The author investigates the features of modern hybrid conflict as a set of military and political means of confrontation, together with the large-scale application of information-psychological methods of influence. The purpose of the study is to find out the specifics of hybrid conflicts as the most common form of mass conflict interaction in a globalized world and to identify the features of Russian aggression against Ukraine as a hybrid conflict. Applying systematic, analytical and comparative methods, the author concludes that unprovoked Russian hybrid aggression against Ukraine has become a preventive action of Russia to prevent the collapse of the scenario of the Eurasian empire by eliminating the Ukrainian sovereign state, and a catalyst for the process of global confrontation with post-Soviet space. The research shows that the modern hybrid conflict is based on a set of traditional and non-standard actions – prepared beforehand and promptly implemented; these actions of military, diplomatic, economic, informational, and psychological nature are strategically oriented. The findings revealed that in order to effectively counteract hybrid aggression, the important task is to anticipate and disclose the enemy's intentions, to disorientate the adversary in order to prevent his destructive actions, to create adverse conditions for his counteraction, using both military and non-military means, and to impose one's will on the aggressor by taking the initiative in waging an information war.
Identifying the prospects of reconciliation at various stages of the violent conflict is a matter of urgent concern, since during the conflict the foundations of a post-conflict settlement are laid down, the effectiveness of reconciliation and the possibility of building peace in the future depend on. The purpose of the work is to study the peculiarities of interaction between the parties during the deep interstate conflict and between the parties during the civil conflict within the state. Applying systematic, analytical and comparative methods, the author characterizes political reconciliation as a long-term social and inclusive process, which is designed to transform the unhappy co-existence of the parties to the conflict into a common political participation in public institutions and political processes through the gradual education of respect for both new institutions and former enemies. The four components of reconciliation – peace, justice, truth and forgiveness – must be interconnected in this process. As a result of the study, the author determines the obligatory elements of the interaction between the parties during and after the violent conflict, socio-psychological means of perception and interpretation of the past and future, the development of positive relations and reformatting them cultural and value paradigm, as well as the transformation of socio-economic reality. The conclusions revealed that the ideal model or perfect method of reconciliation after a violent conflict does not exist, therefore, in each particular case, the particularities of reconciliation vary, depending on the ability of the parties to creatively and effectively approach the process of reconciliation, from their ability to assume consistently the loss, cruelty and pain of the past for the sake of prospects for a common future. At the same time, the author comes to the conclusion that the prospects of reconciliation during and after the end of the violent conflict are determined by the practical manifestation of cooperation ...
In the conditions of the Russian Federation aggression against Ukraine, the peculiarities of Russian geostrategy in the post-Soviet space appear to be a topical issue. The purpose of the study is to determine the geopolitical influence of Russia and its implementation of geo-strategic interests in the post-Soviet space, and to investigate the negative influence of Russian foreign policy and its geostrategy as a whole on the architecture of the European security and the modern world order. Applying systematic, analytical and comparative methods, the author makes a disappointing conclusion that, in its present form and with the current leadership, Russia is not capable of constructive action in the international environment, and on the contrary – destabilizes the modern system of international relations. As a result of the study, the author identifies current Russia as a threat to international peace and security, a neo-imperialist aggressive force, a terrorist state that is planning a destructive transformation of the modern system of international relations. The findings revealed a number of characteristic features of the Russian Federation's recent intersection of frozen conflicts in the post-Soviet space in the context of the implementation of its geostrategic tasks of global scale. Among them: the insidious, aggressive, reflexive nature of most foreign-policy activities and actions, obscene attempts to position itself as one of the "poles" of the post-bipolar world, false propaganda designed to disguise as concrete aggressions, and the general direction of geo-strategy on the revision of the international order, is obvious blackmail and intimidation of the world community by the destructiveness of further foreign policy actions. At the same time, the author comes to the conclusion that the causes of the aggressive foreign policy of Russia in the post-bipolar period are laid down in the nature of Putinism as the quintessence of traditional Russian expansionism, imperial chauvinism, and criminal contempt for ...
The author investigates the features of modern hybrid conflict as a set of military and political means of confrontation, together with the large-scale application of information-psychological methods of influence. The purpose of the study is to find out the specifics of hybrid conflicts as the most common form of mass conflict interaction in a globalized world and to identify the features of Russian aggression against Ukraine as a hybrid conflict. Applying systematic, analytical and comparative methods, the author concludes that unprovoked Russian hybrid aggression against Ukraine has become a preventive action of Russia to prevent the collapse of the scenario of the Eurasian empire by eliminating the Ukrainian sovereign state, and a catalyst for the process of global confrontation with post-Soviet space. The research shows that the modern hybrid conflict is based on a set of traditional and non-standard actions – prepared beforehand and promptly implemented; these actions of military, diplomatic, economic, informational, and psychological nature are strategically oriented. The findings revealed that in order to effectively counteract hybrid aggression, the important task is to anticipate and disclose the enemy's intentions, to disorientate the adversary in order to prevent his destructive actions, to create adverse conditions for his counteraction, using both military and non-military means, and to impose one's will on the aggressor by taking the initiative in waging an information war. ; Автором исследуются особенности современного гибридного конфликта как совокупности военных и политических средств конфронтации вместе с масштабным применением информационно-психологических методов воздействия. Целью исследования является выявление специфики гибридных конфликтов как наиболее распространенной формы массового конфликтного взаимодействия в глобальном мире, а также определение особенностей российской агрессии против Украины как гибридного конфликта. Применив системные, аналитические и компаративные методы, автор делает вывод о том, что неспровоцированная гибридная агрессия России против Украины стала и превентивным действием России на предупреждение краха сценария восстановления евразийской империи путем ликвидации украинского суверенного государства и катализатором процесса глобального противостояния России с коллективным Западом путем реинтеграции постсоветского пространства. В результате исследования установлено, что современный гибридный конфликт предстает собой как совокупность заранее подготовленных и оперативно реализованных традиционных и нестандартных действий военного, дипломатического, экономического, информационно- психологического характера, направленных на достижение стратегических целей. В выводах сказано, что для эффективного противодействия гибридной агрессии важной задачей является предвидение и раскрытие замыслов противника и его дезориентация с тем, чтобы предупредить его деструктивные действия, военными и невоенными средствами создать неблагоприятные условия для его противодействия и навязать свою волю, перехватив инициативу в ведении информационной войны. ; Автором досліджуються особливості сучасного гібридного конфлікту як сукупності військових і політичних засобів конфронтації, поєднаних із масштабним застосуванням інформаційно-психологічних методів впливу. Метою дослідження є з'ясування специфіки гібридних конфліктів як найбільш поширеної форми масової конфліктної взаємодії в глобалізованому світі та визначення особливостей російської агресії проти України як гібридного конфлікту. Застосувавши системні, аналітичні та компаративні методи, автор робить висновок про те, що неспровокована російська гібридна агресія проти України стала і превентивною дією Росії на упередження краху сценарію відтворення євразійської імперії шляхом ліквідації української суверенної держави і каталізатором процесу глобального протистояння Росії із колективним Заходом шляхом реінтеграції пострадянського простору. У результаті дослідження визначено, що сучасний гібридний конфлікт постає як сукупність заздалегідь підготовлених і оперативно реалізованих традиційних і нестандартних дій військового, дипломатичного, економічного, інформаційно-психологічного характеру, спрямованих на досягнення стратегічних цілей. У висновках виявлено, що для ефективної протидії гібридній агресії важливим завданням постає передбачення та розкриття задумів супротивника та його дезорієнтація з тим, щоби попередити його деструктивні дії, військовими та невійськовими засобами створити несприятливі умови для його протидії та нав'язати свою волю, перехопивши ініціативу у веденні інформаційної війни.
The author investigates the features of modern hybrid conflict as a set of military and political means of confrontation, together with the large-scale application of information-psychological methods of influence. The purpose of the study is to find out the specifics of hybrid conflicts as the most common form of mass conflict interaction in a globalized world and to identify the features of Russian aggression against Ukraine as a hybrid conflict. Applying systematic, analytical and comparative methods, the author concludes that unprovoked Russian hybrid aggression against Ukraine has become a preventive action of Russia to prevent the collapse of the scenario of the Eurasian empire by eliminating the Ukrainian sovereign state, and a catalyst for the process of global confrontation with post-Soviet space. The research shows that the modern hybrid conflict is based on a set of traditional and non-standard actions – prepared beforehand and promptly implemented; these actions of military, diplomatic, economic, informational, and psychological nature are strategically oriented. The findings revealed that in order to effectively counteract hybrid aggression, the important task is to anticipate and disclose the enemy's intentions, to disorientate the adversary in order to prevent his destructive actions, to create adverse conditions for his counteraction, using both military and non-military means, and to impose one's will on the aggressor by taking the initiative in waging an information war. ; Автором исследуются особенности современного гибридного конфликта как совокупности военных и политических средств конфронтации вместе с масштабным применением информационно-психологических методов воздействия. Целью исследования является выявление специфики гибридных конфликтов как наиболее распространенной формы массового конфликтного взаимодействия в глобальном мире, а также определение особенностей российской агрессии против Украины как гибридного конфликта. Применив системные, аналитические и компаративные методы, автор делает вывод о том, что неспровоцированная гибридная агрессия России против Украины стала и превентивным действием России на предупреждение краха сценария восстановления евразийской империи путем ликвидации украинского суверенного государства и катализатором процесса глобального противостояния России с коллективным Западом путем реинтеграции постсоветского пространства. В результате исследования установлено, что современный гибридный конфликт предстает собой как совокупность заранее подготовленных и оперативно реализованных традиционных и нестандартных действий военного, дипломатического, экономического, информационно- психологического характера, направленных на достижение стратегических целей. В выводах сказано, что для эффективного противодействия гибридной агрессии важной задачей является предвидение и раскрытие замыслов противника и его дезориентация с тем, чтобы предупредить его деструктивные действия, военными и невоенными средствами создать неблагоприятные условия для его противодействия и навязать свою волю, перехватив инициативу в ведении информационной войны. ; Автором досліджуються особливості сучасного гібридного конфлікту як сукупності військових і політичних засобів конфронтації, поєднаних із масштабним застосуванням інформаційно-психологічних методів впливу. Метою дослідження є з'ясування специфіки гібридних конфліктів як найбільш поширеної форми масової конфліктної взаємодії в глобалізованому світі та визначення особливостей російської агресії проти України як гібридного конфлікту. Застосувавши системні, аналітичні та компаративні методи, автор робить висновок про те, що неспровокована російська гібридна агресія проти України стала і превентивною дією Росії на упередження краху сценарію відтворення євразійської імперії шляхом ліквідації української суверенної держави і каталізатором процесу глобального протистояння Росії із колективним Заходом шляхом реінтеграції пострадянського простору. У результаті дослідження визначено, що сучасний гібридний конфлікт постає як сукупність заздалегідь підготовлених і оперативно реалізованих традиційних і нестандартних дій військового, дипломатичного, економічного, інформаційно-психологічного характеру, спрямованих на досягнення стратегічних цілей. У висновках виявлено, що для ефективної протидії гібридній агресії важливим завданням постає передбачення та розкриття задумів супротивника та його дезорієнтація з тим, щоби попередити його деструктивні дії, військовими та невійськовими засобами створити несприятливі умови для його протидії та нав'язати свою волю, перехопивши ініціативу у веденні інформаційної війни.
Identifying the prospects of reconciliation at various stages of the violent conflict is a matter of urgent concern, since during the conflict the foundations of a post-conflict settlement are laid down, the effectiveness of reconciliation and the possibility of building peace in the future depend on. The purpose of the work is to study the peculiarities of interaction between the parties during the deep interstate conflict and between the parties during the civil conflict within the state. Applying systematic, analytical and comparative methods, the author characterizes political reconciliation as a long-term social and inclusive process, which is designed to transform the unhappy co-existence of the parties to the conflict into a common political participation in public institutions and political processes through the gradual education of respect for both new institutions and former enemies. The four components of reconciliation – peace, justice, truth and forgiveness – must be interconnected in this process. As a result of the study, the author determines the obligatory elements of the interaction between the parties during and after the violent conflict, socio-psychological means of perception and interpretation of the past and future, the development of positive relations and reformatting them cultural and value paradigm, as well as the transformation of socio-economic reality. The conclusions revealed that the ideal model or perfect method of reconciliation after a violent conflict does not exist, therefore, in each particular case, the particularities of reconciliation vary, depending on the ability of the parties to creatively and effectively approach the process of reconciliation, from their ability to assume consistently the loss, cruelty and pain of the past for the sake of prospects for a common future. At the same time, the author comes to the conclusion that the prospects of reconciliation during and after the end of the violent conflict are determined by the practical manifestation of cooperation and the creation of reliable safeguards against the recurrence of the conflict in the future in order to build sustainable and lasting positive peace between the parties. ; Определение перспектив примирения на разных стадиях насильственного конфликта возникает пока актуальных вопросов, поскольку уже во время конфликта закладываются основы пост-конфликтного урегулирования, от которого зависит эффективность примирения и возможность развития мира в будущем. Целью работы является исследование особенностей взаимодействия как между сторонами в течении глубинного межгосударственного конфликта, так и между сторонами в течении гражданского конфликта в пределах государства. Применив системные, аналитические и компаративные методы, автор характеризует политическое примирение как долговременный общественно-инклюзивный процесс, который призван трансформировать недовольное сосуществования сторон конфликта в общее политическое участие в общественных институтах и политических процессах посредством постепенного воспитания уважения, как к новым институтов, так и к прежним врагам. Четыре составляющие примирения – мир, справедливость, правда и прощения, – должны быть взаимосвязаны в этом процессе. В результате исследования автор определяет обязательными элементами взаимодействия между сторонами в течение и после насильственного конфликта общественно-психологические средства восприятия и трактовки прошлого и будущего, развитие позитивных отношений и переформатирование в них культурно-ценностной парадигмы, а также трансформацию социально-экономической реальности. В выводах обнаружено, что идеальной модели или совершенного метода примирения после насильственного конфликта не существует, поэтому в каждом конкретном случае особенности примирения различаются в зависимости от способности сторон творчески и эффективно подходить к процессу примирения, от их способности консолидировано принять потери, жестокость и боль прошлого ради перспектив общего будущего. В то же время, автор приходит к выводу о том, что перспективы примирения в течение и после завершения насильственного конфликта определяются практическим проявлением сотрудничества и созданием надежных предохранителей против рецидива конфликта в будущем для развития устойчивого и длительного положительного мира между сторонами. ; Визначення перспектив примирення на різних стадіях насильницького конфлікту постає наразі актуальним питанням, оскільки вже під час конфлікту закладаються підвалини пост-конфліктного врегулювання, від якого залежить ефективність примирення та можливість розбудови миру в майбутньому. Метою роботи є дослідження особливостей взаємодії як між сторонами впродовж глибинного міждержавного конфлікту, так і між сторонами впродовж громадянського конфлікту в межах держави. Застосувавши системні, аналітичні і компаративні методи, автор характеризує політичне примирення як довготривалий суспільно-інклюзивний процес, який покликаний трансформувати невдоволене співіснування сторін конфлікту у спільну політичну участь у суспільних інституціях і політичних процесах за допомогою поступового виховання поваги як до нових інституцій, так і до колишніх ворогів. Чотири складові примирення – мир, справедливість, правда і прощення, – мають бути взаємопов'язані в цьому процесі. У результаті дослідження автор визначає обов'язковими елементами взаємодії між сторонами впродовж і після насильницького конфлікту суспільно-психологічні засоби сприйняття і трактування минулого та майбутнього, розбудову позитивних відносин і переформатування в них культурно-ціннісної парадигми, а також трансформацію соціально-економічної реальності. У висновках виявлено, що ідеальної моделі чи досконалого методу примирення після насильницького конфлікту не існує, тому у кожному конкретному випадку особливості примирення залежать від здатності сторін творчо та ефективно підходити до процесу примирення, від їхньої здатності консолідовано прийняти втрати, жорстокість і біль минулого задля перспектив спільного майбутнього. Водночас, автор робить висновки про те, що перспективи примирення впродовж і після завершення насильницького конфлікту визначаються практичним проявом співробітництва та створенням надійних запобіжників проти рецидиву конфлікту в майбутньому задля розбудови стійкого і тривалого позитивного миру між сторонами.
Identifying the prospects of reconciliation at various stages of the violent conflict is a matter of urgent concern, since during the conflict the foundations of a post-conflict settlement are laid down, the effectiveness of reconciliation and the possibility of building peace in the future depend on. The purpose of the work is to study the peculiarities of interaction between the parties during the deep interstate conflict and between the parties during the civil conflict within the state. Applying systematic, analytical and comparative methods, the author characterizes political reconciliation as a long-term social and inclusive process, which is designed to transform the unhappy co-existence of the parties to the conflict into a common political participation in public institutions and political processes through the gradual education of respect for both new institutions and former enemies. The four components of reconciliation – peace, justice, truth and forgiveness – must be interconnected in this process. As a result of the study, the author determines the obligatory elements of the interaction between the parties during and after the violent conflict, socio-psychological means of perception and interpretation of the past and future, the development of positive relations and reformatting them cultural and value paradigm, as well as the transformation of socio-economic reality. The conclusions revealed that the ideal model or perfect method of reconciliation after a violent conflict does not exist, therefore, in each particular case, the particularities of reconciliation vary, depending on the ability of the parties to creatively and effectively approach the process of reconciliation, from their ability to assume consistently the loss, cruelty and pain of the past for the sake of prospects for a common future. At the same time, the author comes to the conclusion that the prospects of reconciliation during and after the end of the violent conflict are determined by the practical manifestation of cooperation and the creation of reliable safeguards against the recurrence of the conflict in the future in order to build sustainable and lasting positive peace between the parties. ; Определение перспектив примирения на разных стадиях насильственного конфликта возникает пока актуальных вопросов, поскольку уже во время конфликта закладываются основы пост-конфликтного урегулирования, от которого зависит эффективность примирения и возможность развития мира в будущем. Целью работы является исследование особенностей взаимодействия как между сторонами в течении глубинного межгосударственного конфликта, так и между сторонами в течении гражданского конфликта в пределах государства. Применив системные, аналитические и компаративные методы, автор характеризует политическое примирение как долговременный общественно-инклюзивный процесс, который призван трансформировать недовольное сосуществования сторон конфликта в общее политическое участие в общественных институтах и политических процессах посредством постепенного воспитания уважения, как к новым институтов, так и к прежним врагам. Четыре составляющие примирения – мир, справедливость, правда и прощения, – должны быть взаимосвязаны в этом процессе. В результате исследования автор определяет обязательными элементами взаимодействия между сторонами в течение и после насильственного конфликта общественно-психологические средства восприятия и трактовки прошлого и будущего, развитие позитивных отношений и переформатирование в них культурно-ценностной парадигмы, а также трансформацию социально-экономической реальности. В выводах обнаружено, что идеальной модели или совершенного метода примирения после насильственного конфликта не существует, поэтому в каждом конкретном случае особенности примирения различаются в зависимости от способности сторон творчески и эффективно подходить к процессу примирения, от их способности консолидировано принять потери, жестокость и боль прошлого ради перспектив общего будущего. В то же время, автор приходит к выводу о том, что перспективы примирения в течение и после завершения насильственного конфликта определяются практическим проявлением сотрудничества и созданием надежных предохранителей против рецидива конфликта в будущем для развития устойчивого и длительного положительного мира между сторонами. ; Визначення перспектив примирення на різних стадіях насильницького конфлікту постає наразі актуальним питанням, оскільки вже під час конфлікту закладаються підвалини пост-конфліктного врегулювання, від якого залежить ефективність примирення та можливість розбудови миру в майбутньому. Метою роботи є дослідження особливостей взаємодії як між сторонами впродовж глибинного міждержавного конфлікту, так і між сторонами впродовж громадянського конфлікту в межах держави. Застосувавши системні, аналітичні і компаративні методи, автор характеризує політичне примирення як довготривалий суспільно-інклюзивний процес, який покликаний трансформувати невдоволене співіснування сторін конфлікту у спільну політичну участь у суспільних інституціях і політичних процесах за допомогою поступового виховання поваги як до нових інституцій, так і до колишніх ворогів. Чотири складові примирення – мир, справедливість, правда і прощення, – мають бути взаємопов'язані в цьому процесі. У результаті дослідження автор визначає обов'язковими елементами взаємодії між сторонами впродовж і після насильницького конфлікту суспільно-психологічні засоби сприйняття і трактування минулого та майбутнього, розбудову позитивних відносин і переформатування в них культурно-ціннісної парадигми, а також трансформацію соціально-економічної реальності. У висновках виявлено, що ідеальної моделі чи досконалого методу примирення після насильницького конфлікту не існує, тому у кожному конкретному випадку особливості примирення залежать від здатності сторін творчо та ефективно підходити до процесу примирення, від їхньої здатності консолідовано прийняти втрати, жорстокість і біль минулого задля перспектив спільного майбутнього. Водночас, автор робить висновки про те, що перспективи примирення впродовж і після завершення насильницького конфлікту визначаються практичним проявом співробітництва та створенням надійних запобіжників проти рецидиву конфлікту в майбутньому задля розбудови стійкого і тривалого позитивного миру між сторонами.
Identifying the prospects of reconciliation at various stages of the violent conflict is a matter of urgent concern, since during the conflict the foundations of a post-conflict settlement are laid down, the effectiveness of reconciliation and the possibility of building peace in the future depend on. The purpose of the work is to study the peculiarities of interaction between the parties during the deep interstate conflict and between the parties during the civil conflict within the state. Applying systematic, analytical and comparative methods, the author characterizes political reconciliation as a long-term social and inclusive process, which is designed to transform the unhappy co-existence of the parties to the conflict into a common political participation in public institutions and political processes through the gradual education of respect for both new institutions and former enemies. The four components of reconciliation – peace, justice, truth and forgiveness – must be interconnected in this process. As a result of the study, the author determines the obligatory elements of the interaction between the parties during and after the violent conflict, socio-psychological means of perception and interpretation of the past and future, the development of positive relations and reformatting them cultural and value paradigm, as well as the transformation of socio-economic reality. The conclusions revealed that the ideal model or perfect method of reconciliation after a violent conflict does not exist, therefore, in each particular case, the particularities of reconciliation vary, depending on the ability of the parties to creatively and effectively approach the process of reconciliation, from their ability to assume consistently the loss, cruelty and pain of the past for the sake of prospects for a common future. At the same time, the author comes to the conclusion that the prospects of reconciliation during and after the end of the violent conflict are determined by the practical manifestation of cooperation and the creation of reliable safeguards against the recurrence of the conflict in the future in order to build sustainable and lasting positive peace between the parties. ; Определение перспектив примирения на разных стадиях насильственного конфликта возникает пока актуальных вопросов, поскольку уже во время конфликта закладываются основы пост-конфликтного урегулирования, от которого зависит эффективность примирения и возможность развития мира в будущем. Целью работы является исследование особенностей взаимодействия как между сторонами в течении глубинного межгосударственного конфликта, так и между сторонами в течении гражданского конфликта в пределах государства. Применив системные, аналитические и компаративные методы, автор характеризует политическое примирение как долговременный общественно-инклюзивный процесс, который призван трансформировать недовольное сосуществования сторон конфликта в общее политическое участие в общественных институтах и политических процессах посредством постепенного воспитания уважения, как к новым институтов, так и к прежним врагам. Четыре составляющие примирения – мир, справедливость, правда и прощения, – должны быть взаимосвязаны в этом процессе. В результате исследования автор определяет обязательными элементами взаимодействия между сторонами в течение и после насильственного конфликта общественно-психологические средства восприятия и трактовки прошлого и будущего, развитие позитивных отношений и переформатирование в них культурно-ценностной парадигмы, а также трансформацию социально-экономической реальности. В выводах обнаружено, что идеальной модели или совершенного метода примирения после насильственного конфликта не существует, поэтому в каждом конкретном случае особенности примирения различаются в зависимости от способности сторон творчески и эффективно подходить к процессу примирения, от их способности консолидировано принять потери, жестокость и боль прошлого ради перспектив общего будущего. В то же время, автор приходит к выводу о том, что перспективы примирения в течение и после завершения насильственного конфликта определяются практическим проявлением сотрудничества и созданием надежных предохранителей против рецидива конфликта в будущем для развития устойчивого и длительного положительного мира между сторонами. ; Визначення перспектив примирення на різних стадіях насильницького конфлікту постає наразі актуальним питанням, оскільки вже під час конфлікту закладаються підвалини пост-конфліктного врегулювання, від якого залежить ефективність примирення та можливість розбудови миру в майбутньому. Метою роботи є дослідження особливостей взаємодії як між сторонами впродовж глибинного міждержавного конфлікту, так і між сторонами впродовж громадянського конфлікту в межах держави. Застосувавши системні, аналітичні і компаративні методи, автор характеризує політичне примирення як довготривалий суспільно-інклюзивний процес, який покликаний трансформувати невдоволене співіснування сторін конфлікту у спільну політичну участь у суспільних інституціях і політичних процесах за допомогою поступового виховання поваги як до нових інституцій, так і до колишніх ворогів. Чотири складові примирення – мир, справедливість, правда і прощення, – мають бути взаємопов'язані в цьому процесі. У результаті дослідження автор визначає обов'язковими елементами взаємодії між сторонами впродовж і після насильницького конфлікту суспільно-психологічні засоби сприйняття і трактування минулого та майбутнього, розбудову позитивних відносин і переформатування в них культурно-ціннісної парадигми, а також трансформацію соціально-економічної реальності. У висновках виявлено, що ідеальної моделі чи досконалого методу примирення після насильницького конфлікту не існує, тому у кожному конкретному випадку особливості примирення залежать від здатності сторін творчо та ефективно підходити до процесу примирення, від їхньої здатності консолідовано прийняти втрати, жорстокість і біль минулого задля перспектив спільного майбутнього. Водночас, автор робить висновки про те, що перспективи примирення впродовж і після завершення насильницького конфлікту визначаються практичним проявом співробітництва та створенням надійних запобіжників проти рецидиву конфлікту в майбутньому задля розбудови стійкого і тривалого позитивного миру між сторонами.
