Search results

У статті досліджуються можливі мотиви дипломатичних контактів між імперським Римом і древньою Індією в часи імператора Октавіна Августа (27 р. до н.е. – 14 р. н.е.). Наявність активних зв'язків між Середземноморям і Індостаном в античний період є недостатньо вивченою сторінкою історії, що свідчить про існування спільного індоєвропейського економічного та культурного простору. Актуальність дослідження пов'язана, зокрема, із зростанням інтересу до витоків індоєвропейської спільності на тлі останніх відкриттів у галузі геноміки та генографії. Автор аналізує економічне підґрунтя відносин між Середземномор'ям і державами Індостану, привертаючи увагу до активного розвитку торговельних зв'язків між ними, що став можливим завдяки освоєнню навігації Індійським океаном, включенню Єгипту до складу Римської імперії та високому попиту на індійські спеції серед римлян. Порівнюється потуга Риму та Індії, як домінантних економік античного світу, описується вплив торгівлі на культурні обміни між ними. Детально досліджуючи наявні історичні джерела та свідчення про індійську дипломатичну місію до імператора Октавіана Августа, автор описує її можливі причини, політичні та ідеологічні наслідки для Імперії. Наводиться версія щодо скіфського походження царя Пора та його можливого прагнення укласти військовий союз з Римом. Для кращого розуміння контексту події окремо йдеться про ритуальні традиції римської дипломатії. Серед цікавих деталей індійського посольства привертається увага до самоспалення одного з його членів – Зарманохега. Автор зупиняється на можливих мотивах його вчинку, історії ритуальних самогубств, зв'язку з культом Гермеса і Елевсинськими містеріями, звертається до історичних записів про аналогічні вчинки індійських аскетів і правителів. Виокремлюючи індійську місію як яскраву сторінку у відносинах між західним і східним краєм індоєвропейського простору, автор статті вписує цю подію в ширший контекст, що починається з перших контактів між еллінами і індійцями, зафіксованих істориками під час військового походу Александра Македонського, і закінчується колонізацією Індії європейськими державами та ренесансом інтересу європейців до індійської релігії та культури. Стаття зацікавить спеціалістів з історії дипломатії, культурології та компаративістики

У статті "Джулія Лі - українська принцеса Кореї" досліджується майже невідома історична сторінка шлюбу між Йі Гу, останнім наследним принцом корейської династії Чесонів, та американкою українського походження Джулією Малок (Лі). Дослідження має на меті привернути увагу до історичних подій, що спричинили формування сучасної Кореї. Вказується, що деякі українці відігравали неабияку роль у цьому процесі, виступаючи важливими агентами вестернізації. Історичні та пізнавальні аспекти дослідження також служать інструментом розширення гуманітарного виміру контекстуального майданчика українсько-корейських відносин. Крім складних відносин між членами Корейської королівської сім'ї, стаття привертає увагу до гуманітарної місії принцеси Джулії, спрямованої на вирішення однієї з найбільш табуйованих проблем у Кореї - соціальної інтеграції людей з обмеженими можливостями та усиновлення сиріт. Він також зображує мистецькі таланти Юлії. «Остання принцеса» і, як це не парадоксально, перша кавказька жінка в Домі Чесоона, не була повністю визнана членом династії. Таким чином, її портрет ілюструє заключну сторінку однієї з глав корейської історії, відкриваючи ще одну, яка все ще триває. Її особиста драма також є архетиповою для більшої української психіки, її розповідь про пошуки щастя на чужині. У цьому контексті згадується ще один українець - Афанасій Середін-Сабатін, але відомий як архітектор корейського імператора Годжонга та піонер-дизайнер деяких перших будівель європейського стилю в країні, включаючи знакові Ворота Незалежності та рекреаційний павільйон у палаці Деоксугун у злитий колоніальний / східний стиль. Історія Джулії Лі вимагає подальшого поглибленого вивчення та професійного аналізу. Серед перших дослідників, які висвітлили цю тему в Україні, була журналістка Уляна Скіцька, яка зняла відео для 24 каналу та опублікувала декілька статей, одна з яких увійшла до її книги «# Наші на світі світу» (Львів, Видавництво Старого Лева) Дім, 2019). Коротку статтю про Джулію Маллок опублікувала Валентина Лантрат у газеті «Селянська правда» (№ 1 (671), 17.05.2016). Важливими джерелами для аналізу теми є документальний фільм «Останній лист Джулії», створений корейським каналом MBC, а також спогади професора Лі Нам-Джу («Korea JoongAng Daily», 07.12.2017). У зв'язку з сенсаційним характером стаття представляє інтерес не тільки для дослідників історії та міжнародних відносин, а й для широкої громадськості. Приведення в Україну пам'яті про нащадків, які відіграли неабияку роль у різних куточках світу, має на меті збагатити розуміння українського характеру та масштабів його глобального внеску. Взявши за приклад географічно віддалену Корею, автор передбачає подальші відкриття в найбільш несподіваних місцях.