Suchergebnisse

В статті досліджується сучасний авторитарний режим, розглянуто його характерні риси і прояви. Автором наведена оглядова характеристика сучасних авторитарних режимів. Метою даної статті є визначення сутності та особливостей розвитку авторитарного режиму, як різновиду політичного режиму, а також причин, які призводять до його появи чи утриманні в країні. Зазначається, що авторитарний режим не є еволюційною формою розвитку держави, він завжди є логічним наслідком тих суспільно-політичних процесів, які відбуваються в країні. Відзначено, що авторитарний режим з'являється на тлі зламних процесів, коли політична система держави потребує змін, але ці зміни відбуваються під впливом політичної еліти, а не суспільства, що в свою чергу, дає можливість нам виділити передумови появи авторитарного режиму в державі. Констатовано, що авторитарний режим не є еволюційною формою розвитку держави, він не забезпечує якісну спадкоємність влади, він не здатен запропонувати нові тренди та трансформації суспільного життя в силу неможливості однією особою змінювати власний світогляд підлаштовуючись під соціальні запити, міжнародно-правові та політичні тренди розвитку державотворчих процесів. Зазначено, що більшість авторитарних країн не проголошують, не ідентифікують себе в такий спосіб, а навпаки намагаються позиціонувати себе як країни, що пропагують демократичні цінності. Авторитарний режим як такий не сприймається більшістю країн світу, оскільки характеризується нестабільним, нетранспарентним та непрогнозованим розвитком соціально-економічних та суспільно-політичних процесів. Панування ліберальної демократії в традиціях економічних відносин демонструє тяжіння суспільно-політичних уподобань більшості бізнес-еліт до діяльності в умовах прогнозованих демократичних режимів. Зроблено висновок, що авторитарний режим ґрунтується та тримається на імперативному насадженні тих цінностей, які сприятимуть утриманні влади, а тому домінує державна ідеологія, яка насаджується силами та засобами державної пропаганди. Громадяни позбавлені не тільки реального впливу на формування державної політики, а й інструментів нагляду та контролю над діяльністю державного апарату ; В статье исследуется современный авторитарный режим, рассмотрены его характерные черты и проявления. Автором представлена обзорная характеристика современных авторитарных режимов. Целью данной статьи является определение сущности и особенностей развития авторитарного режима, как разновидности политического режима, а также причин, которые приводят к его появлению или удержании в стране. Отмечается, что авторитарный режим не является эволюционной формой развития государства, он всегда является логическим следствием тех общественно-политических процессов, происходящих в стране. Отмечено, что авторитарный режим появляется на фоне переломных процессов, когда политическая система государства требует изменений, но эти изменения происходят под влиянием политической элиты, а не общества, что в свою очередь, дает возможность нам выделить причины возникновения авторитарного режима в государстве. Констатировано, что авторитарный режим не является эволюционной формой развития государства, он не обеспечивает качественную преемственность власти, он не способен предложить новые тренды и трансформации общественной жизни в силу невозможности одним лицом менять свое мировоззрение подстраиваясь под социальные запросы, международно-правовые и политические тренды развития государственно процессов. Отмечено, что большинство авторитарных стран не провозглашают, не идентифицируют себя таким образом, а наоборот пытаются позиционировать себя как страны, пропагандирующих демократические ценности. Авторитарный режим как таковой не воспринимается большинством стран мира, поскольку характеризуется нестабильным, нетранспарентным и непрогнозируемым развитием социально-экономических и общественно-политических процессов. Господство либеральной демократии в традициях экономических отношений демонстрирует притяжения общественно-политических предпочтений большинства бизнес-элит к деятельности в условиях прогнозируемых демократических режимов. Сделан вывод, что авторитарный режим основывается и держится на императивном насаждении тех ценностей, которые будут способствовать удержании власти, а потому доминирует государственная идеология, которая насаждается силами и средствами государственной пропаганды. Граждане лишены не только реального влияния на формирование государственной политики, но и инструментов надзора и контроля за деятельностью государственного аппарата ; The article examines the modern authoritarian regime, considers its characteristics and manifestations. The author gives an overview of modern authoritarian regimes. The purpose of this article is to determine the nature and features of the authoritarian regime, as a kind of political regime, as well as the reasons that lead to its emergence or maintenance in the country. It is noted, that the authoritarian regime is not an evolutionary form of state development, it is always a logical consequence of the socio-political processes taking place in the country. It is noted, that it appears against the background of breakthrough processes, when the political system of the state needs changes, but these changes occur under the influence of the political elite, not society, which in turn allows us to identify the preconditions for an authoritarian regime in the state. It is stated, that the authoritarian regime is not an evolutionary form of state development, it does not provide high-quality succession of power, it is unable to offer new trends and transformations of public life due to the inability of one person to change their worldview, adapting to social demands and processes. It is noted, that most authoritarian countries do not proclaim, do not identify themselves in this way, but on the contrary try to position themselves as countries that promote democratic values. Authoritarian regime as such is not perceived by most countries in the world, as it is characterized by unstable, non-transparent and unpredictable development of socio-economic and socio-political processes. The dominance of liberal democracy in the tradition of economic relations demonstrates the tendency of socio-political preferences of most business elites to operate in the conditions of projected democratic regimes. It is concluded, that the authoritarian regime is based on the imperative planting of those values that will contribute to the maintenance of power, and therefore dominated by state ideology, which is planted by the forces and means of state propaganda. Citizens are deprived not only of real influence on the formation of state policy, but also of tools for supervision and control over the activities of the state apparatus

В статті досліджується сучасний авторитарний режим, розглянуто його характерні риси і прояви. Автором наведена оглядова характеристика сучасних авторитарних режимів. Метою даної статті є визначення сутності та особливостей розвитку авторитарного режиму, як різновиду політичного режиму, а також причин, які призводять до його появи чи утриманні в країні. Зазначається, що авторитарний режим не є еволюційною формою розвитку держави, він завжди є логічним наслідком тих суспільно-політичних процесів, які відбуваються в країні. Відзначено, що авторитарний режим з'являється на тлі зламних процесів, коли політична система держави потребує змін, але ці зміни відбуваються під впливом політичної еліти, а не суспільства, що в свою чергу, дає можливість нам виділити передумови появи авторитарного режиму в державі. Констатовано, що авторитарний режим не є еволюційною формою розвитку держави, він не забезпечує якісну спадкоємність влади, він не здатен запропонувати нові тренди та трансформації суспільного життя в силу неможливості однією особою змінювати власний світогляд підлаштовуючись під соціальні запити, міжнародно-правові та політичні тренди розвитку державотворчих процесів. Зазначено, що більшість авторитарних країн не проголошують, не ідентифікують себе в такий спосіб, а навпаки намагаються позиціонувати себе як країни, що пропагують демократичні цінності. Авторитарний режим як такий не сприймається більшістю країн світу, оскільки характеризується нестабільним, нетранспарентним та непрогнозованим розвитком соціально-економічних та суспільно-політичних процесів. Панування ліберальної демократії в традиціях економічних відносин демонструє тяжіння суспільно-політичних уподобань більшості бізнес-еліт до діяльності в умовах прогнозованих демократичних режимів. Зроблено висновок, що авторитарний режим ґрунтується та тримається на імперативному насадженні тих цінностей, які сприятимуть утриманні влади, а тому домінує державна ідеологія, яка насаджується силами та засобами державної пропаганди. Громадяни позбавлені не тільки реального впливу на формування державної політики, а й інструментів нагляду та контролю над діяльністю державного апарату ; В статье исследуется современный авторитарный режим, рассмотрены его характерные черты и проявления. Автором представлена обзорная характеристика современных авторитарных режимов. Целью данной статьи является определение сущности и особенностей развития авторитарного режима, как разновидности политического режима, а также причин, которые приводят к его появлению или удержании в стране. Отмечается, что авторитарный режим не является эволюционной формой развития государства, он всегда является логическим следствием тех общественно-политических процессов, происходящих в стране. Отмечено, что авторитарный режим появляется на фоне переломных процессов, когда политическая система государства требует изменений, но эти изменения происходят под влиянием политической элиты, а не общества, что в свою очередь, дает возможность нам выделить причины возникновения авторитарного режима в государстве. Констатировано, что авторитарный режим не является эволюционной формой развития государства, он не обеспечивает качественную преемственность власти, он не способен предложить новые тренды и трансформации общественной жизни в силу невозможности одним лицом менять свое мировоззрение подстраиваясь под социальные запросы, международно-правовые и политические тренды развития государственно процессов. Отмечено, что большинство авторитарных стран не провозглашают, не идентифицируют себя таким образом, а наоборот пытаются позиционировать себя как страны, пропагандирующих демократические ценности. Авторитарный режим как таковой не воспринимается большинством стран мира, поскольку характеризуется нестабильным, нетранспарентным и непрогнозируемым развитием социально-экономических и общественно-политических процессов. Господство либеральной демократии в традициях экономических отношений демонстрирует притяжения общественно-политических предпочтений большинства бизнес-элит к деятельности в условиях прогнозируемых демократических режимов. Сделан вывод, что авторитарный режим основывается и держится на императивном насаждении тех ценностей, которые будут способствовать удержании власти, а потому доминирует государственная идеология, которая насаждается силами и средствами государственной пропаганды. Граждане лишены не только реального влияния на формирование государственной политики, но и инструментов надзора и контроля за деятельностью государственного аппарата ; The article examines the modern authoritarian regime, considers its characteristics and manifestations. The author gives an overview of modern authoritarian regimes. The purpose of this article is to determine the nature and features of the authoritarian regime, as a kind of political regime, as well as the reasons that lead to its emergence or maintenance in the country. It is noted, that the authoritarian regime is not an evolutionary form of state development, it is always a logical consequence of the socio-political processes taking place in the country. It is noted, that it appears against the background of breakthrough processes, when the political system of the state needs changes, but these changes occur under the influence of the political elite, not society, which in turn allows us to identify the preconditions for an authoritarian regime in the state. It is stated, that the authoritarian regime is not an evolutionary form of state development, it does not provide high-quality succession of power, it is unable to offer new trends and transformations of public life due to the inability of one person to change their worldview, adapting to social demands and processes. It is noted, that most authoritarian countries do not proclaim, do not identify themselves in this way, but on the contrary try to position themselves as countries that promote democratic values. Authoritarian regime as such is not perceived by most countries in the world, as it is characterized by unstable, non-transparent and unpredictable development of socio-economic and socio-political processes. The dominance of liberal democracy in the tradition of economic relations demonstrates the tendency of socio-political preferences of most business elites to operate in the conditions of projected democratic regimes. It is concluded, that the authoritarian regime is based on the imperative planting of those values that will contribute to the maintenance of power, and therefore dominated by state ideology, which is planted by the forces and means of state propaganda. Citizens are deprived not only of real influence on the formation of state policy, but also of tools for supervision and control over the activities of the state apparatus

The origins of the formation and development of the newest Ukrainian constitutionalism in close connection with the process of state-building in Ukraine at the initial stage of the Ukrainian national revolution of 1917-1921 are analyzed in the article. The development of the constitutional process of this period and the influence on its evolution of the political situation associated with the adoption of the main state acts - I-IV Universal by the Ukrainian Central Rada are revealed. The main stages of the work of the Constitutional Commission on the Constitution of the newly formed Ukrainian statehood are disclosed. A key turning point in the creation of the Constitution was the proclamation of the Ukrainian People's Republic in January 1918 of its independence. There was a sharp ideological struggle around the main provisions of the constitutional act, in particular, the consolidation of the form of the future Ukrainian statehood, was a reflection of the distribution of political and class forces in the main state body – the Ukrainian Central Rada and in society as a whole. June 1917 - April 1918 was the period of birth of the Basic Law of the Ukrainian statehood at the beginning of the twentieth century. April 29, 1918, the draft Constitution of the Ukrainian People's Republic was approved by the Little Rada on the last day of its existence. Through a coup, the Constitution of the UPR has not entered into force. But its development and adoption have become an outstanding milestone in the development of national constitutionalism. The Constitution of the UNR accumulated the best achievements of national constitutional thought and the advanced European standards. The principles of the division of state power, the functioning of a developed institution of human and civil rights and freedoms, and the existence of an institution of local self-government were put in the basis of the Constitution of the UNR. The Basic Law of the Ukrainian People's Republic enshrines the system of government bodies, defines their main functions and powers. However, the Constitution had serious drawbacks. It did not solve one of the main issues of the revolution – the issue of land ownership, did not fix the strategic directions for the implementation of the state's domestic and foreign policy; outside the constitutional limits, there were problems of clearly defining the territory of the UPR, its symbolism – the coat of arms, anthem, flag, etc. The UPR was an outstanding monument of national statehood and domestic constitutionalism, its theoretical ideas had a great influence on the development of the following constitutional acts in Ukraine ; У статті проаналізовані витоки становлення та розвитку новітнього українського конституціоналізму в тісному зв'язку з державотворчим процесом в Україні на початковому етапі Української національної революції 1917-1921років. Простежено розвиток конституційного процесу цього періоду та вплив на його еволюцію політичної ситуації, пов'язаної з прийняттям основоположних державотворчих актів – І-ІУ Універсалів Українською Центральною Радою. Розкриваються основні етапи роботи Конституційної комісії над Конституцією новопосталої Української держави. Ключовим поворотним моментом у створенні Конституції було проголошення Української Народної Республіки та в січні 1918 року її незалежності. Навколо основних положень конституційного акту точилася гостра ідейна боротьба, зокрема, щодо закріплення форми майбутньої української державності, що було відображенням розстановки політичних та класових сил в головному державному органі – Українській Центральній Раді та в суспільстві загалом .Червень 1917 – квітень 1918 років – період народження Основного Закону української державності початку ХХ століття. 29 квітня 1918 року Проект Конституції Української Народної Республіки був схвалений Малою Радою в останні день її існування. Через державний переворот Конституція УНР не вступила в силу. Але її розробка та прийняття стали визначною віхою в розвитку вітчизняного конституціоналізму. Конституція УНР акумулювала в собі найкращі досягнення вітчизняної конституційної думки та передові тогочасні європейські стандарти. В основу Конституції УНР були покладені принципи розподілу державної влади, функціонування розвиненого інституту прав і свобод людини і громадянина,існування інституту місцевого самоврядування. Основний Закон УНР закріпив систему органів влади визначив їх основні функції та повноваження. Разом з тим Конституція мала серйозні недоліки. Вона не вирішила одне з головних питань революції – питання власності на землю, не закріпила стратегічні напрями здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, поза конституційними межами залишились проблеми чіткого визначення території УНР, її символіка – герб, гімн, прапор та ін. Разом з тим Конституція УНР є видатною пам'яткою національного державотворення та вітчизняного конституціоналізму, її теоретичні ідеї зробили величезний вплив на розробку наступних конституційних актів в Україні ; В статье проанализированы истоки становления и развития новейшего украинского конституционализма в тесной связи с процессом государственного строительства в Украине на начальном этапе Украинской национальной революции 1917-1921 годов. Прослеживается развитие конституционного процесса этого периода и влияние на его эволюцию политической ситуации, связанной с принятием основных государственных актов - I-IV Универсала Украинской Центральной Радой. Раскрываются основные этапы работы Конституционной комиссии над Конституцией новообразованного украинской государственности. Ключевым поворотным моментом в создании Конституции было провозглашение Украинской Народной Республики и в январе 1918 года ее независимости. Вокруг основных положений конституционного акта шла острая идейная борьба, в частности, закрепление формы будущей украинской государственности, было отражением расстановки политических и классовых сил в главном государственном органе - Украинской Центральной Раде и в обществе в целом. Июнь 1917 - апрель 1918 годов - период рождения Основного Закона украинской государственности начала ХХ века. 29 апреля 1918 Проект Конституции Украинской Народной Республики был одобрен Малой Радой в последний день ее существования. Через государственный переворот Конституция УНР не вступила в силу. Но ее разработка и принятие стали выдающейся вехой в развитии отечественного конституционализма. Конституция УНР аккумулировала в себе лучшие достижения отечественной конституционной мысли и передовые тогдашние европейские стандарты. В основу Конституции УНР были положены принципы разделения государственной власти, функционирование развитого института прав и свобод человека и гражданина, существование института местного самоуправления. Основной Закон УНР закрепил систему органов власти, определил их основные функции и полномочия. Вместе с тем Конституция имела серьезные недостатки. Она не решила одного из главных вопросов революции - вопрос собственности на землю, не закрепила стратегические направления осуществления внутренней и внешней политики государства, вне конституционных пределов остались проблемы четкого определения территории УНР, ее символика - герб, гимн, флаг и др. Вместе с тем Конституция УНР является выдающимся памятником национальной государственности и отечественного конституционализма, ее теоретические идеи оказали огромное влияние на разработку следующих конституционных актов в Украине

The origins of the formation and development of the newest Ukrainian constitutionalism in close connection with the process of state-building in Ukraine at the initial stage of the Ukrainian national revolution of 1917-1921 are analyzed in the article. The development of the constitutional process of this period and the influence on its evolution of the political situation associated with the adoption of the main state acts - I-IV Universal by the Ukrainian Central Rada are revealed. The main stages of the work of the Constitutional Commission on the Constitution of the newly formed Ukrainian statehood are disclosed. A key turning point in the creation of the Constitution was the proclamation of the Ukrainian People's Republic in January 1918 of its independence. There was a sharp ideological struggle around the main provisions of the constitutional act, in particular, the consolidation of the form of the future Ukrainian statehood, was a reflection of the distribution of political and class forces in the main state body – the Ukrainian Central Rada and in society as a whole. June 1917 - April 1918 was the period of birth of the Basic Law of the Ukrainian statehood at the beginning of the twentieth century. April 29, 1918, the draft Constitution of the Ukrainian People's Republic was approved by the Little Rada on the last day of its existence. Through a coup, the Constitution of the UPR has not entered into force. But its development and adoption have become an outstanding milestone in the development of national constitutionalism. The Constitution of the UNR accumulated the best achievements of national constitutional thought and the advanced European standards. The principles of the division of state power, the functioning of a developed institution of human and civil rights and freedoms, and the existence of an institution of local self-government were put in the basis of the Constitution of the UNR. The Basic Law of the Ukrainian People's Republic enshrines the system of government bodies, defines their main functions and powers. However, the Constitution had serious drawbacks. It did not solve one of the main issues of the revolution – the issue of land ownership, did not fix the strategic directions for the implementation of the state's domestic and foreign policy; outside the constitutional limits, there were problems of clearly defining the territory of the UPR, its symbolism – the coat of arms, anthem, flag, etc. The UPR was an outstanding monument of national statehood and domestic constitutionalism, its theoretical ideas had a great influence on the development of the following constitutional acts in Ukraine ; У статті проаналізовані витоки становлення та розвитку новітнього українського конституціоналізму в тісному зв'язку з державотворчим процесом в Україні на початковому етапі Української національної революції 1917-1921років. Простежено розвиток конституційного процесу цього періоду та вплив на його еволюцію політичної ситуації, пов'язаної з прийняттям основоположних державотворчих актів – І-ІУ Універсалів Українською Центральною Радою. Розкриваються основні етапи роботи Конституційної комісії над Конституцією новопосталої Української держави. Ключовим поворотним моментом у створенні Конституції було проголошення Української Народної Республіки та в січні 1918 року її незалежності. Навколо основних положень конституційного акту точилася гостра ідейна боротьба, зокрема, щодо закріплення форми майбутньої української державності, що було відображенням розстановки політичних та класових сил в головному державному органі – Українській Центральній Раді та в суспільстві загалом .Червень 1917 – квітень 1918 років – період народження Основного Закону української державності початку ХХ століття. 29 квітня 1918 року Проект Конституції Української Народної Республіки був схвалений Малою Радою в останні день її існування. Через державний переворот Конституція УНР не вступила в силу. Але її розробка та прийняття стали визначною віхою в розвитку вітчизняного конституціоналізму. Конституція УНР акумулювала в собі найкращі досягнення вітчизняної конституційної думки та передові тогочасні європейські стандарти. В основу Конституції УНР були покладені принципи розподілу державної влади, функціонування розвиненого інституту прав і свобод людини і громадянина,існування інституту місцевого самоврядування. Основний Закон УНР закріпив систему органів влади визначив їх основні функції та повноваження. Разом з тим Конституція мала серйозні недоліки. Вона не вирішила одне з головних питань революції – питання власності на землю, не закріпила стратегічні напрями здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, поза конституційними межами залишились проблеми чіткого визначення території УНР, її символіка – герб, гімн, прапор та ін. Разом з тим Конституція УНР є видатною пам'яткою національного державотворення та вітчизняного конституціоналізму, її теоретичні ідеї зробили величезний вплив на розробку наступних конституційних актів в Україні ; В статье проанализированы истоки становления и развития новейшего украинского конституционализма в тесной связи с процессом государственного строительства в Украине на начальном этапе Украинской национальной революции 1917-1921 годов. Прослеживается развитие конституционного процесса этого периода и влияние на его эволюцию политической ситуации, связанной с принятием основных государственных актов - I-IV Универсала Украинской Центральной Радой. Раскрываются основные этапы работы Конституционной комиссии над Конституцией новообразованного украинской государственности. Ключевым поворотным моментом в создании Конституции было провозглашение Украинской Народной Республики и в январе 1918 года ее независимости. Вокруг основных положений конституционного акта шла острая идейная борьба, в частности, закрепление формы будущей украинской государственности, было отражением расстановки политических и классовых сил в главном государственном органе - Украинской Центральной Раде и в обществе в целом. Июнь 1917 - апрель 1918 годов - период рождения Основного Закона украинской государственности начала ХХ века. 29 апреля 1918 Проект Конституции Украинской Народной Республики был одобрен Малой Радой в последний день ее существования. Через государственный переворот Конституция УНР не вступила в силу. Но ее разработка и принятие стали выдающейся вехой в развитии отечественного конституционализма. Конституция УНР аккумулировала в себе лучшие достижения отечественной конституционной мысли и передовые тогдашние европейские стандарты. В основу Конституции УНР были положены принципы разделения государственной власти, функционирование развитого института прав и свобод человека и гражданина, существование института местного самоуправления. Основной Закон УНР закрепил систему органов власти, определил их основные функции и полномочия. Вместе с тем Конституция имела серьезные недостатки. Она не решила одного из главных вопросов революции - вопрос собственности на землю, не закрепила стратегические направления осуществления внутренней и внешней политики государства, вне конституционных пределов остались проблемы четкого определения территории УНР, ее символика - герб, гимн, флаг и др. Вместе с тем Конституция УНР является выдающимся памятником национальной государственности и отечественного конституционализма, ее теоретические идеи оказали огромное влияние на разработку следующих конституционных актов в Украине

Анексія Криму та російська збройна агресія на Донбасі різко погіршила стан у сфері захисту дітей та різко загострила ті проблеми, на подолання яких мали бути скеровані зусилля держави та суспільства. За цих умов керівництво держави вже в перші місяці бойових дій вжило невідкладних заходів задля влаштування у найкоротші строки дітей, батьки (один із батьків) яких померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, отриманих у районах проведення антитерористичної операції (Указ Президента № 835/2014 від 29.10.2014 р. «Про невідкладні заходи щодо забезпечення додаткових соціальних гарантій окремим категоріям громадян» (п. 5, частина 1)).Прийнятті згодом закони України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» містять засади щодо забезпечення освітнього процесу та соціального захисту дітей, норми інших законів – положення, направлені на захист прав дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, на освіту, соціальний захист, відпочинок дітей тощо.У 2016 р. Стаття. 1 Закону України «Про охорону дитинства» була доповнена досі невідомим національному законодавству, терміном – дитина, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів.Сучасний стан законодавства України потребує вдосконалення в частині вимог, дотримання прав та інтересів дітей, переміщених з АР Крим, непідконтрольної території Донецької та Луганської областей, як такий, що надає можливість розвивати дітям свій потенціал як громадян України, як повноправних відповідальних членів суспільства.В плані подолання законодавчих прогалин у сфері захисту прав дітей у збройному конфлікті в Україні, слід привести національне законодавство до вимог міжнародно-правових актів.Наша держава, ратифікувавши Факультативний протокол до Конвенції щодо участі дітей у збройних конфліктах, підтвердила готовність протистояти їх згубному і масштабному впливу на дітей, засудила протиправні зазіхання на них в умовах воєнних дій, визнала необхідність посилення захисту дітей від участі у збройних конфліктах. Існує низка проблем, пов'язаних із реалізацією положень факультативного протоколу. Національним законодавством України не визначено, чи є Факультативний протокол законом прямої дії, і чи може він безпосередньо застосовуватися у суді при захисті прав дітей, чи ще слід посилатись на інші – неіснуючі наразі – норми національного законодавства, що розкривають його положення.Україною не ратифіковано Статут Міжнародного кримінального суду, що породжує стан безкарності осіб, які вчинюють злочини проти дітей, що визнані злочинами міжнародним законодавством щодо прав людини та Римським статутом і порушує принцип невідворотності покарання для осіб, що здійснюють військові злочини щодо дитини.Національне законодавство не містить норм, які б чітко і недвозначно забороняли або вводили кримінальну відповідальність за вербування та використання у збройних конфліктах осіб у віці до 18 років.Дотримання Україною міжнародних стандартів захисту прав дітей у збройних конфліктах є запорукою збереження життя, фізичної і психічної цілісності, здоров'я та відносного соціального благополуччя постраждалим дітям та їх сім'ям, а також громадам як на Сході України, так і в регіонах, що приймають переселенців. Об'єднання зусиль в забезпеченні інтересів дітей є важливою передумовою інтеграції до європейської спільноти та дотримання загальнолюдських цінностей. ; The annexation of Crimea and Russian arm aggression at Donbas abruptly worsened the condition in the sphere of children protection and abruptly aggravated problems, which overcoming must be guided by state and social efforts. Under these conditions the state government already in first months of arm actions took urgent measures for settlement of children, whose parents (one of parents) had died as a result of wound, contusion or inability, gotten in the districts of the anti-terrorist operation, in short terms (Order of the President № 835/2014 of 29.10.2014 "On urgent arrangements as to providing additional social guarantees for separate categories of citizens" (p. 5, part 1)).Then accepted Laws of Ukraine "On provision of rights and freedoms of citizens and legal regime at the timely occupied territory of Ukraine", "On timely arrangements for the period of the anti-terrorist operation" contain principles as to providing the educational process and social protection of children, norms of other laws – statements, directed on protection of rights of children in difficult living circumstances, on education, social protection, rest of children and so on.In 2016 Article 1 of the Law of Ukraine "On childhood protection" was added by the term – a child, having suffered from military actions and arm conflicts, yet unknown to the national legislation.The modern condition of the Ukrainian legislation needs improving a part of requirements to observing rights and interests of children, removed from AR Crimea, uncontrolled territory of the Donetsk and Lugansk region, that gives children a possibility to develop their potential as Ukrainian citizens, full-time responsible members of society.At overcoming legislative gaps in the sphere of children's rights protection in the arm conflict in Ukraine, the national legislation must be brought to correspondence with requirements of international legal acts.Having ratified the Facultative protocol to the Convention as to children's participation in arm conflicts, our state confirmed the readiness to oppose their huge harmful influence on children, condemned illegal encroachment on them under conditions of military actions, acknowledged a necessity to intensify children's protection from a participation in arm conflicts. There is a series of problems, connected with realization of statements of the facultative protocol. The national legislation of Ukraine doesn't determine if the Facultative protocol is a law of direct action, and if it can be directly used at court at protecting children's rights, or it is necessary to refer to other – today absent – norms of the national legislation that explain its statements.Ukraine has not ratified the Statute of the International criminal court that generates the condition of impunity of persons, committing crimes against children that are accepted as such by the international legislation on human rights and by the Roman statute, and violates the principle of inevitability of penalty for persons that commit military crimes against children.The national legislation doesn't contain norms that distinctly and unambiguously prohibit or introduce criminal responsibility for recruiting and using persons, younger than 18 years, in arm conflicts.Observance of international standards of children's rights protection in arm conflicts by Ukraine is a guarantee of preserving life, physical and psychical wholeness, health and relative social welfare of suffered children and their families and also of communities, both in the East of Ukraine and in regions, that settle migrants. A combination of efforts for providing children's interests is an important precondition of integration to the European community and observance of general human values

Анексія Криму та російська збройна агресія на Донбасі різко погіршила стан у сфері захисту дітей та різко загострила ті проблеми, на подолання яких мали бути скеровані зусилля держави та суспільства. За цих умов керівництво держави вже в перші місяці бойових дій вжило невідкладних заходів задля влаштування у найкоротші строки дітей, батьки (один із батьків) яких померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, отриманих у районах проведення антитерористичної операції (Указ Президента № 835/2014 від 29.10.2014 р. «Про невідкладні заходи щодо забезпечення додаткових соціальних гарантій окремим категоріям громадян» (п. 5, частина 1)).Прийнятті згодом закони України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» містять засади щодо забезпечення освітнього процесу та соціального захисту дітей, норми інших законів – положення, направлені на захист прав дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, на освіту, соціальний захист, відпочинок дітей тощо.У 2016 р. Стаття. 1 Закону України «Про охорону дитинства» була доповнена досі невідомим національному законодавству, терміном – дитина, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів.Сучасний стан законодавства України потребує вдосконалення в частині вимог, дотримання прав та інтересів дітей, переміщених з АР Крим, непідконтрольної території Донецької та Луганської областей, як такий, що надає можливість розвивати дітям свій потенціал як громадян України, як повноправних відповідальних членів суспільства.В плані подолання законодавчих прогалин у сфері захисту прав дітей у збройному конфлікті в Україні, слід привести національне законодавство до вимог міжнародно-правових актів.Наша держава, ратифікувавши Факультативний протокол до Конвенції щодо участі дітей у збройних конфліктах, підтвердила готовність протистояти їх згубному і масштабному впливу на дітей, засудила протиправні зазіхання на них в умовах воєнних дій, визнала необхідність посилення захисту дітей від участі у збройних конфліктах. Існує низка проблем, пов'язаних із реалізацією положень факультативного протоколу. Національним законодавством України не визначено, чи є Факультативний протокол законом прямої дії, і чи може він безпосередньо застосовуватися у суді при захисті прав дітей, чи ще слід посилатись на інші – неіснуючі наразі – норми національного законодавства, що розкривають його положення.Україною не ратифіковано Статут Міжнародного кримінального суду, що породжує стан безкарності осіб, які вчинюють злочини проти дітей, що визнані злочинами міжнародним законодавством щодо прав людини та Римським статутом і порушує принцип невідворотності покарання для осіб, що здійснюють військові злочини щодо дитини.Національне законодавство не містить норм, які б чітко і недвозначно забороняли або вводили кримінальну відповідальність за вербування та використання у збройних конфліктах осіб у віці до 18 років.Дотримання Україною міжнародних стандартів захисту прав дітей у збройних конфліктах є запорукою збереження життя, фізичної і психічної цілісності, здоров'я та відносного соціального благополуччя постраждалим дітям та їх сім'ям, а також громадам як на Сході України, так і в регіонах, що приймають переселенців. Об'єднання зусиль в забезпеченні інтересів дітей є важливою передумовою інтеграції до європейської спільноти та дотримання загальнолюдських цінностей. ; The annexation of Crimea and Russian arm aggression at Donbas abruptly worsened the condition in the sphere of children protection and abruptly aggravated problems, which overcoming must be guided by state and social efforts. Under these conditions the state government already in first months of arm actions took urgent measures for settlement of children, whose parents (one of parents) had died as a result of wound, contusion or inability, gotten in the districts of the anti-terrorist operation, in short terms (Order of the President № 835/2014 of 29.10.2014 "On urgent arrangements as to providing additional social guarantees for separate categories of citizens" (p. 5, part 1)).Then accepted Laws of Ukraine "On provision of rights and freedoms of citizens and legal regime at the timely occupied territory of Ukraine", "On timely arrangements for the period of the anti-terrorist operation" contain principles as to providing the educational process and social protection of children, norms of other laws – statements, directed on protection of rights of children in difficult living circumstances, on education, social protection, rest of children and so on.In 2016 Article 1 of the Law of Ukraine "On childhood protection" was added by the term – a child, having suffered from military actions and arm conflicts, yet unknown to the national legislation.The modern condition of the Ukrainian legislation needs improving a part of requirements to observing rights and interests of children, removed from AR Crimea, uncontrolled territory of the Donetsk and Lugansk region, that gives children a possibility to develop their potential as Ukrainian citizens, full-time responsible members of society.At overcoming legislative gaps in the sphere of children's rights protection in the arm conflict in Ukraine, the national legislation must be brought to correspondence with requirements of international legal acts.Having ratified the Facultative protocol to the Convention as to children's participation in arm conflicts, our state confirmed the readiness to oppose their huge harmful influence on children, condemned illegal encroachment on them under conditions of military actions, acknowledged a necessity to intensify children's protection from a participation in arm conflicts. There is a series of problems, connected with realization of statements of the facultative protocol. The national legislation of Ukraine doesn't determine if the Facultative protocol is a law of direct action, and if it can be directly used at court at protecting children's rights, or it is necessary to refer to other – today absent – norms of the national legislation that explain its statements.Ukraine has not ratified the Statute of the International criminal court that generates the condition of impunity of persons, committing crimes against children that are accepted as such by the international legislation on human rights and by the Roman statute, and violates the principle of inevitability of penalty for persons that commit military crimes against children.The national legislation doesn't contain norms that distinctly and unambiguously prohibit or introduce criminal responsibility for recruiting and using persons, younger than 18 years, in arm conflicts.Observance of international standards of children's rights protection in arm conflicts by Ukraine is a guarantee of preserving life, physical and psychical wholeness, health and relative social welfare of suffered children and their families and also of communities, both in the East of Ukraine and in regions, that settle migrants. A combination of efforts for providing children's interests is an important precondition of integration to the European community and observance of general human values

The purpose of the article was to study the legal aspects of the authoritarian regime in some Latin American countries. The research methodology included the use of general and special scientific methods of knowledge, such as: dialectic, historical-legal, formal-logical, hermeneutics, generalization and comparison. It should be pointed out that the results of the research identified four Latin American countries with authoritarian regimes (El Salvador, Cuba, Nicaragua and Venezuela). The legal aspects of the authoritarian regime of each selected country were considered. In addition, different areas of analysis were covered and characterized in the course of the work: (government, protection of human rights, freedom of expression, legislation and prisoners' rights). It was concluded that each of these countries has common legal aspects of authoritarianism, including the concentration of power in the hands of the president or government, control of the judiciary and legislature, within the framework of dynamics of corruption and systematic violations of human rights.

The main objective of the article was to analyze the structural parts of legal consciousness in the human rights system: with special emphasis on the civilizing and psychological aspect of societal development. In this context, the subject under discussion is legal consciousness as a phenomenon and concept in the human rights system. Based on the results of the study it was determined that legal consciousness is a set of legal ideas, feelings, beliefs and assessments that express the attitude of individuals, social groups and society as a whole to the law and, to the behavior of people in the field of law. It is concluded that the experience of legal consciousness, has a complex internal structure and a sensationalist character, therefore, allows to know and understand more fully and objectively the legal reality of the structural elements of consciousness in the system of human rights, revealing its civilizational and psychological aspect in the development of society. Thanks to the modern method of modeling, a model for the study of the development of legal consciousness in the human rights system has been formed. This made it possible to achieve the stated object.