Cover -- Contents -- Introduction -- A Janus-Faced Institution of Ethnoracial Closure. A Sociological Specification of the Ghetto -- The Subalterns Speak Out. Urban Plebeian Society in Late Imperial Russia -- "... not intended for the Rich". Public Places as Points of Identification for the Urban Poor - St. Petersburg (1850-1914) -- Blood in the Air. Everyday Violence in the Experience of the Petersburg Poor, 1905-1917 -- Outcast Vienna 1900. The Politics of Transgression -- Revisiting Campbell Bunk -- Creating the City of Delhi. Stories of Strong Women and Weak Walls -- Urban Meeting Locations of Nicaraguan Migrants in Costa Rica's Metropolitan Area and the Spatial Effects on their Social Support Networks -- Urban Poverty and Gentrification. A Comparative View on Different Areas in Hamburg -- Europe's only Megacity. Urban Growth, Migration and Gentrification in 21st Century Moscow -- Contributors.
What do we know about the urban impoverished areas of the world and the living environment of its inhabitants? How did the urban poor cope with their surroundings? How did they interpret and adopt urban space in order to fight against their position at the periphery of society? This volume takes up these questions and investigates how far approaches of cultural sciences can contribute to overcome the »exoticization of the ghetto« (Loïc Wacquant) and instead to look at the heterogeneity and individuality behind the facades. It opens new perspectives for the research of poverty and inequalities that do not stop at collective categories.
Der Zweite Weltkrieg stellt bis heute den zentralen Bezugspunkt jener Gruppedar, die in der Forschung zumeist unter dem Begriff der «Russlanddeutschen»subsummiert wird. Insbesondere die kollektiven Zwangsumsiedlungen, die mitdem Erlass des Obersten Sowjets der UdSSR vom 28. August 1941 einsetzten und im Zuge derer bis Ende 1941 rund 900 000 Menschen nach Sibirien undKasachstan umgesiedelt wurden und rund 150 000 Menschen durch Aussiedlung,Hunger oder Zwangsarbeit starben, bilden den Kern eines Opfernarrativs,das durch russlanddeutsche Verbände und ihnen nahe stehende Historiker*innen mit einem in hohem Maße emotional besetzten Absolutheitsanspruchvertreten wird. Das ist angesichts der leidvollen Erfahrung sehr verständlich,führt jedoch andererseits auch dazu, dass all jene Facetten der Geschichte ausgeblendetwerden, die nicht dieser Interpretation entsprechen. Deutlich wirddas an den ukrainischen Gebieten: Während die deutschsprachige Bevölkerungin der östlichen Ukraine von der stalinistischen Zwangsumsiedlungspolitik erfasstwurde, wirkte sie im Westen und den zentralen Teilen des Landes an derdeutschen Besatzungs- und Vernichtungspolitik mit. Hier geht es mithin um dieFrage der Ausmaße einer Täter-, und keiner Opfergeschichte. Ihre Erforschungweist zahlreiche Desiderate auf, und im «offiziellen», kulturellen Gedächtnisder Gruppe kommt sie bisher kaum vor. In dem Beitrag wird die Entwicklung der russlanddeutschen ErinnerungsundGeschichtspolitik an die Zeit des Zweiten Weltkriegs in der Ukraine nachgezeichnetund einer kritischen Reflektion unterzogen werden. Es werden dreiGründe für die Entwicklung eines selektiven Erinnerns benannt: Die Geschichteder Landsmannschaft der Deutschen aus Russland, die gesetzliche Anerkennungspraxisder Bundesrepublik Deutschland und die sowjetische Erfahrungder Menschen. Zugleich sind die Ereignisse des Zweiten Weltkriegs in der Ukrainein den Familiengedächtnissen schwarzmeerdeutscher Familien bis heutesehr präsent. Dies wirft die Frage auf, wie ein vollständigeres, auch Widersprüchebeinhaltendes Erinnern an den Zweiten Weltkrieg aussehen könnte. Hierzuwerden abschließend Perspektiven einer Öffnung des russlanddeutschen kulturellenGedächtnisses zur Diskussion gestellt. Schlagwörter: Russlanddeutsche, Schwarzmeerdeutsche, Migration, ZweiterWeltkrieg, «Volksdeutsche», Kulturelles Gedächtnis, Selektive Erinnerung,Heterogenität. ; Вторая мировая война до сегодня представляет центральный ориентир для группы людей, который обычно определяются в исследованиях сроком «российские немцы». Коллективные принудительные переселения, начатые согласно распоряжению Верховного Совета СССР от 28 августа 1941 г. и во время которых до конца 1941 г. в Сибирь и Казахстан было переселено около 900000 человек, при этом около 150000 людей погибло в результате переселения, голода или принудительных работ, создают центральную составляющую виктимного нарратива с сильно эмоционально заряженной претензией на абсолютность, представленного обществами российских немцев и связанными с ними историками. Учитывая болезненный опыт, это полностью понятно, но, с другой стороны, это также означает, что все аспекты истории, не соответствующие данной интерпретации, остаются скрытыми. Это становится очевидным в украинских регионах: в то время, как немецкоязычное население на востоке Украины подверглось сталинской политике насильственного переселения, на западе и в центральной части страны оно принимало участие в немецкой политике оккупации и уничтожения. Соответственно в таком случае речь идет об аспектах истории преступников, а не жертв. Их исследование обнаруживает многочисленные лакуны, которые до этого времени вряд ли заполнены в «официальной» групповой культурной памяти. В статье очерчено и критически осмысливается развитие политики памяти и истории о периоде Второй мировой войны в Украине, представленных «российскими немцами». Определены три причины развития избирательной памяти: история сообщества немцев из России, практика юридического признания Федеративной Республики Германия и советский опыт этих людей. В то же время события Второй мировой войны в Украине до сих пор широко присутствуют в семейных воспоминаниях причерноморских немецких семей. Это провоцирует вопрос о возможном виде более полной версии памяти о Второй мировой войне, которая бы включала и спорные моменты. Поэтому для обсуждения предлагаются перспективы открытия культурной памяти российских немцев. Ключевые слова: российские немцы, черноморские немцы, миграция, Вторая мировая война, этнические немцы, культурная память, избирательная память, гетерогенность. ; Друга світова війна до сьогоднішнього дня становить центральнийорієнтир для групи людей, які зазвичай визначаються в дослідженняхтерміном «російські німці». Колективні примусові переселення, які розпочалися згідно з наказом Верховної Ради СРСР від 28 серпня 1941 р.і під час яких до кінця 1941 р. до Сибіру та Казахстану було переселеноблизько 900 000 осіб, при цьому близько 150 000 людей загинули внаслідокпереселення, голоду чи примусових робіт, утворюють центральну складову віктимного наративу з сильно емоційно зарядженою претензієюна абсолютність, презентованого товариствами російських німців тапов'язаними з ними істориками. Враховуючи болісний досвід, це повністю зрозуміло, але, з іншого боку, це також означає, що всі аспекти історії, які не відповідають даній інтерпретації, залишаються прихованими.Це стає очевидним в українських регіонах: у той час, як німецькомовненаселення на сході України зазнало сталінської політики насильницького переселення, на заході та в центральній частині країни воно бралоучасть у німецькій політиці окупації та винищення. Відповідно у такомувипадку мова йде про аспекти історії злочинців, а не жертв. Їх дослідження виявляє численні лакуни, які до цього часу навряд чи заповненів «офіційній» груповій культурній пам'яті. У статті окреслюється та критично осмислюється розвиток політики пам'яті та історії про період Другої світової війни в Україні, презентованих «російськими німцями». Визначено три причини розвитку вибіркової пам'яті: історія спільноти німців з Росії, практика юридичноговизнання Федеративної Республіки Німеччина та радянський досвід цихлюдей. Водночас події Другої світової війни в Україні досі широко присутнів сімейних спогадах причорноморських німецьких родин. Це провокує питання про можливий вигляд більш повної версії пам'яті про Другу світовувійну, яка б включала і суперечливі моменти. Тож для обговорення пропонуються перспективи відкриття культурної пам'яті російських німців. Ключові слова: російські німці, чорноморські німці, міграція, Другасвітова війна, етнічні німці, культурна пам'ять, вибіркова пам'ять,гетерогенність.
Thema des Artikels sind 'Bevölkerungsfragen' als Teil des von Zygmunt Bauman beschriebenen Prozesses des Social Engineering. Am Beispiel der Person des Ostforschers und nationalsozialistischen 'Judenexperten' Peter-Heinz Seraphim wird gezeigt, welche Bedeutung bevölkerungspolitische Konzepte hatten und in welchem Verhältnis sie zur 'Judenforschung' Seraphims standen. Zugleich wird der Frage nachgegangen, welche gesellschaftliche Praxis hiermit verknüpft war: Inwieweit ging die Konstruktion von 'Bevölkerungsfragen' mit der Verdrängung alternativer Konzepte und deren Vertretern einher, und inwieweit war Seraphim selbst in den Prozess der Umsetzung der von ihm gestellten Forderungen eingebunden? ; The article deals with 'Bevölkerungsfragen' as a part of the process of Social Engineering, which was described by Zygmunt Bauman. By the example of Peter-Heinz Seraphim, a protagonist of German Ostforschung and 'Jew expert' in Nazi Germany, it is shown, which relevance political conceptions in population had and in which way they were related to the 'Judenforschung' of Seraphim. Furthermore the question is raised which social practice was linked with this: To what extent did the construction of 'Bevölkerungsfragen' come along with the displacement of other concepts and their representatives, and to what extent was Seraphim himself integrated in the process of realization of his own demands?
'Thema des Artikels sind 'Bevölkerungsfragen' als Teil des von Zygmunt Bauman beschriebenen Prozesses des Social Engineering. Am Beispiel der Person des Ostforschers und nationalsozialistischen 'Judenexperten' Peter-Heinz Seraphim wird gezeigt, welche Bedeutung bevölkerungspolitische Konzepte hatten und in welchem Verhältnis sie zur 'Judenforschung' Seraphims standen. Zugleich wird der Frage nachgegangen, welche gesellschaftliche Praxis hiermit verknüpft war: Inwieweit ging die Konstruktion von 'Bevölkerungsfragen' mit der Verdrängung alternativer Konzepte und deren Vertretern einher, und inwieweit war Seraphim selbst in den Prozess der Umsetzung der von ihm gestellten Forderungen eingebunden?' (Autorenreferat)
