Suchergebnisse

The article deals with philosophical examination of war. The author researches the dispute over the definition of the nature of war and distinguishes between the scientists that condemn war and those who defend it. Philosophers have been contemplating war and trying to unravel its nature for a long time. War assessments have differed by extreme diversity and constant contradictions. The author also gives the description of causes and factors of war, and explains their biological, psychological, social, economic and political nature.

The author explores the evolution of the methods of the US influence to the Islamic Republic of Iran during the Gulf War 1980-1988. Algerian agreement in 1981 did not become the basis for the settlement of US-Iranian relations in the early 1980s, because the Iranian government continued to sponsor terroristic radical extremist organizations in the Middle East, thereby causing harm to the US interests. Therefore, the administration of R. Reagan prolongs the effect of emergency economic measures against Iran and introduces additional sanctions. After reviewing its neutrality, the US prefers a more predictable Iraq in the Iran-Iraq war and announces Operation Staunch, aimed to cooperate with other countries to refuse to supply weapons in Iran. Promoting greater weakening of rivals of each other was considered as the greatest interest of the US in the war where no country could become the leader in the region and prevent the spread of the American influence in the Middle East.

In the early 1990s. International relations were characterized by numerous changes in the world order and the end of the prolonged confrontation between the two superpowers. President George W. Bush, who came to power in 1989, was forced to deal with these abrupt changes in the world order. In the region of the Near and Middle East, the 41st President of the United States had to adapt its foreign policy so that it would correspond to a new world order. The administration of George W. Bush faced the first full-scale international crisis after the end of the cold war in the summer of 1990, when Iraq invaded neighboring Kuwait. Another regional leader, the Islamic Republic of Iran, was weakened politically and economically, as it suffered considerably after the war of 1980-88. The main vector of US foreign policy in the Middle East, therefore, was the containment of Saddam Hussein's attempt to strengthen his role as a leader in the region, using the contradictions between Iran and Iraq in the Persian Gulf. ; Au début des années 1990. les relations internationales ont été caractérisées par de nombreux changements dans l'ordre mondial et la fin d'une longue confrontation entre les deux superpuissances. Le président George. W. Bush père, qui est arrivé au pouvoir en 1989, a dû faire face à ces changements drastiques dans l'ordre mondial. Au Proche et au Moyen-Orient 41 e Président des États-Unis ont dû adapter sa politique étrangère en fonction du nouvel ordre mondial. L'administration de George. W. Bush fait face à la première crise internationale à grande échelle depuis la fin de la guerre froide à l'été 1990, lorsque l'Irak a envahi le Koweït voisin. Un autre chef de file régional - la République islamique d'Iran a été affaibli politiquement et économiquement depuis considérablement souffert après la guerre 1980-1988. Le principal vecteur de la politique étrangère américaine au Moyen-Orient était donc de garder les tentatives de Saddam Hussein pour renforcer son rôle de leader dans la région, en utilisant les contradictions entre l'Iran et l'Irak dans le golfe Persique. ; В начале 1990-х гг. международные отношения характеризовались многочисленными изменениями мирового порядка и окончанием длительного противостояния двух сверхдержав. Президент Дж. Буш-старший, который пришел к власти в 1989 г., был вынужден бороться с этими резкими изменениями мироустройства. В регионе Ближнего и Среднего Востока 41-му Президенту США пришлось адапти-ровать свою внешнюю политику, чтобы она соответствовала новому мировому порядку. Администрация Дж. Буша столкнулась с первым полномасштабным международным кризисом после окончания холодной войны летом 1990 г., когда Ирак вторгся в соседней Кувейт. Другой региональный лидер – Исламская Республика Иран была ослаблена политически и экономически, поскольку значительно пострадала после войны 1980-88 гг. Основным вектором внешней политики США на Среднем Востоке, таким образом, было сдерживание попытки Саддама Хусейна укрепить свою роль лидера в регионе, используя противоречия между Ираном и Ираком в Персидском заливе. ; На початку 1990-х рр. міжнародні відносини характеризувались численними змінами світового порядку та закінченням довготривалого протистояння двох наддержав. Президент Дж. Буш-старший, який прийшов до влади в 1989 р., був змушений боротися з цими різкими змінами світоустрою. У регіоні Близького та Середнього Сходу 41-му Президенту США довелося адаптувати свою зовнішню політику, щоб вона відповідала новому світовому порядку. Американська присутність на Середньому Сході дуже віталась монархіями регіону, які після Ірано-іракської війни побоювались за свою безпеку. Сполучені Штати за адміністрації Дж. Буша-старшого, в свою чергу, охоче підтримували співпрацю з монархіями регіону, оскільки як і раніше вбачали в революційному Ірані серйозну загрозу для своїх інтересів в Перській затоці.Основною країною постачання нафти в США та західні країни став Ірак. Крім того він представляв великий ринок для експорту західних країн, зокрема зерна з США, озброєння та техніки з Франції та Німеччини. Ірак також мав велике значення для підтримання миру наБлизькому і Середньому Сході, оскільки відіграв важливу роль у підтримці історичного визнання Організацією визволення Палестини права Ізраїлю на існування в листопаді 1988 р. та підтримав мирне врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту. В той час серед міжнародного співтовариства широко була поширена думка, що С. Хусейн став на більш поміркований шлях, хоча, в ретроспективі це було прийняття бажаного за дійсне.Аміністрація Дж. Буша зіткнулась з першою повномасштабною міжнародною кризою після закінчення холодної війни влітку 1990 р., коли Ірак вторгся у сусідній Кувейт. Інший регіональний лідер – Ісламська Республіка Іран була слабка, оскільки значно постраждала після війни 1980-88 рр. Основним вектором зовнішньої політики США на Середньому сході, таким чином, було стримування намагання С. Хусейна зміцнити свою роль лідера в регіоні, використовуючи протистояння між Іраном та Іраком у Перській затоці.

The article examines foreign policy approaches and means for establishing bilateral relations between Washington and Tehran and the actual introduction of a policy of "deterring" the US against Iran.Given the IRI's ability to influence the weakening of the anti-American policy of radical extremist organizations in the Middle East, the Reagan administration tried to establish an informal bilateral dialogue with moderate representatives of the Iranian leadership. After the publication of the said secret American-Iranian contacts in the United States and the implementation of the arms-for-host exchange strategy, an internal political scandal erupted in the United States related to the illegal sale of American weapons to Iran. In order to compensate for the loss of the American image from the case of Iran-Contras, which dealt a blow to confidence in the US among the monarchies of the Persian Gulf, R. Reagan transformed regional politics toward pressure on the IRI. It was confirmed that the greatest interest of the USA in the course of the Iran-Iraq war was considered to promote as much as possible weakening rivals each other, so that none of the Middle Eastern countries could become a hegemon in the region and prevent the spread of American influence in the Persian Gulf. ; L'article examine les approches de la politique étrangère et les moyens d'établir des relations bilatérales entre Washington et Téhéran et l'introduction réelle d'une politique de «dissuader» les États-Unis contre l'Iran.Compte tenu de la capacité de l'IRI à influencer l'affaiblissement de la politique anti-américaine des organisations extrémistes radicales au Moyen-Orient, l'administration Reagan a tenté d'établir un dialogue bilatéral informel avec des représentants modérés des dirigeants iraniens. Après la publication desdits contacts secrets américano-iraniens aux États-Unis et la mise en œuvre de la stratégie d'échange «armes à l'otage», un scandale politique interne a éclaté aux États-Unis en ce qui concerne la vente illégale d'armes américaines en Iran. Afin de compenser la perte de l'image américaine du cas d'Iran-Contras, qui a causé un coup de confiance aux États-Unis parmi les monarchies du golfe Persique, Reagan a transformé la politique régionale en pression sur l'IRI. Il a été confirmé que le plus grand intérêt des États-Unis au cours de la guerre Iran-Irak était considéré comme favorisant autant que possible l'affaiblissement des rivaux les uns des autres, de sorte qu'aucun des pays du Moyen-Orient ne pouvait devenir une hégémonie dans la région et empêcher la propagation de l'influence américaine dans le golfe Persique. ; В статье исследуются внешнеполитические подходы и средства налаживания двусторонних отношений Вашингтона и Тегерана и фактическое введение политики «сдерживания» США в отношении Ирана.Учитывая возможности ИРИ по предоставлению влияния на ослабление антиамериканской политики радикальных экстремистских организаций на Ближнем Востоке, администрация Р. Рейгана попыталась установить неофициальный двусторонний диалог с умеренными представителями иранского руководства. После обнародо- вания в США указанных тайных американо-иранских контактов и осуществление стратегии обмена «вооружение-на-заложников», в Соединенных Штатах разразился внутриполитический скандал, связанный с незаконной продажей американского оружия в Иран. Чтобы компенсировать потери американском имиджа от дела «Иран-контрас», которая нанесла удар по доверию в США среди монархий Персидского залива, Р. Рейган трансформировал региональную по- литику в сторону проведения давления на ИРИ. Подтверждено, что наибольшим интересом США в ходе ирано-иракской войны рассматривался содействие как можно большему ослаблению соперниками друг друга, чтобы ни одна из ближневосточных стран не смогла стать гегемоном в регионе и помешать распространению американского влияния в Персидском заливе. ; У статті досліджуються зовнішньополітичні підходи і засоби налагодження двосторонніх відносин Вашингтона і Тегерана і фактичне введення політики «стримування» США щодо Ірану.З огляду на можливості ІРІ з надання впливу на ослаблення антиамериканської політики радикальних екстремістських організацій на Близькому Сході, адміністрація Р. Рейгана спробувала встановити неофіційний двосторонній діалог з помірними представниками іранського керівництва. Після обнародо- вання в США зазначених таємних американо-іранських контактів і здійснення стратегії обміну «озброєння-на-заручників», в Сполучених Штатах вибухнув внутрішньополітичний скандал, пов'язаний з незаконним продажем американської зброї в Іран. Щоб компенсувати втрати американському іміджу від справи «Іран-контрас», яка завдала удару по довірі в США серед монархій Перської затоки, Р. Рейган трансформував регіональну по- літики в сторону проведення тиску на ІРІ. Підтверджено, що найбільшим інтересом США в ході ірано-іракської війни розглядався сприяння якомога більшого ослаблення суперниками один одного, щоб жодна з близькосхідних країн не змогла стати гегемоном в регіоні і перешкодити поширенню американського впливу в Перській затоці.

In the early 1990s. International relations were characterized by numerous changes in the world order and the end of the prolonged confrontation between the two superpowers. President George W. Bush, who came to power in 1989, was forced to deal with these abrupt changes in the world order. In the region of the Near and Middle East, the 41st President of the United States had to adapt its foreign policy so that it would correspond to a new world order. The administration of George W. Bush faced the first full-scale international crisis after the end of the cold war in the summer of 1990, when Iraq invaded neighboring Kuwait. Another regional leader, the Islamic Republic of Iran, was weakened politically and economically, as it suffered considerably after the war of 1980-88. The main vector of US foreign policy in the Middle East, therefore, was the containment of Saddam Hussein's attempt to strengthen his role as a leader in the region, using the contradictions between Iran and Iraq in the Persian Gulf. ; Au début des années 1990. les relations internationales ont été caractérisées par de nombreux changements dans l'ordre mondial et la fin d'une longue confrontation entre les deux superpuissances. Le président George. W. Bush père, qui est arrivé au pouvoir en 1989, a dû faire face à ces changements drastiques dans l'ordre mondial. Au Proche et au Moyen-Orient 41 e Président des États-Unis ont dû adapter sa politique étrangère en fonction du nouvel ordre mondial. L'administration de George. W. Bush fait face à la première crise internationale à grande échelle depuis la fin de la guerre froide à l'été 1990, lorsque l'Irak a envahi le Koweït voisin. Un autre chef de file régional - la République islamique d'Iran a été affaibli politiquement et économiquement depuis considérablement souffert après la guerre 1980-1988. Le principal vecteur de la politique étrangère américaine au Moyen-Orient était donc de garder les tentatives de Saddam Hussein pour renforcer son rôle de leader dans la région, en utilisant les contradictions entre l'Iran et l'Irak dans le golfe Persique. ; В начале 1990-х гг. международные отношения характеризовались многочисленными изменениями мирового порядка и окончанием длительного противостояния двух сверхдержав. Президент Дж. Буш-старший, который пришел к власти в 1989 г., был вынужден бороться с этими резкими изменениями мироустройства. В регионе Ближнего и Среднего Востока 41-му Президенту США пришлось адапти-ровать свою внешнюю политику, чтобы она соответствовала новому мировому порядку. Администрация Дж. Буша столкнулась с первым полномасштабным международным кризисом после окончания холодной войны летом 1990 г., когда Ирак вторгся в соседней Кувейт. Другой региональный лидер – Исламская Республика Иран была ослаблена политически и экономически, поскольку значительно пострадала после войны 1980-88 гг. Основным вектором внешней политики США на Среднем Востоке, таким образом, было сдерживание попытки Саддама Хусейна укрепить свою роль лидера в регионе, используя противоречия между Ираном и Ираком в Персидском заливе. ; На початку 1990-х рр. міжнародні відносини характеризувались численними змінами світового порядку та закінченням довготривалого протистояння двох наддержав. Президент Дж. Буш-старший, який прийшов до влади в 1989 р., був змушений боротися з цими різкими змінами світоустрою. У регіоні Близького та Середнього Сходу 41-му Президенту США довелося адаптувати свою зовнішню політику, щоб вона відповідала новому світовому порядку. Американська присутність на Середньому Сході дуже віталась монархіями регіону, які після Ірано-іракської війни побоювались за свою безпеку. Сполучені Штати за адміністрації Дж. Буша-старшого, в свою чергу, охоче підтримували співпрацю з монархіями регіону, оскільки як і раніше вбачали в революційному Ірані серйозну загрозу для своїх інтересів в Перській затоці.Основною країною постачання нафти в США та західні країни став Ірак. Крім того він представляв великий ринок для експорту західних країн, зокрема зерна з США, озброєння та техніки з Франції та Німеччини. Ірак також мав велике значення для підтримання миру наБлизькому і Середньому Сході, оскільки відіграв важливу роль у підтримці історичного визнання Організацією визволення Палестини права Ізраїлю на існування в листопаді 1988 р. та підтримав мирне врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту. В той час серед міжнародного співтовариства широко була поширена думка, що С. Хусейн став на більш поміркований шлях, хоча, в ретроспективі це було прийняття бажаного за дійсне.Аміністрація Дж. Буша зіткнулась з першою повномасштабною міжнародною кризою після закінчення холодної війни влітку 1990 р., коли Ірак вторгся у сусідній Кувейт. Інший регіональний лідер – Ісламська Республіка Іран була слабка, оскільки значно постраждала після війни 1980-88 рр. Основним вектором зовнішньої політики США на Середньому сході, таким чином, було стримування намагання С. Хусейна зміцнити свою роль лідера в регіоні, використовуючи протистояння між Іраном та Іраком у Перській затоці.

The article examines foreign policy approaches and means for establishing bilateral relations between Washington and Tehran and the actual introduction of a policy of "deterring" the US against Iran.Given the IRI's ability to influence the weakening of the anti-American policy of radical extremist organizations in the Middle East, the Reagan administration tried to establish an informal bilateral dialogue with moderate representatives of the Iranian leadership. After the publication of the said secret American-Iranian contacts in the United States and the implementation of the arms-for-host exchange strategy, an internal political scandal erupted in the United States related to the illegal sale of American weapons to Iran. In order to compensate for the loss of the American image from the case of Iran-Contras, which dealt a blow to confidence in the US among the monarchies of the Persian Gulf, R. Reagan transformed regional politics toward pressure on the IRI. It was confirmed that the greatest interest of the USA in the course of the Iran-Iraq war was considered to promote as much as possible weakening rivals each other, so that none of the Middle Eastern countries could become a hegemon in the region and prevent the spread of American influence in the Persian Gulf. ; L'article examine les approches de la politique étrangère et les moyens d'établir des relations bilatérales entre Washington et Téhéran et l'introduction réelle d'une politique de «dissuader» les États-Unis contre l'Iran.Compte tenu de la capacité de l'IRI à influencer l'affaiblissement de la politique anti-américaine des organisations extrémistes radicales au Moyen-Orient, l'administration Reagan a tenté d'établir un dialogue bilatéral informel avec des représentants modérés des dirigeants iraniens. Après la publication desdits contacts secrets américano-iraniens aux États-Unis et la mise en œuvre de la stratégie d'échange «armes à l'otage», un scandale politique interne a éclaté aux États-Unis en ce qui concerne la vente illégale d'armes américaines en Iran. Afin de compenser la perte de l'image américaine du cas d'Iran-Contras, qui a causé un coup de confiance aux États-Unis parmi les monarchies du golfe Persique, Reagan a transformé la politique régionale en pression sur l'IRI. Il a été confirmé que le plus grand intérêt des États-Unis au cours de la guerre Iran-Irak était considéré comme favorisant autant que possible l'affaiblissement des rivaux les uns des autres, de sorte qu'aucun des pays du Moyen-Orient ne pouvait devenir une hégémonie dans la région et empêcher la propagation de l'influence américaine dans le golfe Persique. ; У статті досліджуються зовнішньополітичні підходи і засоби налагодження двосторонніх відносин Вашингтона і Тегерана і фактичне введення політики «стримування» США щодо Ірану.З огляду на можливості ІРІ з надання впливу на ослаблення антиамериканської політики радикальних екстремістських організацій на Близькому Сході, адміністрація Р. Рейгана спробувала встановити неофіційний двосторонній діалог з помірними представниками іранського керівництва. Після обнародо- вання в США зазначених таємних американо-іранських контактів і здійснення стратегії обміну «озброєння-на-заручників», в Сполучених Штатах вибухнув внутрішньополітичний скандал, пов'язаний з незаконним продажем американської зброї в Іран. Щоб компенсувати втрати американському іміджу від справи «Іран-контрас», яка завдала удару по довірі в США серед монархій Перської затоки, Р. Рейган трансформував регіональну по- літики в сторону проведення тиску на ІРІ. Підтверджено, що найбільшим інтересом США в ході ірано-іракської війни розглядався сприяння якомога більшого ослаблення суперниками один одного, щоб жодна з близькосхідних країн не змогла стати гегемоном в регіоні і перешкодити поширенню американського впливу в Перській затоці. ; В статье исследуются внешнеполитические подходы и средства налаживания двусторонних отношений Вашингтона и Тегерана и фактическое введение политики «сдерживания» США в отношении Ирана.Учитывая возможности ИРИ по предоставлению влияния на ослабление антиамериканской политики радикальных экстремистских организаций на Ближнем Востоке, администрация Р. Рейгана попыталась установить неофициальный двусторонний диалог с умеренными представителями иранского руководства. После обнародо- вания в США указанных тайных американо-иранских контактов и осуществление стратегии обмена «вооружение-на-заложников», в Соединенных Штатах разразился внутриполитический скандал, связанный с незаконной продажей американского оружия в Иран. Чтобы компенсировать потери американском имиджа от дела «Иран-контрас», которая нанесла удар по доверию в США среди монархий Персидского залива, Р. Рейган трансформировал региональную по- литику в сторону проведения давления на ИРИ. Подтверждено, что наибольшим интересом США в ходе ирано-иракской войны рассматривался содействие как можно большему ослаблению соперниками друг друга, чтобы ни одна из ближневосточных стран не смогла стать гегемоном в регионе и помешать распространению американского влияния в Персидском заливе.