POST-SECULARITY AS A SUBJECT OF RESEARCH: PROBLEMS OF CONCEPTUALIZATION AND PLURALITY OF APPROACHES ; ПОСТСЕКУЛЯРНОСТЬ КАК ПРЕДМЕТ ИССЛЕДОВАНИЯ: ПРОБЛЕМЫ КОНЦЕПТУАЛИЗАЦИИ И МНОЖЕСТВЕННОСТЬ ПОДХОДОВ ; ПОСТСЕКУЛЯРНІСТЬ ЯК ПРЕДМЕТ ДОСЛІДЖЕННЯ: ПРОБЛЕМИ КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ ТА МНОЖИННІСТЬ ПІДХОДІВ
Today, in many countries around the world, the role of religion in the public sphere is strengthening. This causes the methodological problems of the theory of secularization, which claimed the gradual and irreversible decline of religion. At the same time, the processes of religious revival in societies that have undergone secularization do not lead to the restoration of religion in the forms that preceded it. To denote this state of society, which occurs after secularization, Jürgen Habermas proposed to use the term "post-secular". A number of both foreign and domestic scientists became interested in this issue. But the purposeful study of postsecularity is still in its infancy and is mostly descriptive. In the scientific works devoted to its research, insufficient attention is focused on specific characteristics of postsecular societies. Therefore, there is a need to generalize these characteristics in order to better understand post-secular society. To achieve this goal, the article analyzes some conceptual approaches to the study of postsecularity. These approaches argue that the "return" of religion does not preclude the preservation of a powerful (or even dominant) secularization cluster in society. Post-secularization is a move forward and the creation of a new system characterized by religious freedom, pluralism, competition between different denominations, rather than a return to the traditions of the pre-modern era. In a post-secular society, as the authors of the works analyzed in the article prove, religion has all the opportunities from secular power for its development. At the same time, there is a reduction in the role of religious institutions and the individualization of religious practices, ie the "privatization" of religion, which is an element of secularization. But this "privatization" is significantly different from secularization, because it is not due to coercion, but to pluralism of choice. According to many researchers, a post-secular situation is possible under the condition of ideological pluralism and parity between religious and non-religious people, when each party has the opportunity to propagate its opinion, but does not impose it, when there is no place for privileged and discriminated, but awareness of mutual coexistence. That is, post-secularity is possible only in democratic and legal societies. The post-secular situation is also characterized by religious competition, intensification of missionary work, manifestations of fundamentalism, globalization of religious piety, transformation of religion into a commodity and the emergence (mostly in the West) of the phenomenon used to refer to the term "spirituality". The situation of post-secularism is a situation of uncertainty, when it is not known how the processes of interaction between the secular and the religious will take place in the future, and it is impossible to make any predictions about how stable this situation is. As the analysis carried out in the article shows, the post-secular approach has not become a full-fledged theory, but is perceived mostly as a program of what should be paid attention to, as a certain correction and continuation of the secularization approach. But with its help, scientists are trying to describe religious processes in modern societies. ; Сейчас во многих странах мира происходит усиление роли религии в публичной сфере. Это обуславливает методологических проблемах теории секуляризации, которая утверждала постепенный и необратимый упадок религии. При этом процессы религиозного возрождения в обществах, которые подверглись секуляризации, не приводят к восстановлению религии в тех формах, которые предшествовали ей. Для обозначения такого состояния общества, которое наступает после секуляризации, Юрген Хабермас предложил использовать термин «постсекулярное». Этой проблематикой заинтересовались ряд как зарубежных, так и отечественных ученых. Но целенаправленное изучение постсекулярности еще находится в стадии своего формирования и преимущественно носит дескриптивный характер. В научных трудах, посвященных ее исследованию, недостаточное внимание акцентируется на конкретных характеристиках постсекулярных обществ. Поэтому возникает потребность обобщения этих характеристик с целью более четкого понимания постсекулярного общества. Чтобы достичь этой цели в статье осуществляется анализ некоторых концептуальных подходов к исследованию постсекулярности. В рамках этих подходов утверждается, что «возвращение» религии не отрицает сохранения мощного (или даже доминирующего) секуляризационного кластера в обществе. Постсекуляризация представляет собой движение вперед и создание новой системы, которая характеризуется религиозной свободой, плюрализмом, конкуренцией различных конфессий, а не возвращение к традициям домодерной эпохи. В постсекулярном обществе, как доказывают авторы проанализированных в статье робот, религия имеет все возможности от секулярной власти для своего развития. В то же время происходит уменьшение роли религиозных институтов и индивидуализация религиозных практик, то есть «приватизация» религии, которая является элементом секуляризации. Но эта «приватизация» имеет существенное отличие от секуляризацийной, поскольку она обусловлена не принуждением, а плюрализмом выбора. По мнению многих исследователей, постсекулярная ситуация возможна при условии мировоззренческого плюрализма и паритетных отношений между религиозными и нерелигиозными людьми, когда каждая сторона имеет возможность пропагандировать свое мнение, но не навязывает его, когда нет места привилегированным и дискриминированным, а есть осознание взаимного сосуществования. То есть постсекулярность возможна только в демократических и правовых обществах. Также для постсекулярной ситуации характерны религиозная конкуренция, активизация миссионерской работы, проявления фундаментализма, глобализация религиозного благочестия, преобразования религии в товар и возникновение (преимущественно на Западе) феномена, для обозначения которого используется термин «духовность». Ситуация постсекулярности является ситуацией неопределенности, когда неизвестно, как будут происходить процессы взаимодействия секулярного и религиозного в будущем, и делать какие-то прогнозы относительно того, насколько устойчивой является эта ситуация, невозможно. Как свидетельствует осуществленный в статье анализ, постсекулярный подход не стал полноценной теории, а воспринимается в основном как программа того, на что стоит обратить внимание, как определенная коррекция и продолжение секуляризационного подхода. Но с его помощью ученые пытаются описать религиозные процессы в современных обществах. ; Нині у багатьох країнах світу відбувається посилення ролі релігії публічній сфері. Це зумовлює методологічні проблеми теорії секуляризації, яка стверджувала поступовий і незворотній занепад релігії. При цьому процеси релігійного відродження в суспільствах, які зазнали секуляризації, не призводять до відновлення релігії в тих формах, які передували їй. Для позначення такого стану суспільства, який настає після секуляризації, Юрген Габермас запропонував використовувати термін «постсекулярне». Цією проблематикою зацікавилась низка як зарубіжних, так і вітчизняних учених. Але цілеспрямоване вивчення постсекулярності ще знаходиться в стадії свого формування і переважно носить дескриптивний характер. У наукових працях, присвячених її дослідженню, недостатня увага акцентується на конкретних характеристиках постсекулярних суспільств. Тому виникає потреба в узагальненні цих характеристик з метою більш чіткого розуміння постсекулярного суспільства. Щоб досягти цієї мети у статті здійснюється аналізі деяких концептуальних підходів до дослідження постсекулярності. В рамках цих підходів стверджується, що «повернення» релігії не заперечує збереження потужного (або навіть домінуючого) секуляризаційного кластеру в суспільстві. Постсекуляризація являє собою рух вперед і створення нової системи, яка характеризується релігійною свободою, плюралізмом, конкуренцією різних конфесій, а не повернення до традицій домодерної епохи. У постсекулярному суспільстві, як доводять автори проаналізованих у статті робіт, релігія має всі можливості від секулярної влади для свого розвитку. Водночас відбувається зменшення ролі релігійних інституцій та індивідуалізація релігійних практик, тобто «приватизація» релігії, що є елементом секуляризації. Але ця «приватизація» має суттєву відмінність від секуляризаційної, оскільки вона зумовлена не примусом, а плюралізмом вибору. На думку багатьох дослідників, постсекулярна ситуація можлива за умови світоглядного плюралізму і паритетних стосунків між релігійними і нерелігійними людьми, коли кожна сторона має можливість пропагувати свою думку, але не нав'язує її, коли немає місця привілейованим і дискримінованим, а є усвідомлення взаємного співіснування. Тобто постсекулярність можлива лише в демократичних і правових суспільствах. Також для постсекулярної ситуації характерні релігійна конкуренція, активізація місіонерської роботи, прояви фундаменталізму, глобалізація релігійного благочестя, перетворення релігії на товар і виникнення (переважно на Заході) феномену, для позначення якого використовують термін «духовність». Ситуація постсекулярності є ситуацією невизначеності, коли невідомо, як відбуватимуться процеси взаємодії секулярного та релігійного в майбутньому, і робити якісь прогнози щодо того, наскільки сталою є ця ситуація, неможливо. Як засвідчує здійснений у статті аналіз, постсекулярний підхід не став повноцінною теорією, а сприймається здебільшого як програма того, на що варто звернути увагу, як певна корекція і продовження секуляризаційного підходу. Але з його допомогою науковці намагаються описати релігійні процеси в сучасних суспільствах.