Suchergebnisse

"Language policy" is studied as a phenomenon and category that is closely related: with the self-awareness of both the subject of policy that implements it and the scientist who studies it; with state and political ideologies, which are closely related to the identity of the subjects of language policy, understanding the history of the state, its inhabitants, their language and culture; with which state studies the language policy as it was in the past and is now (independent, occupied, postcolonial), what legacy it has received from its metropolis; with what the state is at the present stage of development: monolingual / multilingual, democratic or totalitarian-authoritarian; with the language policy pursued by the state or political forces in relation to its own people, and especially to a national minority, an indigenous nation, an ethnic group, and so on.Emphasis is placed on the definition of the term "language policy", which was first used by the Polish politician J. Tsebollero, which is, in his opinion, a contradictory and extremely complex concept in the area of categorical definition, as this term has such properties that determine its role and place in socio-political relations. In this sense, it is noted that the term "language policy" is actively developed and used in the 1960s-1980s, and also spread in the early and late 1990s, which, according to O. Danilevskaya, should be understood as a set ideological postulates and practical actions aimed at regulating language relations in the state [8, p. 25].It is determined that "language policy" is a category that reflects network, inter-network, institutional, etc. communication and political relations; a phenomenon that is closely related to state, opposition, public and civic policies; public policy, which implements language policy based on formal and informal institutions, which often conflict, thus gaining for their language more living space and opportunities to fully function, develop, spread in all spheres of socio-political life and compete with other languages; logical concept, which is actively used, according to I. Plotnytska, on the territory of Soviet Ukraine in the 20s of the XX century, which marked the purposeful intervention of society in the spontaneous process of language development and organized management of this process "[21, p. 47]. It is proved that the peculiarity of the language policy of independent Ukraine is that it inherited from the USSR the postcolonial language situation, where the ratio of Ukrainian and Russian speakers did not correspond to the percentage of ethnic Ukrainians and Russians, as the colonizers turned the Ukrainian language state. It is noted that the model of relations between the Russian and Ukrainian languages in Soviet Ukraine was formed by the authorities so that they were perceived in society not as equal, but as a relationship between language and dialect. It was found that the peculiarity of language policy is also that its implementation is divided between two political forces, which, on the one hand, are national democratic institutions operating on the basis of pro-Ukrainian political forces, on the other – pro-Russian politicians (communists, socialists, social democrats, etc.) who defend the interests and values of Russia in Ukraine.logical concept, which is actively used, according to I. Plotnytska, on the territory of Soviet Ukraine in the 20s of the XX century, which marked the purposeful intervention of society in the spontaneous process of language development and organized management of this process "[21, p. 47].It is proved that the peculiarity of the language policy of independent Ukraine is that it inherited from the USSR the postcolonial language situation, where the ratio of Ukrainian and Russian speakers did not correspond to the percentage of ethnic Ukrainians and Russians, as the colonizers turned the Ukrainian language state. It is noted that the model of relations between the Russian and Ukrainian languages in Soviet Ukraine was formed by the authorities so that they were perceived in society not as equal, but as a relationship between language and dialect. It was found that the peculiarity of language policy is also that its implementation is divided between two political forces, which, on the one hand, are national democratic institutions operating on the basis of pro-Ukrainian political forces, on the other – pro-Russian politicians (communists, socialists, social democrats, etc.) who defend the interests and values of Russia in Ukraine. ; Досліджується «мовна політика» як явище і категорія, яка тісно пов'язана: з самоусвідомленням як суб'єкта політики, який її здійснює, так і науковця, який її досліджує; з державною та політичною ідеологіями, з чим тісно пов'язані ідентичність суб'єктів мовної політики, розуміння історії розвитку держави, її мешканців, їх мови і культури; з тим, у якій державі досліджується мовна політика, якою вона була у минулому та є наразі (незалежною, окупованою, постколоніальною), яку спадщину вона отримала від своєї метрополії; з тим, якою є держава на сучасному етапі розвитку: одномовною/багатомовною, демократичною чи тоталітарно-авторитарною; з тією мовною політикою, яку держава чи політичні сили проводять по відношенню до власного народу, а особливо – національної меншини, корінної нації, етнічної групи та ін.Акцентовано увагу на визначенні терміну «мовна політика», яке уперше використав польський політичний діяч Дж. Цеболлєро, який є, на його думку, суперечливим і надзвичайно складним поняттям у ділянці категоріального визначення, оскільки цей термін має такі властивості, які визначають його роль і місце у соціально-політичних відносинах. У цьому сенсі зазначено, що термін «мовна політика» активно розвивається та використовується у 1960-1980-х рр., а також поширюється у 1990-х рр., що варто розуміти як сукупність ідеологічних постулатів та практичних дій, спрямованих на регулювання мовних відносин у державі [8, c. 25].Визначено, що «мовна політика» – це категорія, яка відображає мережеві, міжмережеві, інституційні ін. комунікаційні зв'язки та політичні відносини; явище, яке тісно пов'язане з державною, опозиційною та громадянською політикою; державна політика, яка здійснює мовну політику, спираючись на формальні та неформальні інституції, які нерідко конфліктують, виборюючи таким чином для своєї мови більше життєвого простору і можливостей повноцінно функціонувати, розвиватися, поширюватися в усіх сферах суспільно-політичного життя та конкурувати з іншими мовами; логічне поняття, яке активно використовується на території Радянської України у 20-х рр. XX ст., яким позначалося цілеспрямоване втручання суспільства у стихійний процес мовного розвитку й організоване керування цим процесом» [21, c. 47].Доведено, що особливістю мовної політики незалежної України є те, що вона успадкувала від СРСР постколоніальну мовну ситуацію, де співвідношення носіїв української і російської мов не відповідало відсотку етнічних українців і росіян, позаяк колонізатори перетворили українську мову у допоміжний засіб комунікації, чим порушили її природний функціональний стан. Зазначено, що модель стосунків між російською та українською мовами в Радянській Україні формувалася владою так, щоб вони сприймалися у суспільстві не як рівноправні, а як відносини між мовою і діалектом. Виявлено, що особливістю мовної політики є також і те, що її проведення розділене між двома політичними силами, якими, з одного боку, є національно-демократичні інституції, що діють на основі проукраїнських політичних сил, з іншого, – проросійськи налаштовані політики (комуністи, соціалісти, соціал-демократи та ін.), які захищають в Україні інтереси і цінності Росії.

"Language policy" is studied as a phenomenon and category that is closely related: with the self-awareness of both the subject of policy that implements it and the scientist who studies it; with state and political ideologies, which are closely related to the identity of the subjects of language policy, understanding the history of the state, its inhabitants, their language and culture; with which state studies the language policy as it was in the past and is now (independent, occupied, postcolonial), what legacy it has received from its metropolis; with what the state is at the present stage of development: monolingual / multilingual, democratic or totalitarian-authoritarian; with the language policy pursued by the state or political forces in relation to its own people, and especially to a national minority, an indigenous nation, an ethnic group, and so on.Emphasis is placed on the definition of the term "language policy", which was first used by the Polish politician J. Tsebollero, which is, in his opinion, a contradictory and extremely complex concept in the area of categorical definition, as this term has such properties that determine its role and place in socio-political relations. In this sense, it is noted that the term "language policy" is actively developed and used in the 1960s-1980s, and also spread in the early and late 1990s, which, according to O. Danilevskaya, should be understood as a set ideological postulates and practical actions aimed at regulating language relations in the state [8, p. 25].It is determined that "language policy" is a category that reflects network, inter-network, institutional, etc. communication and political relations; a phenomenon that is closely related to state, opposition, public and civic policies; public policy, which implements language policy based on formal and informal institutions, which often conflict, thus gaining for their language more living space and opportunities to fully function, develop, spread in all spheres of socio-political life and compete with other languages; logical concept, which is actively used, according to I. Plotnytska, on the territory of Soviet Ukraine in the 20s of the XX century, which marked the purposeful intervention of society in the spontaneous process of language development and organized management of this process "[21, p. 47]. It is proved that the peculiarity of the language policy of independent Ukraine is that it inherited from the USSR the postcolonial language situation, where the ratio of Ukrainian and Russian speakers did not correspond to the percentage of ethnic Ukrainians and Russians, as the colonizers turned the Ukrainian language state. It is noted that the model of relations between the Russian and Ukrainian languages in Soviet Ukraine was formed by the authorities so that they were perceived in society not as equal, but as a relationship between language and dialect. It was found that the peculiarity of language policy is also that its implementation is divided between two political forces, which, on the one hand, are national democratic institutions operating on the basis of pro-Ukrainian political forces, on the other – pro-Russian politicians (communists, socialists, social democrats, etc.) who defend the interests and values of Russia in Ukraine.logical concept, which is actively used, according to I. Plotnytska, on the territory of Soviet Ukraine in the 20s of the XX century, which marked the purposeful intervention of society in the spontaneous process of language development and organized management of this process "[21, p. 47].It is proved that the peculiarity of the language policy of independent Ukraine is that it inherited from the USSR the postcolonial language situation, where the ratio of Ukrainian and Russian speakers did not correspond to the percentage of ethnic Ukrainians and Russians, as the colonizers turned the Ukrainian language state. It is noted that the model of relations between the Russian and Ukrainian languages in Soviet Ukraine was formed by the authorities so that they were perceived in society not as equal, but as a relationship between language and dialect. It was found that the peculiarity of language policy is also that its implementation is divided between two political forces, which, on the one hand, are national democratic institutions operating on the basis of pro-Ukrainian political forces, on the other – pro-Russian politicians (communists, socialists, social democrats, etc.) who defend the interests and values of Russia in Ukraine. ; Досліджується «мовна політика» як явище і категорія, яка тісно пов'язана: з самоусвідомленням як суб'єкта політики, який її здійснює, так і науковця, який її досліджує; з державною та політичною ідеологіями, з чим тісно пов'язані ідентичність суб'єктів мовної політики, розуміння історії розвитку держави, її мешканців, їх мови і культури; з тим, у якій державі досліджується мовна політика, якою вона була у минулому та є наразі (незалежною, окупованою, постколоніальною), яку спадщину вона отримала від своєї метрополії; з тим, якою є держава на сучасному етапі розвитку: одномовною/багатомовною, демократичною чи тоталітарно-авторитарною; з тією мовною політикою, яку держава чи політичні сили проводять по відношенню до власного народу, а особливо – національної меншини, корінної нації, етнічної групи та ін.Акцентовано увагу на визначенні терміну «мовна політика», яке уперше використав польський політичний діяч Дж. Цеболлєро, який є, на його думку, суперечливим і надзвичайно складним поняттям у ділянці категоріального визначення, оскільки цей термін має такі властивості, які визначають його роль і місце у соціально-політичних відносинах. У цьому сенсі зазначено, що термін «мовна політика» активно розвивається та використовується у 1960-1980-х рр., а також поширюється у 1990-х рр., що варто розуміти як сукупність ідеологічних постулатів та практичних дій, спрямованих на регулювання мовних відносин у державі [8, c. 25].Визначено, що «мовна політика» – це категорія, яка відображає мережеві, міжмережеві, інституційні ін. комунікаційні зв'язки та політичні відносини; явище, яке тісно пов'язане з державною, опозиційною та громадянською політикою; державна політика, яка здійснює мовну політику, спираючись на формальні та неформальні інституції, які нерідко конфліктують, виборюючи таким чином для своєї мови більше життєвого простору і можливостей повноцінно функціонувати, розвиватися, поширюватися в усіх сферах суспільно-політичного життя та конкурувати з іншими мовами; логічне поняття, яке активно використовується на території Радянської України у 20-х рр. XX ст., яким позначалося цілеспрямоване втручання суспільства у стихійний процес мовного розвитку й організоване керування цим процесом» [21, c. 47].Доведено, що особливістю мовної політики незалежної України є те, що вона успадкувала від СРСР постколоніальну мовну ситуацію, де співвідношення носіїв української і російської мов не відповідало відсотку етнічних українців і росіян, позаяк колонізатори перетворили українську мову у допоміжний засіб комунікації, чим порушили її природний функціональний стан. Зазначено, що модель стосунків між російською та українською мовами в Радянській Україні формувалася владою так, щоб вони сприймалися у суспільстві не як рівноправні, а як відносини між мовою і діалектом. Виявлено, що особливістю мовної політики є також і те, що її проведення розділене між двома політичними силами, якими, з одного боку, є національно-демократичні інституції, що діють на основі проукраїнських політичних сил, з іншого, – проросійськи налаштовані політики (комуністи, соціалісти, соціал-демократи та ін.), які захищають в Україні інтереси і цінності Росії.

The paper examines the model of language policy in the context of the post-Soviet paradigm, which is based on Russia and pro-Russian politicians acting in their interests, aimed at destroying all Ukrainians in order to prevent Ukraine from happening as a state, while Ukrainian citizens did not consider themselves Ukrainian and preserved post-Soviet, that is, pro-Russian consciousness. In spite of Russia's efforts, at the end of 1991, a new Ukrainian political community, which was different from the Soviet one, who got rid of signs of Soviet affiliation and declared to be willing to live in an independent state, began to be formed at the All-Ukrainian referendum. This made it possible to formulate its own model of linguistic policy by means of modernization, relying on national interests, democratic values and the Ukrainian language as a unifying symbol of the Ukrainian people. It was found out that the post-Soviet consciousness of the inhabitants of the South and East of Ukraine retained its influence through pro-Russian-minded politicians who, in pursuit of the goal during all years of independence, pursue a destructive language policy directed at their own interests, ie the conquest of power, in Ukraine. Manipulation of citizens' consciousness has led to revolutionary events in Ukraine that have changed the views of many residents of the East and South of the state in understanding such categories as Ukrainian language, Ukrainian history, Ukrainian traditions, national idea, Ukrainian autochthonous nation, "State independence" and others. It was proved that in the first years of the 1990s, a new model of linguistic policy was developed by representatives of national democrats who revived their activities in the territory of independent Ukraine and adopted the Declaration on State Sovereignty, as well as public activists who fought for freedom for the state and its inhabitants. However, the pro-Russian political forces used the fruit of this cooperation, and Russia was guided by the post-Soviet consciousness and behavior. ; У статті досліджується модель мовної політики у контексті пострадянської парадигми, основою якої є Росія та проросійськи налаштовані політики, які діють в її інтересах, які спрямовано на нищення всього українського з метою, щоб Україна не відбулася як держава, а українські громадяни не вважали себе українцями та зберегли пострадянську, тобто проросійську свідомість. Не зважаючи на старання Росії, у кінці 1991 року на Всеукраїнському референдумі почала формуватися нова українська політична спільнота, відмінна від радянської, яка позбавилася ознак радянської залежності та заявила, що бажає жити у незалежній державі. Це дало можливість формувати власну модель мовної політики засобами модернізації та українізації, спираючись на національні інтереси, демократичні цінності та українську мову як об'єднавчий символ українського народу. З'ясовано, що на пострадянську свідомість мешканців Півдня і Сходу України зберегла свій вплив Росія через проросійськи налаштованих політиків, які заради досягнення мети в усі роки незалежності проводять в Україні деструктивну мовну політику, спрямовану на власні інтереси, тобто на завоювання влади. Маніпуляція свідомістю громадян призвела в Україні до революційних подій, які змінили погляди багатьох мешканців Сходу і Півдня держави щодо розуміння таких категорій, як «українська мова», «українська історія», «українські традиції» «національна ідея», «українська автохтонна нація», «державна незалежність» та ін. Доведено, що у перші роки 1990-х розбудовували нову модель мовної політики представники національних демократів, котрі відродили свою діяльність на теренах незалежної України та ухвалили Декларацію про державний суверенітет, а також – громадські активісти, які виборювали свободу для держави та її мешканців. Утім, плодами цієї співпраці скористалися проросійські політичні сили, пострадянською свідомістю і поведінкою яких керує Росія.

The paper examines the model of language policy in the context of the post-Soviet paradigm, which is based on Russia and pro-Russian politicians acting in their interests, aimed at destroying all Ukrainians in order to prevent Ukraine from happening as a state, while Ukrainian citizens did not consider themselves Ukrainian and preserved post-Soviet, that is, pro-Russian consciousness. In spite of Russia's efforts, at the end of 1991, a new Ukrainian political community, which was different from the Soviet one, who got rid of signs of Soviet affiliation and declared to be willing to live in an independent state, began to be formed at the All-Ukrainian referendum. This made it possible to formulate its own model of linguistic policy by means of modernization, relying on national interests, democratic values and the Ukrainian language as a unifying symbol of the Ukrainian people. It was found out that the post-Soviet consciousness of the inhabitants of the South and East of Ukraine retained its influence through pro-Russian-minded politicians who, in pursuit of the goal during all years of independence, pursue a destructive language policy directed at their own interests, ie the conquest of power, in Ukraine. Manipulation of citizens' consciousness has led to revolutionary events in Ukraine that have changed the views of many residents of the East and South of the state in understanding such categories as Ukrainian language, Ukrainian history, Ukrainian traditions, national idea, Ukrainian autochthonous nation, "State independence" and others. It was proved that in the first years of the 1990s, a new model of linguistic policy was developed by representatives of national democrats who revived their activities in the territory of independent Ukraine and adopted the Declaration on State Sovereignty, as well as public activists who fought for freedom for the state and its inhabitants. However, the pro-Russian political forces used the fruit of this cooperation, and Russia was guided by the post-Soviet consciousness and behavior. ; У статті досліджується модель мовної політики у контексті пострадянської парадигми, основою якої є Росія та проросійськи налаштовані політики, які діють в її інтересах, які спрямовано на нищення всього українського з метою, щоб Україна не відбулася як держава, а українські громадяни не вважали себе українцями та зберегли пострадянську, тобто проросійську свідомість. Не зважаючи на старання Росії, у кінці 1991 року на Всеукраїнському референдумі почала формуватися нова українська політична спільнота, відмінна від радянської, яка позбавилася ознак радянської залежності та заявила, що бажає жити у незалежній державі. Це дало можливість формувати власну модель мовної політики засобами модернізації та українізації, спираючись на національні інтереси, демократичні цінності та українську мову як об'єднавчий символ українського народу. З'ясовано, що на пострадянську свідомість мешканців Півдня і Сходу України зберегла свій вплив Росія через проросійськи налаштованих політиків, які заради досягнення мети в усі роки незалежності проводять в Україні деструктивну мовну політику, спрямовану на власні інтереси, тобто на завоювання влади. Маніпуляція свідомістю громадян призвела в Україні до революційних подій, які змінили погляди багатьох мешканців Сходу і Півдня держави щодо розуміння таких категорій, як «українська мова», «українська історія», «українські традиції» «національна ідея», «українська автохтонна нація», «державна незалежність» та ін. Доведено, що у перші роки 1990-х розбудовували нову модель мовної політики представники національних демократів, котрі відродили свою діяльність на теренах незалежної України та ухвалили Декларацію про державний суверенітет, а також – громадські активісти, які виборювали свободу для держави та її мешканців. Утім, плодами цієї співпраці скористалися проросійські політичні сили, пострадянською свідомістю і поведінкою яких керує Росія.

The interaction of individuals, groups, communities, politicians and authorities interacting on cultural, ideological, geopolitical and other issues from the point of view of synergetic is explored. levels. Their interaction is based on democratic values such as democracy, public opinion, law, freedom of speech and action, competence, responsibility, human dignity, non-interference with privacy, the ability to defend and defend their own interests. All this throughout the history of building a language policy model has integrated and systematically influenced its formation and development. Synergetic component is the constructive and destructive interaction of different carriers of political ideologies, representatives of political institutions, political views of the subjects of language policy, etc., which positively or negatively influence the formation of the model. In this sense, the synergistic aspect of constructing a model of language policy is analyzed, which is to be understood as a complete model in terms of content and substance, which is formed on the basis of both constructive and destructive methodologies that link its parts to a coherent body, which is in continuous interaction. in the conditions of periodic statelessness of the Ukrainian people. It has been found out that the constructive component of constructing a model of language policy is such concepts as state independence, the only state language that fulfills a unifying role in society, the national idea, national interests, democratic values, etc., without which an effective model of language policy is built. impossible. Lack of constructing a model of language policy lack of constructive interaction, desire to understand and find a compromise of different language policy subjects, as well as – anti-Ukrainian institutions that form in the Ukrainians pro-Russian identity, linguistic-political identity, Ukrainian non-acceptance, non-Ukrainian state languages, culture, history, heroes and more. It is noted that the lack of any interaction, manipulation of the socio-political consciousness and political behavior of the community for the sake of revenge and victory, hinders the construction of a model of language policy. Synergetic is defined as a phenomenon and construct that is characterized by the kinds of interactions that lead to both the constructive renewal that took place in legally independent Ukraine in the early 1990-s and the destructive change in the language policy model that took place in the mid-1990-s. with the coming into power of pro-Russian politicians. The constructive interaction of national democrats and former communists is negatively affected, on the one hand, by their culture, consciousness and ideology, on the other, by belonging to different vectors – western or eastern. In this context, there is a lack of hostilitywarring interaction between the characters that are expressed in language-political conflicts and linguistic-political separatism, which impede the constructive model of language policy. Such destructive relations between the left-wing political forces, which in the late 1980-s, and the right-wing ones that were revived, reflected in the development and adoption of laws of Ukraine, in particular, on languages in the Ukrainian SSR, which, on the one hand, declared Ukrainian as the state language, on the other hand, blocked its constructive development and spread in the South and East of the country. This law, like all others after it, essentially laid the foundations for the construction of a dual model of language policy, which is based on the lack of political interaction between the pro-Ukrainian and pro-Russian parts of Ukrainian politics. ; Досліджується взаємодія індивідів, груп, спільнот, політиків і влади на культурному, ідеологічному, геополітичному та ін. рівнях з точки зору синергетики. Їх взаємодія ґрунтується на демократичних цінностях, якими є народовладдя, громадська думка, право, свобода слова і дій, компетентність, відповідальність, людська гідність, невтручання в особисте життя, можливість захищати та відстоювати власні інтереси. Усе це упродовж усієї історії побудови моделі мовної політики комплексно і системно впливає на її формування та розбудову. Складовою синергетики є конструктивна і деструктивна взаємодія різних носіїв політичних ідеологій, представників політичних інституцій, за політичними поглядами суб'єктів мовної політики та ін., які позитивно чи негативно впливають на формування моделі. У цьому сенсі аналізується синергетичний аспект побудови моделі мовної політики, що варто розуміти як закінчену у змістовному і сутнісному відношеннях модель, яка формується на основі як конструктивної, так і деструктивної методологіях, які зв'язують її частини у цілісний організм, який знаходиться у безперервній взаємодії в умовах періодичної бездержавності українського народу. З'ясовано, що конструктивною складовою побудови моделі мовної політики є такі концепти як державна незалежність, єдина державна мова, яка виконує у суспільстві об'єднавчу роль, національна ідея, національні інтереси, демократичні цінності та ін., без яких побудувати ефективну модель мовної політики неможливо. Гальмують побудову моделі мовної політики відсутність конструктивної взаємодії, бажання порозумітися та знайти компроміс різних за ідеологією суб'єктів мовної політики, а також – антиукраїнськи налаштовані інституції, які формують в українців проросійську самосвідомість, мовно-політичну ідентичність, неприйняття усього українського: державної незалежності, української мови, культури, історії, героїв та ін. Зазначено, що гальмує побудову моделі мовної політики також відсутність будь-якої взаємодії, маніпулювання суспільнополітичною свідомістю та політичною поведінкою спільноти заради реваншу та перемоги. Дається визначення синергетики як явища і конструкту, якому притаманні такі види взаємодій, які ведуть як до конструктивного оновлення, що відбулося у юридично незалежній Україні на початку 1990-х років, так і – деструктивної зміни моделі мовної політики, яка відбулася у середині 90 – х рр. з приходом до влади проросійськи налаштованих політиків. На конструктивну взаємодію національних демократів і колишніх комуністів негативно впливає, з одного боку, їх культура, свідомість та ідеологія, з іншого, приналежність до різних векторів – західного чи східного. У цьому контексті перемагає відсутність взаємодії, що змінюється ворожнечею, війною символів, які виражаються у мовно-політичних конфліктах та мовно-політичному сепаратизмі, які перешкоджають конструктивно розбудовувати модель мовної політики. Такі деструктивні стосунки «лівих» політичних сил, які у кінці 1980-х рр. відживали, і «правих», які відроджувалися, відобразилися на розробці та ухваленні законів України, зокрема, «Про мови в Українській РСР», який, з одного боку, проголосив українську мову державною, з іншого, заблокував її конструктивний розвиток та поширення на Півдні і Сході країни. Цей закон, як і усі інші після нього, по суті, заклав підвалини для побудови подвійної моделі мовної політики, яка базується на відсутності політичної взаємодії проукраїнськи і проросійськи налаштованих частин українського політикуму.

The interaction of individuals, groups, communities, politicians and authorities interacting on cultural, ideological, geopolitical and other issues from the point of view of synergetic is explored. levels. Their interaction is based on democratic values such as democracy, public opinion, law, freedom of speech and action, competence, responsibility, human dignity, non-interference with privacy, the ability to defend and defend their own interests. All this throughout the history of building a language policy model has integrated and systematically influenced its formation and development. Synergetic component is the constructive and destructive interaction of different carriers of political ideologies, representatives of political institutions, political views of the subjects of language policy, etc., which positively or negatively influence the formation of the model. In this sense, the synergistic aspect of constructing a model of language policy is analyzed, which is to be understood as a complete model in terms of content and substance, which is formed on the basis of both constructive and destructive methodologies that link its parts to a coherent body, which is in continuous interaction. in the conditions of periodic statelessness of the Ukrainian people. It has been found out that the constructive component of constructing a model of language policy is such concepts as state independence, the only state language that fulfills a unifying role in society, the national idea, national interests, democratic values, etc., without which an effective model of language policy is built. impossible. Lack of constructing a model of language policy lack of constructive interaction, desire to understand and find a compromise of different language policy subjects, as well as – anti-Ukrainian institutions that form in the Ukrainians pro-Russian identity, linguistic-political identity, Ukrainian non-acceptance, non-Ukrainian state languages, culture, history, heroes and more. It is noted that the lack of any interaction, manipulation of the socio-political consciousness and political behavior of the community for the sake of revenge and victory, hinders the construction of a model of language policy. Synergetic is defined as a phenomenon and construct that is characterized by the kinds of interactions that lead to both the constructive renewal that took place in legally independent Ukraine in the early 1990-s and the destructive change in the language policy model that took place in the mid-1990-s. with the coming into power of pro-Russian politicians. The constructive interaction of national democrats and former communists is negatively affected, on the one hand, by their culture, consciousness and ideology, on the other, by belonging to different vectors – western or eastern. In this context, there is a lack of hostilitywarring interaction between the characters that are expressed in language-political conflicts and linguistic-political separatism, which impede the constructive model of language policy. Such destructive relations between the left-wing political forces, which in the late 1980-s, and the right-wing ones that were revived, reflected in the development and adoption of laws of Ukraine, in particular, on languages in the Ukrainian SSR, which, on the one hand, declared Ukrainian as the state language, on the other hand, blocked its constructive development and spread in the South and East of the country. This law, like all others after it, essentially laid the foundations for the construction of a dual model of language policy, which is based on the lack of political interaction between the pro-Ukrainian and pro-Russian parts of Ukrainian politics. ; Досліджується взаємодія індивідів, груп, спільнот, політиків і влади на культурному, ідеологічному, геополітичному та ін. рівнях з точки зору синергетики. Їх взаємодія ґрунтується на демократичних цінностях, якими є народовладдя, громадська думка, право, свобода слова і дій, компетентність, відповідальність, людська гідність, невтручання в особисте життя, можливість захищати та відстоювати власні інтереси. Усе це упродовж усієї історії побудови моделі мовної політики комплексно і системно впливає на її формування та розбудову. Складовою синергетики є конструктивна і деструктивна взаємодія різних носіїв політичних ідеологій, представників політичних інституцій, за політичними поглядами суб'єктів мовної політики та ін., які позитивно чи негативно впливають на формування моделі. У цьому сенсі аналізується синергетичний аспект побудови моделі мовної політики, що варто розуміти як закінчену у змістовному і сутнісному відношеннях модель, яка формується на основі як конструктивної, так і деструктивної методологіях, які зв'язують її частини у цілісний організм, який знаходиться у безперервній взаємодії в умовах періодичної бездержавності українського народу. З'ясовано, що конструктивною складовою побудови моделі мовної політики є такі концепти як державна незалежність, єдина державна мова, яка виконує у суспільстві об'єднавчу роль, національна ідея, національні інтереси, демократичні цінності та ін., без яких побудувати ефективну модель мовної політики неможливо. Гальмують побудову моделі мовної політики відсутність конструктивної взаємодії, бажання порозумітися та знайти компроміс різних за ідеологією суб'єктів мовної політики, а також – антиукраїнськи налаштовані інституції, які формують в українців проросійську самосвідомість, мовно-політичну ідентичність, неприйняття усього українського: державної незалежності, української мови, культури, історії, героїв та ін. Зазначено, що гальмує побудову моделі мовної політики також відсутність будь-якої взаємодії, маніпулювання суспільнополітичною свідомістю та політичною поведінкою спільноти заради реваншу та перемоги. Дається визначення синергетики як явища і конструкту, якому притаманні такі види взаємодій, які ведуть як до конструктивного оновлення, що відбулося у юридично незалежній Україні на початку 1990-х років, так і – деструктивної зміни моделі мовної політики, яка відбулася у середині 90 – х рр. з приходом до влади проросійськи налаштованих політиків. На конструктивну взаємодію національних демократів і колишніх комуністів негативно впливає, з одного боку, їх культура, свідомість та ідеологія, з іншого, приналежність до різних векторів – західного чи східного. У цьому контексті перемагає відсутність взаємодії, що змінюється ворожнечею, війною символів, які виражаються у мовно-політичних конфліктах та мовно-політичному сепаратизмі, які перешкоджають конструктивно розбудовувати модель мовної політики. Такі деструктивні стосунки «лівих» політичних сил, які у кінці 1980-х рр. відживали, і «правих», які відроджувалися, відобразилися на розробці та ухваленні законів України, зокрема, «Про мови в Українській РСР», який, з одного боку, проголосив українську мову державною, з іншого, заблокував її конструктивний розвиток та поширення на Півдні і Сході країни. Цей закон, як і усі інші після нього, по суті, заклав підвалини для побудови подвійної моделі мовної політики, яка базується на відсутності політичної взаємодії проукраїнськи і проросійськи налаштованих частин українського політикуму.

The political context of the language policy model of Belgium, which, in connection with the languagepolitical problems that split it from the middle, was forced to conclude an alliance treaty and thus to transform from a unitary state to a federal one. The article states that this step did not add to the Belgian community either peace or peace, a lesson for Ukrainian prorussian politicians who, referring to the language and political experience of this state, are trying to introduce in Ukraine a policy that seems to be completely" "Decentralization, regionalization and federalization, which, in their conviction, will strengthen inter-political and inter-governmental relations in the state and will solve in Ukraine all the language-political problems that also split the country from the inside and outside. The author emphasizes that the constituent part of the political context of the language policy model of Belgium, as well as Ukraine, is the language-political problems that are associated with a third party that interferes in the internal affairs of these states. The author tries to show that the language policy of Belgium, which is an important state of the European Union, is closely linked to the linguistic policies of France and the Netherlands, each of which, unlike the Ukrainian authorities, cares about the development of the native state language not only in its own country, and not only on the eve or during the elections to add a few thousand more votes to victory, but also beyond its borders. However, Ukraine's linguistic policy is closely linked to the language policy of neighboring states such as Russia, Hungary, Romania and Poland, each of which is not at all the language in Ukraine, and which language policy is conducted by the Ukrainian authorities in relation to national minorities and indigenous peoples who live compactly on its territory. In this sense, the researcher tries to prove that the language-political model of Belgium is not suitable for Ukraine, which, in comparison with this state, does not consist of separate regions historically populated by other nations, have their own history of development, language and culture, customs and traditions, which have nothing to do with other regions. The national-democratic political forces of Ukraine, referred to by the researcher, claim that the language and political experience of this state can not be a good example for Ukraine, which does not consist of foreign lands, separate territories, which, with the exception of the Crimea, are populated by the overwhelming majority of Ukrainians. ; Досліджується політологічний контекст моделі мовної політики Бельгії, яка, у зв'язку з мовнополітичними проблемами, що розколювали її з середини, змушена була укласти союзний договір і таким чином перетворитися з унітарної держави на федеративну. У статті констатується, що і такий її крок не додав бельгійській спільноті ні спокою, ні миру, що є уроком для українських проросійськи налаштованих політиків, які, посилаючись на мовно-політичний досвід цієї держави, намагаються запровадити в Україні політику, начебто, зовсім «безобідної» децентралізації, регіоналізації і федералізації, яка, на їх переконання, зміцнить міжполітичні і міжвладні стосунки у державі та вирішить в Україні усі мовно-політичні проблеми, які також розколюють країну з середини і зовні. Автор наголошує, що складовою політологічного контексту моделі мовної політики Бельгії як і України є мовно-політичні проблеми, які пов'язані з третьою стороною, яка втручається у внутрішні справи цих держав. Автор намагається показати, що мовна політика Бельгії, яка є важливою державою Єврососоюзу, тісно пов'язана з мовної політикою Франції і Нідерландів, кожна з яких, на відміну від української влади, піклується про розвиток рідної державної мови не лише у своїй країні і не лише напередодні або під час виборів, щоб додати собі ще кілька тисяч голосів виборців для перемоги, а й за її межами. Утім, мовна політика України тісно пов'язана з мовною політикою таких сусідніх з нею держав як Росія, Угорщина, Румунія і Польща, кожній з яких не всеодно, яка мова в Україні є державною і яку мовну політику проводить українська влада по відношенню до національних меншин та корінних народів, які компактно мешкають на її території. У цьому сенсі дослідник намагається довести, що мовно-політична модель Бельгії не підходить Україні, яка, у порівнянні з цією державою, не складається з окремих регіонів, які історично заселені іншими націями, мають власну історію розвитку, мову і культуру, звичаї і традиції, які не мають нічого спільного з іншими регіонами. Національно-демократичні політичні сили України, на які посилається дослідник, запевняють, що мовно-політичний досвід цієї держави не може бути гарним прикладом для України, яка не складається з чужих земель, окремих територій, які, за винятком АРК, заселені у переважній більшості українцями.

The political context of the language policy model of Belgium, which, in connection with the languagepolitical problems that split it from the middle, was forced to conclude an alliance treaty and thus to transform from a unitary state to a federal one. The article states that this step did not add to the Belgian community either peace or peace, a lesson for Ukrainian prorussian politicians who, referring to the language and political experience of this state, are trying to introduce in Ukraine a policy that seems to be completely" "Decentralization, regionalization and federalization, which, in their conviction, will strengthen inter-political and inter-governmental relations in the state and will solve in Ukraine all the language-political problems that also split the country from the inside and outside. The author emphasizes that the constituent part of the political context of the language policy model of Belgium, as well as Ukraine, is the language-political problems that are associated with a third party that interferes in the internal affairs of these states. The author tries to show that the language policy of Belgium, which is an important state of the European Union, is closely linked to the linguistic policies of France and the Netherlands, each of which, unlike the Ukrainian authorities, cares about the development of the native state language not only in its own country, and not only on the eve or during the elections to add a few thousand more votes to victory, but also beyond its borders. However, Ukraine's linguistic policy is closely linked to the language policy of neighboring states such as Russia, Hungary, Romania and Poland, each of which is not at all the language in Ukraine, and which language policy is conducted by the Ukrainian authorities in relation to national minorities and indigenous peoples who live compactly on its territory. In this sense, the researcher tries to prove that the language-political model of Belgium is not suitable for Ukraine, which, in comparison with this state, does not consist of separate regions historically populated by other nations, have their own history of development, language and culture, customs and traditions, which have nothing to do with other regions. The national-democratic political forces of Ukraine, referred to by the researcher, claim that the language and political experience of this state can not be a good example for Ukraine, which does not consist of foreign lands, separate territories, which, with the exception of the Crimea, are populated by the overwhelming majority of Ukrainians. ; Досліджується політологічний контекст моделі мовної політики Бельгії, яка, у зв'язку з мовнополітичними проблемами, що розколювали її з середини, змушена була укласти союзний договір і таким чином перетворитися з унітарної держави на федеративну. У статті констатується, що і такий її крок не додав бельгійській спільноті ні спокою, ні миру, що є уроком для українських проросійськи налаштованих політиків, які, посилаючись на мовно-політичний досвід цієї держави, намагаються запровадити в Україні політику, начебто, зовсім «безобідної» децентралізації, регіоналізації і федералізації, яка, на їх переконання, зміцнить міжполітичні і міжвладні стосунки у державі та вирішить в Україні усі мовно-політичні проблеми, які також розколюють країну з середини і зовні. Автор наголошує, що складовою політологічного контексту моделі мовної політики Бельгії як і України є мовно-політичні проблеми, які пов'язані з третьою стороною, яка втручається у внутрішні справи цих держав. Автор намагається показати, що мовна політика Бельгії, яка є важливою державою Єврососоюзу, тісно пов'язана з мовної політикою Франції і Нідерландів, кожна з яких, на відміну від української влади, піклується про розвиток рідної державної мови не лише у своїй країні і не лише напередодні або під час виборів, щоб додати собі ще кілька тисяч голосів виборців для перемоги, а й за її межами. Утім, мовна політика України тісно пов'язана з мовною політикою таких сусідніх з нею держав як Росія, Угорщина, Румунія і Польща, кожній з яких не всеодно, яка мова в Україні є державною і яку мовну політику проводить українська влада по відношенню до національних меншин та корінних народів, які компактно мешкають на її території. У цьому сенсі дослідник намагається довести, що мовно-політична модель Бельгії не підходить Україні, яка, у порівнянні з цією державою, не складається з окремих регіонів, які історично заселені іншими націями, мають власну історію розвитку, мову і культуру, звичаї і традиції, які не мають нічого спільного з іншими регіонами. Національно-демократичні політичні сили України, на які посилається дослідник, запевняють, що мовно-політичний досвід цієї держави не може бути гарним прикладом для України, яка не складається з чужих земель, окремих територій, які, за винятком АРК, заселені у переважній більшості українцями.

The article examines the essence, meaning and content of the concepts of "russification" and "assimilation" as such, which, according to scientists, almost do not differ. In addition to defining these concepts, the author focuses on the term "russification", which, according to some scholars, is obsolete. Domestic scholars devote much attention to the essence of this phenomenon, therefore, they suggest replacing it with the term "russification", which in their opinion more accurately reflects assimilation processes, the destruction of the Ukrainian people, its language and culture, as well as those events that took place on the territory of Ukraine at different times. Relying on the work of scholars, their quotations and conclusions, the author of the article tries to prove that assimilation, for example, of certain languages and cultures, while russification are a process of inhibition of the full functioning of the Ukrainian Orthodox Church, the use and development of Ukrainian culture, the spread of the native language ethnic Ukrainians, fiction, and others. Such phenomena as russification and assimilation are considered together with other problems, therefore, it is argued that the russification of the Ukrainian people, the Ukrainian language and culture led to misunderstandings, confrontations, linguistic and political conflicts, the Orange Revolution, the Revolution of Dignity, the annexation of the Crimea and the Russian War in the East of Ukraine. ; В статье исследуется сущность, значение и содержание понять «руссификация», «порусение» и «ассимиляция» как таких, которые, как считают учёные, почти ничем не отличаются. В то же время внимание автора акцентируется на термине «руссификация», который, как считают отдельные учёные, является устаревшим. Отечественные учёные много внимания уделяют сущности этого явления, поэтому они предлагают его заменить на термин «порусение», который, по их мнению, точнее отображает ассимиляционные процессы, уничтожение укринского народа как етноса, его языка и культуры, а также − те события, которые происходили на территории Украины в разное время. Опираясь на труды учёных и их выводы, автор статьи старается доказать, что ассимиляция – это уподобление, например языков и культур, а руссификация и порусение – это процес торможения полноценного функционирования Украинской православной церкви, развития украинской культуры, расширения родного языка етнических украинцев, художественной литературы и др. Такие явления как порусение и ассимиляция рассматриваются в комплексе с другими проблемами, поэтому в роботе утверждается, что порусение украинского народа, украинского языка и культуры привели к непониманию и языковым политическим конфликтам, Оранжевой революции, Революции достоинства, анексии АР Крым и русской войне на Востоке Украины. ; У статті досліджується сутність, значення та зміст понять «русифікація», «російщення» та «асиміляція» як таких, які, на думку науковців, майже нічим не відрізняються. Увага автора акцентується на терміні «русифікація», який, на думку окремих науковців, є застарілим. Вітчизняні науковці багато уваги приділяють сутності цього явища, тому пропонують його замінити на термін «російщення», який, на їх думку, більш точно відображає асиміляційні процеси, нищення українського народу, його мови і культури, а також ті події, які відбувалися на території України у різні часи. Спираючись на праці науковців та їх висновки, автор статті намагається довести, що асиміляція – це уподібнення, наприклад певних мов і культур, а русифікація і російщення – це процес гальмування повноцінного функціонування Української православної церкви, розвитку української культури, поширення рідної мови етнічних українців, художньої літератури та ін. Такі явища як російщення та асиміляція розглядаються у комплексі з іншими проблемами, тому у роботі стверджується, що російщення українського народу, української мови і культури призвели до непорозумінь та мовно-політичних конфліктів, Помаранчевої революції, Революції гідності, анексії АР Крим та російської війни на Сході України.

The article examines the essence, meaning and content of the concepts of "russification" and "assimilation" as such, which, according to scientists, almost do not differ. In addition to defining these concepts, the author focuses on the term "russification", which, according to some scholars, is obsolete. Domestic scholars devote much attention to the essence of this phenomenon, therefore, they suggest replacing it with the term "russification", which in their opinion more accurately reflects assimilation processes, the destruction of the Ukrainian people, its language and culture, as well as those events that took place on the territory of Ukraine at different times. Relying on the work of scholars, their quotations and conclusions, the author of the article tries to prove that assimilation, for example, of certain languages and cultures, while russification are a process of inhibition of the full functioning of the Ukrainian Orthodox Church, the use and development of Ukrainian culture, the spread of the native language ethnic Ukrainians, fiction, and others. Such phenomena as russification and assimilation are considered together with other problems, therefore, it is argued that the russification of the Ukrainian people, the Ukrainian language and culture led to misunderstandings, confrontations, linguistic and political conflicts, the Orange Revolution, the Revolution of Dignity, the annexation of the Crimea and the Russian War in the East of Ukraine. ; В статье исследуется сущность, значение и содержание понять «руссификация», «порусение» и «ассимиляция» как таких, которые, как считают учёные, почти ничем не отличаются. В то же время внимание автора акцентируется на термине «руссификация», который, как считают отдельные учёные, является устаревшим. Отечественные учёные много внимания уделяют сущности этого явления, поэтому они предлагают его заменить на термин «порусение», который, по их мнению, точнее отображает ассимиляционные процессы, уничтожение укринского народа как етноса, его языка и культуры, а также − те события, которые происходили на территории Украины в разное время. Опираясь на труды учёных и их выводы, автор статьи старается доказать, что ассимиляция – это уподобление, например языков и культур, а руссификация и порусение – это процес торможения полноценного функционирования Украинской православной церкви, развития украинской культуры, расширения родного языка етнических украинцев, художественной литературы и др. Такие явления как порусение и ассимиляция рассматриваются в комплексе с другими проблемами, поэтому в роботе утверждается, что порусение украинского народа, украинского языка и культуры привели к непониманию и языковым политическим конфликтам, Оранжевой революции, Революции достоинства, анексии АР Крым и русской войне на Востоке Украины. ; У статті досліджується сутність, значення та зміст понять «русифікація», «російщення» та «асиміляція» як таких, які, на думку науковців, майже нічим не відрізняються. Увага автора акцентується на терміні «русифікація», який, на думку окремих науковців, є застарілим. Вітчизняні науковці багато уваги приділяють сутності цього явища, тому пропонують його замінити на термін «російщення», який, на їх думку, більш точно відображає асиміляційні процеси, нищення українського народу, його мови і культури, а також ті події, які відбувалися на території України у різні часи. Спираючись на праці науковців та їх висновки, автор статті намагається довести, що асиміляція – це уподібнення, наприклад певних мов і культур, а русифікація і російщення – це процес гальмування повноцінного функціонування Української православної церкви, розвитку української культури, поширення рідної мови етнічних українців, художньої літератури та ін. Такі явища як російщення та асиміляція розглядаються у комплексі з іншими проблемами, тому у роботі стверджується, що російщення українського народу, української мови і культури призвели до непорозумінь та мовно-політичних конфліктів, Помаранчевої революції, Революції гідності, анексії АР Крим та російської війни на Сході України.

The article analyzes the communicative model of the language policy of Moldova as such, which, when implemented by its central authority of this state and by separate political forces, resembles that linguistic policy conducted in Ukraine during all years of independence. It is proved that in the language policy of Moldova, as well as in the language policy of Ukraine, all the years of independence are actively interfered by Russia, using for this purpose the internal pro-Russian-minded political forces of the state. It was established that the basis of political confrontations that arose in Moldova was the language-political problem, which divided the Moldovan community into at least three groups – Russian-speaking, Ukrainianlanguage, and Moldovan. It is substantiated that pro-Romanian and pro-Russian political ambitions on the territory of Moldova formed the basis of Romanian and Russian separatisms, each of which saw this state within its own political influence. It is proved that the linguistic-political confrontation on the territory of Moldova turned into a frozen conflict, the separatist center of which was Transnistria. On the other hand, the author draws attention to the fact that the communicative model of the language policy of Moldova is closely linked with Romania. It develops in the context of two opposing socio-political tendencies: one of them is the "Moldovans" who advocate the revival of the national language, culture and traditions, the other – "Romanians" – the Moldovan ethnos of Romanian origin, whose efforts are aimed at the revival of Greater Romania and joining this state of Moldova. In this context, the same analogy is observed in Ukraine, which has evolved since the mid-1990s in the context of two opposing socio-political tendencies: one of them is pro-Russian political forces that stand for the status quo for the Russian language and culture, the other is the national democrats, whose efforts are aimed at preserving the Ukrainian language and its dissemination in all spheres and regions of the state. ; У статті проаналізовано комунікативну модель мовної політики Молдови як таку, яка за здійсненням її центральною владою цієї держави та окремими політичними силами нагадує ту мовну політику, що проводиться в Україні упродовж усіх років незалежності. Доведено, що у мовну політику Молдови, як і у мовну політику України, усі рокі незалежності активно втручається Росія, використовуючи для цього внутрішні проросійськи налаштовані політичні сили держави. Встановлено, що в основі політичних протистоянь, які виникли у Молдові, була мовно-політична проблема, яка розколола молдовську спільноту щонайменше на три групи − російськомовну, україномовну і молдовомовну. Обґрунтовано, що прорумунські і проросійські політичні амбіції на території Молдови лягли в основу румунського і російського сепаратизмів, кожний із яких бачив цю державу у межах власного політичного впливу. Доведено, що мовно-політичне протистояння на території Молдови перетворилося на заморожений конфлікт, сепаратистським вогнищем якого стало Придністров'я. З іншого боку, автор звертає увагу, що комунікативна модель мовної політики Молдови тісно пов'язана із Румунією. Вона розвивається у контексті двох протилежних суспільно-політичних тенденцій: одна із них – це «молдовеністи», які виступають за відродження національної мови, культури і традицій, інша – «румуністи» – молдовський етнос румунського походження, зусилля якого спрямовані на відродження Великої Румунії та приєднання до цієї держави Молдови. У цьому контексті спостерігається така сама аналогія і в Україні, яка із середини 1990-х рр. розвивається у контексті двох протилежних суспільно-політичних тенденцій: одна із них – це проросійські політичні сили, які виступають за статус-кво для російської мови і культури, інша – національні демократи, зусилля яких спрямовані на збереження української мови та її поширення в усіх сферах та регіонах держави.

The article analyzes the communicative model of the language policy of Moldova as such, which, when implemented by its central authority of this state and by separate political forces, resembles that linguistic policy conducted in Ukraine during all years of independence. It is proved that in the language policy of Moldova, as well as in the language policy of Ukraine, all the years of independence are actively interfered by Russia, using for this purpose the internal pro-Russian-minded political forces of the state. It was established that the basis of political confrontations that arose in Moldova was the language-political problem, which divided the Moldovan community into at least three groups – Russian-speaking, Ukrainianlanguage, and Moldovan. It is substantiated that pro-Romanian and pro-Russian political ambitions on the territory of Moldova formed the basis of Romanian and Russian separatisms, each of which saw this state within its own political influence. It is proved that the linguistic-political confrontation on the territory of Moldova turned into a frozen conflict, the separatist center of which was Transnistria. On the other hand, the author draws attention to the fact that the communicative model of the language policy of Moldova is closely linked with Romania. It develops in the context of two opposing socio-political tendencies: one of them is the "Moldovans" who advocate the revival of the national language, culture and traditions, the other – "Romanians" – the Moldovan ethnos of Romanian origin, whose efforts are aimed at the revival of Greater Romania and joining this state of Moldova. In this context, the same analogy is observed in Ukraine, which has evolved since the mid-1990s in the context of two opposing socio-political tendencies: one of them is pro-Russian political forces that stand for the status quo for the Russian language and culture, the other is the national democrats, whose efforts are aimed at preserving the Ukrainian language and its dissemination in all spheres and regions of the state. ; У статті проаналізовано комунікативну модель мовної політики Молдови як таку, яка за здійсненням її центральною владою цієї держави та окремими політичними силами нагадує ту мовну політику, що проводиться в Україні упродовж усіх років незалежності. Доведено, що у мовну політику Молдови, як і у мовну політику України, усі рокі незалежності активно втручається Росія, використовуючи для цього внутрішні проросійськи налаштовані політичні сили держави. Встановлено, що в основі політичних протистоянь, які виникли у Молдові, була мовно-політична проблема, яка розколола молдовську спільноту щонайменше на три групи − російськомовну, україномовну і молдовомовну. Обґрунтовано, що прорумунські і проросійські політичні амбіції на території Молдови лягли в основу румунського і російського сепаратизмів, кожний із яких бачив цю державу у межах власного політичного впливу. Доведено, що мовно-політичне протистояння на території Молдови перетворилося на заморожений конфлікт, сепаратистським вогнищем якого стало Придністров'я. З іншого боку, автор звертає увагу, що комунікативна модель мовної політики Молдови тісно пов'язана із Румунією. Вона розвивається у контексті двох протилежних суспільно-політичних тенденцій: одна із них – це «молдовеністи», які виступають за відродження національної мови, культури і традицій, інша – «румуністи» – молдовський етнос румунського походження, зусилля якого спрямовані на відродження Великої Румунії та приєднання до цієї держави Молдови. У цьому контексті спостерігається така сама аналогія і в Україні, яка із середини 1990-х рр. розвивається у контексті двох протилежних суспільно-політичних тенденцій: одна із них – це проросійські політичні сили, які виступають за статус-кво для російської мови і культури, інша – національні демократи, зусилля яких спрямовані на збереження української мови та її поширення в усіх сферах та регіонах держави.