Suchergebnisse

Статтю присвячено дослідженню є загальних засад забезпечення відкритості та прозорості органів публічної влади та встановленню особливостей реалізацію цих принципів в Україні на сучасному етапі. Відмічається, що до переваг децентралізованої моделі публічного управління можна віднести реальну форму здійснення місцевого народовладдя у відповідності демократичним принципам управління, врахування в першу чергу саме інтересів і потреб місцевої громади, ефективне та швидке рішення місцевих проблем, розпорядження власними ресурсами, фінансова самостійність. Визначено, що основними ознаками розвинутого місцевого самоврядування є забезпечення прозорості та відкритості; широке використання прямої демократії; доступність для звернень громадян та зворотного зв'язку; мінімізованій рівень або відсутній корупції. Встановлено, що основні напрямки реалізації принципів прозорості та відкритості діяльності органів публічної влади: об'єктивний та всебічних розгляд звернень; консультування з представниками громадянського суспільства; проведення комунікативних заходів; систематична діяльність з паблік рилейшнз.

Статтю присвячено актуальним питанням запобігання корупції в Україні. Визначається, що в українському суспільстві діють подвійні стандарти відносно корупційних дій. Це проявляється у розподілові на притаманну елітам корупцію з одного боку, та побутову – з іншого. Якщо перша оцінюється доволі негативно, то друга виправдовується багатьма. Показовою є відчутна різниця між оцінками корупціогенної діяльності інших та поблажливе ставлення до власної поведінки. Розглядається антикорупційна культура як складова антикорупційної політики. Значна увага приділяється участі громадянського суспільства у вирішенні проблеми корупції, моральній та психологічній складовій цього питання. Існування корупції в країні ставить під сумнів спрямування влади на розбудову сучасної демократичної держави, тому варто акцентувати увагу на суперечливому ставленні до різних проявів корупції. Зазначається, що для подолання корупції необхідно не тільки стабілізувати економіку та створити систему правоохоронних та антикорупційних органів. Не менш важлива наявність політичної волі влади та бажання суспільства, оскільки корупційні дії втілюються не тільки у державно-владних відносинах, а й у суспільних. Визначається, що будь-яка діяльність антикорупційного характеру лежить у площині людської психології. Фактично боротьба з корупцією є боротьбою проти негативних якостей та вад індивіда. Різні корупційні дії з етичної точки зору оцінюються по різному: одні з них сприймаються як злочинні, інші в свою чергу вважаються лише аморальними, хоча з точки зору закону вони в однаковій мірі є злочинними. Відмічається, що одним з визначальних напрямів запобігання та протидії корупції в сфері державного управління загалом, соціальній політиці зокрема, є формування антикорупційної культури серед широкого загалу. Основоположним в цьому напрямку є забезпечення негативного ставлення серед громадськості до корупції та бажання протидіяти цьому явищу.

У статті розкривається вплив прозорості та відкритості у діях влади на формування та розвиток громадянського суспільства в Україні. При цьому визначаються пріорітетні завдання щодо залучення громадськості до процесів формування і реалізації державної політики. Акцентується увага на тому, що в рамках вироблення державної політики, крім участі громадськості у підготовці відповідних проектів нормативно-правових актів, особливе місце займає питання визначення механізму взаємодії влади і громадянського суспільства у сфері вироблення державної політики. Визначаэться, що прозора влада характеризується чесністю і відвертістю, відповідальністю, підзвітністю і підконтрольністю громадськості, прогнозованістю, адекватністю суспільним реаліям, чутливістю до альтернатив розвитку політики, уважністю до різних позицій громадян та залученням громадян до процесів прийняття рішень і т. п. Відмічається, що у сучасній Україні проблема завоювання довіри суспільства до влади полягає в тому, що немає чіткого механізму взаємодії влади і громадянського суспільства. Зворотний зв'язок між політиком і громадянином починається на рівні виборчої кампанії і закінчується обранням першого. Далі утворюється вакуум між депутатами та громадою. Патерналістська політична культура з елементами фрагментарності не дає громадянському суспільству стати єдиним цілим і визначити чіткий для себе інтерес, таким чином, політика проводиться у відносинах «влада-бізнес», де суспільство виключено і не може жодним чином на це вплинути. Громада не має для цього ефективних інститутів, які будуть побудовані «знизу вгору». Пропонуються шляхи та заходи, які мають право здійснювати як органи влади так й інститути громадянського суспільства в рамках сприяння формуванню і реалізації державної політики. Висвітлюються проблеми організації зв'язків з громадськістю органів державної влади, роль засобів масової інформації в процесі формування позитивного іміджу органів публічного управління.

В даній статті автор аналізує сучасний стан сфери публічних закупівель в Україні, вказуючи, що останнім часом науковці приділяють даній сфері все більшу увагу, досліджує досвід проведення публічних закупівель в провідних зарубіжних країнах, який можна імплементувати в Україні. Вказує, що основні поняття діючої моделі контрактної системи залишаються поза загальнообов'язкових і формально певних категорій в умовах нестабільності законодавчого регулювання. Формулює задачу систематизації понятійного і термінологічного апарату для виділення і розмежування окремих сегментів ринку закупівель. Виконаний огляд міжнародних і національних документів дозволяє з певною мірою умовності систематизувати інформацію про масштаби регулювання закупівель в розглянутих країнах. На сучасному етапі розвитку світової економіки спостерігається загальна тенденція до посилення ролі контрактних систем управління громадськими закупівлями. При цьому в країнах з розвиненою конкурентною економікою контрактні системи мають широкий функціонал не тільки в сфері громадських закупівель. У відповідній директиві Європейського союзу (ЄС) також використовується термін public procurement (публічні закупівлі), під яким слід розуміти закупівлі влади будь-якого рівня і юридичних осіб, які регулюються публічним правом. Пропонується розділити систему регулювання закупівель на три самостійних сегмента: закупівлі держави; закупівлі державних підприємств; закупівлі комунальних та /або інфраструктурних підприємств. Це дозволить, з одного боку, розширити межі контрактної системи а з іншого – розробити більш сегментовані і «адресні» механізми регулювання закупівель. Максимальний масштаб регулювання закупівель спостерігається в директивах ЄС і правових актах розглянутих європейських країн, де предметом регулювання виступають, в тому числі, закупівлі структур, регульованих публічним правом. Доходить висновку, що розглянутий стратегічний підхід до формування контрактної моделі передбачає розробку і реалізацію нової закупівельної політики і системи нормативного правового регулювання в сфері суспільних закупівель.