Search results

Актуальність дослідження обумовлена необхідністю проведення аналізу етапів інституціональної історії Українського Вільного Університету (УВУ) у форматі персоналій і інституціоналізації архіву, цієї унікальної освітньої, наукової та культурної інституції. Мета публікації – розкрити прогресивний характер і особливості інституціональної моделі УВУ для вивчення інституціональної історії українства та його освіти, культури і науки у світовому та європейському дискурсах. Головна місія Українського Вільного Університету – це підтримка інтегративності української освіти і науки в публічному просторі, а також пріоритетності питань щодо збереження національної ідентичності українців. У статті наголошується на методах дослідження, яке має міждисциплінарний характер і ґрунтується на важливих пізнавальних принципах: науковості та історизму. Застосування різноманітних загальних та спеціальних методів дозволило визначити траєкторію наукового пошуку для реальної реконструкції історичних і сучасних подій в інституціоналізації освіти та науки УВУ. Розглядається інституціональна історія формування традицій і сучасної моделі Українського Вільного Університету в умовах глобалізованого світу, а також – архівної інституції як важливої системоутворюючої складової Університету, його політики пам'яті та ресурсно-інформаційного забезпечення. Усі три етапи інституціональної історії Українського Вільного Університету (віденський, празький, мюнхенський) у період 1921–2021 років були й залишаються пріоритетним осередком для української діаспори та зарубіжного українства у сфері освіти, науки і культури. Інноваційні підходи в діяльності Українського Вільного Університету обумовили і нові напрями міжнародного співробітництва та інтернаціоналізації освіти – упровадження інструментарію освітньої та наукової дипломатії, розвитку української науки і освіти за кордоном, української діаспори, інституціональної діаспорології в цілому. Український Вільний Університет упродовж усіх періодів своєї інституціональної діяльності був на захисті та в інституціональному фарватері української освіти, науки і культури. УВУ консолідував навколо себе освітню дипломатію і наукову дипломатію української діаспори та зарубіжного українства. Інституціональна історія Українського Вільного Університету (УВУ) тісно пов'язана з інституціональною діаспорологією та діаспорною дипломатією, сприяє їх розвиткові та поширенню по всьому світові, де проживають закордонні українці

У статті проаналізовано Тридцятилітню війну (1618 - 1648) як важливу історичну подію для політичного та дипломатичного та інституційного розвитку Європи. Приділено увагу дипломатичним інструментам, національній специфіці та особливостям переговорів щодо Конгресу європейських країн. Результати Вестфальського конгресу послужили важливим стимулом для подальшого соціально-економічного, безпекового, політичного та дипломатичного європейського розвитку. Практичні досягнення Вестфальського конгресу та досвід, набутий європейською дипломатією кінця XVIII - початку XIX століття, визначили майбутній інституційний розвиток світової дипломатії, зовнішньої політики та міжнародного права, не втрачаючи своєї актуальності і сьогодні. На межі середньовіччя та раннього сучасності відбувається об'єктивний процес, зумовлений запуском інституційного дизайну зовнішньої політики та дипломатичних служб провідних країн Європи. Відповідно, існує взаємозв'язок між оригінальними поняттями та пріоритетами: «Європа», «ідентичність», «людство», «зовнішня політика» та «дипломатія», «війна» та «мир» тощо. До цього питання, пов'язані із сучасністю та оцінкою різних державно-правових форм та типів державного управління, інституціональних політичних процесів, характеристик реальності та ідеалів створюють завдання та висвітлюють практику моделей влади дипломатії, інститутів дипломатії, гуманістичні традиції дипломатичних інструментів тощо. У статті розглянуто аналіз зовнішньої політики та дипломатії європейських держав середньовіччя. Особлива увага приділяється інституційному розвитку громадської та політичної думки, а також інституційній та дипломатичній практиці в Європі. Особлива увага приділяється інституційному розвитку дипломатичних служб, дипломатичним інструментам, стандартам протоколу, етикету та церемонії провідних країн Європи. Напрями еволюції теорії та практики дипломатії в історичній перспективі. Проаналізовано професійні вимоги до дипломатів та державних службовців, які займаються зовнішньою політикою в контексті конкретного історичного періоду своєї діяльності та наступності дипломатичної практики. У статті розглядаються події Тридцятилітньої війни 1618 - 1648 років, боротьба за національний суверенітет та створення національної держави, укладення мирного договору та формування нової системи міжнародних відносин.

The article is analyzed and systematized Romanian activity of non-governmental agencies, as a tool for promoting national interests in the Black Sea region; and experience Bucharest promotion of regional initiatives at the level of non-governmental organizations during the period of 2006-2018. The attention to the experience of Ukraine in communicating with non-governmental organizations. It is characterized by the example of Romania features and forms of implementation unofficial diplomacy (diplomacy governmental actors) in contemporary international relations and the role of unofficial diplomacy in resolving international conflicts.
The relevance of the study is determined not only by the intensification of the policy of Romania in the Black Sea region with the promotion of the interests of the EU, the U.S.A and NATO, but it is also determined by the Russian factor in the context of recent events in Ukraine, as well as by the presence for a long time a number of problems in the Ukrainian-Romanian relations and by the need of the complex and generalized approach to solution of these problems. Given the objective interest of Romania to maintain stability on its eastern border and to prevent the emergence of new factors that can have an adversely affect on the achievement by Bucharest of its long-term interests on the Republic of Moldova, the Romanian side is likely to use the restraint – positive rhetoric concerning Ukraine avoiding public critical evaluations of certain political events in our country.
The conclusions note that Ukraine's policy in relations with Romania should be to maximize the use of existing and, if necessary, create new mechanisms to ensure the national interests of our state, in particular, international instruments / instruments of influence on the policy of Romania that already exist or may arise as a result of Romania's cooperation with third countries and its activities in international organizations. Pay particular attention to the search for common interests and opportunities for Ukraine-Romania cooperation in the framework of the development of Ukraine's relations with the EU, NATO, as well as within the framework of the organizations with which both countries are members. In 2016-2018, the very activity of non-governmental actors (diplomacy of non-governmental actors) and their diplomatic tools in the globalized polycentric modern world should become an important factor in the development of the Romanian-Ukrainian bilateral relations.
Keywords: foreignpolicy, diplomacy, diplomacy model, national interests, institutionalization, diplomacy of non-governmentalactors, Romania, Ukraine