Suchergebnisse

Лексико-семантична мовна система, як відомо, є динамічною. Вона постійно розвивається, зазнає змін. Одним із найголовніших засобів системної організації лексичного складу мови є полісемія. Багатозначність належить до універсальних мовних явищ. Вона забезпечує одну з найважливіших вимог до мови як сигніфікативної системи, що має за допомогою мінімальної кількості знаків передавати максимальну кількість інформації. Слова будь-якої мови перш за все виконують функцію номінативну, тобто називають різні предмети, об'єкти та явища довколишньої дійсності. Власні найменування, на противагу загальним, семантика яких об'єднує, узагальнює низку однотипних об'єктів, характеризуються тим, що, називаючи щось, вони мають індивідуалізувати об'єкт, вирізнити його серед подібних до себе. Здавалося би, якщо функція онімів полягає в індивідуалізації явищ об'єктивної дійсності, називанні й виокремленні тих або тих реалій чи певного класу імен, то б вони не мали бути багатозначними, однак власні назви також можуть бути полісемантичними, що зайвий раз свідчить на користь універсальності досліджуваного нами явища. Основна мета нашої розвідки полягатиме в поданні прикладів лексикографування полісемічних онімів, наявних у мові українського фольклору. У статті ми також прагнемо встановити основні типи власних найменувань, що зазнають розширення семантики.Онімний простір фольклору становить досить розгалужену систему, яка, очевидно, ще потребуватиме подальших наукових досліджень і докладнішої лексикографічної репрезентації. Подальшу перспективу нашого дослідження вбачаємо в тому, що представлений нами в цій розвідці матеріал може увійти з часом до «Словника мови усної народної словесності» або вибіркового словника, присвяченого власним назвам, уживаним у мові фольклору.