Suchergebnisse

The article examines modern trends in the constitutional and legal protection of intellectual property with the help of a comparative analysis of the development of the legal institution of intellectual property. It is concluded that the need to ensure the rights of citizens, national security, and the creation of an innovative economy determine the directions of world constitutional development, one of which is the constitutionalization of the legal institute of intellectual property. There are two main methods of constitutionalization: legislative and interpretive.
The subjective constitutional right to intellectual property performs a special "social function", which consists in ensuring an optimal balance between private and public interests.
Constitutionalization is a global trend in the modern development of states and is expressed in the universalization and intensification of the influence of constitutional values on the institutions of different legal systems, which significantly contributes to their convergence. The conclusion that intellectual property is part of the basic constitutional principles of many foreign states. Therefore, among the foundations of the constitutional system, a new principle related to the development of intellectual property relations should be highlighted, including their stimulation, encouragement, guarantee and support in order to achieve economic and social progress of society aimed at building an innovative (based on the knowledge economy) state.
Objectively existing differences between states in the tasks of constitutional regulation, the level of development of intellectual property relations and the degree of their regulation in the current legislation, in the observance of the traditions of constitutional regulation and the propensity of the constitutional legislator to include modern novelties from the constitutions of other countries give rise to new approaches to the constitutional regulation of intellectual property relations, and also entail the emergence of «mixed» models. All this makes the issue of constitutional regulation of intellectual property rights an interesting and promising object of scientific research.

У статті проаналізовано основні етапи становлення поняття «авторське право» як невід'ємної складової інтелектуальної власності. Досліджено міжнародний досвід юридичної відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності. Зазначено що в нашій державі не створено досі таких умов для суб'єктів прав інтелектуальної власності, за яких вони б могли бути впевнені у захищеності та непорушності результатів своєї розумової діяльності. Акцентовано увагу на тому що авторське право проявляється одним із важливих інститутів права інтелектуальної власності, який регулює суспільні відносини, пов'язані зі створенням творів науки, літератури і мистецтва, розпорядженням винятковим правами на ці твори, а також захистом виняткових і інших прав автора і його правонаступників і інших правовласників. Показано що взаємовідносини України та ЄС у сфері захисту прав інтелектуальної власності відбуваються у форматі діалогу який проходить у форматі спільних засідань, де розглядаються питання захисту прав інтелектуальної власності, боротьби з порушеннями, примусового ліцензування тощо, організації спільних зустрічей на рівні експертів.
Згідно наявних даних досліджень Property Rights Alliance показник індексу прав власності в Україні так званий Міжнародний індекс прав власності (IPRI) є надто низьким у порівнянні із країнами ЄС.
Зроблено висновок проте що проблема захисту прав інтелектуальної власності є міжнародною, а тому світова спільнота зосереджує свої зусилля та здійснює активну політику щодо забезпечення належного рівня захисту інтелектуальних прав людини, через створення ефективного правового механізму захисту прав інтелектуальної власності. Світовий досвід виступає важливим позитивним інструментом, здійснюючи його аналіз можна знайти необхідні ключові шляхи для реформування законодавства в сфері інтелектуальної власності в Україні.

У статті розглядаються особливості державного управління процесами міжнародного співробітництва України у сфері інформаційних відносин, зокрема характеристика процесів міжнародного співробітництва у сфері інформаційних відносин, аналіз державної політики у сфері міжнародних відносин до шляхів удосконалення механізму державного управління сферою інформаційних відносин.
Міжнародне співробітництво у сфері інформаційних відносин відбувається в процесі міжнародної інформаційної діяльності між двома або більше країнами на світовому ринку послуг. Основою є надання громадянам, державним органам, підприємствам, установам та організаціям офіційної інформації (у документальному вигляді або публічно оголошеною) про різні події та явища на міжнародному рівні. Це може бути, наприклад, зовнішньополітична діяльність України, події в інших країнах, а також цілеспрямоване розповсюдження за межі України інформації про нашу країну.
Міжнародні інформаційні відносини є доволі новим поняттям на світовому просторі, але за досить короткий час стали важливими та впливовими на загальний економічний, політичний, соціальний стан країн-учасниць.
Міжнародна просвітницька діяльність полягає у наданні всім учасникам (наприклад, громадянам, державним органам, бізнесу) інформації про зовнішньополітичну діяльність України, яка офіційно задокументована або публічно оприлюднена, а також цілеспрямовано поширювати вичерпну інформацію за межами країни про Україну через, наприклад, засоби масової інформації, державні установи та громадян.
Встановлено, що в умовах сучасного стану розвитку суспільного розвитку, а також враховуючи ситуацію українського та міжнародного інформаційного простору, необхідно посилити роль держави у забезпеченні доступу громадян України до оперативної інформації та гарантувати захист і достовірність національного інформаційного простору.

У статті досліджуються механізми державної підтримки регіонального розвитку, а саме: фінансування з Державного фонду регіонального розвитку; субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на формування інфраструктури об'єднаних територіальних громад, субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення заходів щодо соціально-економічного розвитку окремих територій; субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на фінансування заходів соціально-економічної компенсації ризику населення, яке проживає на території зони спостереження; субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення заходів, спрямованих на розвиток системи охорони здоров'я у сільській місцевості. Автори аналізують нормативно-правові акти, якими визначено умови та цілі надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам, а також надання коштів з Державного фонду регіонального розвитку. Крім того подається цікавий досвід щодо успішного освоєння коштів субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам Миколаївської області. На підставі проведеного дослідження зроблені висновки, щодо позитивного впливу реалізації механізмів державної підтримки регіонального розвитку на об'єднані територіальні громади загалом і на Миколаївщину зокрема.

У статті розглянуто нормативну грошову оцінку земель як один із механізмів стимулювання розвитку громад в умовах децентралізації, в умовах формування ринку землі.
Акцентовано увагу на важливості проведення оціночних робіт з грошової оцінки земель, оскільки це є економічний механізм земельних відносин, приватизації земельних ділянок, земельно-іпотечного кредитування, оподаткування та становлення ринку землі в цілому. Зазначено, що проблемність ситуації полягає у тому, що всі суб'єкти земельних відносин погоджуються з тим, що земля має свою ціну, але існують розбіжності у методичних підходах до нормативно - грошової оцінки, а отже і у практичній реалізації. Привернуто увагу до того, що продуктивні властивості земельного простору визначаються його географічним розташуванням, а отже, вже завдяки цьому, за умов розумного використання повинні сприяти соціально-економічному розвитку громади.
Проаналізовано сутність, зміст та сфери застосування нормативної грошової оцінки земельної ділянки, простежено регуляторний та стимулюючий характер нормативної грошової оцінки земель на рівні громади, наведено інформацію щодо переконливості значення нормативно - грошової оцінки для громади на прикладі селища Святомиколаївка Вітовського району Миколаївської області, узагальнено досвід роботи Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області щодо нормативно - грошової оцінки.
Звертається увага на соціально-економічне значення нормативно - грошової оцінки, оскільки обґрунтованість оцінки земельних ділянок захищатиме інтереси мільйонів громадян, які набули або набувають у власність земельні ділянки.
На прикладі технічної документації з нормативної грошової оцінки селища Святомиколаївка Вітовського району Миколаївської області показано переваги виконання робіт з нормативної грошової оцінки земель з різних аспектів, розширено уявлення про регуляторний та стимулюючий характер нормативно - грошової оцінки, про її практичне значення, про важливість актуалізації нормативно - грошової оцінки.
Як висновок, зазначено, що з метою активізації оціночної діяльності та актуалізації нормативної грошової оцінки земель різного призначення варто: посилити роз'яснювальну роботу серед учасників земельного ринку щодо необхідності та доцільності нормативної грошової оцінки з метою прискорення реформ, у тому числі стимулювання економічного розвитку регіонів України, соціально-економічного розвитку громад; оперативно та зрозуміло висвітлювати діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо земельної політики.

В статті приділено увагу аналізу основних подій та процесів що відбулись протягом 2014-2019 років у царині децентралізації на Миколаївщині.
Зауважено що аналіз чинного законодавства та його застосування, а також дослідження зарубіжного досвіду інших держав засвідчує що є найважливіші «виклики» що висуває влада до суспільства можуть вирішувати лише структури де немає авторитарної монополії, а де є мультицентральний поділ повноважень.
Показано, що система місцевого самоврядування є одним з головних механізмів реалізації державної політики у житлово-комунальному господарстві, соціальній сфері, послугах міського транспорту, територіальному благоустрою тощо. Прийняття рішень органів місцевого самоврядування з більшості питань місцевого значення небайдуже для центральних та регіональних органів влади, оскільки економічне та політичне становище країни залежить від їх рішень.
У висновках наголошено що сама децентралізація не вирішить усіх наявних проблем, якщо національна реформа не принесе з собою критичну масу політичних лідерів особливо на регіональному рівні та державних службовців на рівні місцевого самоврядування, які отримують достатньо високу матеріальну винагороду та будуть практично обізнані у найкращих практиках прозорого та підзвітного надання державних та муніципальних послуг, щоб протистояти і протидіяти українським реаліям з їх високим рівнем корумпованості, та потягом до елітарності та влади. Тобто ключовим фактором у боротьбі з корупцією та інших проблем є не децентралізація, а професійні посадові особи; зокрема, люди з управлінським досвідом, які прагнуть внести прозорість до повсякденних функцій місцевого самоврядування - починаючи навіть з дрібних деталей, таких як компонування адміністративних будівель, де державні службовці помітніші та доступніші в офісах відкритого плану, замість того, щоб ховатися у теренах дверей та коридорів.

У статті здійснено дослідження досвіду країн ЄС щодо проведення реформи децентралізації, а також можливості його імплементації в Україні. Крім того, дослідження містить в собі аналіз впровадження в практику європейських критеріїв та стандартів в процесі децентралізації публічної влади та адміністрування в Україні. Автори статті акцентують увагу на необхідності запозичення Україною саме європейського досвіду, доводять, що Україна готова здійснювати реформу децентралізації публічної влади та адміністрування. Авторами насамперед акцентована увага на вдосконаленні правової та інституційної бази системи міжбюджетного фінансування. Зауважено що наступним кроком повинна стати робота науковців щодо розробки методики розрахунку фінансування регіонів. Також авторами пропонується внести зміни до законів «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про місцеві державні адміністрації», де вказані повноваження місцевих органів, методика визначення обсягів фінансування, а також визначено поняття «комунальна власність» та «комунальне майно». Зазначено, що для кожного рівня органів місцевої влади потрібно окреслити коло відповідальності та міри покарання, так як контроль та відповідальність є підґрунтям децентралізації. В результаті цих втілення зазначених пропозицій щодо фінансової децентралізації очікується створення нової системи місцевих бюджетів та міжбюджетних відносин, в основі яких повинна бути інституційна симетрія, що передбачає поєднання та взаємозв'язок економічних суб'єктів, які користуються суспільними благами, сплачують податки, і тих, хто приймає самостійно рішення про її надання.
На основі проведеного дослідження зроблено висновки, що імплементація позитивного зарубіжного досвіду сприятиме становленню громадянського суспільства, так як успішність реформи децентралізації публічної влади та адміністрування є запорукою розвитку свободи, демократії та громадянського суспільства в Україні.

The article examines the multifactorial issue of social responsibility, investigates the phenomenon of social responsibility of the state, and determines the role and place of social responsibility in overco ming crisis situations. It is established that in a broad sense, the social responsibility of the state is a system of effective management of the territory, including economic, political, social, security, cultural and environmental measures, in order to increase and maintain the standard of living of the population, which would satisfy the majority of citizens. At the same time, it should be about ensuring sustainable development and prospects for further improvement. It was determined that social responsibility is defined by a dynamic value system, which is characteristic of individuals, social communities and society in general, state and local authorities and their representatives. The emergence of social responsibility is directly related to social values that determine the activity and behavior of all participants in social processes. Based on this, it can be stated that the social responsibility of the state is realized as a manifestation of the will of each individual.
It has been proven that in modern conditions, the key factor for overcoming crisis situations and ensuring the effective development of the state is a stable and society-oriented government, which in its activity covers both the needs of citizens and advanced management practices. In the conditions of a difficult economic, political, social and demographic situation in Ukraine, the social responsibility of the state should become one of the components of a unifying national idea that will help overcome the systemic crisis that affects all spheres of social life. It began to play an especially important role during a full-scale war, when the issue of the survival of the state depends on interaction and mutual trust between the authorities and citizens. It has been proven that for modern Ukraine the focus of actions of public authorities, private and public sector on protection of state interests and support of the economy should become characteristic. A similar vector of development of Ukrainian society contributes to complex development, when the process of formation of common values is accompanied by support from all participants in power-social relations.

У статті розглядаються питання ефективності управління в умовах постійних перетворень в країні, коли змінюється роль держави, змінюються державно-управлінські відносини, що потребують вдосконалення підходів до становлення потужного кадрового потенціалу з елементами лідерства в державному управлінні.
Проведено аналіз лідерських якостей державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування. Проведені дослідження, які конкретизували перелік лідерських якостей посадових осіб в органах державної влади. З'ясовано, що лідерство можна визначити як один з процесів організації управління для досягнення найкращого результату в управлінській діяльності.
Встановлено, що у більшості керівників немає вроджених задатків до лідерства. Тому необхідно розвивати ці якості через спеціальну підготовку, якщо керівник усвідомлює відповідальність за свій колектив, за доручену справу та відповідальність перед суспільством.
Існує необхідність відбору з числа державних службовців на керівні посади людей здатних до лідерства, чи в силу вроджених якостей, чи набутих в процесі тривалої роботи у владних інституціях. Це потрібно для розвитку професіоналізації державної служби в Україні. Але, на жаль, цього майже не відбувається. С кожним роком ми втрачаємо компетентних професіоналів, здатних вивести країну із економічної, соціальної, політичної кризи.