Автори осмислюють двосторонні ізраїльсько-китайські відносини через призму технологічного підходу, який дозволив виділити ефективні зовнішньополітичні заходи для зміцнення взаємовигідного співробітництва обох країн на міжнародній арені. Завдяки технологічному підходу автори розглядають такі заходи як технології, що стають чинником зміцнення міжнародної безпеки та глобального управління взамозалежністю. Дослідники доводять, що розвиток двосторонніх ізраїльсько-китайських відносин був обумовлений розвитком зовнішньополітичних технологій обох країн, сприявших їх ефективному взаємному посиленню на міжнародній арені. Технології двосторонніх відносин створили ефективну взаємність між Ізраїлем та Китаєм. Для Ізраїлю важливим результатом технологічно-дипломатичного зближення з Китаєм стало здобуття більшої незалежності від США. Своєю чергою, Китай використав своє зближення з Ізраїлем як технологію боротьби проти американського впливу в регіоні. На первісному етапі налагодження двосторонніх ізраїльсько-китайських відносин помітний ефект дала китайська зовнішньополітична технологія гармонізації світу. Вагому роль також відіграли технології двосторонньої таємної дипломатії, а також технології безпекової дипломатії. В останні роки переважне значення у двосторонніх ізраїльсько-китайських відносинах проявила себе китайська геополітична технологія, що передбачає партнерство з Ізраїлем у загальній близькосхідній політиці, підрив позицій США в регіоні та реалізацію ініціативи «Один пояс, один шлях».
Автори осмислюють зовнішню політику Ізраїлю в напрямку Центральної Азії та Кавказу через аналіз технології периферії. Проголосивши незалежність 14 травня 1948 року, держава Ізраїль опинилася у ворожому оточені сусідських арабських країн, які одразу оголосили війну новоствореній країні. Ця війна ввійшла в історію під назвою «Війна за Незалежність» («Мільхемет hа-Ацмаут»). З самого початку Ізраїль не мав впевненої та стабільної, перш за все, політичної підтримки наддержавами того часу. Уряд країни розробив «доктрину» периферії у 50-х роках ХХ століття. Мета полягала у встановлені дипломатичних відносин з неарабськими, мусульманськими державами світу, щоб отримати визнання на світовій політичній арені та показати, що не існує ніяких суперечок між євреями та мусульманами. Такими першими країнами стали Туреччина, Ефіопія, Судан, Іран. Але з часом відносини стали погіршуватися через політичні кризи, виникаючі на Близькому Сходу, ізраїльсько-арабські конфлікти та тиск арабів. Іран розірвав дипломатичні відносини з Ізраїлем після Ісламської революції 1979 року всередині країни.На початку 90-х років минулого століття відбулися суттєві зміни на світовій арені, після розпаду Радянського Союзу у регіоні Центральної Азії та Кавказу утворилися нові незалежні держави, переважна більшість яких мусульманські. Для Ізраїлю обидва регіони вважливі через великий вплив Ірану на них. Уряд Ізраїлю вирішив активно розвивати двосторонні відносини з цими республіками.
У статті висвітлюється потепління відносин Ізраїлю з африканськими країнами за останнє десятиліття в технологічному вимірі. Акцентується увага на важливості зв'язків у сфері безпеки та експорту безпеки, включаючи надання технічної допомоги для потреб розвитку. Більш тісні зв'язки фактично були досягнуті за рахунок експорту безпеки і залучення органів безпеки в елементи жорсткої сили таким чином, щоб це служило обом сторонам. Основна увага приділяється ролі, яку відіграють зв'язки в сфері безпеки. Огляд зв'язків Ізраїлю в області безпеки в цілому і з Африкою зокрема відсутній в академічних дослідженнях і лише мінімально згадується в засобах масової інформації та в публічних дискусіях, на відміну від широкого обговорення цивільних зв'язків Ізраїлю з світом, що розвиваються. Це свідоме рішення Єрусалима максимально обмежити обговорення зв'язків Ізраїлю в області безпеки в цілому і з Африкою зокрема.
The authors study Israel's foreign policy towards Central Asia and the Caucasus through an analysis of peripheral technology. Declaring independence on May 14, 1948, the State of Israel found itself in a hostile environment of neighboring Arab countries, which immediately declared war on the newly created country. This war went down in history as the War of Independence (Milhemet ha-Atzmaut). From the very beginning, Israel did not have strong and stable, above all, political support from the superpowers of the time. The government developed a "doctrine" of the periphery in the 1950s. The aim was to establish diplomatic relations with non-Arab, Muslim countries of the world in order to gain recognition in the world political arena and to show that there are no disputes between Jews and Muslims. Such first countries were Turkey, Ethiopia, Sudan and Iran. But over time, relations have deteriorated due to political crises in the Middle East, Israeli-Arab conflicts and Arab pressure on states of the region. Iran severed diplomatic relations with Israel after the 1979 Islamic Revolution inside the country.In the early 1990s, significant changes took place on the political stage. After the collapse of the Soviet Union, new independent states were formed in the region of Central Asia and the Caucasus, the vast majority of which are Muslim. For Israel, both regions are important because of Iran's great influence on them. The Israeli government has decided to actively develop bilateral relations with these republics. ; Автори осмислюють зовнішню політику Ізраїлю в напрямку Центральної Азії та Кавказу через аналіз технології периферії. Проголосивши незалежність 14 травня 1948 року, держава Ізраїль опинилася у ворожому оточені сусідських арабських країн, які одразу оголосили війну новоствореній країні. Ця війна ввійшла в історію під назвою «Війна за Незалежність» («Мільхемет hа-Ацмаут»). З самого початку Ізраїль не мав впевненої та стабільної, перш за все, політичної підтримки наддержавами того часу. Уряд країни розробив «доктрину» периферії у 50-х роках ХХ століття. Мета полягала у встановлені дипломатичних відносин з неарабськими, мусульманськими державами світу, щоб отримати визнання на світовій політичній арені та показати, що не існує ніяких суперечок між євреями та мусульманами. Такими першими країнами стали Туреччина, Ефіопія, Судан, Іран. Але з часом відносини стали погіршуватися через політичні кризи, виникаючі на Близькому Сходу, ізраїльсько-арабські конфлікти та тиск арабів. Іран розірвав дипломатичні відносини з Ізраїлем після Ісламської революції 1979 року всередині країни.На початку 90-х років минулого століття відбулися суттєві зміни на світовій арені, після розпаду Радянського Союзу у регіоні Центральної Азії та Кавказу утворилися нові незалежні держави, переважна більшість яких мусульманські. Для Ізраїлю обидва регіони вважливі через великий вплив Ірану на них. Уряд Ізраїлю вирішив активно розвивати двосторонні відносини з цими республіками. ; Автори осмислюють зовнішню політику Ізраїлю в напрямку Центральної Азії та Кавказу через аналіз технології периферії. Проголосивши незалежність 14 травня 1948 року, держава Ізраїль опинилася у ворожому оточені сусідських арабських країн, які одразу оголосили війну новоствореній країні. Ця війна ввійшла в історію під назвою «Війна за Незалежність» («Мільхемет hа-Ацмаут»). З самого початку Ізраїль не мав впевненої та стабільної, перш за все, політичної підтримки наддержавами того часу. Уряд країни розробив «доктрину» периферії у 50-х роках ХХ століття. Мета полягала у встановлені дипломатичних відносин з неарабськими, мусульманськими державами світу, щоб отримати визнання на світовій політичній арені та показати, що не існує ніяких суперечок між євреями та мусульманами. Такими першими країнами стали Туреччина, Ефіопія, Судан, Іран. Але з часом відносини стали погіршуватися через політичні кризи, виникаючі на Близькому Сходу, ізраїльсько-арабські конфлікти та тиск арабів. Іран розірвав дипломатичні відносини з Ізраїлем після Ісламської революції 1979 року всередині країни.На початку 90-х років минулого століття відбулися суттєві зміни на світовій арені, після розпаду Радянського Союзу у регіоні Центральної Азії та Кавказу утворилися нові незалежні держави, переважна більшість яких мусульманські. Для Ізраїлю обидва регіони вважливі через великий вплив Ірану на них. Уряд Ізраїлю вирішив активно розвивати двосторонні відносини з цими республіками.
The article highlights the warming of Israel's relations with African countries over the past decade in the technological dimension. Emphasis is placed on the importance of security and security export links, including the provision of technical assistance for development. Closer ties have in fact been achieved through the export of security and the involvement of security forces in elements of force so that it serves both sides. The focus is on the role played by security linkages. An overview of Israel's security ties in general and with Africa in particular is lacking in academic research and is only minimally mentioned in the media and in public debates, in contrast to the broad discussion of Israel's civilian ties with the developing world. This is a conscious decision by Jerusalem to minimize discussions on Israel's security ties in general and with Africa in particular.There are a number of research works on Israeli-African relations, including of R.Bergman, D.Walsh, K.Zielinska, F.Abugbilla, M.Bishku, H.Butime, Y.Gidron, Y.Melman, I.Mack. The article clarifies the features of Israeli foreign policy technologies in the African direction and identifies the specifics of their implementation.The technological approach underlying the study has structured knowledge of Israel's foreign policy in the African direction and identified effective practices that can be seen as technology. Also the article focuses on Israeli technologies of soft and hard power with African countries. Israel has interests in Africa and promotes them through the economic interests in expanding its military industry and increasing security exports; strategic interests related to the Red Sea coast and the need to ensure the safety of its sea routes; military interests, such as attempts to keep Iran away from the continent and block Islamic terror; political interests related to the attempt to enlist the support of African states in UN agencies. ; У статті висвітлюється потепління відносин Ізраїлю з африканськими країнами за останнє десятиліття в технологічному вимірі. Акцентується увага на важливості зв'язків у сфері безпеки та експорту безпеки, включаючи надання технічної допомоги для потреб розвитку. Більш тісні зв'язки фактично були досягнуті за рахунок експорту безпеки і залучення органів безпеки в елементи жорсткої сили таким чином, щоб це служило обом сторонам. Основна увага приділяється ролі, яку відіграють зв'язки в сфері безпеки. Огляд зв'язків Ізраїлю в області безпеки в цілому і з Африкою зокрема відсутній в академічних дослідженнях і лише мінімально згадується в засобах масової інформації та в публічних дискусіях, на відміну від широкого обговорення цивільних зв'язків Ізраїлю з світом, що розвиваються. Це свідоме рішення Єрусалима максимально обмежити обговорення зв'язків Ізраїлю в області безпеки в цілому і з Африкою зокрема. ; У статті висвітлюється потепління відносин Ізраїлю з африканськими країнами за останнє десятиліття в технологічному вимірі. Акцентується увага на важливості зв'язків у сфері безпеки та експорту безпеки, включаючи надання технічної допомоги для потреб розвитку. Більш тісні зв'язки фактично були досягнуті за рахунок експорту безпеки і залучення органів безпеки в елементи жорсткої сили таким чином, щоб це служило обом сторонам. Основна увага приділяється ролі, яку відіграють зв'язки в сфері безпеки. Огляд зв'язків Ізраїлю в області безпеки в цілому і з Африкою зокрема відсутній в академічних дослідженнях і лише мінімально згадується в засобах масової інформації та в публічних дискусіях, на відміну від широкого обговорення цивільних зв'язків Ізраїлю з світом, що розвиваються. Це свідоме рішення Єрусалима максимально обмежити обговорення зв'язків Ізраїлю в області безпеки в цілому і з Африкою зокрема.
Аналізуються відносини між Ізраїлем та країнами Латинської Америки за останні десятиліття (2000-2019 роки), і стверджується, що зміцнившийся імідж Ізраїлю як технологічного лідера, грає ключову роль у цьому. Автори приділили особливу увагу з'ясуванню технологій зовнішньої політики Ізраїлю на латиноамериканському напрямку, визначенню особливостей їх реалізації та результатів застосування. Країни Латинської Америки стали розглядати Ізраїль як джерело технологій. Тенденція спостерігається практично повсюдно і незалежно від політичної ситуації на Близькому Сході та триваючого ізраїльсько-палестинського конфлікту. В останні роки, паралельно з політичними кризами та зміною режиму у Латинській Америці, у країнах континенту відбулися значні поліпшення у напрямку Ізраїлю. Перші дипломатичні візити прем'єр-міністра Ізраїлю Бен'яміна Нетан'яху до латиноамериканських країн сприяли підписанню низки двосторонніх угод у різних сферах.
This article analyzes relations between Latin American countries and Israel over the past decades (2000-2019) and argues that Israel's strengthened image as a technological leader. The authors paid special attention to clarifying the technologies of Israel's foreign policy in the Latin American direction, determining the specifics of their implementation and the results of their application. Latin American countries to start viewing Israel as a new and intriguing source for technology. This trend is almost across the board and irrespective of the political situation in the Middle East and the ongoing Israeli-Palestinian conflict.In recent years, parallel to the political crises and regime changes in Latin America, there has been a significant improvement in countries on the continent towards Israel. The first diplomatic visits of Israeli Prime Minister Benjamin Netanyahu to Latin American countries contributed to the signing of a number of bilateral agreements in various fields.The potential of economic growth in emerging markets such as Latin America makes it an attractive destination for Israeli investors. The region is projected to expand in the next few years despite continued economic uncertainty. The Israeli government is currently endorsing long-term investment channels in Latin America to take advantage of these developments. ; Аналізуються відносини між Ізраїлем та країнами Латинської Америки за останні десятиліття (2000-2019 роки), і стверджується, що зміцнившийся імідж Ізраїлю як технологічного лідера, грає ключову роль у цьому. Автори приділили особливу увагу з'ясуванню технологій зовнішньої політики Ізраїлю на латиноамериканському напрямку, визначенню особливостей їх реалізації та результатів застосування. Країни Латинської Америки стали розглядати Ізраїль як джерело технологій. Тенденція спостерігається практично повсюдно і незалежно від політичної ситуації на Близькому Сході та триваючого ізраїльсько-палестинського конфлікту. В останні роки, паралельно з політичними кризами та зміною режиму у Латинській Америці, у країнах континенту відбулися значні поліпшення у напрямку Ізраїлю. Перші дипломатичні візити прем'єр-міністра Ізраїлю Бен'яміна Нетан'яху до латиноамериканських країн сприяли підписанню низки двосторонніх угод у різних сферах.
