Suchergebnisse

Міграційна криза 2015 року в Європі загострила протиріччя в інститутах ЄС. Нездатність і відсутність політичної волі країн членів ЄС підтримати солідарність і організувати спільні дії з врегулювання ситуації викликала негативні наслідки як для Союзу, так і для окремих країнучасниць, що виразилися в зростанні популістських рухів, які маніпулюють фобіями європейського суспільства. Ще з кінця 1990-х років ЄС прагне розвивати так званий «зовнішній вимір» співпраці з питань імміграції та надання притулку, що полягає в спробах управляти міграцією за допомогою співпраці з третіми країнами. В цілому існує 2 концепції «зовнішнього виміру»: перша полягає у виведенні традиційних інструментів контролю міграції (національних і союзних) на міжнародний рівень, друга - в запобіганні причин міграції та потоків біженців через сприяння розвитку третіх країн і вдосконалення інструментів зовнішньої політики. Обидва підходи є взаємодоповнюючими, а їх реалізація може позитивно позначитися на контролі міграційних потоків, захисту біженців та відносинах ЄС з третіми країнами, де Туреччина і Північна Африка є пріоритетними напрямами співпраці. Крім кризи солідарності і відсутності чітко вироблених механізмів взаємодії, особливість міграційної політики ЄС полягає в її багаторівневому і багатофакторному характері. У зв'язку з цим, прийняті ЄС заходи для вирішення кризи біженців 2015 року не є панацеєю і не виключають повторення подій. Проте в пріоритетах політики і дипломатії ЄС намітилося явне зрушення на користь більш жорсткого реагування на міграційну ситуацію. Головною турботою ЄС є вже не права людини, демократія або хороші відносини з сусідніми державами (наприклад, Туреччиною), а підтримка цілісності і порядку в країнах ЄС. Таким чином, реалістичне мислення, пов'язане з виживанням наднаціонального утворення, превалює над економічними міркуваннями, міжнародними відносинами та ін.

Міграційна криза 2015 року в Європі загострила протиріччя в інститутах ЄС. Нездатність і відсутність політичної волі країн членів ЄС підтримати солідарність і організувати спільні дії з врегулювання ситуації викликала негативні наслідки як для Союзу, так і для окремих країнучасниць, що виразилися в зростанні популістських рухів, які маніпулюють фобіями європейського суспільства. Ще з кінця 1990-х років ЄС прагне розвивати так званий «зовнішній вимір» співпраці з питань імміграції та надання притулку, що полягає в спробах управляти міграцією за допомогою співпраці з третіми країнами. В цілому існує 2 концепції «зовнішнього виміру»: перша полягає у виведенні традиційних інструментів контролю міграції (національних і союзних) на міжнародний рівень, друга - в запобіганні причин міграції та потоків біженців через сприяння розвитку третіх країн і вдосконалення інструментів зовнішньої політики. Обидва підходи є взаємодоповнюючими, а їх реалізація може позитивно позначитися на контролі міграційних потоків, захисту біженців та відносинах ЄС з третіми країнами, де Туреччина і Північна Африка є пріоритетними напрямами співпраці. Крім кризи солідарності і відсутності чітко вироблених механізмів взаємодії, особливість міграційної політики ЄС полягає в її багаторівневому і багатофакторному характері. У зв'язку з цим, прийняті ЄС заходи для вирішення кризи біженців 2015 року не є панацеєю і не виключають повторення подій. Проте в пріоритетах політики і дипломатії ЄС намітилося явне зрушення на користь більш жорсткого реагування на міграційну ситуацію. Головною турботою ЄС є вже не права людини, демократія або хороші відносини з сусідніми державами (наприклад, Туреччиною), а підтримка цілісності і порядку в країнах ЄС. Таким чином, реалістичне мислення, пов'язане з виживанням наднаціонального утворення, превалює над економічними міркуваннями, міжнародними відносинами та ін.

Energy security has emerged in recent years as one of the cornerstones of the European Union's (EU's) foreign policy. The EU is highly dependent on imports of oil and gas, 35 per cent of which comes from Russia. Diversification of energy supplies is thus a key goal for the EU. The Caspian region contains some of the largest undeveloped oil and gas reserves in the world. The intense interest shown by the major international oil and gas companies testifies to its potential. Although the area is unlikely to become "another Middle East", it could become a major oil supplier at the margin, much as the North Sea is today. As such it could help increase world energy security by diversifying global sources of supply. Development of the region's resources still faces considerable obstacles. This study focuses on the countries along the southern rim of the former Soviet Union that are endowed with significant oil and gas resources: Kazakhstan, Turkmenistan and Uzbekistan in Central Asia, and Azerbaijan in Transcaucasia. The Southern Energy Corridor (SEC), which aims to link Caspian Basin and potentially Middle East gas supplies to Europe, is one of the EU's six priority axes of energy infrastructures. Drawing on the external governance literature, this article provides an analysis of the EU's efforts in the wider Black Sea area to increase its energy security. It concludes that despite difficult domestic and geopolitical obstacles, the EU is pushing forward its objective to establish the SEC.

Energy security has emerged in recent years as one of the cornerstones of the European Union's (EU's) foreign policy. The EU is highly dependent on imports of oil and gas, 35 per cent of which comes from Russia. Diversification of energy supplies is thus a key goal for the EU. The Caspian region contains some of the largest undeveloped oil and gas reserves in the world. The intense interest shown by the major international oil and gas companies testifies to its potential. Although the area is unlikely to become "another Middle East", it could become a major oil supplier at the margin, much as the North Sea is today. As such it could help increase world energy security by diversifying global sources of supply. Development of the region's resources still faces considerable obstacles. This study focuses on the countries along the southern rim of the former Soviet Union that are endowed with significant oil and gas resources: Kazakhstan, Turkmenistan and Uzbekistan in Central Asia, and Azerbaijan in Transcaucasia. The Southern Energy Corridor (SEC), which aims to link Caspian Basin and potentially Middle East gas supplies to Europe, is one of the EU's six priority axes of energy infrastructures. Drawing on the external governance literature, this article provides an analysis of the EU's efforts in the wider Black Sea area to increase its energy security. It concludes that despite difficult domestic and geopolitical obstacles, the EU is pushing forward its objective to establish the SEC.