Suchergebnisse

The article is devoted to the study of the role of historical tradition and national memory in the formation of modern types of ethno-national identity and mechanisms of consolidation of citizens at the stage of formation of the French state of the modern type. In this regard, various versions of French history were analyzed by representatives of historical and historiographical schools, which still compete with each other for the status of creators of a generally accepted interpretation of important historical events. It was found that consistently patriotic motivation, which ensures the formation and realization of the innovative potential of the people and social activity of this creative core of the nation, aimed at overcoming any crisis challenges, is formed only on the basis of maximum meaningful synthesis of existing interpretations of French history. In particular, the effectiveness of memory policy is ensured by the fact that symbols, traditions and historical monuments that positively influence the dynamics of national-patriotic motivations and feelings are inevitably (and often, quite consciously) filled with qualitatively new meanings and values. The complete failure of neoliberal and left-wing radical critiques of Holism's theory and practice has been proved, the conservative elements of which, in particular the appeal to the heroic past, are not at all identical with medieval archaism and almost neo-Nazi political preferences. On the contrary, the typological similarity of Bonapartism and Hollism is due precisely to their ability to effectively oppose reactionary and revolutionary extremism, which is equally destructive to the nation-state. In this regard, the exceptional relevance of the use of historical memory to form their own traditionalist and authoritarian charisma (in their relationship) by the creator and first president of the Fifth Republic Charles de Gaulle in the process of his opposition to anti-national provocations of far-right and far-left. ; Стаття присвячена дослідженню ролі історичної традиції та національної пам'яті у формуванні модерних типів етнонаціональної ідентичності та механізмів консолідації громадян на етапі становлення французької держави сучасного типу. В цьому зв'язку проаналізовано різноманітні версії французької історії у представників історичних та історіографічних шкіл, що і в наш час взаємно конкурують за статус творців загальновизнаного тлумачення важливих історичних подій. З'ясовано, що послідовно патріотична мотивація, завдяки якій забезпечуються формування та реалізація інноваційного потенціалу народу й соціальна активність цього орієнтованого на подолання будь-яких кризових викликів креативного ядра нації, постає лише шляхом максимального змістовного синтезу наявних трактувань французької історії. Зокрема ефективність політики пам'яті забезпечується завдяки тому, що символи, традиції та історичні пам'ятки, які позитивно впливають на динаміку національно-патріотичних мотивацій та почуттів, неминуче (і часто цілком свідомо) наповнюються якісно новими смислами та цінностями, на основі яких формуються вже модерні уявлення щодо сумлінного виконання свого національного обов'язку, самовідданості і навіть жертовності у служінні вищим ідеалам Батьківщини. Доведено цілковиту неспроможність неоліберальної та ліворадикальної критики теорії та практики голлізму, консервативні елементи якого, зокрема апелювання до героїчного минулого, зовсім не тотожні як виявам середньовічної архаїки, так і мало не неонацистським політичним уподобанням. Навпаки, типологічна подібність бонапартизму та голлізму обумовлена якраз їхньою здатністю до ефективного протистояння однаково руйнівним для національної держави реакційній та революційній версіям екстремізму. Відтак, розкрито виняткову актуальність використання історичної пам'яті задля формування власної традиціоналістської та авторитарної харизми (у їхньому взаємозв'язку) творцем і першим президентом П'ятої республіки Ш. де Голллем в процесі його протистояння антинаціональним провокаціям ультраправого та ультралівого ґатунку.

The article analyzes the peculiarities of changing socio-economic leadership at the end of the nineteenth century. It is shown that Britain`s lag behind its rivals in foreign markets is associated withthe transition to an extensive algorithm for the existence of the largest empire in the world, the homeland of the industrial revolution, its reorientation to financially usurious mechanisms forobtaining super-profits, an indicator of the beginning of the stadial-civilizational decline of the classical bourgeois formation. It is shown that Germany, which in our time continues to be consideredthe main culprit for World War I, during this period, receives competitive advantages, first of all, by forcing an innovative component of its development, due to the election of a fundamentally different,relative to the Anglo-Saxon, model of the postсapitalist type of social order. It is important that on the basis of similar principles of the new social system in the twentieth century, a number of developedcountries of the East and West have made an economic miracle. It has been proved that the sources of antagonism between the most powerful geopolitical players that led to the Great War are due not so much to the so-called colonial redistribution of the world, but to the collision of two incompatible strategies for the further existence of mankind. Moreover, the doom of the Russian Empire for such an approach was related precisely to the fact that once again lost the historical chance of its own modernization, it was in the world military conflict that was inevitable, because of the domination in the state of a compradoriously oriented "lazy class" (T .Veblen), elected the status of a satellite of the United Kingdom and France, which at that time was the main outpost of the rotting monopoly financial and invading imperialism of a qualitatively new global type, which eventually became the main cause of both worlds wars, and then the cold and present "hybrid" wars (the current Putin regime is derived from the modern global "postmodern system" of postmodern neocolonialism). The hypothesis that the cause of the First and Second World Wars was the only aggressive nationalism is refuted, which in fact, in the form of Nazism became a non-constructive reaction to the globally-permissive parasitism that caused the First World War and the "communist experiment", generated by the civil war caused by the catastrophe of the unprecedented in terms of the scale of the war of 1914-1918. ; У статті проаналізовано особливості зміни соціально-економічного лідерства наприкінці ХІХ століття. Показано, що відставання Великої Британії від своїх конкурентів на зовнішніхринках пов'язано з переходом на екстенсивний алгоритм існування найбільшої імперії світу, яка стала батьківщиною промислового перевороту, її переорієнтацією на фінансово-лихварськімеханізми отримання надприбутків, що є показником початку стадіально-цивілізаційного занепаду класичної буржуазної формації. Показано, що Німеччина, яку і в наш час багатоісториків продовжують вважати головним винуватцем Першої світової війни, в цей період отримує конкурентні переваги насамперед за рахунок форсування інноваційної складової свогорозвитку, обумовленого обранням принципово іншої, відносно англо-саксонскої, моделі суспільного ладу посткапіталістичного типу. Важливо, що саме на основі подібних засад новогосуспільного ладу вже у ХХ столітті низка розвинених країн Сходу і Заходу здійснили економічне диво.Доведено, що витоки антагонізму між найпотужнішими геополітичними гравцями, який призвів до Великої війни, обумовлені не стільки так званим колоніальним переділом світу, скількизіткненням двох несумісних стратегій подальшого існування людства. Причому, приреченість Російської імперії за такого підходу, була пов'язана саме з тим, що черговий раз втратившиісторичний шанс власної модернізації, вона у світовому воєнному конфлікті, який був неминучим, через панування в державі компрадорські орієнтованого «класу, що байдикує» (Т. Веблен),обрала статус сателіта Великої Британії та Франції, які на той час були основним форпостом саме загниваючого монопольно-фінансового та загарбницького імперіалізму якісно нового глобального типу, що, врешті-решт, став головною причиною обох світових, а потім Холодної та нинішньої «гібридної», війн (нинішній путінський режим є похідним від сучасної глобальної«світосистеми» вже постмодерного неоколоніалізму). Також спростовано гіпотезу, що причиною Першої та Другої світових воєн був виключно агресивний націоналізм, який насправді у формі нацизму став лише неконструктивною реакцією на глобально-лихварський паразитизм, що спричинив Першу світову війну та «комуністичний експеримент», породжений громадянською війною, обумовленою катастрофою ще небаченої за масштабами воєнної бійні 1914-1918 років.