Suchergebnisse

At the end of the 20th century performance art, as a rule, avoids pigeonholing itself as a separate form of the creative process, particular scientific orientation, or a definitive kind of art; it is an art of subliminal hints that everyone can perceive at their own discretion. Performance art involves mandatory involvement of the public and active communicative function. In an attempt to draw the attention of the public to the problem in performance art irony, epatage, exaggeration, metaphor, and association highlights of socialphenomena that provoke the viewer indirectly or directly to some action or reflection on certain social issues, connecting the moment of interactivity are widely used. In addition, public art, which includes performance art, focuses on the unprepared spectator and involves communication with the city's space and its inhabitants. Democracy in performance art is manifested through the choice of a topic that can relate to any aspect of life. All performances art in the early 21st century are united by external orientation, having an onlooker in mind, but any individual performance art is aimed at the idea of awakening the mind of the viewer. ; Незвичайне явище, помічене в другій половині XX ст. Дж. Остіном, Р. Шехнером, В. Тернером і назване тепер перформансом у різних наукових спрямуваннях, можна порівняти з пульсуючим протуберанцем, сонячним зайчиком чи водою. Адже щоразу, «спійманий», він залишає по собі абсолют но новітню форму, новий вид у мистецтві чи жанрове утворення. Кудись зникаючи, розчиняючись і стабілізуючись у культурі, з'являється згодом зовсім в іншому місці в інший час у непередбачуваний спосіб (це і є його головна особливість), знову в невизначеній іпостасі. Навіть запозичена з англійської його назва залишає поле для роздумів: це вже не вистава, але й не показ/демонстрація, не продуктивність/ефективність, але рушійна сила. Так, він проявляється в інклюзії в культурі й креативності людей з синдромом Дауна, у витівках О. Ляшка та інших політиків, сучасних новоутвореннях спортивного та віртуального характеру тощо. Уможлививши нове, перформанс водночас не є чимось новим у культурі, але важливо, що саме в цьому явищі синтезуються новітні технології з традиційним мистецтвом та й із самим життям. Завдяки відсутності будь-якої лінії розмежування з щоденною креативністю, самодіяльною творчістю й утвореною а́кторами особливою реальністю, перформанс спроможний викликати потужні емоційні стани й відчуття взаємозв'язку людей у суспільстві. Таке явище потребує ретельного вивчення, оскільки може поставати у вигляді зручної форми для маніпуляції, насилля й недбалого ставлення до людської гідності, здоров'я чи життя. Ця форма творчості не підпорядкована жодному прогнозу, контролю та є складною для впізнаваності навіть фахівцям. Розчиняючись у нових медіа та долаючи межі окремих дисциплін, така форма творчості залишається малозрозумілою, кожен може інтерпретувати її у свій спосіб. Проте саме широкий потенціал цього інтердисциплінарного та інтермедіального культурного явища дає змогу віднайти приховані закономірності та складники проявів його існування в сучасному світі.

At the end of the 20th century performance art, as a rule, avoids pigeonholing itself as a separate form of the creative process, particular scientific orientation, or a definitive kind of art; it is an art of subliminal hints that everyone can perceive at their own discretion. Performance art involves mandatory involvement of the public and active communicative function. In an attempt to draw the attention of the public to the problem in performance art irony, epatage, exaggeration, metaphor, and association highlights of socialphenomena that provoke the viewer indirectly or directly to some action or reflection on certain social issues, connecting the moment of interactivity are widely used. In addition, public art, which includes performance art, focuses on the unprepared spectator and involves communication with the city's space and its inhabitants. Democracy in performance art is manifested through the choice of a topic that can relate to any aspect of life. All performances art in the early 21st century are united by external orientation, having an onlooker in mind, but any individual performance art is aimed at the idea of awakening the mind of the viewer. ; Незвичайне явище, помічене в другій половині XX ст. Дж. Остіном, Р. Шехнером, В. Тернером і назване тепер перформансом у різних наукових спрямуваннях, можна порівняти з пульсуючим протуберанцем, сонячним зайчиком чи водою. Адже щоразу, «спійманий», він залишає по собі абсолют но новітню форму, новий вид у мистецтві чи жанрове утворення. Кудись зникаючи, розчиняючись і стабілізуючись у культурі, з'являється згодом зовсім в іншому місці в інший час у непередбачуваний спосіб (це і є його головна особливість), знову в невизначеній іпостасі. Навіть запозичена з англійської його назва залишає поле для роздумів: це вже не вистава, але й не показ/демонстрація, не продуктивність/ефективність, але рушійна сила. Так, він проявляється в інклюзії в культурі й креативності людей з синдромом Дауна, у витівках О. Ляшка та інших політиків, сучасних новоутвореннях спортивного та віртуального характеру тощо. Уможлививши нове, перформанс водночас не є чимось новим у культурі, але важливо, що саме в цьому явищі синтезуються новітні технології з традиційним мистецтвом та й із самим життям. Завдяки відсутності будь-якої лінії розмежування з щоденною креативністю, самодіяльною творчістю й утвореною а́кторами особливою реальністю, перформанс спроможний викликати потужні емоційні стани й відчуття взаємозв'язку людей у суспільстві. Таке явище потребує ретельного вивчення, оскільки може поставати у вигляді зручної форми для маніпуляції, насилля й недбалого ставлення до людської гідності, здоров'я чи життя. Ця форма творчості не підпорядкована жодному прогнозу, контролю та є складною для впізнаваності навіть фахівцям. Розчиняючись у нових медіа та долаючи межі окремих дисциплін, така форма творчості залишається малозрозумілою, кожен може інтерпретувати її у свій спосіб. Проте саме широкий потенціал цього інтердисциплінарного та інтермедіального культурного явища дає змогу віднайти приховані закономірності та складники проявів його існування в сучасному світі.

At the end of the 20th century performance art, as a rule, avoids pigeonholing itself as a separate form of the creative process, particular scientific orientation, or a definitive kind of art; it is an art of subliminal hints that everyone can perceive at their own discretion. Performance art involves mandatory involvement of the public and active communicative function. In an attempt to draw the attention of the public to the problem in performance art irony, epatage, exaggeration, metaphor, and association highlights of socialphenomena that provoke the viewer indirectly or directly to some action or reflection on certain social issues, connecting the moment of interactivity are widely used. In addition, public art, which includes performance art, focuses on the unprepared spectator and involves communication with the city's space and its inhabitants. Democracy in performance art is manifested through the choice of a topic that can relate to any aspect of life. All performances art in the early 21st century are united by external orientation, having an onlooker in mind, but any individual performance art is aimed at the idea of awakening the mind of the viewer. ; Незвичайне явище, помічене в другій половині XX ст. Дж. Остіном, Р. Шехнером, В. Тернером і назване тепер перформансом у різних наукових спрямуваннях, можна порівняти з пульсуючим протуберанцем, сонячним зайчиком чи водою. Адже щоразу, «спійманий», він залишає по собі абсолют но новітню форму, новий вид у мистецтві чи жанрове утворення. Кудись зникаючи, розчиняючись і стабілізуючись у культурі, з'являється згодом зовсім в іншому місці в інший час у непередбачуваний спосіб (це і є його головна особливість), знову в невизначеній іпостасі. Навіть запозичена з англійської його назва залишає поле для роздумів: це вже не вистава, але й не показ/демонстрація, не продуктивність/ефективність, але рушійна сила. Так, він проявляється в інклюзії в культурі й креативності людей з синдромом Дауна, у витівках О. Ляшка та інших політиків, сучасних новоутвореннях спортивного та віртуального характеру тощо. Уможлививши нове, перформанс водночас не є чимось новим у культурі, але важливо, що саме в цьому явищі синтезуються новітні технології з традиційним мистецтвом та й із самим життям. Завдяки відсутності будь-якої лінії розмежування з щоденною креативністю, самодіяльною творчістю й утвореною а́кторами особливою реальністю, перформанс спроможний викликати потужні емоційні стани й відчуття взаємозв'язку людей у суспільстві. Таке явище потребує ретельного вивчення, оскільки може поставати у вигляді зручної форми для маніпуляції, насилля й недбалого ставлення до людської гідності, здоров'я чи життя. Ця форма творчості не підпорядкована жодному прогнозу, контролю та є складною для впізнаваності навіть фахівцям. Розчиняючись у нових медіа та долаючи межі окремих дисциплін, така форма творчості залишається малозрозумілою, кожен може інтерпретувати її у свій спосіб. Проте саме широкий потенціал цього інтердисциплінарного та інтермедіального культурного явища дає змогу віднайти приховані закономірності та складники проявів його існування в сучасному світі.