Suchergebnisse

After Donald Trump was elected as the American president, significant changes were observed in the Ukrainian-American relations. These especially included the lifting of embargo on lethal arms supply and the resumption of meetings of the Ukraine-US Strategic Partnership Commission. Contrary to D. Trump's desire to conclude a U.S. - Russia "Big Deal", Republicans and Democrats in the U.S. Congress held a bipartisan position on Ukraine supporting the expansion of sanctions on various occasions – from the on-going conflict in Donbas and Russian attempts to influence the 2016 election campaign to imposing obstacles for the supply of Russian weapons to the third countries. Assessments of American academic and political experts do not give reason to believe that the U.S. political circles are ready to move from remote support of Ukraine in the mood of long-term deterrence doctrine to intensive forms of military and military-political participation. Acknowledging Russia's rejection of the post-Cold War Euro-Atlantic security order, American observers are inclined to suppose that the conflict in Donbas is unlikely to be finally settled. In case of its freezing, this conflict will pose potential or acute threats to the economy and security of Ukraine. Within such a trend Ukraine will play the role of one of the major subjects of long-term tensions and discord in economic and military relations between Russia and the West. ; Після обрання Д. Трампа президентом США в українсько-американських відносинах спостерігалися суттєві зміни, зокрема скасування ембарго на поставки летальних озброєнь і відновлення засідань Комісії стратегічного партнерства Україна-США. Всуперечвисловлюваній Д. Трампом готовності до укладення «Великої угоди» між Росією і США, республіканці і демократи в Конгресі дотримувалися двопартійної позиції по Україні, підтримуючи розширення санкцій з різних приводів – від триваючого конфлікту в Донбасі і спроб російського втручання у виборчу кампанію 2016 року до створення перешкод для поставок російських озброєнь у треті країни.Утім, аналіз оцінок у дослідженнях американських академічних фахівців і коментарях політичних експертів не дає підстав вважати, що політичні кола США готові перейти від дистанційної підтримки України в дусі довгострокової доктрини стримування до більш інтенсивних форм військової та військово-політичної участі. Констатуючи неприйняття російським керівництвом євроатлантичної системи безпеки, що склалася після закінчення холодної війни, американські дослідники висловлюють сумніви в можливості остаточноговрегулювання конфлікту в Донбасі. В разі його заморожування, ситуація в Донбасі становитиме потенційну та реальну загрозу для економіки і безпеки України. За такого перебігу подій Україна відіграватиме роль одного з важливих джерел напруженості і розбіжностей в економічних і військових відносинах між Росією і Заходом.

The article examines the evolution of strategic approaches and priorities of U.S. international policy after the Second World War to present. An overview of American foreign policy concepts anddoctrines allows concluding that the main task of U.S. foreign policy throughout this period was to ensure the dominant role of the state within the international system. The analysis of foreign policy documents confirms the conclusions of a number of American researchers that the concept of preponderance in its various interpretations served as a "Grand strategy" that encompasses the narrower in content and shorter functional doctrines of deterrence, offshore balancing, concert-balance or Blocpolitik. Correction of foreign policy priorities of the president D. Trump reflects an objective process ofadaptation to a multipolar international system. It is suggested that the conditions of multipolar competition will force the USA to use new instruments of influence, such as multilateral and multipurpose containment, various forms of balancing on the basis of regional alliances, coalitions and security communities, or offshore intervention in cases if it can provide the USA benefits solving specific problems. ; У статті розглядається еволюція стратегічних підходів і пріоритетів міжнародної політики США після завершення Другої світової війни донині. Огляд американських зовнішньополітичних концепцій і доктрин дозволяє зробити висновок про те, що головним завданням міжнародної політики США протягом усього розглянутого періоду було забезпечення домінуючої ролі держави в міжнародній системі. Аналіз зовнішньополітичних документів підтверджує висновки американських дослідників про те, що концепція домінування в її різних інтерпретаціях виконувала роль «великої стратегії», яка охоплювала більш вузькі за змістом і більш короткі за часом функціональні доктрини стримування, офшорного балансування, концерту-балансу або блокового розподілусвіту між конкуруючими угрупуваннями. Корекція зовнішньополітичних пріоритетів нинішнього президента США Д. Трампа відображає об'єктивний процес адаптації до багатополярної міжнародної системи. Висловлено припущення, що умови багатополярної конкуренції змушуватимуть США застосовувати такі інструменти впливу, як багатостороннє і багатоцільове тримування, різні форми забезпечення балансу сил на основі регіональних союзів, коаліцій та спільнот безпеки, або офшорне втручання у випадках, якщо воно зможе забезпечити вигідне для США вирішення конкретних проблем.

The problem of allied cooperation and formation of multilateral coalitions takes an important place in the diplomatic history of 1920-1940s'. This article presents an attempt to analyze the structural and motivational factors that influenced the establishment and functioning of the alliance and coalition relations between the leading powers of the time. In the context of multipolar international system peace and stability could be preserved by arrangements of collective security against aggression and hegemonism, or by the balance of power and effective alliances. None of these structural mechanisms could prevent the aggression of the Berlin-Rome "axis" created in the mid-1930s. The political and ideological contradictions and attempts to appease the Nazi regime at the expense of the countries of Central and Eastern Europe led to the defeat of the Anglo-French coalition in the first phase of the Second World War. The creation of the "second" anti-Hitler coalition was based on the common threat to humanity from the aggressive bloc. However, both the creation of the League of Nations and the United Nations Organization later failed to create effective mechanisms able to ensure collective defense against aggression and violation of international peace. ; В історії дипломатії періоду 20-40 рр. ХХ ст. пріоритетне значення посідає проблема формування союзницьких відносин та багатосторонніх коаліцій. В представленій статті автор намагався проаналізувати структурні та мотиваційні чинники, які впливали на встановлення й функціонування союзницьких та коаліційних відносин між тодішніми провідними державами. В умовах багатополярної системи міжнародних відносин мир і стабільність могли забезпечуватися або внаслідок використання механізмів колективної безпеки проти гегемонізму та агресії, або шляхом дотримання балансу сил та дієвих союзницьких зобов'язань. Жоден з цих структурних механізмів не виявився спроможним зупинити агресію держав «осі» Берлін-Рим, створеної в середині 1930-хрр. Політико-ідеологічні протиріччя та спроби замирення нацистського режиму за рахунок країн Центральної та Східної Європи призвели до поразки англо-французької коаліції на початковому етапі Другої світової війни. Основу «другої» антигітлерівської коаліції становило усвідомлення загрози людству, яка походила від держав-агресорів. Утім, ані при створенні Ліги націй, ані в рамках ООН міжнародній спільноті не вдалося започаткувати ефективні механізми, здатні гарантувати колективний захист від агресії та порушень міжнародного миру.