Suchergebnisse

The article analyzes the attitude of the radical camp of the Ukrainian national liberation movement's representatives, headed by the OUN and UPA, to Poland and Poles on the eve and during the World War II. The Author shows that the defeat of the Ukrainian national liberation movement in years 1917–1921 and the division of Ukrainian lands between neighboring countries led to an increase the radical tendencies in the Ukrainian national camp. Radical nationalist organizations as UVO, and then the OUN relied on revolutionary methods of struggle for an independent Ukrainian state. The beginning of the World War II served as a signal for nationalist leaders to deconstruct the results of the Versailles system in the Central and Eastern Europe's organization and create an independent Ukrainian statehood on the lands with the Ukrainian population's domination. At first they treated Poland and the Poles as occupants of the Western Ukrainian lands and wanted to liberate these lands from them. The main thesis of the article is that the Ukrainian national liberation movement on Western Ukrainian lands during the World War II met with a powerful resistance of the Polish underground, which did not want to recognize the aspirations of Ukrainians, and was forced to engage in armed struggle with it.After the collapse of Poland, attempts were made to establish cooperation with the Polish resistance movement, which, however, resulted in failure due to the reluctance of the Polish side to recognize the Ukrainian national movement and its claims to Western Ukraine. The Polish Resistance Movement, on its part, was preparing for the capture the Western Ukraine's territories, created a powerful armed underground on them and categorically refused to recognize the right of Ukrainians to an independent statehood building on these lands. The consequence of this was the appearance of so-called "Third front" or "anti-Polish front", which had all the features of an interethnic Ukrainian-Polish war over the territory, especially at Volhynia and Galicia. Certain anti-Polish manifestations in the ideology and political programs of Ukrainian nationalists do not give grounds to consider them the main cause of the Ukrainian-Polish armed confrontation, which in Author's opinion was predetermined primarily by the conflict of national-political interests of the Ukrainian and Polish national liberation movements in the struggle for the state belonging of the Western Ukrainian lands.The Polish vector of the Ukrainian national liberation camp policy changed during the war, depending on the circumstances – from the recognition of Poland as an invader on the Ukrainian lands and an enemy of the Ukrainian people till the aspiration of an alliance with the Polish people, separated from its "imperialist elite". But in the end this policy did not lead to success, because the Polish side did not want to make any concessions to the aspirations of the Ukrainians to create an independent united Ukrainian statehood. On the other hand, the leaders of the OUN and UPA, meeting with the uncompromising position of the Polish emigration government and its underground, could not find peaceful ways of overcoming the armed conflict. That was not surprising in the brutal conditions of the world war. ; У статті проаналізовано ставлення представників радикального табору українського національно-визвольного руху, очолюваного ОУН і УПА, до Польщі і поляків напередодні і під час Другої світової війни. Показано, що керівники українського руху прагнули скористатись моментом деконструкції результатів Версальської системи устрою в Центральній та Східній Європі, що виникла під час Другої світової війни, і утворити незалежну Українську державність на землях із перевагою українського населення. Спочатку вони трактували Польщу і поляків як окупантів західноукраїнських земель і прагнули звільнити ці землі від них. Після краху Польщі були спроби укласти співробітництво з польським Рухом Опору, які, однак, зазнали невдачі через небажання польської сторони визнати український національний рух і його претензії на західноукраїнські землі. Наслідком цього став українсько-польський конфлікт на Волині і в Галичині, який супроводжувався масовими жертвами цивільного населення з обох боків. Польський вектор у політиці українського національно-визвольного табору під час війни змінювався в залежності від обставин, але у підсумку не призвів до успіху через небажання польської сторони піти на жодні поступки прагненням українців до створення незалежної соборної української державності.

In this paper, based on the disclosure of social and political conditions of Galicia in the AustroHungarian Empire in the late nineteenth and early twentieth centuries, shows the evolution of UkrainianPolish relations, which were characterized by an escalation of the struggle between two national movements – the Polish and Ukrainian, claiming the creation in this land of their national "Piemont". Such a confrontation, which in the first decade of the twentieth century acquired a radical form, is not conducive to the development of contacts and cooperation between Ukrainian and Polish historians. And the historiography under the social and political request too contributed to isolate Ukrainian and Polish historians, finding justification their national interest in the past. Back in the late nineteenth century collaboration of historians developed as very active, but a manifestation of the neo-romantic trends in historical scholarship led also to confrontation and at the historiography's field. Polish historians have remained loyal to the great-stereotypes "civilizing mission" of Poland in the East, and Ukrainian once advocated to M. Hrushevsky's historical scheme, which legitimized the national aspirations of the Ukrainians. This led to an almost complete curtailment of both personal and institutional contacts of Ukrainian and Polish historians and to negative impact on the development of scientific and historical knowledge of both nations.Key words: Galicia, Ukrainian-Polish relation. historical science. ; У статті на підставі висвітлення політичних умов розвитку Галичини в складі АвстроУгорщини наприкінці ХІХ і на початку ХХ ст. показано еволюцію українсько-польських відносин, котрі характеризувались ескалацією боротьби двох національних рухів – польського та українського, що претендували на створення в цьому краї своїх національних "П'ємонтів". Така конфронтація, яка в перше десятиріччя набула радикальних форм, не сприяла розвитку контактів і співробітництва українських і польських істориків. Та й сама історіографія під впливом суспільнополітичних запитів сприяла відокремленню українських і польських істориків, пошуку в минулому обґрунтування національних інтересів. Ще наприкінці ХІХ ст. співробітництво істориків розвивалось цілком активно, але з появою неоромантичних тенденцій в історичній науці бере гору й конфронтація на історіографічному ґрунті. Польські історики залишалися вірними великодержавним стереотипам "цивілізаційної місії" Польщі на Сході, а українські обстоювали історичну схему М. Грушевського, яка легітимізувала національні прагнення українців. Це призвело до майже повного згортання як особистих, так і інституційних контактів українських і польських вчених, негативно відбилося на розвитку науково-історичних знань обох народів.Ключові слова: Галичина, українсько-польські стосунки, історична наука

The scientific potential of Ukrainian historiography in Galicia, created before World War I inparticular through the development of Shevchenko Scientific Society and the formation of theHrushevskyi's historical school brought Ukrainian history and historians in the international arena andforced the world community to begin overestimate the established Russian and Polish versions of thehistory of Central and Eastern Europe. However, the defeat in the Polish-Ukrainian War of 1918–1919and mastery of Galicia and Western Volhynia by Polish troops and the administration led to aggravationof relations between Ukrainian and Polish public authorities. This resulted in restrictions on rights andcultural development of the Ukrainian community in the eastern provinces of Poland. From the mid-1920s in the Ukrainian community of Galicia formed the mood to go "organic work" in terms of beinga part of the Polish state, to what largely professional historians lead to. In 1930, with the consent andsupport of the Polish government Ukrainian Research Institute in Warsaw was founded; it rallied agroup of scientists from the Dnipro Ukraine.Historians played leading role in national-cultural life in Galicia and Volhynia. They rallied aroundthe secret Ukrainian University in Lviv, Shevchenko Scientific Society, Ukrainian Research Institute,worked at Polish universities and education system. In Ukrainian historiography prevailed almostunchallenged state direction presented by scientists of older and younger generations – IvanKrypyakevych, Omelyan Terletskyi, Stepan Tomashivskyi and other. In the interwar period by theirefforts a new state conception of the history of Ukraine was designed and distributed; this conception,like the M. Hrushevskyi's scheme, was to serve as a scientific justification for the political aspirationsof the Ukrainian national elites and simultaneously bring together Ukrainian historiography withEuropean.Key words: Ukrainian historical science, interwar Poland, the history of Ukraine. ; Розглянуто відновлення і розвиток українських науково-історичних інституцій та історичноїнауки на західноукраїнських землях у складі Польщі міжвоєнного періоду й налагодженнянаукового життя істориків після закінчення Першої світової та польсько-української воєн.Показано, що українські історики з Галичини і Наддніпрянщини змогли, всупереч складнимполітичним обставинам, зберегти і примножити нагромаджений у попередній період національнийгуманітарний потенціал, розбудувати і зміцнити громадські наукові установи, розробити івпровадити нову "державницьку" схему української історії і, таким чином, відіграти важливуроль у формуванні національної самосвідомості українців.Ключові слова: українська історична наука, міжвоєнна Польща, історія України.