematize the constructs that are the theoretical basis of Salafism. To achieve this goal, the study solved two research tasks. Firstly, the study analyzed the works of Islamic thinkers whose teachings had a significant influence on the formation of Salafism, and also revealed the specifics of the ideas offered by these thinkers. Secondly, the study highlighted the conceptual core of Salafism. The study shown that Salafism has not only own set of religious ideas and practices, but also its own theoretical and religious basis in the form of a specific religious-legal and religious-philosophical tradition of the interpretation of the Muslim doctrine. Moreover, study found that the following two stages are in the evolution of theoretical basis of Salafism: the religious-legal stage and religious-philosophical one. The first is represented, in particular, by the ideas of such thinkers as Ahmad ibn Hanbal and Muhammad ibn ʿAbd al-Wahhab. The second is represented, in particular, by such authors as Syed Abul A'la Maududi and Sayyid Qutb. The study argued that the specificity of Salafists' interpretation of the concepts 'tawhid', 'takfir', 'jihad' constitutes the core of the originality of radical Salafism theoretical basis. Salafists interpret the idea of tawhid extremely rigorously and by projecting religious ideas to the political and legal spheres. The practice of takfir is interpreted by the Salafites very broadly, considering that the accusations in kufr can be directed not only to believers of all other religions, but also to Muslims who do not want to prove by their own actions that they are not kafirs. Among the interpretations of jihad, radical Salafists consider that it is possible to propagate and practice «jihad in the form of a sword» not only as a mean of protection, but also as an offensive mean. ; Показано, что, будучи одним из мощных направлений в исламе, салафизм имеет не только самобытный набор религиозных представлений и практик, но и собственную теоретико-религиозную основу в виде специфической религиозно-правовой и религиозно-философской традиции толкования мусульманского учения. Установлено, что в складировании теоретической базы салафизма имеются два следующих этапа: религиозно-правовой, который представлен, в частности, идеями таких мыслителей, как Ахмад ибн Ханбаль и Мухаммад ибн Абд аль-Ваххаб ибн Сулейман ат-Тамими; а также религиозно-философский этап, который представлен, в частности, такими авторами, как Абу аль-Ала Маудуди и Кутб. Было аргументировано, что специфичность толкования салафитами понятий «Таухид», «такфир», «джихад» составляют ядро самобытности теоретической базы радикального салафизма. Указано, что идею таухиду салафиты толкуют, во-первых, чрезвычайно ригористично, а во-вторых, проецируя религиозные представления на политико-правовую сферу. Практику «такфир» салафиты толкуют слишком широко, считая, что обвинения в куфре может быть направлено не только на представителей всех религий, кроме ислама, но и на мусульман, которые не хотят собственными действиями доказывать то, что они не являются мушрикамы. Среди толкований джихада радикальные салафиты считают возможным пропагандировать и практиковать «джихад в форме меча» не только в качестве средства защиты, но и как наступательное средство. ; Показано, що, будучи одним із потужних напрямків в ісламі, салафізм має не тільки самобутній набір релігійних уявлень та практик, але й власну теоретико-релігійну основу у вигляді специфічної релігійно-правової та релігійно-філософської традиції тлумачення мусульманського вчення. З'ясовано, що у складуванні теоретичної бази салафізму наявні два наступних етапи: релігійно-правовий, який представлений, зокрема, ідеями таких мислителів, як Ахмад ібн Ханбаль та Мухаммад ібн Абд аль-Ваххаб ібн Сулейман ат-Тамімі; а також релігійно-філософський етап, який представлений, зокрема, такими авторами, як Абу аль-Ала Маудуді та Саїд Кутб. Було аргументовано, що специфічність тлумачення салафітами понять «таухід», «такфір», «джихад» складають ядро самобутності теоретичної бази радикального салафізму. Вказано, що ідею таухіду салафіти тлумачать, по-перше, надзвичайно ригористично, а по-друге, проеціюючи релігійні уявлення на політико-правову сферу. Практику «такфіру» салафіти тлумачать дуже широко, вважаючи, що звинувачення у куфрі може бути спрямовано не тільки на представників усіх релігій, окрім ісламу, але і на мусульман, які не хочуть власними діями доводити те, що вони не є мушріками. Серед тлумачень джихаду радикальні салафіти вважають можливим пропагувати та практикувати «джихад у формі меча» не тільки в якості засобу захисту, але і як наступальний засіб.

In the first decades of the 21st century in Europe there is a real outbreak of conflicts, which is based on religious issues. These events require a thorough understanding, as they can lead to catastrophic consequences. One of the methodological tools for this reflection can be a civilization analysis approach that can effectively help to understand the essence of religious conflicts in modern Europe. The study applied Arnold Toynbee's concept 'Challenge and response' to the current situation of Muslim migration to Europe. As a result we demonstrated that this situation is the 'response' to the 'challenge' of the previous colonisation of Muslim countries by the European states. We found three components of this 'response'. Firstly, there is the mass character of the migration of the Muslim population to European lands. Secondly, we mean fertility of the Muslim population in Europe as a background of future domination. Thirdly, there is a wave of violence in many lands with Muslim population during the last decades. Moreover, we argue that an emergence of enclaves of Islamic civilization within the European countries creates conflictogenic centres in the Western civilization. We reveal a mechanism of increasing the number of religious fanatics among Muslim migrants. Feeling the impossibility of providing the Islamic-style political and legal conditions of life in Europe, representatives of Islamic civilization are looking for compensation in the subjective spiritual sphere of Muslim religion, where positions of radical Islam are strong. This process is activated, firstly, by the fact that religion is one of the main means of self-identification for any migrants; secondly, by the fact of disappointment in secular government of Western society. We showed that all elements for appearing a massive civilization conflict are available in Europe in the first two decades of the 21st century. In particular, there are not only religious terrorists of Islamist orientation, but terrorists who direct their actions towards representatives of Islamic civilization act too. Islamophobia that is widely spread in Europe now could be a trigger of flaming this conflict up. Consequently, we state that the conflict situation that has developed in the modern Europe in the field of relations between the representatives of Western and Islamic civilizations requires immediate search for solutions. ; Применение концепции «вызова и ответа» А. Тойнби к анализу специфики современной миграции мусульманского населения в Европу позволило обосновать, что данная специфика является «ответом» относительно «вызова» предшествующей колонизации мусульманских стран европейскими метрополиями. Было установлено, что составляющими этого «ответа» являются, во-первых, массовый характер миграции мусульманского населения на европейские земли; во-вторых, чрезвычайно высокие темпы роста мусульманского населения в Европе как залог будущего доминирования; в-третьих, волна насилия, в том числе религиозного терроризма, которая не утихает последние десятилетия. Установлено, что появление внутри европейских стран анклавов Исламской цивилизации создаёт конфликтогенные очаги внутри Западной цивилизации. Также было показано, что по итогам первых двух десятилетий ХХІ века в Европе наличествуют все элементы для разворачивания масштабного цивилизационно-религиозного конфликта, в частности, действуют не только исламистские террористы, но и проявились террористы, которые направляют свои действия на представителей Исламской цивилизации, а также в странах Европы активно распространяется исламофобия. Таким образом, конфликтная ситуация, которая сложилась в современной Европе в сфере отношений представителей Западной и Исламской цивилизации требует немедленных поисков средств для своего решения. ; Застосування концепту «виклику та відповіді» А. Тойнбі до аналізу специфіки сучасної міграції мусульманського населення в Європу дозволило обґрунтувати, що дана специфіка є «відповіддю» стосовно «виклику» попередньої колонізації мусульманських країн європейськими метрополіями. Було встановлено, що складовими цієї «відповіді» є, по-перше, масовий характер міграції мусульманського населення на європейські терени; по-друге, надвисокі темпи зростання мусульманського населення в Європі як запорука майбутнього домінування; по-третє, хвиля насилля, в тому числі релігійного тероризму, яка не вщухає останні десятиліття. З'ясовано, що поява всередині європейських країн анклавів Ісламської цивілізації створює конфліктогенні осередки всередині Західної цивілізації. Також було показано, що за підсумками перших двох десятиліть ХХІ століття в Європі стали наявними всі елементи для розгортання масштабного цивілізаційно-релігійного конфлікту, зокрема, діють не лише релігійні терористи ісламістського спрямування, але і з'явились терористи, котрі спрямовують свої дії щодо представників Ісламської цивілізації, а також у країнах Європи активно поширюється ісламофобія. Отже, конфліктна ситуація, яка склалася в сучасній Європі у сфері стосунків представників Західної та Ісламської цивілізації потребує негайних пошуків засобів свого вирішення.

Встановлено, що, на переконання Алена Бадью, зло проявляє себе в ході здійснення суб'єктом того чи іншого процесу істини, як антипод істини, як перешкода її здійснення. За словами Алена Бадью, зло – це переривання істини під тиском особливих чи особистісних інтересів. З'ясовано, що, за класифікацією Бадью, породжувати істини здатні чотири родові процедури – політичне винайдення, поема, матема та любов. За теорією Алена Бадью, у процесу істини є три основні виміри, кожному з яких відповідає своє «ім'я» чи «фігура» зла. Перший вимір – це подія, яка примушує з'явитися «щось інше», ніж поточні ситуації, думки чи застиглі знання. В рамках даного виміру зло проявляє себе як «личина чи терор», що полягає в тому, аби стверджувати, що стан, який передував виникненню вищеназваної події, був чимось цінним. Другий вимір – це вірність, яка полягає в тому, щоб слідувати «імперативу події». В рамках даного виміру зло виступає як «зрада» і полягає в тому, що не збережено вірність. Третій вимір – це власне істина, яка вибудовує вірність. У цьому вимірі зло виступає як «катастрофа» і полягає в абсолютизації сили істини.

Встановлено, що, на переконання Алена Бадью, зло проявляє себе в ході здійснення суб'єктом того чи іншого процесу істини, як антипод істини, як перешкода її здійснення. За словами Алена Бадью, зло – це переривання істини під тиском особливих чи особистісних інтересів. З'ясовано, що, за класифікацією Бадью, породжувати істини здатні чотири родові процедури – політичне винайдення, поема, матема та любов. За теорією Алена Бадью, у процесу істини є три основні виміри, кожному з яких відповідає своє «ім'я» чи «фігура» зла. Перший вимір – це подія, яка примушує з'явитися «щось інше», ніж поточні ситуації, думки чи застиглі знання. В рамках даного виміру зло проявляє себе як «личина чи терор», що полягає в тому, аби стверджувати, що стан, який передував виникненню вищеназваної події, був чимось цінним. Другий вимір – це вірність, яка полягає в тому, щоб слідувати «імперативу події». В рамках даного виміру зло виступає як «зрада» і полягає в тому, що не збережено вірність. Третій вимір – це власне істина, яка вибудовує вірність. У цьому вимірі зло виступає як «катастрофа» і полягає в абсолютизації сили істини. ; Alain Badiou's philosophical views study is an important philosophical task. This author is one of the most profound philosophers of our time. Especially important is the study of Badiou's ideas which helps to determine grounds of destructive phenomena in contemporary society. There is a number of researchers who are interested in Badiou's philosophy. For instance, Kathleen R. Kesson, James G. Henderson, Oliver Marchart, Hollis Phelps, Viktor Okorokov, Vitaliy Kosyhin, Svitlana Solovyova, and others. However, the researchers usually do not pay big attention to the study of Badiou's ideas about causes of evil. This article is aimed at the analysis and explication of such ideas. It has been proved that Badiou describes the idea that evil manifests itself as an obstacle in processes of the truth. Badiou considers that there are subjects of evil in society. According to Alain Badiou, the subjects of evil interrupt processes of the truth by their own personal interests. It has been shown in the article that Badiou believes in the existence of four procedures that produce the truth. It is politics, poem, math and love. In politics, the goodness is equality. In arts, it exemplifies the invention of new forms. In science, the goodness constitutes free thought. In love, the good means the understanding of the needs of other person. Badiou considers that a process of the truth has three dimensions. The event that caused the creation of something new is the first dimension of the process of the truth. At this dimension evil appears as 'mask or terror.' This kind of evil tries to prove that the new one is not better then the old one. According to Badiou, fidelity to the event is the second dimension of a process of the truth. In this dimension evil appears as 'betrayal.' The truth's strictly speaking is the third dimension of a process of the truth. In this dimension evil appears as 'catastrophe.' This kind of evil tries to identify the truth with a certain total power. Effective fight with the evil, by the opinion of A. Badiou, can only be based on that particular kind of truth, which is trying to discredit a particular kind of evil. According to Alain Badiou, the universal ideas like the ideas of human rights would be powerless to fight evil. The best mean for such fighting is to remain faithful to the truth. ; Установлено, что, по убеждению Алена Бадью, зло проявляет себя в ходе осуществления субъектом того или иного процесса истины, в качестве антипода истины, в качестве препятствия ее осуществления. По словам А. Бадью, зло–это прерывание истины под давлением особенных или личностных интересов. Выяснено, что, за классификацией Бадью, порождать истины способны четыре родовые процедуры – политическое изобретение, поэма, матема и любовь. По теории Алена Бадью, у процесса истины есть три основных измерения, каждому из которых соответствует свое «имя» или «фигура» зла. Первое измерение – это событие, которое заставляет появиться «нечто новое», по сравнению с текущей ситуацией, мыслью или знанием. В рамках данного измерения зло проявляет себя как «личина или террор», что состоит в том, чтобы утверждать, что состояние, которое предшествует возникновению вышеназванной истины, было чем-то ценным. Второе измерение – это верность, которая состоит в том, чтобы следовать «императиву события». В рамках данного измерения зло выступает в качестве «предательства» и состоит в том, что не сохраняется верность. Третье измерение – это собственно истина, которая выстраивает верность. В этом измерении зло выступает как «катастрофа» и состоит в абсолютизации силы истины.