Suchergebnisse

Метою статті є характеристика державно-церковних відносин в Угорській Народній Республіці у період правління Яноша Кадара (1956 – 1989 рр.). На основі аналізу угорської історіографії прагнемо показати, що підґрунтям успішної політики угорської влади після революційних подій 1956 р. було покращення життєвого рівня населення, досягнення суспільної злагоди та велика терпимість і гнучкість в релігійній сфері. Саме у цей час в країні були врегульовані відносини з «історичними» церквами – католицькою та протестантськими (реформатська і лютеранська). Наголошується, що впродовж 50-х років ХХ ст. владі вдалося перетворити частину кліру в слухняне знаряддя здійснення своєї внутрішньої та зовнішньої політики. Нескореним залишався примас угорської католицької церкви Й. Міндсенті (József Mindszenty), який виступав проти чинного політичного режиму в країні. У статті відзначено, що представники різних конфесій не брали надто активної участі у революційних подіях 1956 р., однак підтримали своїх співвітчизників. На основі аналізу наукової літератури встановлено, що успішною була церковна політика Угорщини у 1960-х роках, оскільки католицька та протестантські церкви, примирившись з умовами релігійної свободи, наданої Угорською соціалістичною робітничою партією, допомагали державі проводити політику народного фронту в боротьбі за соціалізм. Відзначено, що на окрему увагу заслуговують відносини угорської влади з Ватиканом, які завершилися підписанням угод у 60–70-х роках ХХ ст. та візитом Яноша Кадара до папи Павла VІ у 1977 р. Янош Кадар став першим комуністичним лідером, який перетнув поріг Ватикану. У 1980-х роках вплив держави на церковне життя послабився, а в результаті суспільно-політичних змін наприкінці 80-х років церква в Угорщині здобула повну свободу. ; The purpose of the article is to briefly describe the governmemnt-church relations in the Hungarian People's Republic during the reign of J. Kadar (1956 –1989). Based on the analysis of Hungarian historiography, we seek to show that at the heart of the successful policy of the Hungarian authorities after the revolutionary events of 1956 there was an improvement of living standards of the population, the achievement of social harmony and considerable tolerance and flexibility in the religious sphere. At this partcular time relations with «historical» churches – Catholic and Protestant – were settled in the country. It is noted that throughout the 1950s the authorities succeeded in turning part of the cleric into an obedient instrument for the implementation of their domestic and foreign policies. The Primas (Head) of the Hungarian Catholic Church, József Mindszenti, remained invincible and opposed to the socialist perspective of the country's development. The article makes a point that representatives of different faiths did not take too active part in the revolutionary events of 1956, but supported their compatriots. On the basis of scientific literature analysis it was established that the church policy of Hungary in the 1960s was successful, as the Catholic and Protestant churches, having adapted to the conditions of religious freedom granted to the Hungarian Socialist Workers' Party, helped the state to pursue a policy of «popular front in the struggle for socialism». It is pointed out that the attention is drawn to relations of the Hungarian authorities with Vatican, which ended with the signing of bilateral agreements in the 1960s-1970s and the visit of J. Kadar to Pope Pavel V; and in 1977 J. Kadar became the first communist leader to cross Vatican threshold. In the 1980s, the influence of the state on church life weakened, and as a result of social and political changes in the late 1980s, the church in Hungary was given full freedom.

Метою статті є характеристика державно-церковних відносин в Угорській Народній Республіці у період правління Яноша Кадара (1956 – 1989 рр.). На основі аналізу угорської історіографії прагнемо показати, що підґрунтям успішної політики угорської влади після революційних подій 1956 р. було покращення життєвого рівня населення, досягнення суспільної злагоди та велика терпимість і гнучкість в релігійній сфері. Саме у цей час в країні були врегульовані відносини з «історичними» церквами – католицькою та протестантськими (реформатська і лютеранська). Наголошується, що впродовж 50-х років ХХ ст. владі вдалося перетворити частину кліру в слухняне знаряддя здійснення своєї внутрішньої та зовнішньої політики. Нескореним залишався примас угорської католицької церкви Й. Міндсенті (József Mindszenty), який виступав проти чинного політичного режиму в країні. У статті відзначено, що представники різних конфесій не брали надто активної участі у революційних подіях 1956 р., однак підтримали своїх співвітчизників. На основі аналізу наукової літератури встановлено, що успішною була церковна політика Угорщини у 1960-х роках, оскільки католицька та протестантські церкви, примирившись з умовами релігійної свободи, наданої Угорською соціалістичною робітничою партією, допомагали державі проводити політику народного фронту в боротьбі за соціалізм. Відзначено, що на окрему увагу заслуговують відносини угорської влади з Ватиканом, які завершилися підписанням угод у 60–70-х роках ХХ ст. та візитом Яноша Кадара до папи Павла VІ у 1977 р. Янош Кадар став першим комуністичним лідером, який перетнув поріг Ватикану. У 1980-х роках вплив держави на церковне життя послабився, а в результаті суспільно-політичних змін наприкінці 80-х років церква в Угорщині здобула повну свободу. ; The purpose of the article is to briefly describe the governmemnt-church relations in the Hungarian People's Republic during the reign of J. Kadar (1956 –1989). Based on the analysis of Hungarian historiography, we seek to show that at the heart of the successful policy of the Hungarian authorities after the revolutionary events of 1956 there was an improvement of living standards of the population, the achievement of social harmony and considerable tolerance and flexibility in the religious sphere. At this partcular time relations with «historical» churches – Catholic and Protestant – were settled in the country. It is noted that throughout the 1950s the authorities succeeded in turning part of the cleric into an obedient instrument for the implementation of their domestic and foreign policies. The Primas (Head) of the Hungarian Catholic Church, József Mindszenti, remained invincible and opposed to the socialist perspective of the country's development. The article makes a point that representatives of different faiths did not take too active part in the revolutionary events of 1956, but supported their compatriots. On the basis of scientific literature analysis it was established that the church policy of Hungary in the 1960s was successful, as the Catholic and Protestant churches, having adapted to the conditions of religious freedom granted to the Hungarian Socialist Workers' Party, helped the state to pursue a policy of «popular front in the struggle for socialism». It is pointed out that the attention is drawn to relations of the Hungarian authorities with Vatican, which ended with the signing of bilateral agreements in the 1960s-1970s and the visit of J. Kadar to Pope Pavel V; and in 1977 J. Kadar became the first communist leader to cross Vatican threshold. In the 1980s, the influence of the state on church life weakened, and as a result of social and political changes in the late 1980s, the church in Hungary was given full freedom.

The article aims to characterize briefly the political activity of one of the most authoritative heads of Hungary - János Kádár (1956-1988). Based on the analysis of the main scientific publications we would like to demonstrate that he was one of the most charismatic statesmen of the countries in "the socialist camp". His early childhood and youth years were tough. Definitely these dramatic life motives tempered János Kádár and allowed him to move dynamically and confidently to the top of political career. Having come to the power by means of the Soviet soldiers in 1956, he effectively governed Hungary till 1988. By May, 1988 he had been the eternal First (General) Secretary of the Central Committee of the Hungarian Socialist Workers' Party. Implementation of the Soviet model socialism in the Hungarian People's Republic in the 1960-1980ies differed from similar attempts in other member countries of the Warsaw Treaty Organization. It occurred due to the fact that the legitimization of the regime of János Kádár was performed by consolidation policy, which purpose was to depoliticize the Hungarian society and to ensure rather high living standard in the country. Progress of Hungary in the 60-70ies of the 20th century was connected with the name of this politician, who stood out from other heads of the socialist countries by his personality and attention to people. Thanks to his efforts, socialism in the Hungarian changed from the state-run type into "socialism with a human face". The governing system turned from totalitarian into authoritative one with elements of democracy. Thanks to his activities János Kádár became popular among the Hungarian people and he is in the list of the three most noticeable leaders of Hungary (after the kings Saint Stephen and Matthias). ; Метою статті є спроба коротко охарактеризувати політичну діяльність одного з найавторитетніших керівників Угорщини – Яноша Кадара (1956-1988 рр.). На основі аналізу головних наукових праць, прагнемо показати, що саме цей керівник був одним з найхаризматичніших державних діячів країн так званого «соціалістичного табору». Нелегкими були його дитячі та юнацькі роки. Драматичні мотиви життя загартували Яноща Кадара і дозволили йому стрімко і впевнено рухатися на вершину політичної кар'єри. Прийшовши до влади за сприяння вищого радянського керівництва у 1956 р., він ефективно керував Угорщиною до 1988 р. До травня 1988 р. був незмінним першим (генеральним) секретарем ЦК Угорської соціалістичної робітничої партії.Реалізація соціалізму радянської моделі в Угорській Народній Республіці у 1960-1980-х роках відрізнялась від аналогічних спроб в інших країнах-членах Організації Варшавського Договору. Це було пов'язано з тим, що легітимізація режиму Яноша Кадара здійснювалася шляхом проведення політики консолідації, метою якої була деполітизація угорського суспільства та забезпечення відносно високого рівня життя в країні. Успіхи Угорщини в 60-70-х роках ХХ ст. були пов'язані саме з іменем цього політика, який виокремлювався серед інших керівників соціалістичних країн масштабом своєї особистості та увагою до людей. Завдяки його зусиллям, соціалізм в Угорщині перетворився із адміністративно-командного на «соціалізм з людським обличчям», система правління із тоталітарної – на авторитарну з елементами демократизму. Янош Кадар став популярним серед угорського народу і, згідно опитування суспільної думки, входить до трійки найповажніших керівників Угорщини (після королів Святого Іштвана та Матяша).

Метою статті є спроба коротко охарактеризувати політичну діяльність одного з найавторитетніших керівників Угорщини – Яноша Кадара (1956-1988 рр.). На основі аналізу головних наукових праць, прагнемо показати, що саме цей керівник був одним з найхаризматичніших державних діячів країн так званого «соціалістичного табору». Нелегкими були його дитячі та юнацькі роки. Драматичні мотиви життя загартували Яноща Кадара і дозволили йому стрімко і впевнено рухатися на вершину політичної кар'єри. Прийшовши до влади за сприяння вищого радянського керівництва у 1956 р., він ефективно керував Угорщиною до 1988 р. До травня 1988 р. був незмінним першим (генеральним) секретарем ЦК Угорської соціалістичної робітничої партії.Реалізація соціалізму радянської моделі в Угорській Народній Республіці у 1960-1980-х роках відрізнялась від аналогічних спроб в інших країнах-членах Організації Варшавського Договору. Це було пов'язано з тим, що легітимізація режиму Яноша Кадара здійснювалася шляхом проведення політики консолідації, метою якої була деполітизація угорського суспільства та забезпечення відносно високого рівня життя в країні. Успіхи Угорщини в 60-70-х роках ХХ ст. були пов'язані саме з іменем цього політика, який виокремлювався серед інших керівників соціалістичних країн масштабом своєї особистості та увагою до людей. Завдяки його зусиллям, соціалізм в Угорщині перетворився із адміністративно-командного на «соціалізм з людським обличчям», система правління із тоталітарної – на авторитарну з елементами демократизму. Янош Кадар став популярним серед угорського народу і, згідно опитування суспільної думки, входить до трійки найповажніших керівників Угорщини (після королів Святого Іштвана та Матяша). ; The article aims to characterize briefly the political activity of one of the most authoritative heads of Hungary - János Kádár (1956-1988). Based on the analysis of the main scientific publications we would like to demonstrate that he was one of the most charismatic statesmen of the countries in "the socialist camp". His early childhood and youth years were tough. Definitely these dramatic life motives tempered János Kádár and allowed him to move dynamically and confidently to the top of political career. Having come to the power by means of the Soviet soldiers in 1956, he effectively governed Hungary till 1988. By May, 1988 he had been the eternal First (General) Secretary of the Central Committee of the Hungarian Socialist Workers' Party. Implementation of the Soviet model socialism in the Hungarian People's Republic in the 1960-1980ies differed from similar attempts in other member countries of the Warsaw Treaty Organization. It occurred due to the fact that the legitimization of the regime of János Kádár was performed by consolidation policy, which purpose was to depoliticize the Hungarian society and to ensure rather high living standard in the country. Progress of Hungary in the 60-70ies of the 20th century was connected with the name of this politician, who stood out from other heads of the socialist countries by his personality and attention to people. Thanks to his efforts, socialism in the Hungarian changed from the state-run type into "socialism with a human face". The governing system turned from totalitarian into authoritative one with elements of democracy. Thanks to his activities János Kádár became popular among the Hungarian people and he is in the list of the three most noticeable leaders of Hungary (after the kings Saint Stephen and Matthias).

Післявоєнні десятиліття були чи не найтрагічнішим періодом в історії християнських церков Закарпаття. Державна ідеологія СРСР у формі войовничого атеїзму виключала існування альтернативногосвітобачення. Порівняно «ліберальна» політика середини 1950-х років змінилася жорсткою позицією державної влади СРСР та відповідно УРСР кінця 1950-х – початку 1960-х років щодо релігії й Церкви. Безперечно, усі ці чинники істотно звужували можливості легальної релігійної практики, але водночас не впливали кардинально на зниження активності віруючих, на що розраховували владні структури. Попри всі жорсткі випробування, реформатську церкву не змогли зламати. Церква надалі виконувала функцію важливого консолідуючого чинника для угорців краю і була серйозним противником атеїстичних планів влади. Мовна ізольованість угорців від російськомовного (частково україномовного) державного апарату була їй на користь, зокрема, ускладнювала «висвітлення» її діяльності та процесів у її середовищі для апарату Ради у справах релігійних культів. У даній статті аналізуються процеси, що відбувалися у Реформатській Церкві Закарпаття у післявоєнний період. Визначено характер відносин між її керівниками та представниками радянської влади. Здійснено аналіз внутрішньої боротьби між лідерами окремих реформатських груп. Розкрито особливості політики радянської адміністрації у післявоєнні роки щодо Реформатської церкви Закарпаття, яка для угорців краю виступала важливим, етноконсолідуючим чинником. Окреслено стратегію виживання у нових умовах Реформатської церкви Закарпаття, індивідуальну поведінку її керівництва та вірних. Серед звинувачень, що висувалися радянськими репресивними органами на адресу реформатських священнослужителів, переважало інкримінування "антирадянської політичної діяльності" в період Чехословаччини чи Угорщини. ; The post-war decades were perhaps the most tragic period in the history of the Christian churches of Transcarpathia. The state ideology of the USSR in the form of militant atheism, excluded the existence of an alternative worldview. It was make to weaken, and moreover, to eliminate the influence of the church and the clergy. The relatively"liberal" policy of the mid-1950s was replaced by a hard position of the Soviet government and, correspondingly, the USSR at the end of the 1950s and early 1960s, with respect to religion and the Church. Despite all the harsh trials, the Reformed Church was not able to break, the church continued to function as an important consolidating factor for theHungarians people of the region. Church was a serious opponent of atheistic power plans. The Hungarians' linguistic isolation from the Russian-speaking (partly Ukrainian-language) state apparatus was in her favor, in particular, making harder "illuminating" her activities and processes in her environment for the apparatus of the Council for Religious Affairs. The article examines the processes that took place in the environment of the Reformed Church of Transcarpathia in the postwar period. The nature of the relationship between its leaders and the Soviet authorities is determined. The analysis of the internal struggle between the leaders of some Reformed groups is made. Are revealedthe peculiarities of the Soviet administration policy in the post-war period in the relation to the Reformed church of Transcarpathia which was the important ethnic consolidating factor for the Hungarians of the region in the context of denationalization processes introduced by the Kremlin. The strategy for survival in the new conditions of the ReformedChurch of Zakarpattia and individual behavior of its administration and parishioners are outlined. Criminating of "anti–Soviet political activities" in the days of Czechoslovakia or Hungary, participation in different political parties.

Післявоєнні десятиліття були чи не найтрагічнішим періодом в історії християнських церков Закарпаття. Державна ідеологія СРСР у формі войовничого атеїзму виключала існування альтернативногосвітобачення. Порівняно «ліберальна» політика середини 1950-х років змінилася жорсткою позицією державної влади СРСР та відповідно УРСР кінця 1950-х – початку 1960-х років щодо релігії й Церкви. Безперечно, усі ці чинники істотно звужували можливості легальної релігійної практики, але водночас не впливали кардинально на зниження активності віруючих, на що розраховували владні структури. Попри всі жорсткі випробування, реформатську церкву не змогли зламати. Церква надалі виконувала функцію важливого консолідуючого чинника для угорців краю і була серйозним противником атеїстичних планів влади. Мовна ізольованість угорців від російськомовного (частково україномовного) державного апарату була їй на користь, зокрема, ускладнювала «висвітлення» її діяльності та процесів у її середовищі для апарату Ради у справах релігійних культів. У даній статті аналізуються процеси, що відбувалися у Реформатській Церкві Закарпаття у післявоєнний період. Визначено характер відносин між її керівниками та представниками радянської влади. Здійснено аналіз внутрішньої боротьби між лідерами окремих реформатських груп. Розкрито особливості політики радянської адміністрації у післявоєнні роки щодо Реформатської церкви Закарпаття, яка для угорців краю виступала важливим, етноконсолідуючим чинником. Окреслено стратегію виживання у нових умовах Реформатської церкви Закарпаття, індивідуальну поведінку її керівництва та вірних. Серед звинувачень, що висувалися радянськими репресивними органами на адресу реформатських священнослужителів, переважало інкримінування "антирадянської політичної діяльності" в період Чехословаччини чи Угорщини. ; The post-war decades were perhaps the most tragic period in the history of the Christian churches of Transcarpathia. The state ideology of the USSR in the form of militant atheism, excluded the existence of an alternative worldview. It was make to weaken, and moreover, to eliminate the influence of the church and the clergy. The relatively"liberal" policy of the mid-1950s was replaced by a hard position of the Soviet government and, correspondingly, the USSR at the end of the 1950s and early 1960s, with respect to religion and the Church. Despite all the harsh trials, the Reformed Church was not able to break, the church continued to function as an important consolidating factor for theHungarians people of the region. Church was a serious opponent of atheistic power plans. The Hungarians' linguistic isolation from the Russian-speaking (partly Ukrainian-language) state apparatus was in her favor, in particular, making harder "illuminating" her activities and processes in her environment for the apparatus of the Council for Religious Affairs. The article examines the processes that took place in the environment of the Reformed Church of Transcarpathia in the postwar period. The nature of the relationship between its leaders and the Soviet authorities is determined. The analysis of the internal struggle between the leaders of some Reformed groups is made. Are revealedthe peculiarities of the Soviet administration policy in the post-war period in the relation to the Reformed church of Transcarpathia which was the important ethnic consolidating factor for the Hungarians of the region in the context of denationalization processes introduced by the Kremlin. The strategy for survival in the new conditions of the ReformedChurch of Zakarpattia and individual behavior of its administration and parishioners are outlined. Criminating of "anti–Soviet political activities" in the days of Czechoslovakia or Hungary, participation in different political parties.