Suchergebnisse

Стаття присвячена виявленню та науковому аналізу проблемних питань реалізації конституційного права на звернення на рівні законодавства України і на цій основі формуванню обґрунтованих пропозицій стосовно їх вирішення. Наголошено на важливості системних зв'язків між нормативно-правовими актами різної юридичної сили, які регламентують механізм реалізації права на звернення. Встановлено, що запропоновані до законодавства зміни або нові правові інститути повинні чітко та конструктивно вводитися до існуючої системи нормативно-правових актів. Виявлено основні недоліки Закону України «Про звернення громадян» та запропоновано шляхи їх виправлення.
Метою статті є науковий аналіз проблемних питань законодавчого регулювання конституційного права на звернення.
Наукова новизна статті полягає у визначенні основних проблем законодавчого регулювання реалізації конституційного права на звернення та пропонуванні шляхів їх вирішення.
Висновки. 1) Слід зауважити, що і пропозиції, і заяви, а також скарги є видовими явищами та об'єднані єдиним родовим об'єктом правового регулювання, яким є звернення. Категорія «звернення» має цілком очевидний збірний характер, саме тому її визначення, відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про звернення громадян», здійснюється через перелік означених видів та їх форм; 2) природним є те, аби термін «волевиявлення» віднайшов своє місце серед ознак категорії «звернення» у її дефінітивному визначенні; 3) закріплення конституційного права на звернення за усіма суб'єктами повністю відповідає положенням принципу всезагальності; 4) у тексті конституційної норми необхідно передбачити усіх суб'єктів, які зобов'язані прийняти й розглянути звернення, що є більш бажаним та обґрунтованим, ніж закріплення неповних переліків таких суб'єктів; 5) Закон України «Про звернення громадян» не містить визначення поняття «право на звернення», в якому були б закріплені основні його ознаки та найбільш суттєві сторони цього правового явища. Така ситуація не є прийнятною, а тому визначення права на звернення має віднайти своє місце в «тілі» цього базового нормативно-правового акта; 6) виокремлені у системну сукупність принципи конституційного права на звернення повинні бути відображені у Законі України «Про звернення громадян», до того ж в окремій статті.

У статті проаналізовано нормативно-правове закріплення процесуального статусу органів державного фінансового контролю (до яких віднесено Рахункову палату і центральний орган виконавчої влади, уповноважений на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю – Державну аудиторську службу та її міжрегіональні територіальні підрозділи) у справах про адміністративні правопорушення. Узагальнено права і обов'язки таких органів як суб'єктів, що здійснюють владні повноваження з виявлення ознак адміністративних правопорушень і розгляду та вирішення справ в адміністративно-деліктному провадженні. Вказано на можливість органів державного фінансового контролю бути потерпілими і особами, які притягаються до адміністративної відповідальності. Висловлено авторське бачення напрямів удосконалення процесуального статусу цих органів в справах про адміністративні правопорушення.

In the article the tools of state regulation of innovative development are widespread in economically developed countries. It is found that there are no universal development tools, each country uses its own. The peculiarities of the state policy of the EU countries in providing of innovation stability are grounded. The traditional tools of regulation of innovation resilience in EU countries and alternative ways of their use in Ukraine are analyzed. It has been determined that in order to create the most attractive place in the EU to focus on innovation sustainability processes, the Lisbon Strategy aims to create open and competitive exogenous and endogenous markets, and to improve European innovation infrastructure. The necessity of reforming the policy of state support to the processes of formation of innovative resource, R & D, and venture capital, especially for small and medium enterprises, is substantiated. There are a number of dominant ones that are inherent in the orientation of the national economy to innovative development. ; У статті розглянуто поширені в економічно розвинутих країнах світу інструменти державного регулювання інноваційного розвитку. З'ясовано, що не існує універсальних інструментів розвитку, кожна країна використовує свої власні. Обґрунтовані особливості державної політики країн ЄС щодо забезпечення інноваційної стійкості. Проаналізовані традиційні інструменти регулювання інноваційною стійкістю в країнах ЄС та альтернативні напрями їх використання в Україні. Визначено, що з метою створення в ЄС найбільш привабливого місця зосередження процесів забезпечення інноваційної стійкості Лісабонською стратегією передбачено створити відкриті та конкурентні екзогенні та ендогенні ринки, удосконалити європейську інноваційну інфраструктуру. Обґрунтовано необхідність здійснення реформи політики державної підтримки процесів формування інноваційного ресурсу, НДДКР, венчурного капіталу, особливо щодо малих і середніх підприємств. Виділено низку домінант, що є властивими при орієнтації національної економіки на інноваційний розвиток.

Показано, що полісний тип державності обумовлював формування в кожному місті-державі своєї самостійної правової системи. З'ясовано, що спільної уніфікованої системи покарань військових у Давній Греції не існувало. Проте афінське право було більш юридично розвинутим з усіх правових систем полісів і впливало на формування правових інститутів інших античних міст-держав. Показано, як кримінальне право Афін достатньо чітко визначало військові покарання за найбільш небезпечні та тяжкі за своїми наслідками злочини. Розглянуто також ставлення до військовополонених, види та способи їх покарання. Показано також, що у Давньому Римі, на відміну від Давньої Греції, склалася доволі диференційована система видів військових злочинів та покарань, націлена на встановлення жорсткої дисципліни в армії. ; It has been demonstrated that the polis type of statehood conditioned the formation of the independent legal system in each city-state. It was found out that there was no common uniform system of servicemen punishment in the Ancient Greece. However, the Athenian law was more developed comparing to legal systems of other ancient city-states. The author has studied the criminal law of Athens, which clearly, unlike other policies, determined the punishment of servicemen for the most dangerous and severe in its consequences crimes. The death penalty or expulsion – that was the verdict for crimes against the polis, which were considered antisocial and anti-state. These included evasion of paying military tax and breach of military duty. It has been established that the murder was more legally developed crime. Its assessment and punishment were determined even in times of Dracontius. It has been demonstrated that the punishment was transmitted into an independent area of the policy of polis. The purpose of punishment was to inflict suffering and torment on the offender and to intimidate him. The status of the offender was taken into account, as well as the degree of the committed actions. They also took into account the attitude of the offender to his act. Confession, repentance, or non-confession of a crime were taken into account, while determining the type of punishment. Non-confession of the crime entailed a more severe punishment. The attitude to prisoners of war, the specifics and types of their punishments have been considered. It has been concluded that the Ancient Hellas did not have a clear system of punishing servicemen. It is here, as in many other legal spheres, the lack of a clear understanding of the law was replaced by a moral and legal assessment. However, in Ancient Rome, unlike Ancient Greece, there was a clearer classification of war crimes and punishments, which was aimed at establishing a strict discipline in the army. The peculiarity of military punishments was the fact that they were different for the same crimes. The punishments were more severe during the war than in the period of peaceful life. ; Показано, что полисный тип государственности обуславливал формирование в каждом городе-государстве своей самостоятельной правовой системы. Выяснено, что общей унифицированной системы наказаний военных в Давней Греции не существовало. Однако афинское право было более развитым среди всех правовых систем полисов и влияло на формирование правовых институтов других античных городов-государств. Показано, как уголовное право Афин достаточно чётко определяло наказания военных за наиболее опасные и тяжкие по своим последствиям преступления. Рассмотрены также отношение к военнопленным, специфика и виды их наказаний. Показано также, что в ДревнемРиме, в отличие от Древней Греции,ложилась более чёткая классификация военных преступлений и наказаний, нацеленная на установление жёсткой дисциплины в армии.

У статті проаналізовано стан наукової розробленості питань залучення органів державного фінансового контролю до адміністративно-деліктної сфери. Узагальнено підходи вчених до вивчення пов'язаних із обраним об'єктом дослідження категорій та інститутів і згруповано за видами. Вказано на коло недосліджених питань, що дозволяє визначити пріоритетні напрямки їх вирішення у науковій площині та спонукає до уніфікованих комплексних розробок участі органів державного фінансового контролю в адміністративно-деліктному процесі.