Suchergebnisse

The purpose of the study is to characterize the discursive strategies and tactics of the Ukraine's President V. Zelenskyy. V. Zelenskyy's political discourse is mainly determined by the strategy for increase and the strategy of theatricality. The strategy for in- crease is used to create a positive mental space around oneself and one's political force, so it is implemented through the tactics of analysis-"plus", which involves analyzing the political situation without explicit approval of one's contribution, with gratitude to or- dinary citizens. The strategy of theatricality is realized through the tactics of cooperation, which explains the intention to identify with the people. Techniques here are the use of vocatives-ethnonyms and the inclusive pronoun "we", which participate in the construc- tion of "we-discourse" and "the communitization of responsibility"; reduced everyday communication in the format of storytelling; translingual speech practice. The tactics of irony is manifested in the use of irony against political opponents in order to self- position and create a "manipulative discourse of the positive". V. Zelenskyy's presiden- tial discourse is a complex speech formation, the characteristic features of which are: the format of reduced everyday communication in addressing the Ukrainian people; intention to show solidarity with the people in solving common problems; representation of the values of the youth linguistic community; dissemination of public messages through social networks; actualization in speech of physiological and social needs of people; performative function of irony.

The formation of the sociology of war as a sectoral sociology or middle-level theory in Ukraine has been investigated. The object, subject, conceptual apparatus, proposed methodology of further studies of the sociology of war, are proposed, proposed to consider its main directions and key problems. A comparative analysis of objects and items of military sociology, sociology of the army was conducted. The characteristics of modern wars and the peculiarities of their armed struggle were given.

The article examines a qualitatively new phenomenon of modern political life in Russia ‑ ruscism. Its proximity to fascism and Nazism is shown, and the variety of approaches to understanding the main ideas of fascism is considered. We offer our own interpretation of this phenomenon. The author interprets ruscism as the ideology of Russian fascism, based on anti-liberalism, expansionism, revanchism, necrophilia, genocide, terrorism, statism, xenophobia, Eurasianism, leadership, God's chosen people, mobilization of the nation and the state against enemies. The most important features of the ideology of ruscism are considered. It is proven that ruscism is anti-human by its very nature, that violates all principles of international law, destroys the world security system, and thanks to disinformation and manipulation of consciousness, creates a distorted image of the world, where the truth is a lie, and white is black.

The article analyzes the concept of the causes of war existing in the sociology of war: the theological (war – the result of mistakes, God has allowed not subdued the man himself fully and giving it the relative free will), naturalistic (war as a kind of cosmic phenomenon, a universal law of nature), psychological (the causes of war lie in human psychology, the innate tendency to «produce» chaos and evil), biological (the reason for the war is explained by biological laws and the needs of the human race), political (emphasis on the organic relationship between war and politics , war as an extension of the state politics by violent means), economic (the war – the result of increasing economic competition between countries), cultural (see the causes of war in cultural differences, affiliation of the peoples of different civilizations) and others. ; В статье проанализированы социологические концепции причин войны, существующие в социологии войны: теологическая (война как результат ошибки, которую Бог допустил, не подчинив человека себе полностью и дав ему относительную свободу воли), натуралистическая (война как своего рода космическое явление, общий закон природы), психологическая (причины войны лежат в психологии человека, в его врожденной склонности к «производству» хаоса и зла), биологическая (причина войны объясняется биологическими законами и потребностями человеческого рода), политическая (акцентирующая внимание на органичной взаимосвязи войны и политики, рассматривающая войну как продолжение государственной политики насильственными средствами), экономическая (война как результат возрастания экономической конкуренции между странами), культурологическая (видит причины войн в культурных отличиях, принадлежности тех или иных народов к разным цивилизациям) и др. Автор предлагает вывод, согласно которому монофакторные теории и модели детерминант войны являются недостаточными и требуют объединения. ; У статті проаналізовані соціологічні концепції детермінант війни, що існують в соціології війни: теологічна (війна як результат помилки, яку Бог допустив, не підпорядкувавши людину собі повністю і давши їй відносну свободу волі), натуралістична (війна як свого роду космічне явище, загальний закон природи), психологічна (причини війни лежать в психології людини, в її вродженій схильності до «виробництва» хаосу і зла), біологічна (війни пояснюються біологічними законами і потребами людського роду), політична (акцентує увагу на органічному взаємозв'язку війни і політики, розглядає війну як продовження державної політики насильницькими засобами), економічна (війна як результат зростання економічної конкуренції між країнами), культурологічна (бачить причини воєн у культурних відмінностях, приналежності тих чи інших народів до різних цивілізацій) тощо. Автор пропонує висновок, згідно з яким монофакторні теорії та моделі детермінант війни є недостатніми і потребують поєднання.

The article raises the question of finding methodological, methodical, categorical foundation for a new direction for the Ukrainian Sociology - Sociology of war. Given the general outlines of the industry sociological knowledge: the nature, objects, features, main directions of transformation qualitatively new trends of armed struggle, the consequences of military action in the context of the events that take place at the Donbas. It is proved that the war as a social phenomenon has two dialectically related parties: the socio-political and military-technical. The first shows you who and what is in the name of military action, and the second reflects the material and human resources that are used in the war. It is alleged that the anti-terrorist operation has long been turned into a so-called «hybrid» war on its members and methods of warfare. The major component of this war is information warfare, which are in the process of simulacra, having nothing to do with reality, but to destroy and deform the minds of millions of people. ; В статье осуществляется поиск методологической, методической и категориальной основы нового для украинской социологии направления – социологии войны. Представляются общие характеристики этой отрасли социологического знания: объект, предмет, функции, направления исследований и т.д. Подчеркивается, что актуализация социологии войны на отечественной почве обусловливается необходимостью научного анализа качественно новых тенденций вооруженной борьбы, причин и последствий военных действий в контексте тех событий, которые проходят на Донбассе. Обосновывается, что война как социальное явление имеет две диалектически связанные стороны: социально-политическую и военно-техническую. Первая определяет, кто и во имя чего ведет военные действия, а вторая отражает те материальные и человеческие ресурсы, которые используются в войне. Утверждается, что антитеррористическая операция по своим участникам и методам ведения боевых действий уже давно переросла в так называемую «гибридную» войну. Важнейшей составляющей этой войны является информационная борьба, в процессе которой создаются симулякры, не имеющие ничего общего с реальной действительностью, но существенно влияющие на сознание миллионов людей, зомбируя их. ; У статті здійснюється пошук методологічної, методичної та категоріальної основи нового для української соціології напрямку - соціології війни. Надається загальна характеристика цієї галузі соціологічного знання: її об'єкт, предмет, функції тощо. Підкреслюється, що актуалізація соціології війни на вітчизняному грунті зумовлюється необхідністю наукового аналізу якісно нових тенденцій збройної боротьби, причин та наслідків військових дій у контексті тих подій, що відбуваються на Донбасі. Зазначається, що війна як соціальне явище має дві діалектично пов'язані сторони: соціально-політичну і військово-технічну. Перша визначає, хто і в ім'я чого веде військові дії, а друга відображає ті матеріальні та людські ресурси, які використовуються у війні. Стверджується, що антитерористична операція за своїми учасниками і методами ведення бойових дій вже давно переросла у так звану «гібридну» війну. Найважливішою складовою цієї війни є інформаційна боротьба, в процесі якої створюються симулякри, які не мають нічого спільного з реальною дійсністю, але суттєво впливають на свідомість мільйонів людей, зомбуючи їх.

Author analyzes the basis for the formation of civil society in Ukraine, especially the formation of the basic institutions of civil society in the context of European integration and international trends, the ways of further improving the institutions of civil society, to overcome the negative trends in the Ukrainian way into the European community.

The article examines the peculiarities of state-church relations that are formed in the process of legitimizing civil society. It is substantiated that the 21st century, like the last 20th century, forces us to search for a new format of state-church relations ‑ in the context of international relations, modern globalization challenges, and the development of the latest communication and information space. This, of course, prompts a new assessment of the status of religion and the church in the modern political system and the state based on equality, taking into account the unsuccessful experience in the Soviet past of perceiving the church as an enemy of man and, at best, a secondary or auxiliary element in state-building processes. There is an increased interest of the Christian community in direct participation in social life, the formation of civil society and the establishment of a democratic and legal state. The church, as an institution, is quite different from the state, exerting its influence not only on the spiritual situation in Ukraine, but also trying to doctrinally intervene in political life and taking responsibility for determining the civilizational perspective of the state's development.

The purpose of the study is to characterize the discursive strategies and tactics of the Ukraine's President V. Zelenskyy. V. Zelenskyy's political discourse is mainly determined by the strategy for increase and the strategy of theatricality. The strategy for increase is used to create a positive mental space around oneself and one's political force, so it is implemented through the tactics of analysis-"plus", which involves analyzing the political situation without explicit approval of one's contribution, with gratitude to ordinary citizens. The strategy of theatricality is realized through the tactics of cooperation, which explains the intention to identify with the people. Techniques here are the use of vocatives-ethnonyms and the inclusive pronoun "we", which participate in the construction of "we-discourse" and "the communitization of responsibility"; reduced everyday communication in the format of storytelling; translingual speech practice. The tactics of irony is manifested in the use of irony against political opponents in order to self-position and create a "manipulative discourse of the positive". V. Zelenskyy's presidential discourse is a complex speech formation, the characteristic features of which are: the format of reduced everyday communication in addressing the Ukrainian people; intention to show solidarity with the people in solving common problems; representation of the values of the youth linguistic community; dissemination of public messages through social networks; actualization in speech of physiological and social needs of people; performative function of irony.